Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2040/7575/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 16.10.2018. Зареєстровано: 17.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2018.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019 (частково)
Результат оскарження 20.03.2019 Другий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: П/2040/10103/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 Харківський окружний адміністративний суд  61004, м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710  Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		м. Харків 
		16 жовтня 2018 р. Справа № 2040/7575/18 
		Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803498, вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ, 03151) про визнання протиправною відмову, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної гвардії України (надалі за текстом - ГУ Національної гвардії України, відповідач), в якому просить суд:
		- визнати протиправною відмову Головного управління Національної гвардії України в призначенні ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»;
		- скасувати рішення Головного управління Національної гвардії України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладене в листі від 20.08.2018 року № 27/33/4-К-452;
		- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України призначити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, у зв`язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
		Крім того, позивач просить суд, зобов`язати Головне управління Національної гвардії України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, якою унормовано що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
		Крім того, ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 року у задоволенні клопотання Головного управління Національної гвардії України щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною відмову, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.
		Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
		Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 , проходив дійсну військову службу у Збройних Силах СРСР з 06.08.1984 року. Наказом Міністра оборони СРСР № 01047 від 25.09.1989 року звільнений із займаної посади та відряджений для проходження дійсної військової служби в Міністерство внутрішніх справ СРСР з виключенням із списків особового складу радянської армії. Наказом Міністра внутрішніх справ СРСР № 443л/с від 18.09.1989 року зарахований у розпорядження начальника внутрішніх військ МВС СРСР по Північному Кавказу і Закавказзю. 19.10.1989 року призначений заступником командира 9 роти 3 батальйону з політичної частини 48 оперативного полку 110-ї дивізії оперативного призначення ВВ МВС СРСР по Північному Кавказу та Закавказзю. Наказом начальника ВВ МВС СРСР по Північному Кавказу та Закавказзю № 0102л/с від 17.08.1990 року звільнений в запас та 17.09.1990 року виключений із списків особового складу частини. Внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, позивачу з 05.05.2015 року вперше встановлено третю групу інвалідності, при черговому огляді третя група інвалідності встановлена ОСОБА_1 , з 15.05.2015 року по 15.05.2021 рік. Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Листом від 20.08.2018 року № 27/33/4-К-452 відповідач повідомив позивача, що підстав для призначення відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням третьої групи інвалідності, пов`язаної із травмою при виконанні обов`язків військової служби, як колишньому військовослужбовцю В/ч НОМЕР_2 РФРСР немає, адже на думку відповідача позивач подав не всі необхідні документи. В зв`язку з чим, позивач вимушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
		Представник відповідача до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 12.10.2018 року подав відзив на позов, в якому зазначив, що в матеріалах, які позивач їм надав, відсутній оригінал довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення ОСОБА_1 , вперше 05.05.2015 року групи інвалідності, пов`язаної із травмою при виконанні обов`язків військової служби. Крім того, враховуючи, що інвалідність пов`язана з травмою під час виконання службових обов`язків військової служби, немає копії документа, що свідчить про причини та обставини травмування, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ОСОБА_1 , кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
		Судом встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу у Збройних Силах СРСР з 06.08.1984 року. Наказом Міністра оборони СРСР № 01047 від 25.09.1989 року звільнений із займаної посади та відряджений для проходження дійсної військової служби в Міністерство внутрішніх справ СРСР з виключенням із списків особового складу радянської армії. Наказом міністра внутрішніх справ СРСР № 443л/с від 18.09.1989 року зарахований у розпорядження начальника внутрішніх військ МВС СРСР по Північному Кавказу і Закавказзю. 19.10.1989 року призначений заступником командира 9 роти 3 батальйону з політичної частини 48 оперативного полку 110-ї дивізії оперативного призначення ВВ МВС СРСР по Північному Кавказу та Закавказзю. Наказом начальника ВВ МВС СРСР по Північному Кавказу та Закавказзю № 0102л/с від 17.08.1990 року звільнений в запас та 17.09.1990 року виключений із списків особового складу частини, що підтверджується копією військового квитка, архівною довідкою та витягом з послужного списку. (а.с.13-15).
		Згідно акту судово-медичного обстеження від 08.01.1990 року бюро СМЕ НКАО - у ОСОБА_1 , наявні пошкодження в області обличчя, що утворились внаслідок впливу вогнепально-осколкових ран, забій в області поперекового відділу хребта. В направленні на обстеження зазначено, що на 28.12.1989 року під час несення служби з охорони громадського порядку при вилученні зброї у населення отримав осколкове поранення в область обличчя і травму поперекового відділу хребта. (а.с.16).
