Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18831/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 11.10.2018. Зареєстровано: 11.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2018.
Дата набрання законної сили: 09.10.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 жовтня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/18831/17 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В. 
		за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня"
		на рішення Господарського суду м. Києва
		у складі судді Сташків Р.Б.
		від 14.03.2018
		та постанову Київського апеляційного господарського суду
		у складі колегії суддів: Станіка С.Р., Яковлєва М.Л., Гончарова С.А.
		від 05.06.2018
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня"
		до 1) Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, 2) Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації
		про визнання договору продовженим та додаткову угоду укладеною,
		за зустрічним позовом Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві  державної адміністрації
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня"
		про виселення та зобов?язання повернути нежитлове приміщення.
		за участю представників:
		позивача - Сич М.В. 
		відповідача 1 - не з'явився.
		відповідача 2 - Федорчук О.В.
		В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №55-13 від 02.09.2013 продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним та про визнання укладеною додаткової угоди №3 від 20.07.2017 до вказаного договору. 
		На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на відсутність заперечень з боку орендодавця проти продовження строку дії договору оренди у встановлений строк, тому позивач просить визнати договір продовженим на підставі закону на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним, шляхом визнання укладеною додаткової угоди №3 від 20.07.2017, оскільки саме шляхом укладення додаткових угод сторони у договорі погодили процедуру його пролонгації.
		Відповідачем-2 було заявлено зустрічний позов, який суд прийняв до сумісного розгляду із первісним позовом, про виселення позивача з займаного раніше на підставі договору №55-13 від 02.09.2013 приміщення та зобов'язання повернути це приміщення Відповідачу-2. 
		Зустрічних позов мотивований тим, що постійною комісією Київради з питань власності було прийнято рішення про не продовження орендних правовідносин з позивачем, тому враховуючи таке волевиявлення власника, який представляє територіальну громаду міста Києва, підстави продовжувати договір №55-13 від 02.09.2013 за законом відсутні. При цьому, відповідач-1 звертає увагу, що про продовження договору позивач звертався після вказаного рішення постійної комісії Київради з питань власності про відмову у продовженні оренди, та що в цілому з листування та правовідносин сторін вбачалося їх волевиявлення, у тому числі самого позивача, на не визнання договору продовженим на тих самих умовах, а натомість волевиявлення - або укласти договір на нових умовах, або продовжити дію договору шляхом внесенням у нього змін шляхом укладення додаткової угоди, тобто у будь-якому разі - волевиявлення щодо продовження договору на змінених умовах..
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018, у справі №910/18831/17 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" відмовлено.
		Зустрічний позов Управління освіти Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено. Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" з нежитлових приміщень, загальною площею 252 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 150-А (дошкільний навчальний заклад №341). Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" передати нежитлові приміщення загальною площею 252 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького,             150-А (дошкільний навчальний заклад №341) Управлінню освіти Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації шляхом підписання акта прийому-передачі приміщення.
		Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" на користь Управління освіти Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації 3200,00 грн судового збору.
		Приймаючи рішення та постанову у справі, господарські суди в частині відмови у задоволенні первісного позову мотивували тим, що за наслідками розгляду справи судом встановлено, що не відбулося автоматичного продовження дії договору оренди на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а тому відсутні підстави для задоволення вимог позову про визнання договору продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним та про визнання укладеною додаткової угоди №3 від 20.07.2017 до договору про його продовження на той самий термін і на тих самих умовах. Крім того, станом на момент вирішення спору право позивача на укладення договору на нових умовах та на новий строк відповідно до ч. 3 ст. 17 наведеного Закону - не є порушеним, оскільки дана норма вказує, що переважне право у позивача, як у орендаря, виникає за інших рівних умов та крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. В частині задоволення зустрічного позову рішення та постанова мотивовані тим, що  строк дії договору закінчився, договір автоматично пролонгований не був та сторони не досягли згоди про продовження договірних відносин з оренди нежитлового приміщення загальною площею 252 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 150-А (укладення договору) на новий строк. Відтак, відповідач після закінчення строку дії договору на виконання його умов та в силу положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" був зобов'язаний звільнити приміщення та повернути його відповідачу-2, чого позивачем зроблено не було, тому вимоги зустрічного позову про виселення позивача з займаного раніше на підставі договору №55-13 від 02.09.2013 приміщення та зобов'язання повернути це приміщення відповідачу-1 - визнані судами обґрунтованими.
