Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/1217/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2018.
Дата набрання законної сили: 17.10.2018
Номер судового провадження: 61-1333ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		17 жовтня 2018 року 
		м. Київ
		справа № 465/1217/16-ц
		провадження № 61-1333св18
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,
		учасники справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		третя особа - приватний нотаріус Вишинська Ольга Мар'янівна, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 липня 2017 року у складі судді Мартинишин М. О. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5., третя особа - приватний нотаріус Вишинська О. М., про визнання недійсним договору довічного утримання.
		В обгрунтування позову зазначив, що він проживає у квартирі АДРЕСА_1, у якій йому належало право власності на 1/2 частину квартири. 09 грудня 2015 року від друзів він дізнався, що не є власником своєї квартири, оскільки він її відписав ОСОБА_8, про що він не пам'ятав. Звернувшись до нотаріуса він дізнався, що склав два документи на ОСОБА_5 - заповіт від 13 липня 2015 року та договір довічного утримання від 07 грудня 2015 року. Звернувшись до нотаріуса 22 грудня 2015 року він скасував заповіт, про факт укладення якого він не пам'ятав.
		Про договір довічного утримання він пам'ятав, що у нотаріуса щось підписував, але не на свою половину квартири, а на другу половину, яка належить другому співласнику ОСОБА_7 Він не знає і не пам'ятає ОСОБА_5, документів, підписаних у нотаріуса він не мав.
		З ОСОБА_8, про яку він дізнався від друзів, він знайомий з літа 2015 року, оскільки вона брала у нього паспорт для оформлення субсидій. 
		Після виявлення факту укладення договору довічного утримання, він заперечував укладення такого договору і виявляв бажання його анулювання у нотаріуса, який його посвідчувала, на що ОСОБА_8 заперечувала. 
		Оскільки позивач не розумів і не усвідомлював укладення договору довічного утримання, а друга сторона договору ухилялася від його анулювання в позасудовому порядку, він звернувся з позовом до суду з тих підстав, що відповідач використала його психічні розлади і хворобливий стан, викликані постійним вживанням алкоголю, і що укладені ним правочини не відображали його справжньої волі щодо розпорядження належним йому майном.
		Рішенням Франківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від                  30 листопада 2017 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 07 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Вишинською О. М. 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з матеріалами справи: довідкою Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансера та Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансера про тривале перебування позивача на диспансерному обліку, інформацією, яка міститься у висновку судово-психіатричної експертизи, та висновком експертів, поясненнями осіб, які беруть участь у справі, показаннями свідків тощо, враховуючи особу позивача, його стиль життя, багаторічне вживання алкоголю та його психічний стан внаслідок тривалого зловживання алкоголем, наведений у висновку судово-психіатричної експертизи, суди дійшли висновку, що на час укладення оспорюваного договору довічного утримання позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
		У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		28 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5
		У березні2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди поверхнево та однобічно вирішили справу по суті на користь позивача, не надали оцінки поясненням третьої особи у справі - приватного нотаріуса, який при посвідченні оспорюваного договору перевірив дієздатність позивача та роз'яснив йому наслідки укладення такого договору.
		Судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки записам у щоденнику позивача, як доказам у справі. 
		Суди однобічно здійснили тлумачення висновків експерта щодо психічного стану позивача у день укладення оспорюваного договору довічного утримання. 
		Згідно з постановою Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі №6-9цс12 висновки експертизи мають бути категоричними та не можуть ґрунтуватися на припущеннях. 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07 грудня                   2015 року між сторонами укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_5 1/2 ідеальну частку спірної квартири, а ОСОБА_5 зобов'язувалася утримувати та доглядати ОСОБА_4 довічно та забезпечити йому довічне безоплатне проживання у вказаній квартирі.
		На підставі пояснень сторін у справі та показань свідків судами встановлено, що ОСОБА_4 тривалий час зловживав алкоголем.
		Згідно з довідкою Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансера № 498 від 12 лютого 2016 року з 30 січня                2008 року ОСОБА_4перебував на диспансерному обліку з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю».
		Відповідно до довідки Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансера № 592д від 04 березня 2016 року            ОСОБА_4перебував на обліку з 26 січня 2009 року до цього часу, лікувався в ОКПЛ з 15 грудня 2008 року по 26 грудня 2008 року з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю».
		Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада                    2016 року за клопотанням представника позивача у справі призначено судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої експертам КЗ «Львівська обласна психіатрична лікарня» поставлено такі запитання: які індивідуально-психологічні особливості має ОСОБА_4, зокрема, чи за своїм освітнім та інтелектуальним рівнем він розуміє юридичну та фактичну суть договору довічного утримання, укладеного ним 07 грудня 2015 року, чи страждає ОСОБА_4 на час укладення договору довічного утримання             07 грудня 2015 року будь-яким психічним захворюванням чи розладом психіки, чи усвідомлював значення своїх дій ОСОБА_4 за своїм психічним станом на час укладення договору довічного утримання, чи міг керувати своїми діями ОСОБА_4 за своїм психічним станом на час укладення договору довічного утримання, чи перебував він на час укладення договору довічного утримання у стані тимчасового психічного розладу, чи був він здатний за своїм психічним станом усвідомлювати, і в якій мірі фактичний зміст власних дій та їх наслідків та прогнозувати свої дії під час укладення ним договору довічного утримання, чи здатний був ОСОБА_4 за своїм психічним станом у повній мірі усвідомлено прийняти рішення, адекватне ситуації, та в повній мірі усвідомлено реалізувати його під час укладення ним договору довічного утримання.
		Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 28 від 20 січня               2017 року ОСОБА_4вперше перебував на стаціонарному лікуванні в   КЗ ЛОКПЛ з 16 грудня 2008 року по 26 грудня 2008 року. З первинного огляду відомо, що з 1997 року не працював, жив на тимчасові заробітки, багато років зловживав алкоголем, пив майже щоденно, неодноразово лікувався в ЛОНД, встановлено діагноз «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю», в неврологічному стані відмічено алкогольний поліневрит.
		З 04 січня 2016 року по 01 лютого 2016 року вдруге перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ ЛОКПЛ, куди був скерований лікарем психіатром у зв'язку із зловживанням алкоголем протягом 15 років. На фоні прийому алкоголю з'явилася тривога, страх, неспокій, перестав вночі спати. При первинному огляді вказано, що не працював, утримував себе за рахунок того, що здавав житло квартирантам, протягом багатьох років зловживав алкоголем, знаходився на стаціонарному лікуванні в наркодиспансері, пив запоями, впродовж останнього місяця на фоні вживання алкоголю стан пацієнта поступово погіршувався. Встановлено попередній діагноз - «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба IIступеню тк алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням з тривожно-депресивним компонентом».
		Повторно лікувався в КЗ ЛОКПЛ з 22 квітня 2016 року по 06 червня                  2016 року, куди був скерований консультативною поліклінікою КЗ ЛОКПЛ. Встановлено попередній діагноз - «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ступеню та алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та наростаючим інтелектуально-мнестичним зниженням з судоромним компонентом в анамнезі».
		Востаннє перебував на лікуванні в КЗ ЛОКПЛ з 23 червня 2016 року по                 08 вересня 2016 року, заключний діагноз - «розлади психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба II ст., алкогольна інтоксикація) з психоорганічним синдромом та помірним інтелектуально-мнестичним зниженням з судоромним компонентом».
		При амбулаторному обстеженні під час проведення експериментально-психологічних досліджень у ОСОБА_4 виявлено порушення психічної діяльності в мисленні, емоційно-вольовій та інтелектуально-мнестичній сферах (в'язкість та торпідність мислення, поверхневість судження, емоційна пригніченість, млявість, апатичність, зниження інтелекту та пам'яті, порушення уваги, виснажуваність). Розлади психічної діяльності, які спостерігаються у цей час у підекспертного, свідчать про наявність в нього розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження мозку змішаного ґенезу (алкоголізація, гіпертонічна хвороба) з наростаючим психоорганічним синдромом. Зміни структури головного мозку підтверджені магнітно-резонансною томографією головного мозку від 11 серпня 2016 року.
		Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 28 від 20 січня             2017 року у період укладення договору довічного утримання 07 грудня               2015 року ОСОБА_4за своїм психічним станом не повною мірою міг усвідомлювати фактичний зміст власних дій, їх наслідків та прогнозувати свої дії та усвідомлено прийняти рішення, адекватне ситуації та в повній мірі усвідомлено реалізувати його.
		Статтею 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жилий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
		Згідно з статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Згідно з положеннямистатті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судову - психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.
		Суди першої та апеляційної інстнцій, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшли обгрунтованого висновку, що в момент укладення оспорюваного договору довічного утримання ОСОБА_4 не у повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про наявність підстав для визнання такого договору недійсним.
		Верховний Суд також виходить з того, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює оцінки чи переоцінку доказів у справі. 
		Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд, із урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, дійшов висновку, що суди відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України                2004 року дослідили всі докази у справі в їх сукупності та надали їм належну оцінку, виконали всі вимоги цивільного судочинства, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають та є власним тлумаченням обставин справи.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
		За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                        В.О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                                        Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...