		Згідно витягу з протоколу № 3953 від 15.12.2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва МО України  травма ЗЧМТ (контузія головного мозку) колишнього військовослужбовця ОСОБА_3 ,  ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. (а.с.17).
		Внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, йому з 05.05.2015 року вперше встановлено третю групу інвалідності, при черговому огляді третя група інвалідності встановлена ОСОБА_1 , з 15.05.2015 року по 15.05.2021 року.(а.с.18).
		27.07.2018 року ОСОБА_1 , звернувся до ГУ Національної гвардії України з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». До заяви додав: нотаріально посвідчену копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 708296 від 21.05.2018 року, копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 106106від 05.05.2015 року, Витяг з протоколу засідання ЦВЛК МО України № 3953 від 15.12.2014 року (оригінал), нотаріально посвідчену копію акта судово-медичного огляду №14 від 08.01.1990 року, нотаріально посвідчену копію військового квитка, Витяг послужного списку (оригінал), архівну довідку № 4/А/К-1435 від 17.04.2012 року Центрального архіву внутрішніх військ МВС РФ (оригінал), нотаріально посвідчену копію паспорту, нотаріально посвідчену копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру , нотаріально посвідчену копію посвідчення інваліда війни, картку з банківськими реквізитами, заяву про згоду на обробку персональних даних.(а.с.11).
		Листом від 20.08.2018 року № 27/33/4-К-452 відповідач повідомив позивача, що підстав для призначення відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням третьої групи інвалідності, пов`язаної із травмою при виконанні обов`язків військової служби, немає, адже на думку відповідача позивач подав не всі необхідні документи. (а.с.11 на зворотному боці - 12).
		Суд звертає увагу, що травма (контузія) та захворювання позивача дійсно пов`язанні з виконанням обов`язків військової служби та не пов`язані з будь-якими обставинами, котрі зазначено законодавцем у пункті 1 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
		Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
		За правилами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).
		Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).
		На підставі копії виписки з акту огляду МСЕК серії 12ААА №106106 від 07.05.2015 року встановлено, що з 05.05.2015 року під час огляду позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності до 01.07.2016 року.
		Отже, відповідно до вимог чинного законодавства право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту настання інвалідності, тобто з 05.05.2015 року.
		Відповідно до частини першої статті 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі за текстом - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		05.05.2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та зазначено, що вона настала внаслідок травми, контузії, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
		Отже, відповідно до вимог чинного законодавства право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту настання інвалідності, тобто з 01.12.2014 року.
		Відповідно до частини першої статті 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі за текстом - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		02.12.2014 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та зазначено, що вона настала внаслідок травми, контузії, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
		Згідно з положенням підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІI групи.
		Пункт 9 статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
		У зв`язку з тим, що ІІІ група інвалідності позивачу була встановлена з 05.05.2015 року, то механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України № 975 від 25.12.2013 року.
		Абзац 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІI групи.
		Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що з 05.05.2015 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України № 975 від 25.12.2013 року у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
		Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свої своїх прав та інтересів пред`явивши позовні вимоги до Головного управління Національної гвардії України.
		Відповідно до пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України № 975 від 25.12.2013 року, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
		Слід зазначити, що законодавець чітко встановив обов`язок відповідачів приймати рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби.
		Таким чином, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, Головне управління Національної гвардії України не призначило та не виплатило позивачу спірну допомогу, а тому такі дії є протиправними і підлягають судовому захисту.
		Крім цього, не приймаються до уваги доводи Головного управління Національної гвардії України, що позивач подав не достатню кількість документів, які б підтверджували, що він проходив військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України або був військовослужбовцем іншого утворення.
		Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24.08.1991 №1427-XII, Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24.08.1991 року.
		Згідно до ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, що набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, особами, які звільнилися з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права та пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей не допускаються. Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
		Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
		Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами-учасницями Cпівдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей» від 14.02.1992 року ратифіковано Протокол до Угоди між державами-учасницями Cпівдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року. Відповідно до ст.1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
		Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України від 26 березня 1992 року № 2235-ХІІ «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовців внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Закон № 2235-XII втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну гвардію України» (надалі за текстом - Закон №876-VII).
		За змістом ч. 1 ст. 1 останнього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) Національна гвардія України (надалі за текстом - НГУ) є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи МВС.
