Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/14714/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:; судоустрою.
Надіслано для оприлюднення: 10.10.2018. Зареєстровано: 11.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2018.
Дата набрання законної сили: 22.01.2019
Результат оскарження 10.10.2019 Верховний Суд: закрито касаційне провадження
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ
		03 жовтня 2018 року                                                    № 826/14714/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: 
		головуючої судді - Шевченко Н.М., 
		за участю секретаря судового засідання -  Поліщук О.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
		за участі учасників справи:
		позивача - ОСОБА_1,
		представника позивача - ОСОБА_2,
		представника третьої особи - Карлаша Д.О.,
		 
		У С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Громадської ради доброчесності (далі по тексту - відповідач, ГРД), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі по тексту - третя особа, Комісія), в якому просив: 
		-          визнати незаконними дії відповідача по створенню, використанню та зберіганню інформації, яка міститься у висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.05.2017;
		-           зобов'язати відповідача вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.05.2017 шляхом відкликання цього висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності.
		Адміністративний позов обумовлений тим, що позивач не погоджується з інформацією викладеною у висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, вважає таку інформацію недостовірною, неповною, необ'єктивною, та такою, що підлягає вилученню шляхом відкликання вказаного висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення його з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності.
		У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.
		Представник відповідача у судове засідання не з'явився, у визначений судом строк відзив на позовну заяву не надав, заяву про визнання позову також суду не надіслав. 
		Представник третьої особи Карлаш Д.О. в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову не заперечував, крім того, подав до суду пояснення, в яких зазначив, що позивач визнаний таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя уКасаційному господарському суді у складі Верховного Суду, та включений до рейтингу кандидатів на зайняття 30 вакантних посад суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Заслухавши пояснення позивача, представників позивача та третьої особи, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
		Як убачається із матеріалів справи, позивач Указом Президента України №626/96 від 02.08.1996 призначений на посаду судді арбітражного суду Київської області строком на п'ять років (а. с. 98 т. 2).
		У подальшому, відповідно до постанови Верховної Ради України №2346-IV від 13.01.2005 ОСОБА_1 обраний безстроково на посаду судді Вищого господарського суду України (а. с. 109 т. 2).
		30.09.2016 набув чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
		Відповідно до ч. 2 ст. 17 вказаного вище Закону найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Згідно з нормами Прикінцевих та перехідний положень Закону Верховний Суд створюватиметься як новий орган, до якого судді призначатимуться на конкурсній основі.
		Так, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07.11.2016 №145/зп-16 оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад судді касаційних судів у складі Верховного Суду, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
		24.11.2016 позивач звернувся до Комісії із заявою вх. № 32днс-47/16 про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення.
		Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 05.12.2016 №36/вс-16 ОСОБА_1 допущено до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Під час участі позивача у вищевказаному конкурсі Громадською радою доброчесності складено та затверджено щодо нього висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 16.05.2017.
		Позивач, вважаючи, що викладена у вказаному висновку відповідача інформація щодо нього є недостовірною, неповною, необ'єктивною та такою, що не відповідає дійсності, звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
		Згідно з Конституцією України людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частини 1 статті 3); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частини 2 статті 19); усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21); кожен має право на повагу до його гідності (частина 1 статті 28); кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина 1 статті 68).
		Правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності визначені статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». 
		Згідно з частиною шостою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		У статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Частиною 4 статті 85 цього Закону встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності) (пункт 16).
		Отже, згідно із зазначеними нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Громадську раду доброчесності покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
		Відповідно до частини першої статті 2 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Положення статті 19 Регламенту Громадської ради доброчесності передбачають, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям.
		Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03 листопада 2016 року №143/зп-16, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
		12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам;
		12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам;
		12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції;
		12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону;
		12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді;
		12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею;
		12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:
		12.7.1. Чесність і порядність;
		12.7.2. Контрпродуктивна поведінка;
		12.7.3. Схильність до зловживань.
		Показники, передбачені пунктами 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
		Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
		Разом з тим, суд зауважує, що як будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень, висновок ГРД має бути обґрунтованим, ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.
		Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.
		Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;          3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.
		Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Оцінюючи висновок Громадської ради доброчесності на предмет його обґрунтованості по суті висвітлених у ньому питань, суд звертає увагу на наступне.