		27.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду м. Києва від 14.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018  у справі № 910/18831/17.
		Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, неповно, необ'єктивно та не всебічно оцінив лист-звернення як доказ, та дійшов невірного висновку, що позивач у своєму листі-зверненні висловив волевиявлення не про «автоматичне продовження» дії Договору на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором, а просив про «Продовження терміну дії Договору для проведення занять (постійно)», тобто просив про зміну істотних умов Договору, тоді як умовами Договору чітко було передбачено, що він діяв не постійно, а з 02.09.2013 до 01.09.2016, тобто 2 роки та 365 днів (2016 - високосний рік). Судами першої та другої інстанції було не вірно розтлумачено зміст листа-звернення. У позивача не було жодного наміру змінювати умови Договору (змінювати строк дії), що підтверджується складеною та підписаною позивачем додатковою угодою №З від 20.07.2017 до Договору на умовах, що Договір є пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах зі строком дії до 02 вересня 2019 року. Всі інші умови Договору залишаються незмінними. Крім того, судами першої та апеляційної інстанції не було не було взято до уваги положення, викладені у частині 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», у якій зазначено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Судами було зроблено невірний висновок, що надання позивачем відповідачу-1 разом з листом вих. №44 від 11.10.2016 звіт про оцінку майна нежитлового приміщення свідчить про те, що позивач у своєму листі вих. № 42 від 01.08.2016 запропонував змінити істотні умови Договору. Даний висновок є хибним, оскільки жодних заперечень щодо пролонгації Договору від сторін не надходило. Позивач вважав, що дія Договору є продовженою, а відповідач-1 надіслав лист вих. № 100-14048 від 12.09.2016, у якому просив позивача надати заяву, звіт про оцінку об'єкта оренди та виписку є Єдиного державного реєстру для того, щоб уточнити розмір орендної плати, оскільки, згідно умов Договору, розмір орендної плати може бути переглянутий сторонами. Надано неправильну оцінку письмовому доказу, який було надано позивачем, а саме: заяві від 01.08.2016 року з вих. № 42. Судами не було дотримано вимог процесуального права, а саме ч. 1 ст. 209 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.
		Ухвалою Верховного суду від 26.07.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" на рішення Господарського суду м. Києва від 14.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі №910/18831/17. Призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" на 18.09.2018. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 у справі №910/18831/17.
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.09.2018 року у зв'язку з відпусткою судді Стратієнко Л.В. для розгляду справи №910/18831/17 визначено наступний склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В. 
		18.09.2018 року у судове засідання в приміщенні Касаційного господарського суду з'явилися представники позивача та відповідача 2. Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився.  В судовому засіданні оголошено перерву до 09.10.2018.
		 
		Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
		Як встановлено господарськими судами, 02.09.2013 між Голосіївською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ТОВ «Дитячий центр «Плекальня», як орендарем, укладено договір № 55-13 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), згідно з умовами якого орендодавець  передав, а орендар прийняв в оренду комунальне майно територіальної громади міста Києва - нежилі приміщення, загальною площею 252 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Горького, 150-А, для розміщення організації, яка здійснює діяльність у галузі освіти.
		Пунктом 9.1 Договору визначено, що цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 02.09.2013 до 01.09.2016.
		На підставі Договору за актом позивачу в оренду було надано комунальне майно територіальної громади міста Києва - нежилі приміщення, загальною площею 252 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Горького, 150-А, для розміщення організації, яка здійснює діяльність у галузі освіти.
		За умовами п. 9.1 Договору, сторони уклали його на строк з 02.09.2013 до 01.09.2016, та погодили, що Договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4), та що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, і зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору (п. 9.7).
		Умови продовження договірних відносин за договорами оренди державного та комунального майна унормовані ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон), і частини 2 та 3 указаної норми передбачають два окремі випадки продовження.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону, після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
		Фактичне використання позивачем за первісним позовом нежилих приміщень, загальною площею 252 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Горького, 150-А, після закінчення обумовленого Договором строку його дії, тобто після 01.09.2016, визнається усіма сторонами спору та підтверджується залученими до справи доказами - копіями платіжних доручень про сплату орендної плати по Договору та відшкодуванням вартості комунальних послуг спожитих у приміщенні.
