Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/9482/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2018.
Дата набрання законної сили: 03.10.2018
Номер судового провадження: 61-8511ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/9482/15-ц
		провадження № 61-8511св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КратаВ.І.,               
		 
		учасники справи:
		позивач  -  ОСОБА_3,
		відповідачі: закрите акціонерне товариство «Город-Сад», Міністерство фінансів України, Київська міська рада,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року у складі судді Шумейко О. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,                 Українець Л. Д.,
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила:
		- розірвати інвестиційні договори № № 27/80, 28/80, укладені 05 травня 2006 року між нею та закритим акціонерним товариством «Город-Сад»                   (далі - ЗАТ «Город-Сад»);
		- зобов'язати Міністерство фінансів України, Київську міську раду, ЗАТ «Город-Сад» солідарно виплатити на її користь 100 % вартості інвестицій у дві двокімнатні квартири будівельного об'єкту за адресою: АДРЕСА_1, який не був побудований у кінці 2007 року, у розмірі 121 012,34 дол. США або 114 378,45 євро або 2 890 343,43 грн;
		- стягнути солідарно з відповідачів майнові збитки та відшкодувати моральну шкоду завдані за період з 01 січня 2008 року до 30 листопада           2015 року на загальну суму 162 644,96 дол. США або 153 728,77 євро або 3 884 726,07 грн, у тому числі: майнові збитки - 68 657,66 дол. США, які становлять різницю між сумою оплати за дві проінвестовані квартири на загальну суму 121 012,34 дол. США станом на 13 червня 2006 року та нинішньою ціною квартири площею 145,9 кв. м в об'єкті будівництва житлового комплексу «Власна квартира» на АДРЕСА_1, вартістю 189 670,00 дол. США; моральна шкода - 4 800 дол. США за один рік, що за вказаний період становить 38 000,00 дол. США; упущена вигода, як втрата нею (позивачем) доходів в розмірі 3 % річних, за розміщення грошових коштів на валютному рахунку, відкритому на ім'я ЗАТ «Город-Сад» у публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») від суми 117 867,64 дол. США, яка за один рік становить 3 536,03 дол. США, a за період з 01 січня 2008 року до 30 листопада                    2015 року - 27 993,65 дол. США; неустойка у розмірі 27 993,65 дол. США, що розрахована у розмірі 3 % річних від суми 117 867,64 дол. США. 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у травні 2007 року між нею та ЗАТ «Город-Сад» було укладено два договори про участь у Фонді фінансування будівництва, за умовами яких вона передала в довірче управління грошові кошти на користь управителя ЗАТ «Город-Сад» з метою отримання у власність двох квартир, розташованих на АДРЕСА_1. 
		Свої зобов'язання за договором вона виконала, сплативши 100 % вартості об'єктів інвестування. З цією метою вона продала дві належні їй на праві власності квартири, які знаходилися у місті Києві. 
		Житловий будинок повинен був введений в експлуатацію в кінці 2007 pоку, однак цей будинок взагалі не був побудований, оскільки рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки в короткострокову оренду на користь ТОВ «Аллонж» було визнано незаконним відповідно до судових рішень. 
		За умовами укладених договорів вона має право на повернення їй внесених грошових коштів у разі, якщо будинок не буде побудований. 
		Також вважає, що вона має право отримати оплату за 1 кв. м житлової площі за ціною, що була на момент розірвання договорів з ЗАТ «Город-Сад».
		Унаслідок наведених обставин вона та члени її родини були позбавлені права на житло, не були забезпечені соціальним житлом зі сторони Київської міської ради, їм не надано інше житло замість двох непобудованих квартир, у зв'язку з чим зазнали майнової та моральної шкоди. 
		Таким чином, вважає, що держава Україна в особі Держфінпослуг та органу місцевого самоврядування в особі Київської міської ради створили умови, за яких вона за власні кошти не змогла отримати житло, а вказані органи державної та місцевої влади сприяли тому, що вона була позбавлена можливості реалізувати своє конституційне право на житло. 
		Зокрема, Київська міська рада неправомірно передала в оренду земельну ділянку для будівництва житлового будинку, а Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України не виконала функцій, покладених на неї Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і створила умови для протиправної діяльності ЗАТ «Город-Сад» відносно інвесторів. Відповідач отримав право на незаконне створення шести фондів фінансування будівництва для залучення коштів від фізичних осіб - інвесторів. Держфінпослуг порушував строки перевірки діяльності товариства, а при виявленні порушень - не вжив необхідних заходів впливу, що дозволило ЗАТ «Город-Сад» фактично не санкціоновано витрачати кошти, які були залучені від інвесторів, у тому числі й її кошти. 