		Підставою для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики ГРД зазначила про виявлення нею наступних даних: 1) кандидата віднесено слідством до групи суддів Вищого господарського суду України, на яких здійснювався розподіл справ з порушенням порядку, встановленого законом; 2) у кандидата є велика кількість нерухомого майна, також земельна ділянка, а вказана у декларації вартість окремого майна викликає сумнів у тому, що вона відповідає дійсній ринковій вартості, що породжує сумніви у відповідності майна кандидата та членів його сім'ї задекларованим доходами; 3) відповідно до суддівського досьє кандидат, його дружина і дочка за 2012-2016 роки здійснювали регулярні повітряні подорожі закордон з тривалим перебуванням поза межами України.
		Так, оскаржуваний висновок містить відомості щодо здійснення Генеральною прокуратурою України досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013110000001050, за підозрою колишнього голови та його заступника Вищого господарського суду України у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 376 та частини 2 статті 376-1 Кримінального кодексу України.
		Як зазначається відповідачем, вказане кримінальне провадження розпочато за фактом здійснення вищими посадовими особами Вищого господарського суду України систематичних втручань в автоматизовану систему документообігу суду.
		Більш того, в оскаржуваному висновку зазначається, що позивача нібито віднесено до групи суддів, на яких здійснювався розподіл справ з порушенням порядку, встановленого законом, а також про те, що усі судді формально дають показання та не надають викривальні показання щодо осіб причетних до вказаних неправомірних дій.
		Необхідно наголосити, що виходячи із додатків до оскаржуваного висновку, усі вказані висновки зроблено відповідачем виключно на підставі одного документа - Листа начальника Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України від 12.04.2017.
		Так, можна зробити висновок, що Громадська рада доброчесності фактично особисто звинуватила позивача у співучасті у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, самостійно визначила процесуальний статус учасників у кримінальному провадженні, та ще й надала оцінку усім показанням свідків.
		Зазначені висновки відповідача свідчать про порушення гарантованого статтею 62 Конституції України та статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі по тексту - КПК України) принципу презумпції невинуватості та забезпеченості доведення вини.
		Презумпція невинуватості - це правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.
		Так, частиною 2 статті 17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Окрім того, частиною 4 статті 296 Цивільного кодексу України встановлено гарантії реалізації такого принципу та вказано, що ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом.
		Принцип презумпції невинуватості закріплений положеннями й частини 1 статті 11 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту».
		Презумпція невинуватості зафіксована у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема у пункті 2 статті 14: «Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом».
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Аллан проти Сполученого Королівства» від 10.12.2009 встановлено, що пункт 2 статті 6 Конвенції забезпечує «право вважатися невинним доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема: тягара доведення; правових презумпцій факті і права; привілею проти самообвинувачення; досудового оприлюднення елементів справи; передчасних висловлювань суду або інших представників держави про вину обвинувачуваної особи (пункт 93 Рішення).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Грабчук проти України» від 21.09.2006 передбачено, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону (пункт 42 Рішення).
		Таким чином, практика Європейського суду з прав людини однозначно вказує, що порушення презумпції невинуватості має місце і у разі висловлювання відносно винуватості особи до встановлення цього відповідно до закону.
		У випадку, що розглядається, Громадська рада доброчесності, яка не є судовою інстанцією щодо кримінальних справ та не може встановлювати будь-які факти щодо винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення, порушила приписи статті 124 Конституції України, якою передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
		Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 39 висновків №17 (2014) від 24.10.2014 Консультативної ради Європейських суддів «Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади» інформація, яка використовується в процесі оцінювання повинна бути надійною і базуватися на доказах.
		Більш того, як убачається з матеріалів справи, у вказаному кримінальному провадженні не здійснювалось повідомлення про підозру ОСОБА_1, позивач жодного разу не викликався для дачі будь-яких пояснень чи показань у даній справі, фактів неявки або відмови у вчиненні позивачем зазначених дій не встановлено; жодних перешкод слідству у розслідуванні зазначеного кримінального провадження ОСОБА_1 не чинив, що підтверджується в тому числі, листом Заступника начальника третього слідчого відділу Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України від 17.05.2017 №23/1/3-32815-14.
		Беручи до уваги наведене в контексті приписів Кримінального процесуального кодексу України вбачається, що визначені в оскаржуваному висновку ГРД обставини співучасті позивача у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, можуть вважатись встановленими виключно на підставі вироку суду у відповідній кримінальній справі. Їх зазначення у висновку ГРД без посилання на такий вирок суду є безпідставним та протиправним.