		Доказами наявними у матеріалах справи підтверджується, що позивач за первісним позовом протягом місячного строку до закінчення терміну дії Договору звертався до орендодавця (відповідача-1) з листом-звернення від 01.08.2016 №42 (отримано згідно вхідного штампу відповідачем-1 за первісним позовом 16.08.2016) про продовження строку дії Договору (постійно).
		Відповідач-1 за первісним позовом на вказану пропозицію позивача відповів листом №100-14048 від 12.09.2016, у якому вказав, що відповідно до Закону термін, на який укладається договір оренди, є істотною умовою договору, тому відповідно до п. 12.4 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, для розгляду питання про внесення змін до істотних умов договору оренди орендар, подає орендодавцю заяву, звіт про оцінку об'єкта оренди (для здійснення розрахунку орендної плати) та виписку з Єдиного державного реєстру, і для отримання необхідних документів для проведення експертної оцінки зазначеного майна необхідно звернутись до балансоутримувача - Управління освіти Голосіївського району м. Києва. І при умові надання повного пакету документів, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, в установленому порядку, надає Постійній комісії Київської міської ради з питань власності узагальнені пропозиції щодо зміни до істотних умов договору оренди.
		Як було вірно встановлено судами, позивач за первісним позовом у листі-зверненні від 01.08.2016 №42 висловив волевиявлення не про "автоматичне продовження" дії договору на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а просив про "продовження терміну дії Договору для проведення занять (постійно)", тоді як умовами Договору чітко було передбачено, що він діяв не постійно, а з 02.09.2013 до 01.09.2016, тобто 2 роки та 365 днів.
		Відповідачем-2 за первісним позовом у відповідь на вказане звернення було надано позивачу доручення терміном до 14.10.2016 на укладення договору оцінки орендованого приміщення, з датою оцінки 31.08.2016, відповідно до п. 5.5 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280.
		З листом № 44 від 11.10.2016 позивачем за первісним позовом було надано відповідачу-1 за первісним позовом (вх. 100/7796 від 11.10.2016) для прийняття та рецензування Звіт про оцінку майна нежитлового приміщення загальною площею 252 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 150-А, від 05.10.2016 для продовження строку дії Договору.
		Вищевказане листування з питання продовження договірних відносин з оренди нежитлового приміщення загальною площею 252 кв.м, за адресою: м. Київ,                    вул. Горького (Антоновича), 150-А, визнається усіма сторонами спору і не заперечувалось.
		Після отримання відповідачем-1 за первісним позовом від позивача за первісним позовом листа № 44 від 11.10.2016 відсутні докази укладення між сторонами будь-яких додаткових угод до Договору, у зв'язку з чим позивачем за первісним позовом з листом №9 від 20.07.2017 було надано відповідачу-1 за первісним позовом (копії - відповідачу-2 за первісним позовом, постійній комісії Київської міської ради з питань власності та Департаменту комунальної власності м. Києва) підписану з боку позивача за первісним позовом додаткову угоду №3 від 20.07.2017 до Договору на таких умовах:
		"Цим Сторони домовились, що на підставі пункту 9.7 Договору №55-13 від 02.09.2013, Договір № 55-13 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 02 вересня 2013 року вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах на три роки із строком дії до 02 вересня 2019 року.
		Всі інші умови Договору №55-13 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 02 вересня 2013 року залишаються незмінними.
		Додаткова Угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами.
		Додаткова Угода укладена у трьох примірниках українською мовою, по одному примірнику для Орендодавця, Орендаря та Установи, які мають однакову юридичну силу і с невід'ємною частиною Договору № 55-13 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 02 вересня 2013 року".
		Відповідач-1 та відповідач-2 за первісним позовом не вчинили дій на підписання наведеного проекту Додаткової угоди, заперечуючи наявність обумовлених законом підстав для його підписання, з посиланням зокрема на те, що постійною комісією Київради з питань власності було прийнято рішення про не продовження орендних правовідносин з позивачем за первісним позовом у зв'язку з необхідністю повернення майна територіальній громаді міста Києва та використання власником у власних цілях - для відкриття там державного (комунального) садочку.
