Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/1228/17-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2018.
Дата набрання законної сили: 03.10.2018
Номер судового провадження: 14-250цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		03 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 369/1228/17-ц
		Провадження № 14-250цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Виконавчий комітет Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Міська рада)
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Олійника В. І.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Міської ради про зобов'язання вчинити дії та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов'язати Міську раду виконати вимоги статті 33 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) та забезпечити її житлом, або надати їй згідно зі статтею 32 вказаного Закону земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво площею 0,15 га, та забезпечити необхідними будівельними матеріалами, а також укласти договір з підрядними організаціями на будівництво будинку садибного типу, у разі відсутності у Міської ради можливості виділити квартиру чи земельну ділянку, зобов'язати Києво-Святошинську районну державну адміністрацію Київської області виділити квартиру чи земельну ділянку на території Києво-Святошинського району, наприклад, у селі Круглик, площею 0,15 га під індивідуальне житлове будівництво та забезпечити необхідними будівельними матеріалами, а також укласти договір з підрядними організаціями на зведення будинку садибного типу.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що вона є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія ? 1) та інвалідом ІІ групи, переселена із міста Овруча до міста Вишневе та з 29 вересня 2004 року включена до списків на позачергове отримання житла в цьому місті. Проте, на думку позивачки, Міська рада не виконала вимоги Закону № 796-XII, не забезпечила її ні житлом, ні земельною ділянкою під індивідуальне житлове будівництво та необхідними будівельними матеріалами.
		 
		З урахуванням уточнення позовних вимог просила зобов'язати Міську раду виконати вимоги пункту 4 статті 32 Закону № 796-XII, а саме: надати їй земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво площею 0,10 га та забезпечити необхідними будівельними матеріалами, а також укласти договір з підрядними організаціями на зведення будинку садибного типу.
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано Міську раду виконати вимоги пункту 4 статті 32 Закону № 796-XII, а саме: розглянути питання про надання ОСОБА_3 земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво площею 0,10 га та забезпечення необхідними будівельними матеріалами, а також укласти з підрядними організаціями договір на будівництво будинку садибного типу. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що рішення відповідно до вимог чинного законодавства Міською радою щодо надання ОСОБА_3 земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво площею 0,10 га та забезпечення необхідними будівельними матеріалами не приймалось.
		 
		Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2017 року, провадження у справі закрито.
		 
		Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір виник між учасниками публічно-правових відносин і стосується бездіяльності Міської ради щодо виконання обов'язків, покладених на неї Законом № 796-XII, відтак повинен розглядатися адміністративним судом.
		 
		У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі судам цивільної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У травні 2018 року Міською радою подано до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 згідно з Законом № 796-XII є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія ? 1), а також є інвалідом ІІ групи.
		 
		Згідно з направленням Житомирської обласної державної адміністрації серії ЖТ № 9920 від 19 серпня 2004 року позивачка направлена на переселення із міста Овруча Житомирської області в місто Вишневе Києво-Святошинського району Київської області.
		 
		Відповідно до рішення Міської ради від 29 вересня 2004 року № 95/1 ОСОБА_3 включена в списки на позачергове отримання житла громадян, що проживають в радіоактивній зоні, відповідно до статті 32 Закону № 796-XII.
		 
		Як убачається з матеріалів справи, рішення Міської ради щодо надання позивачці земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво площею 0,10 га та забезпечення необхідними будівельними матеріалами не приймалося.
		 
		Проте ОСОБА_3 зверталася до Міської ради з заявою про надання їй житла та виділення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво, на яку згідно з Законом України «Про звернення громадян» була надана відповідь (а. с. 3).
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, тобто на час подання позивачем до суду позову, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; тут і далі ? в редакції, чинній на час подання позову до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		 
		До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
		 
		У статті 17 КАС України указано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		 
		Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зазначив, що вказаний спір виник між учасниками публічно-правових відносин і стосується питань бездіяльності Міської ради щодо надання ОСОБА_3 земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво площею 0,10 га та забезпечення необхідними будівельними матеріалами, а тому цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Проте Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.
		 
		Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову.
		 
		ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому просила, по-перше, зобов'язати Міську раду виконати вимоги статті 33 Закону № 796-XII та забезпечити її житлом; по-друге, згідно зі статтею 32 вказаного Закону надати їй земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво, що є способом реалізації права на забезпечення житлом.
		 
		Зменшуючи розмір позовних вимог, ОСОБА_3 не відмовлялася від вимоги про зобов'язання відповідача забезпечити її житлом відповідно до статті 33 Закону № 796-XII. Крім того, така вимога не була залишена в силу положень статті 207 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) судом першої інстанції без розгляду.
		 
		Метою пред'явленого позову є саме захист житлових прав фізичної особи, тобто спір є приватноправовим, а тому має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Крім того, не заперечуючи, що міська рада є органом, наділеним владними повноваженнями, у цих правовідносинах вона не здійснює такі повноваження щодо іншого суб'єкта - ОСОБА_3, а вирішує питання щодо конкретного житла чи земельної ділянки, які є, чи можуть бути предметом цих правовідносин.
		 
		Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, чим порушив норми процесуального права.
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства не відповідає вимогам як статті 15 ЦПК України, так і статтям 2, 17 КАС України з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин.
		 
		Оскільки висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим, то відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		 
		Враховуючи те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.
		 
		Постанову Апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                               Н. О. Антонюк   О. Б. Прокопенко
		С. В. Бакуліна  Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська   І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков О. С. Ткачук
		О. Р. Кібенко  В. Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко   О. Г. Яновська
		Н. П.Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...