		Відповідно, використання відповідачем відомостей, отриманих з листа Генеральної прокуратури України щодо вчинення позивачем кримінальних правопорушень, є протиправним.
		Тобто, ні згаданий вище лист Генеральної прокуратури України від 12.04.2017, ні інформація, вказана у ньому, не могли бути взяті до уваги членами ГРД в якості обґрунтування невідповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності. А відтак, висновок ГРД про несприйняття кандидатом принципу незалежності судді з посиланням на такий лист та інформацію з нього є безпідставним, а також таким, що суперечить положенням частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Крім того, в оскаржуваному висновку зазначено додаткову інформацію про те, що у кандидата є велика кількість нерухомого майна, земельна ділянка, що у сукупності викликає сумніви, що рівень життя кандидата та його сім'ї не відповідає задекларованим доходам.
		З приводу такого висновку відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, відповідно до пунктів 1 і 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади» та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16.10.2014 №563, ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві за результатами проведеної перевірки відповідності вартості майна (майнових прав) вказаного (вказаних) ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік на підставі поданих первинних правовстановлюючих документів на нерухоме та рухоме майно, набуте кандидатом, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини 1 статті 2 Закону України «Про очищення влади» складено висновок від 14.02.2015 №270/2655-1703, відповідно до якого зазначені в декларації майно та майнові права ОСОБА_1 відповідають наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.
		Перелічене ГРД у висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого ГРД 16.05.2017, нерухоме та рухоме майно було набуте позивачем та членами її родини у перевіряємий ДПІ період з доходів отриманих із законних джерел, про що зазначено у висновку ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14.02.2015 №270/2655-1703.
		В оскаржуваному висновку відповідач вказує, що у декларації кандидата за 2013 рік 
		зазначений подарунок у розмірі більше 1 млн. грн., щодо походження якого ОСОБА_1 надавав різні свідчення. Також відповідач не заперечує проти доводів позивача, що останньому у 2013 році була передана безоплатно у власність (подарована) квартира у місті Києві, загальною площею 116,6 кв.м, однак зазначає, що ринкова вартість такої квартири становить більше 6 млн.грн. 
		На противагу вказаного позивач в своєму позові обґрунтовує, що його мати дійсно подарувала нерухомість у 2013 році, проте гроші в сумі 1 млн. грн. йому ніхто не дарував, а тому вважає таку інформацію вигаданою. На підтвердження такого факту в матеріалах справи містить копія договору дарування квартири від 25.07.2013, відповідно до даних якого ОСОБА_6 (дарувальник) передала безоплатно у власність (подарувала) ОСОБА_1 (обдарованому), а обдарований прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1. (а. с. 135 т. 3)
		Квартира належала дарувальнику на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макухою О.О.06.11.2009 за реєстровим номером № 1427.
		Також, відповідно до даного договору дарування, згідно висновку про вартість майна від 03.04.2013, виконаного суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «Експерт-Консалт-Центр», що діє на підставі сертифікату суб'єкта оціночної діяльності №9842/10 від 30.07.2010, вартість відчужуваної квартири становить 1     124     736 грн.
		Крім того, 25.07.2013 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір дарування машиномісця, відповідно до якого, позивачу передано безоплатно у власність (подаровано) машиномісце НОМЕР_1 в автопаркінгу за адресою: м. Київ, вул. Барбюса Анрі, 5В. Згідно висновку про вартість майна від 03.04.2013, виконаного суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «Експерт-Консалт-Центр», що діє на підставі Сертифіката суб'єкта оціночної діяльності №9842/10 від 30.07.2010, вартість відчужуваного за цим договором машиномісця становить 76   361,95 грн.
		Як убачається з матеріалів справи, а саме з копії податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік, ОСОБА_1 у графі «вартість успадкованого чи отриманого у дарунок майна» вказав суму у розмірі 1201097,95 грн. що у сукупності дорівнює вартості подарованих йому квартири та машиномісця.
		Так, в обґрунтування всього вищевказаного, позивач зазначає, що непорозуміння стосовного задекларованого подарунка у журналістів викликала Декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік, в якій на відміну від Податкової декларації відсутній такий окремий рядок як подарунок об'єкта нерухомості, а зазначається лише загальна вартість подарунка.
		Стосовно тверджень відповідача щодо появи у 2013 році у позивача квартири, яка належить йому на праві спільної власності, загальною площею 131 кв.м в елітному ЖК «Печерський квартал» та вартість якої, на день складання оскаржуваного висновку, становить щонайменше 5 млн. грн., суд зазначає наступне.