		Згідно наявного між сторонами листування вбачається, що у сторін було відсутнє взаємне волевиявлення (у т.ч. мовчазне) на продовження дії Договору на підставі закону автоматично, тобто відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону, оскільки дана частина статті передбачає, що договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором у разі відсутності протягом встановленого строку заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору.
		Отже, як було вірно встановлено господарськими судами, позивач за первісним позовом у листі-зверненні від 01.08.2016 №42, поданим відповідачу-1 за первісним позовом у встановлений Законом строк, висловив волевиявлення не про "автоматичне продовження" дії Договору на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а просив про "продовження терміну дії Договору для проведення занять (постійно)", тоді як умовами Договору чітко було передбачено, що він діяв не постійно, а з 02.09.2013 до 01.09.2016, тобто 2 роки та 365 днів (2016 - високосний рік). 
		Відповідач-1 за первісним позовом також у встановлений Законом строк на вказану пропозицію позивача за первісним позовом відповів, що для розгляду питання про внесення змін до істотних умов договору, до яких віднесено і строк його дії, орендар подає, зокрема, звіт про оцінку об'єкта оренди (для здійснення розрахунку орендної плати), який було замовлено позивачем за первісним позовом.
		Між сторонами виникли правовідносини, передбачені ч. 3 ст. 17 Закону, де вказано, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін.
		Ч. 2 ст. 17 Закону передбачає можливість автоматичного продовження дії договору на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором у разі відсутності, зокрема, заяви однієї із сторін про зміну умов договору.
		В даному випадку вбачається досягнення сторонами згоди про зміну умов Договору при його укладенні на новий строк, що обгрунтовано вище, а саме зміну строку його дії та вчинення дій для визначення нового розміру орендної плати.
		Відповідачем-1 за первісним позовом було прийнято пропозицію позивача за первісним позовом продовжити дію Договору на нових умовах, у тому числі істотних (строк та розмір орендної плати), та в свою чергу через відповідача-2 за первісним позовом, як балансоутримувача, запропоновано позивачу за первісним позовом зміну умов майбутнього договору шляхом надання доручення на укладення договору оцінки орендованого приміщення, і дану пропозицію продовжити відносини на нових умовах прийняв позивач за первісним позовом, замовивши та надавши відповідачу-2 за первісним позовом відповідний звіт.
		Сплата позивачем за первісним позовом, як у межах Договору, орендної плати не свідчить про волевиявлення сторін на автоматичне продовження Договору та не свідчить про саму обставину автоматичного продовження Договору, оскільки за умовами Договору (п. 3.5) Позивач зобов'язаний сплачувати орендну плату до повернення об'єкту оренди (приміщення) орендодавцеві. Так само відшкодуванням вартості комунальних послуг, спожитих у приміщенні, є обов'язком, а не правом, позивача за первісним позовом.
		Автоматичного продовження дії Договору  на підставі ч. 2 ст. 17 Закону, - не відбулося, а тому відсутні обумовлені законом підстави для визнання Договору продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним та про визнання укладеною додаткової угоди №3 від 20.07.2017 до Договору про його продовження на той самий термін і на тих самих умовах.
		З огляду на викладене, твердження скаржника про те, що судами першої та другої інстанції було не вірно розтлумачено зміст листа-звернення є безпідставним та необґрунтованим.
		Право позивача за первісним позовом на укладення Договору на нових умовах та на новий строк відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону - не є порушеним, оскільки дана норма вказує, що переважне право у позивача за первісним позовом, як у орендаря, виникає за інших рівних умов та крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.
		В процесі підготовки позивачем за первісним позовом документів для продовження договірних відносин з оренди нежитлового приміщення загальною площею 252 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 150-А (укладення договору на новий строк), які передбачені Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, відбулося засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності, якою було прийнято рішення, викладене у протоколі №56 від 04.07.2017, не продовжувати позивачу за первісним позовом строк дії договору оренди нежитлового приміщення у дошкільному навчальному закладі №341 на вул. Антоновича, 150-А, приватною організацією, яка надає послуги у галузі освіти (позивачем), у зв'язку з необхідністю, враховуючи численні звернення мешканців, відкриття (поновлення) дії у даних приміщеннях діяльності комунального закладу обов'язкової дошкільної освіти (комунального дитячого садочку).