		Підпунктами 1, 3 п.3 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №876-VII встановлено, що: Головний орган військового управління НГУ, органи військового управління оперативно-територіальних об`єднань НГУ, військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об`єктів та спеціальних вантажів, військові частини з охорони та оборони важливих державних об`єктів, військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, військові частини з охорони громадського порядку, підрозділи (загони) спеціального призначення, військові частини оперативного призначення, авіаційні військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади НГУ є правонаступниками відповідних органів військового управління, військових частин і підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних військових частин, органів і підрозділів забезпечення, установ внутрішніх військ МВС без переоформлення актів на право постійного користування земельними ділянками та свідоцтв про право власності на нерухоме майно; дія цього Закону в частині соціального і правового захисту військовослужбовців НГУ поширюється на осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку із складу внутрішніх військ МВС, а також на членів сімей військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби до набрання чинності цим Законом.
		Відповідно до положень статті 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього Закону поширюється на:
		1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;
		2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
		3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
		З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що він проходив військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ, що не заперечується сторонами.
		В останнє позивач був звільнений з військової служби саме із внутрішніх військ МВС, а наведена правова норма зобов`язує здійснити виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, саме орган державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, безвідносно до того під час проходження військової служби в якому органі державної влади (МОУ чи іншому центральному органі виконавчої влади, що здійснює керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами) мали місце причини внаслідок яких встановлено інвалідність (поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби).
		Оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок травми, контузії, хвороби, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, оскільки законодавством передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Внутрішніх військ МВС до військовослужбовців Національної гвардії України та встановлено обов`язок саме Національної гвардії України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби під час здійснення інтернаціонального обов`язку.
		Таким чином, відповідач зобов`язаний призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи, але у порушення норм чинного законодавства цього не зробив.
		Стосовно тверджень відповідача про дискреційних повноважень, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти будь-яке рішення. Адміністративний суд, у справах щодо оскарження прийняття рішень прийнятих органами виконавчої влади не може втручатись в дискреції суб`єкта владних повноважень.
		Однак, суд також звертає увагу, що згідно з постановами Верховного Суду України від 31.05.2016 року по справі № 826/11379/14, від 10.05.2016 року по справі №п/800/362/15, від 20.04.2016 року по справі № 826/16796/14, від 12.04.2016 року по справі № 813/7851/13-а, від 01.03.2016 року по справі № 826/4860/13-а, від 03.02.2016 року по справі № 826/72/15, від 02.02.2016 року по справі № 804/14800/14, від 24.11.2015 року по справі № 816/1229/14 (21-3669а15), від 17.11.2015 року по справі № 2а-18442/11/2670, від 16.09.2015 року по справі № 826/4418/14 (21- 1465а15), встановлено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		Окрім цього, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 року (заява № 38722/02).
		Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		В даній справі ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Національної гвардії України призначити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, у зв`язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
		Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
		Щодо клопотання позивача, стосовно встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за даним адміністративним позовом, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання ним судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності, суд зазначає наступне.
		Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах з метою забезпечення їх повного, правильного і своєчасного виконання.
		Вказана стаття передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням судових рішень в адміністративних справах: судовий контроль за ініціативою суду, що ухвалив відповідне судове рішення, та судовий контроль за ініціативою осіб, які беруть участь у справі, чи інших заінтересованих осіб. У силу принципу офіційності суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, у тому ж кількісному і, якщо це можливо, персональному складі має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень на якого покладено певні обов`язки, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю.
		Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 382 КАС України.
		Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст. 382 КАС, зокрема до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
		Тобто, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, яке реалізується виключено під час прийняття постанови по суті.
		В даному випадку суд не вбачає підстав для застосування спеціального контролю за виконанням судового рішення. Підстав вважати, що виконання судового рішення без встановлення спеціального контролю буде ускладнено з матеріалів справи не вбачаються.
		Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 257, 258, 263, 295, 297 КАС України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803498, вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ, 03151) про визнання протиправною відмову, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
		Визнати протиправною відмову Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803498, вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ, 03151) в призначенні ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
		Скасувати рішення Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803498, вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ, 03151) про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), викладене в листі від 20.08.2018 року № 27/33/4-К-452.
		Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803498, вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ, 03151) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), одноразову грошову допомогу, передбачену ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, у зв`язку з встановленням ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Текст рішення виготовлено 16.10.2018 року.
		 
		 
		Суддя Супрун Ю.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...