		Державні органи замість проведення перевірки товариства кожні півроку, лише у 2010 році провели таку перевірку, за результатом якої склали акт про відсутність ЗАТ «Город-Сад» за зареєстрованим місцезнаходженням.
		Посилаючись на те, що органи державної та місцевої влади повинні нести солідарну відповідальність за відшкодування завданої їй майнової та моральної шкоди,  просила позов задовольнити.
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
		Розірвано договір про участь у Фонді фінансування будівництва                               від 05 травня 2006 року № 27/80, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Город-Сад».
		Стягнуто з ЗАТ «Город-Сад» на користь ОСОБА_3 сплачені за договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 05 травня               2006 року № 27/80 грошові кошти у сумі 292 535,80 грн, три проценти річних за період із 01 січня 2008 року до 30 листопада 2015 року у сумі                                   69 511,31 грн.
		Розірвано договір про участь у Фонді фінансування будівництва                               від 05 травня 2006 року № 28/80, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Город-Сад».
		Стягнуто з ЗАТ «Город-Сад» на користь ОСОБА_3 сплачені по договору про участь у Фонді фінансування будівництва від 05 травня                 2006 року № 28/80 грошові кошти у сумі 302 695,80 грн, три проценти річних за період з 01 січня 2008 року до 30 листопада 2015 року у сумі                      71 925,50 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Стягнуто з ЗАТ «Город-Сад» в дохід держави судовий збір у сумі 4 628,40 грн.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договорів про участь у Фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ)                       від 05 травня 2006 року № № 27/80 та 28/80, укладених між                      ОСОБА_3 та ЗАТ «Город-Сад», та, виходячи з умов договорів стягнув з ЗАТ «Город-Сад» на користь позивача фактично сплачені нею кошти за вказаними договорами.
		Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3 до Міністерства фінансів України та Київської міської ради,  суд виходив із того, що Міністерство фінансів України та Київська міська рада не є сторонами договорів про участь у Фонді фінансування будівництва та учасниками спірних правовідносин.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року  Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року залишено без мін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		У касаційній скарзі, що надійшла у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
		Скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		Зазначала, що суди не врахували сплачені нею ЗАТ «Город-Сад» винагороду Управителю, що призвело до помилкового стягнення з ЗАТ «Город-Сад» лише 595 231,60 грн замість 611 112,38 грн. 
		Суди не врахували те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів не був збудований житловий будинок на АДРЕСА_1, внаслідок чого вона та сім'я втратила житло, яке мали, і не змогли отримати будь-яке інше.
		У лютому 2017 року Міністерство фінансів України подало  заперечення, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Зазначає, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно, об'єктивно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про стягнення коштів з ЗАТ «Город-Сад», яке порушило зобов'язання, що виникло на підставі укладеного договору про участь у ФФБ, і яке як юридична особа самостійно відповідає за цими зобов'язаннями.
		Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 756/9482/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суди встановили, що 05 травня 2006 року між ОСОБА_3 (довіритель) та ЗАТ «Город-Сад» (управитель) було укладено два договори про участь у Фонді фінансування будівництва № № 28/80 та 27/80, за умовами яких ОСОБА_3 на підставі повного визнання нею Правил Фонду фінансування будівництва об'єкта, спорудження якого планується за адресою: АДРЕСА_1 в Оболонському районі, дає згоду на участь у Фонді фінансування будівництва, передає кошти управителю у довірче управління з метою отримання у власність об'єкта інвестування та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цими коштами, а управитель приймає кошти на рахунок ФФБ у довірче управління з подальшим використанням коштів ФФБ у порядку, визначеному Правилами ФФБ. 
		Об'єктом інвестування за цими договорами є квартири в об'єкті будівництва, спорудження яких планується за адресою: АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва, зокрема, квартири № 121, площею 71,7 кв. м, та № 131, площею 74,2 кв. м, розташовані на четвертому та шостому поверхах відповідно. Запланована дата вводу об'єкта інвестування в експлуатацію - IV квартал 2007 року.
		Відповідно до пунктів 1.9, 1.10 договорів Управитель на умовах Правил ФФБ закріплює за довірителем обраний ним об'єкт інвестування, характеристики якого визначені у пункті 1.3. цього договору та у свідоцтві про участь у ФФБ. Довіритель може отримати у власність закріплений за ним об'єкт інвестування після введення об'єкта будівництва в експлуатацію та підписання акту прийому-передачі об'єкта інвестування на умовах, визначених даним договором та правилами ФФБ, за умови оплати 100 % вартості об'єкта інвестування, визначеної виходячи із загальної площі об'єкта інвестування та поточної вартості вимірної одиниці об'єкта інвестування, діючої на день проплати.