		На виконання вищезазначеного протоколу, 30.08.2017 відповідач-1 за первісним позовом листом №100-15215 повідомив позивача за первісним позовом про не продовження строку дії договору оренди та необхідність (вимогу) звільнення нежитлового приміщення.
		Необхідною умовою продовження на визначених (погоджених) сторонами умовах договору оренди приміщення, що перебуває у комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання цього приміщення в оренду, та лише за наявності такого рішення та при рівності інших запропонованих умов оренди приміщення, порівняно з тими, які запропоновані рештою бажаючих взяти це майно в оренду, у добросовісного користувача виникає переважне право на продовження договору оренди на новий термін. 
		Як вбачається з матеріалів справи, ні станом на момент вирішення спору судом першої інстанції, ні станом на момент апеляційного перегляду справи, позитивного рішення власника майна про продовження терміну дії договору оренди - у встановленому законом порядку прийнято не було.
		Підстави для визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №55-13 від 02.09.2013 продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним та про визнання укладеною додаткової угоди №3 від 20.07.2017 до вказаного договору - відсутні, у зв'язку з чим суди обґрунтовано відмовили в задоволенні первісного позову.
		Щодо зустрічних позовних вимог про виселення та зобов'язання повернути нежитлове приміщення Верховний Суд вважає, що останні слід направити на новий розгляд з огляду на наступне. 
		Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		Статтею 283 Господарського кодексу України  визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні  (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
		Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також і дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року № 2269-XII (далі - Закон №2269-XII), у частині першій статті 2 якою наведено аналогічне визначення оренди.
		Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону № 2269-XII сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов'язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).
		Відповідно до положень пунктів 2, 3 частини першої статті 287 Господарського кодексу України та абзаців 3, 5 статті 5 Закону №2269-XII орендодавцями щодо нерухомого майна комунальної власності, загальна площа якого не перевищує             200 кв.м, є підприємство, установа, організація, а щодо нерухомого майна комунальної власності, загальна площа якого перевищує 200 кв. м, - органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, яке перебуває у комунальній власності.
		Відповідно до частини 2 статті 26 та частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. 
		Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства орендар має обов'язок після припинення дії договору оренди повернути об'єкт оренди орендодавцю, якому кореспондується право саме орендодавця вимагати повернення об'єкта оренди. 
		При вирішенні спору суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведені вимоги чинного законодавства та положення договору оренди, не встановили дійсні права та обов'язки сторін, зокрема, прав та обов'язків балансоутримувача за цим договором. 
		Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла станом на дату звернення з зустрічною позовною заявою) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017 року) юридичні особи та фізичні особи ? підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла станом на дату звернення з зустрічною позовною заявою).
		Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.  Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені, невизнані або оспорюються.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		У даному випадку, судами попередніх інстанцій не з'ясовувалось питання наявності у позивача за зустрічним позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання зустрічного позову про виселення та передачу нежитлового приміщення. 
		За таких обставин, колегія суддів вважає ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог про виселення та передачу нежитлового приміщення недостатньо обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову в цій частині передчасними, оскільки суди попередніх інстанцій не дали належну оцінку доказам, не з'ясували дійсних обставин справи та не встановили, чи кореспондується обов'язок орендаря повернути майно орендодавцю з правом балансоутримувача цього майна вимагати його повернення. 
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі №910/9480/16.
		З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.03.2018 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі №910/18831/17 скасуванню в частині задоволених зустрічних позовних вимог про виселення та передачу нежитлового приміщення з направленням на новий розгляд. 
		Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - 
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий центр "Плекальня" задовольнити частково. 
		2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі №910/18831/17 скасувати в частині задоволення зустрічних позовних вимог про виселення та передачу нежитлового приміщення та в цій частині справу передати на новий розгляд.
		3. В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 14.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі №910/18831/17 залишити без змін. 
		4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючий                                                                                          О. Баранець 
		 
		 
		Судді                                                                                                    Г. Вронська
		 
		 
		                                                                                                    І. Ткач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...