Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 138/1848/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2018.
Дата набрання законної сили: 10.10.2018
Номер судового провадження: 61-19196ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		10 жовтня 2018 року                                                                    
		м. Київ                                                                   
		 
		справа № 138/1848/17
		провадження № 61-19196св18 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СХК «Вінницька промислова група»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року у складі судді Київської Т. Б. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Матківської М. В., Марчук В. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СХК «Вінницька промислова група» (далі - ТОВ «СХК «Вінницька промислова група») про розірвання договору оренди землі.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 16 травня 2013 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубін» (далі - ТОВ «Рубін») було укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки загальною площею 2,47 га, що розташована на території Тропівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, який 19 липня 2013 року було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1721550. Пізніше їй стало відомо, що у 2013 році ТОВ «Рубін» без її згоди передало право оренди вищевказаної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Ексад» (далі - ТОВ «Ексад») на підставі договору про заміну сторони у договорі оренди земельної ділянки, який рішенням Господарського суду Вінницької області                     від 30 червня 2017 року у справі № 902/372/17, що набрало законної сили, визнано недійсним. Одночасно з цим їй стало відомо, що належна її земельна ділянка на даний час знаходиться в оренді ТОВ «СХК «Вінницька промислова група» як правонаступника прав та обов'язків ТОВ «Рубін». Оскільки ТОВ «Рубін» було ліквідовано, а належна їй на праві власності земельна ділянка була передана третім особам без її згоди. Тому згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 783 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 32 Закону України «Про оренду землі» вона має право вимагати розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки орендар не виконав обов'язки користувача земельної ділянки та без її дозволу передав земельну ділянку в користування іншій особі. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 16 травня 2013 року між нею та ТОВ «Рубін», правонаступником якого є ТОВ «СХК «Вінницька промислова група».
		 
		Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Рубін» не передавало в оренду спірну земельну ділянку ТОВ «Ексад», так як договір між ними визнано недійсним рішенням Господарського суду Вінницької області від 30 червня 2017 року у справі № 902/372/17, цим же рішенням господарського суду встановлено, що земельна ділянка не передавалася третім особам і використовувалася ТОВ «Рубін». У подальшому ліквідація орендаря ТОВ «Рубін» не відбулася, а мала місце його реорганізація, що не є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевим судом всебічно і повно досліджено та оцінено усі надані сторонами докази, з урахуванням вимог і заперечень сторін, правильно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається.
		 
		У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Рубін», правонаступником якого є ТОВ «СХК «Вінницька промислова група», двічі допустило порушення умов договору оренди земельної ділянки та чинного законодавства, передавши земельну ділянку у користування третім особам, а саме ТОВ «Ексад» та ТОВ «СХК «Вінницька промислова група», без згоди та відома орендодавця, після чого припинило свою діяльність шляхом ліквідації і приєднання до іншої юридичної особи, що є підставами для припинення договору оренди земельної ділянки. Судами не враховано правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13. 
		 
		Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. 
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 2,47 га, розташованої на території Тропівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
		 
		16 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Рубін» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який 19 липня 2013 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1721550.
		 
		Згідно з пунктом 9.3. цього договору орендар має право, зокрема передати орендовану земельну ділянку або її частину іншій особі в суборенду за згодою орендодавця. 
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі. 
		 
		Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 32 Закону України «Про оренду землі».
		 
		Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30 червня 2017 року у справі       № 902/372/17, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про заміну сторони у договорі оренди землі від 30 грудня 2013 року з додатками, укладений між ТОВ «Рубін» та ТОВ «Ескад» щодо земельних ділянок, які, в тому числі, знаходяться на території Тропівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Рішення мотивоване тим, що ТОВ «Рубін» фактично не укладало договір про заміну сторони у договорі оренди землі від 30 грудня 2013 року, не передавало ТОВ «Ексад» земельні ділянки, які були предметом договорів оренди, а самостійно їх обробляло, сплачуючи орендну плату орендодавцям. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Отже, рішенням Господарського суду Вінницької області від 30 червня 2017 року, яке має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено, що умови договору оренди земельної ділянки між позивачем та ТОВ «Рубін» не порушувалися, ТОВ «Рубін» самостійно використовувало земельну ділянку й сплачувало позивачу орендну плату. Таким чином, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не було порушено. 
		 