		Відповідно до довідки ЗАТ «Город-Сад» від 10 червня 2008 року                                   № 25/17-10/06/08 13 червня 2006 року ОСОБА_3 сплатила 100 % вартості об'єктів інвестування в розмірі 595 231,60 грн.
		Зокрема, згідно зі свідоцтвом про участь у ФФБ виду «А» по об'єкту інвестування - квартирі № 121, площею 71,7 кв. м, позивач сплатила грошові кошти на загальну суму 292 535,80 грн, дата внесення коштів                      13 червня 2006 року.
		Відповідно до свідоцтва про участь у ФФБ виду «А» по об'єкту                   інвестування - квартирі № 131, площею 74,2 кв. м, позивач сплатила кошти на загальну суму 302 695,80 грн, дата внесення коштів 13 червня 2006 року.
		Забудовником об'єкта будівництва на АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва було визначено товариство з обмеженою відповідальністю «Аллонж» (далі - ТОВ «Аллонж»).
		На час укладання договорів ЗАТ «Город-Сад» мало ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на право здійснювати діяльність із залучення коштів фізичних осіб - установників управління майном для фінансування будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю. Строк дії ліцензії закінчився 01 листопада                          2008 року.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2009 року, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 02 квітня 2005 року № 312/2887 «Про передачу ТОВ «Аллонж» земельної ділянки для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва».
		Статтею 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» у разі порушення забудовником строків спорудження об'єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов'язків,  передбачених частиною першою цієї статті, довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов'язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у фонді фінансування будівництва, і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до фонду фінансування будівництва. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у фонді фінансування будівництва з підстав, визначених цією частиною.
		Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.
		Пунктом 4.2 договорів про участь у Фонді фінансування будівництва                         від 05 травня 2006 року № № 27/80 та 28/80 визначено, що на умовах даних договорів та Правил ФФБ довіритель має право достроково припинити управління майном та відмовитись від участі у ФФБ.
		Згідно з пунктом 4.3 договорів сума коштів, що підлягає виплаті довірителю в разі настання обставин, передбачених пунктом 4.2. даного договору, дорівнює сумі, яка була фактично внесена довірителем за цим договором до ФФБ.
		Пунктами 4.2, 6.1, 6.2 договорів визначено, що внаслідок відмови довірителя від участі у ФФБ йому підлягають поверненню суми, що були фактично внесені. Суми, сплачені як винагорода управителю не підлягають поверненню довірителю у разі розірвання договорів.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за спірними інвестиційними договорами, а ЗАТ «Город-Сад» допущено порушення умов договорів щодо передачі їй у власність об'єктів інвестування, зробив правильний висновок про наявність підстав для розірвання договорів та стягнення сплачених ОСОБА_3 на їх виконання коштів.
		Оскільки грошові кошти за договорами вносилися у національній валюті, а не в іноземній валюті чи в еквіваленті до іноземної валюти, суди вірно стягнули кошти у гривні.
		Відповідно до частини п'ятої статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
		Цією нормою права передбачено відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 просила стягнути на її користь майнові збитки у розмірі 68 657,66 дол. США, які становлять різницю між сумою оплати за дві інвестовані квартири станом на 13 червня 2006 року та нинішньою ціною квартири площею 145,9 кв. м в об'єкті будівництва житловий комплекс «Власна квартира» на АДРЕСА_1 вартістю 189 670,00 дол. США, а також упущену вигоду як втрату нею доходів в розмірі 3 % річних, за розміщення грошових коштів на валютному рахунку, відкритому на ім'я ЗАТ «Город-Сад» у ПАТ «Укрсоцбанк» від суми                               117 867,64 дол. США, яка становить за один рік - 3 536,03 дол. США, а за період з 01 січня 2008 року до 30 листопада 2015 року - 27 993,65 дол. США.
		Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що вказані суми не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, оскільки не є витратами, які позивачка зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, чи доходами, які вона могла б реально отримати.
		Правильним є й висновок судів про відмову ОСОБА_3 у задоволенні вимог до Міністерства фінансів України та Київської міської ради з огляду на те, що вони не є сторонами договорів про участь у Фонді фінансування будівництва тавідповідно не виступали гарантом виконання договірних зобов'язань ЗАТ «Город-Сад».
		Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
		Грошові кошти за договорами вносилися позивачем в гривні, а не в іноземній валюті чи в еквіваленті до іноземної валюти, тому колегія суддів відхиляє посилання про наявність підстав для стягнення грошових коштів у еквіваленті іноземної валюти (долар США або євро) на час вирішення спору.
		Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
		Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                  у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    СуддіН. О. Антоненко     В. І. Журавель     В. М. Коротун     В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...