Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2540/2816/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: 17.10.2018. Зареєстровано: 18.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2018.

Результат оскарження 21.02.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: П/2540/2975/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		17 жовтня 2018 року м. Чернігів Справа № 2540/2816/18
		 
		Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ріпкинського обєднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі  ОСОБА_1В.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Ріпкинського обєднаного управління Пенсійного фонду України (далі  Ріпкинське ОУ ПФУ) про: визнання протиправною бездіяльності Ріпкинського ОУ ПФУ щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з квітня 2017 року; зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності з квітня 2017 року, з урахуванням заборгованості та нарахуванням компенсації втрати частини доходів; стягнення з Ріпкинського ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. 
		Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що відповідачем, у оскаржуваних правовідносинах, допущено протиправну бездіяльність щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017, у звязку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, оскільки Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, водночас, жодна із наведених вищевказаним Законом підстав не стосується позивача. 
		Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 20.08.2018 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Ріпкинського ОУ ПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, як такий, що пропущений із поважних причин; прийнято позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
		Ріпкинським ОУ ПФУ, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останнє просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 № 4, яким скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 На підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.08.2018 № 8 про відновлення внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 виплати пенсії з 17.08.2018, відповідачем відновлено виплату пенсії позивачу з 01.04.2017.
		Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що, у відповідності до статті 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії може здійснюватися за рішенням територіального органу Пенсійного фонду з підстав, визначених статтею 49, а не за рішенням іншого органу. Разом з тим, відповідачем не приймалось рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 Також зазначив, що станом на 11.09.2018 суми пенсії, належні позивачу, у тому числі заборгованість, що утворилась з квітня 2017 року, відповідачем не виплачені. 
		Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ріпкинському ОУ ПФУ як внутрішньо переміщена особа (фактичне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) та отримує пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (пенсійне посвідчення позивача № НОМЕР_1 від 28.09.2011 серії ААЖ № 437234) (а.с.20,22).
		Як вбачається з довідки Ріпкинського ОУ ПФУ від 18.06.2018 № 240 про розмір призначеної ОСОБА_1 і фактичною отриманої пенсії, відповідачем з квітня 2017 року не нараховується та не виплачується позивачу пенсія по інвалідності (а.с.25).
		Згідно з витягом з протоколу № 4 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017, на підставі проведеної перевірки фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб, прийнято рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (вул. Суворова, 24, смт. Ріпки) та внести відомості про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб (а.с.48).
		Відповідно до розпорядження Ріпкинського ОУ ПФУ від 06.04.2017 ОСОБА_1 припинено виплату пенсії до зясування обставин з 01.04.2017, на підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 № 4 (а.с.26).
		08.06.2018 адвокат ОСОБА_2, на підставі договору про надання правової (юридичної) допомоги від 08.06.2018 № 5/044 звернувся з адвокатським запитом до Ріпкинського ОУ ПФУ, в якому, зокрема, просив повідомити про підстави невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності (а.с.23).
		Листом від 18.06.2018 № 49/09/П-10 відповідачем надано відповідь на адвокатський запит, у якій зазначено, що Ріпкинським ОУ ПФУ припинено виплату пенсії ОСОБА_1 у звязку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, на підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 № 4 (а.с.24).
		17.08.2018 позивач звернулась до Ріпкинського ОУ ПФУ із заявою про поновлення виплати належної їй пенсії з квітня 2017 року, до якої додала довідку від 17.08.2018 № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.52,53). 
		Як вбачається з витягу з протоколу № 8 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.08.2018, на підставі проведеної перевірки фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб, прийнято рішення про відновлення з 17.08.2018 виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 (фактично проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2; зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_3) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат за місцем її фактичного проживання (перебування) (а.с.54).
		Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії по інвалідності з квітня 2017 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. 
		Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
		Так, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
		Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть проводитися публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» за письмовими заявами осіб з інвалідністю I групи та осіб, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, безоплатно з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб з одночасною їх фізичною ідентифікацією для отримання соціальних виплат.
		Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
		Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - член їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
		Статтею 49 Закону № 1058-ІV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
		Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
		Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що Ріпкинське ОУ ПФУ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав, передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
		Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена Ріпкинським ОУПФУ на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 № 4, яким скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 
		Водночас статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
		Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
		Більш того, згідно з частиною 2 статті 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
		Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
		Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
		Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
		Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
		Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
		Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Зазначені обставини вказують на допущення Ріпкинським ОУ ПФУ порушень вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
		Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
		Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейський суд з прав людини, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
		Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13.03.2018 (справа № 235/4162/17) та від 20.03.2018 (справа № 234/2389/17).
		За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Ріпкинського ОУ ПФУ щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з квітня 2017 року.
