Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/7029/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2018.
Дата набрання законної сили: 03.10.2018
Номер судового провадження: 61-9018ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/7029/15-ц
		провадження № 61-9018сво18 
		 
		Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Червинської М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2, 
		відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Марчук В. С., Жданкіна В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати недійсними договори купівлі-продажу автобуса «Mersedes-412» від 19 березня 2015 року, укладений у формі довідки-рахунка між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, від 18 листопада 2015 року, укладений у формі довідки-рахунка між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати недійсними договори купівлі-продажу легкового автомобіля «ВМW 523І» від 19 березня 2015 року, укладений у формі довідки-рахунка між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; від 09 вересня 2015 року, укладений у формі довідки-рахунка між ОСОБА_3 та ОСОБА_6; поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за нею право власності на 39/100 частин квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на грошові кошти в загальній сумі 300 тис. грн від проданих автомобілів; стягнути з ОСОБА_2 компенсацію за належну їй частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без її згоди. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 18 вересня 1999 року до 24 лютого 2015 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними було придбано кімнату у квартирі АДРЕСА_1 (39/100 часток), автобус «Mersedes-412» та автомобіль «ВМW 523І». Зазначені транспортні засоби, які у подальшому були перепродані, ОСОБА_2 відчужив без її згоди. Добровільної згоди щодо поділу спільно нажитого майна сторони шлюбу не дійшли. 
		 
		У червні 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, у якому просив визнати за ним право особистої власності на автомобіль «ВМW 523І» та автобус «Mersedes-412», посилаючись на те, що спірні транспортні засоби належать йому, оскільки використовувалися ним у його господарській діяльності з метою одержання прибутку. 
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2016 року у складі судді Жмудя О. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину від 39/100 часток квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за належну їй частку у майні, яке є сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди ОСОБА_1, в сумі 79 073 грн 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно було придбане в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач розпорядився спірними транспортними засобами на власний розсуд без письмової згоди позивача, тому вона має право на 1/2 частину грошової компенсації їх вартості, виходячи з ціни, за яку вони були продані. Визнання договорів купівлі-продажу недійсними в подальшому призведе до негативних наслідків щодо отримання такої компенсації, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Оскільки під час розгляду справи було встановлено, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, то відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2016 року змінено в частині розміру компенсації, а саме: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 150 тис. грн в рахунок компенсації від вартості продажу транспортних засобів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевий суд при визначенні загального розміру компенсації помилково взяв до уваги вартість реалізованих транспортних засобів, яка була вказана в довідках-рахунках, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. 
		 
		У жовтні 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2016 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля та автобуса слід визначати, виходячи із загальної їх вартості на час розгляду справи, а не із суми, за яку це майно було продано. Судом проігноровано той факт, що у наданому позивачем висновку автотоварознавчого дослідження визначення вартості спірних транспортних засобів було здійснено без їх огляду. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 20 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		20 лютого 2018 року справу № 127/7029/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу № 127/7029/15-ц передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала суду мотивована тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати у постанові від 18 квітня 2016 року у справі № 180/254/15-ц, провадження № 61-5231св18, встановивши, що відповідачем відчужено автомобіль, який належить до спільного майна подружжя, без згоди позивача, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що з відповідача підлягає стягненню компенсація 1/2 його вартості, виходячи з вартості, яка встановлена на момент розгляду справи згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 05 січня 2016 року. Враховуючи, що автомобіль був проданий у грудні 2014 року за 58 тис. грн, касаційний суд погодився із судами попередніх інстанцій про те, що на час поділу майна подружжя у квітні 2016 року вказана ціна не була дійсною ринковою вартістю спільного майна.
		 
		Інший правовий висновок зробив Верховним Суд у складі колегії суддів Першої судової палати у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17.
		 
		Суд зазначив, що документами, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, є, зокрема довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо вартості спірного автомобіля, не скористалися правом на звернення з клопотанням про призначення автотоварознавчої експертизи, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що довідка-рахунок підтверджує реалізацію транспортного засобу, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу транспортного засобу та засвідчує дійсну вартість відчужуваного автомобіля, а тому позивач має право на грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля від тієї суми, за яку він був проданий. Доводи касаційної скарги про те, що судами не взято до уваги висновок автотоварознавчого дослідження від 12 лютого 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки визначення вартості автомобіля було здійснено після його відчуження без його огляду, на підставі статистичних даних та оголошень з веб-сайту з продажу автомобілів, які мають схожі технічні характеристики, а відтак зазначений висновок не можна вважати повним та об'єктивним.
		 
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
		 
		Враховуючи, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від одного з висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах, справа підлягає розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог щодо компенсації грошових коштів від вартості продажу автомобілів, в іншій частині судове рішення не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
		 
		Судами встановлено, щоз 18 вересня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2015 року.
		 
		Під час перебування у шлюбі сторонами придбаночастину квартири АДРЕСА_1, автомобіль «ВМW 523І», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1998 року випуску, вартістю 10 тис. доларів США, що еквівалентно 260 тис. грн, та автобус «Mersedes-412», реєстраційний номер НОМЕР_2, 1996 року випуску, вартістю 11 тис. доларів США, що еквівалентно 286 тис. грн. Вказане майно було оформлено на ім'я ОСОБА_2
		 
		Згідно з довідками-рахунками від 19 березня 2015 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 автобус «Mersedes-412» за 73 148 грн, а автомобіль «ВМW 523І» - ОСОБА_3 за 85 тис. грн.
		 
		В подальшому вказані транспортні засоби були перепродані іншим відповідачам.
		 
		Згідно із звітами Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингове Бюро «Спектр» від 31 серпня 2015 року ринкова вартість автомобіля «ВМW 523І» 1998 року випуску становить 160 тис. грн, а ринкова вартість автобуса-D A049MB 1996 року випуску - 140 тис. грн.
		 
		Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		 
		 
		Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
		 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшливисновку про те, що вищезазначене майно є спільним майном подружжя й підлягає поділу. Оскільки ОСОБА_2 розпорядився автомобілем та автобусом на власний розсуд без письмової згоди ОСОБА_1, то остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів.
		 
		Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля та автобуса, суд першої інстанції виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, визначається із суми, за яку це майно було продано, а не із вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна.
		 
		Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру грошової компенсації, апеляційний суд дійшов висновку про те, що така компенсація підлягає стягненню з відповідача, виходячи з вартості транспортних засобів на час розгляду справи.
		 
		Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.
		 
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови                    від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
		 
		Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
		 
		З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на  спільне майно.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що дійсна вартість транспортних засобів встановлена довідками-рахунками, а не висновками автотоварознавчих досліджень, не заслуговують на увагу, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки виконання оскаржуваного рішення було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року, у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ.А.Стрільчук  Судді:Б.І.Гулько   В.І.Крат   Д.Д.Луспеник   М.Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...