		У матеріалах справи міститься договір №08/Д2 про участь у Фонді фінансування будівництва від 07.02.2008, відповідно до умов якого ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_5 (дружина позивача) та спільно з ОСОБА_7 (донька позивача), (надалі разом - довіритель) та Акціонерний банк «Таврика», який є управителем Фонду фінансування будівництва виду «А» об'єкта ТОВ «Висока Вежа» уклали цей договір, за яким за довірителем закріплюється об'єкт інвестування, який входить до складу об'єкта будівництва з наступними характеристиками: секція 2; вид об'єкту інвестування - квартира; номер об'єкта інвестування - квартира №110; поверх - 6; загальна площа об'єкта інвестування - 120,6 кв.м (згідно проектної документації); кількість кімнат - 3; житлова площа - 63,6 кв.м.
		У подальшому між довірителем та Публічним акціонерним товариством «Банк Таврика» укладено додаткову угоду №3 від 30.12.2011 до договору №08/Д2 від 07.02.2008 про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до якого були змінені суттєві умов основного договору в частині зміни номеру об'єкту інвестування на квартиру №216, загальна площа об'єкта інвестування також змінилася на 131 кв.м та житлова площа відповідно також змінилась на 72,3 кв.м.
		Крім того, відповідно до вказаної додаткової угоди довіритель зобов'язаний внести до Фонду фінансування будівництва кошти в національній валюті України у готівковій чи безготівковій формі у розмірі, який відповідає вартості 100% вимірних одиниць об'єкта інвестування, що становить 131,00 вимірних одиниць об'єкта інвестування. Таким чином, довіритель вносить до Фонду фінансування будівництва внесок у розмірі 2681046,00 грн.
		Отже, аналізуючи наведені позивачем доводи та наявні в матеріалах справи копії установчих документів, можна дійти висновку про те, що твердження відповідача, викладені в оскаржуваному висновку, щодо вартості квартири площею 131 кв.м у розмірі 5 млн. грн. є необґрунтованими та безпідставними, адже на момент її придбавання позивачем, вказана квартира коштувала 2681046,00 грн.
		Стосовно доводів ГРД щодо наявності у позивача та його дружини квартири площею 86 кв.м, що розташована по вул. Є.Коновальця (вул. Щорса) у м. Києві, вартість якої на день складання оскаржуваного висновку становить щонайменше 4 млн. грн., суд зазначає наступне.
		24.10.2003 між ЗАТ «УкрСибінвест» (організація) та ОСОБА_1, ОСОБА_5 (інвестори) укладено інвестиційний договір №058/10 Щ 32/ФК (а. с. 143 т. 3).
		Відповідно до додаткової угоди №1 від 07.08.2007 до інвестиційного договору №058/10/Щ32/ФК від 24.10.2003 організація зобов'язується за доручення та за рахунок залучених від інвесторів коштів вчинити певні дії, пов'язані з будівництвом об'єкту і передачею інвесторам квартири з такими характеристиками: адреса - м. Київ, вул. Щорса, 32, блок «Г»; серія будинку - індивідуальний проект; поверх - 12; номер квартири - 177; загальна площа - 88,5 кв.м; кількість кімнат - 2, а інвестори зобов'язуються забезпечити у визначених обсягах фінансування будівництва об'єкту та прийняти у власність квартиру на умовах цього договору.
		Також сторони домовляються, що сума інвестиції, яку необхідно фінансувати у будівництво об'єкту, встановлюється у сумі - 481575,42 грн.
		Таким чином, вартість вказаної вище квартири, яка придбавалася позивачем та його дружиною ще у 2003 році, становить 4 млн. грн.
		Відносно вказаного ГРД факту продажу позивачем квартири, площею 60 кв.м у новобудові в Печерському районі м. Києва, яку ОСОБА_1 продав, як стверджує відповідач, за 405     807,00 грн. хоча стартова ціна на таку квартиру становила від 1300,00 доларів США за 1 кв.м, а тому у відповідача наявні підстави вважати, що позивач занизив задекларований дохід від продажу такого майна, суд зазначає наступне.
		Так, у матеріалах даної справи наявна копія договору купівлі-продажу від 30.08.2016, відповідно до якого ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (продавці) передали у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9 (покупці), а покупці прийняли в особисту приватну власність, в рівних частках кожний, належну продавцям, в рівних частках кожному, на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2.