		Щодо позовної вимоги про зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності з квітня 2017 року, з урахуванням заборгованості, суд зазначає наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи та додаткових пояснень відповідача від 10.10.2018, позивачу поновлено пенсію з 01.04.2017 (а.с.49-51). Нарахована сума після поновлення виплати пенсії складає 25831,00 грн. (17119,00 грн. + 8712,00 грн.). При цьому пенсія за період з 01.04.2017 по 31.03.2018 у сумі 17119,00 грн. нарахована, але не виплачена у звязку з відсутністю фінансування. Пенсія за період з 01.04.2018 по 30.09.2018 у сумі 8712,00 грн. з 07.10.2018 виплачується щомісячно рівними частинами (по 1452,00 грн.) одночасно з виплатою основного розміру пенсії.
		Враховуючи, що пенсія позивачу поновлена відповідачем з 01.04.2017, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ поновити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з квітня 2017 року.
		Водночас, зважаючи на той факт, що судом визнано протиправною бездіяльність Ріпкинського ОУ ПФУ щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з квітня 2017 року, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ виплатити ОСОБА_1 нараховану з 01.04.2017 пенсію по інвалідності, з урахуванням виплачених сум.
		Щодо позовної вимоги про зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
		Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
		Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
		Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
		Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
		З аналізу вищенаведеного вбачається, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі № 681/423/15-а, від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17 та від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
		У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
		За таких обставин та враховуючи встановлення судом факту, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 сталося з вини відповідача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів (пенсії).
		Щодо вимоги позивача стягнути з Ріпкинського ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., суд зазначає наступне. 
		Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до статті 107 Закону № 1058-IV пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
		Згідно зі статтею 601 Закону № 2262-XII посадові особи органів пенсійного забезпечення, з вини яких безпідставно сплачено пенсіонерові зайві або занижені суми пенсії, несуть відповідальність відповідно до закону.
		Відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
		Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
		Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		У свою чергу, пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі  Постанова Пленуму № 4) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
		Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуального), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		За правилами пункту 9 Постанови Пленуму № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Так, суд враховує, що під час вирішення даної справи визнано протиправною бездіяльність Ріпкинського ОУ ПФУ щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з квітня 2017 року, у зв'язку із чим, судом задоволено позовні вимоги щодо зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ виплатити ОСОБА_1 нараховану з 01.04.2017 пенсію по інвалідності, з урахуванням виплачених сум, та щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів (пенсії).
		Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		За таких обставин, суд вважає, що припинення виплати пенсії, яка є єдиним джерелом доходів позивача, якій встановлено другу групу інвалідності безстроково, безумовно призводить до душевних страждань та до порушення нормальних життєвих звязків через припинення виплати пенсії.
		У адміністративному позові позивач просить стягнути з Ріпкинського ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., проте суд оцінює заподіяну моральну шкоду в сумі 1000,00 грн. та вважає за необхідне стягнути її на користь позивача.
		З урахуванням зазначеного суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 має бути задоволений частково.
		Щодо вимоги позивача допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.
		Так, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
		Отже рішення суду у частині виплати ОСОБА_1 нарахованої з 01.04.2017 пенсії по інвалідності, у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
		Стосовно вимоги позивача про зобовязання Ріпкинського ОУ ПФУ подати у місячний строк звіт про виконання рішення суду, відповідно до статті 382 КАС України, суд зазначає таке.
		У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобовязати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		Тобто Кодексом адміністративного судочинства України визначено встановлення судом судового контролю, як право суду, а не його обов'язок, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо відмови позивачу у задоволенні даної вимоги.
		Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
		Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: вул. Незалежності, 29/75, м. Донецьк; адреса фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до Ріпкинського обєднаного управління Пенсійного фонду України (вул. Попудренка, 8, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ - 40378544) про визнання протиправною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Ріпкинського обєднаного управління Пенсійного фонду України (вул. Попудренка, 8, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ - 40378544) щодо невиплати ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: вул. Незалежності, 29/75, м. Донецьк; адреса фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) пенсії по інвалідності з квітня 2017 року.
		Зобовязати Ріпкинське обєднане управління Пенсійного фонду України (вул. Попудренка, 8, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ - 40378544) виплатити ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: вул. Незалежності, 29/75, м. Донецьк; адреса фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) нараховану з 01.04.2017 пенсію по інвалідності, з урахуванням виплачених сум.
		Зобовязати Ріпкинське обєднане управління Пенсійного фонду України (вул. Попудренка, 8, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ - 40378544) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: вул. Незалежності, 29/75, м. Донецьк; адреса фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) компенсацію втрати частини грошових доходів (пенсії).
		Стягнути з Ріпкинського обєднаного управління Пенсійного фонду України (вул. Попудренка, 8, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ - 40378544) на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: вул. Незалежності, 29/75, м. Донецьк; адреса фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) моральну шкоду у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
		Рішення суду у частині виплати ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: вул. Незалежності, 29/75, м. Донецьк; адреса фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) нарахованої з 01.04.2017 пенсії по інвалідності, у межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання. 
		У задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		 
		Суддя В.В. Падій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...