		Доводи позивача про ліквідацію орендаря ТОВ «Рубін» як підставу для розірвання договору оренди земельної ділянки, також не знайшли свого підтвердження. 
		 
		Судами встановлено, що 01 листопада 2016 року загальними зборами учасників ТОВ «Рубін» було прийнято рішення, оформлене протоколом № 01/11, про реорганізацію ТОВ «Рубін» шляхом приєднання до ТОВ «СХК «Вінницька промислова група».
		 
		Відповідно до пункту 1.3 Статуту ТОВ «СХК «Вінницька промислова група» у новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів учасників від 09 лютого                     2017 року, оформленого протоколом № 09/02/17, ТОВ «СХК «Вінницька промислова група» є правонаступником ТОВ «Рубін».
		 
		10 лютого 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення ТОВ «Рубін» у результаті приєднання до ТОВ «СХК «Вінницька промислова група», в якому останнє зазначено як правонаступник прав та обов'язків ТОВ «Рубін».
		 
		Згідно з передавальним актом, затвердженим зборами, під час приєднання ТОВ «Рубін» передало, а ТОВ «СХК «Вінницька промислова група» прийняло зобов'язання            перед  кредиторами  ТОВ    «Рубін»   з   оренди   земельних  ділянок  «паїв»  у  кількості    1 354 особи.
		 
		10 лютого 2017 року представниками ТОВ «Рубін» та ТОВ «СХК «Вінницька промислова група» було складено три акти приймання-передачі договорів оренди земельних ділянок, розташованих на території Плосківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, Сугаківської та Тропівської сільських рад Могилів-Подільського району Вінницької області. Згідно з указаними актами ТОВ «Рубін» передало, а ТОВ «СХК «Вінницька промислова група» прийняло                   1 613 договорів оренди землі.
		 
		Отже, ліквідація орендаря «Рубін» не відбулася, а мала місце його реорганізація, що також встановлено преюдиційним рішенням господарського суду.
		 
		Пунктом 12.6 договору оренди земельної ділянки від 16 травня 2013 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Рубін» передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
		 
		За таких обставин суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що фактичної передачі спірної земельної ділянки від ТОВ «Рубін» до ТОВ «Ексад» ні у 2013 році,  ні у подальшому не відбулося. Використовуючи земельну ділянку за призначенням та сплачуючи орендну плату позивачу, яка отримувала цю плату та не заперечувала проти цього,                           ТОВ «Рубін» згодом було реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ «СХК «Вінницька промислова група», а не ліквідовано, як стверджувала позивач, що не є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки. 
		 
		Посилання у касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13, не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд України встановив, що орендар не використовував земельну ділянку за призначенням згідно з договором оренди, не сплачував орендну плату, яку сплачувала інша юридична особа, що одержала земельну ділянку від орендаря в суборенду. У цій справі встановлено інші фактичні обставини, а саме те, що орендар самостійно використовував земельну ділянку, сплачував орендну плату орендодавцю, а договір про заміну сторони у договорі оренди землі від 30 грудня 2013 року визнано недійсним преюдиційним рішенням господарського суду.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не дали оцінки всім аргументам заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»                        від 18 липня 2006 року) є неспроможними, оскільки судові рішення достатньо мотивовані, на всі суттєві аргументи сторін дано обґрунтовану відповідь, що є виконанням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням як наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини, так і рішень цього ж суду у справі «Трофимчук проти України» від 28 січня   2011 року, «Гарсія Руїз проти Іспанії» від 21 січня 1999 року. Також враховано Висновок № 11 (2008 рік) Консультативної ради Європейських суддів (пункти 34-35) про якість судового рішення у контексті його вмотивування. 
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		                                               
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		                                                                   
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   О. В. Ступак   Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...