		Також, згідно з даними вказаного договору за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1    928    514,00 грн., з яких 405    807,00 грн. сплачено ОСОБА_1, 405    807,00 грн. сплачено ОСОБА_5 та 1116900,00 грн. сплачено ОСОБА_7 до підписання даного договору.
		Крім того, відповідно до відомостей, викладених у висновку про вартість об'єкта незалежної оцінки, виданому ТОВ «Інститут незалежної експертної оцінки» станом на 18.08.2016 вартість квартири становить 1887240,15 грн.
		Отже, висновок відповідача в частині заниження позивачем задекларованого доходу від продажу вказаної квартири є необґрунтованим та недоведеним.
		Відповідно до поданих позивачем декларацій у власності дружини ОСОБА_1 перебуває дачний (садовий) будинок площею 70,2 кв.м, а також земельна ділянка площею 518 кв.м у с. Круглик Києво-Святошинського району Київської області. 
		Так, у матеріалах справи наявна копія виписки з протоколу №25, відповідно до якої надано згоду на переведення садової ділянки в садовому товаристві «Дружба» с. Круглик Києво-Святошинського району Київської області з ОСОБА_10 на його доньку ОСОБА_5
		Крім того, сам позивач зазначає, що вказаний вище будинок було збудовано ще до його роботи на посаді судді, що не спростовано відповідачем.
		Також у висновку ГРД зазначено про здійснення позивачем регулярних закордонних подорожей. ОСОБА_1 зазначає, що за кордон він та його сім'я їздили не подорожувати, а у зв'язку з необхідністю, пов'язаною зі станом здоров'я позивача. Так, після двох складних хірургічних операцій у 2009 та 2012 роках за рекомендацією мінських лікарів ОСОБА_1 вимушений був звернутися за консультацією до німецького лікаря як провідного фахівця відповідної спеціалізації. За рекомендацією лікаря позивачу необхідно було один раз в три місяці відвідувати його для перевірки стану здоров'я. Саме з цією метою ОСОБА_1 разом з дружиною і донькою, яка добре володіє англійською мовою, з 2012 року відвідували м. Мюнхен, Німеччина. З метою економії коштів позивач користувався рейсами авіакомпанії Wizz Air Київ - Меммінген (Німеччина), або рейсами Lot з пересадкою у м. Варшава (Польща) до м. Мюнхен, або прямим рейсом MAU до м. Мюнхен. 
		Джерело фінансування поїздок, як стверджує позивач, його власні заощадження та заощадження його сім'ї, що документально не спростовано у висновку ГРД. Також, позивачем надано копії придбаних авіаквитків в березні 2013 року, липні 2013 року та квітні 2014 pоку, а також копії сплачених рахунків медичної клініки від 10.09.2015 та від 22.12.2016.
		Тривале перебування доньки ОСОБА_1 в м. Вільнюс і її перельоти пояснюються тим, що вона під час навчання на юридичному факультеті денної форми навчання в магістратурі КНУ імені Тараса Шевченка була направлена до Литовської Республіки для навчання у рамках спільної програми подвійного дипломування в університеті імені Миколаса Ромеріса, на підтвердження даного факту в матеріалах справи наявні довідка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка №042/643 від 19.05.2017 та лист від університеті імені Миколаса Ромеріса від 19.01.2015 № 17Т12-233-5.
		Також позивач зазначає, що він разом з дружиною декілька разів відвідували доньку під час її перебування у Литовській республіці. Джерело фінансування - власні заощадження, що також документально не спростовано у висновку ГРД.
		За таких обставин позовні вимоги про визнання незаконним дій відповідача по створенню, використанню та зберіганню інформації, яка міститься у висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.05.2017, підлягають задоволенню.
		Щодо позовної вимоги в частині зобов'язати відповідача вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.05.2017, шляхом відкликання цього висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності, слід зазначити наступне.
		Стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
		Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		У даному випадку, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, що позбавляє суд можливості задовольнити позовну вимогу про зобов'язання відповідача вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.05.2017 шляхом відкликання цього висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Керуючись статтями 72 - 77, 241 - 247, 250, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
		 
		Визнати незаконними дії Громадської ради доброчесності по створенню, використанню та зберіганню інформації, яка міститься у висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16.05.2017.
		 
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
		 
		 
		Суддя                                                                                                Н.М. Шевченко 
		 
		 
		Повний текст рішення складено 10.10.2018.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...