Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/15471/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2018.
Дата набрання законної сили: 03.10.2018
Номер судового провадження: 14-316цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		03 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 760/15471/15-ц 
		Провадження № 14-316цс18
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Грандвіс» (далі - ПрАТ «СК «Грандвіс»),
		відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне акціонерне товариство «Просто-Страхування» (далі - ПрАТ «Просто-Страхування»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПрАТ «СК «Грандвіс» 
		 
		на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року у складі судді Кицюк В. С. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф. 
		 
		у цивільній справі за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У серпні 2015 року ПрАТ «СК «Грандвіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування.
		 
		Позов мотивовано тим, що 04 грудня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «Хонда Акорд», який належить ОСОБА_3 та яким на час ДТП керував ОСОБА_4, та автомобіля марки «БМВ Х5». На місці ДТП учасники пригоди склали європротокол, згідно з яким вину у ДТП визнав ОСОБА_4 Автомобіль марки «БМВ Х5» застраховано у ПрАТ «СК «Грандвіс» на підставі договору страхування транспортних засобів від 07 листопада 2014 року. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «БМВ Х5» складає 8 580,82 грн. Вказану суму 18 грудня 2014 року позивач виплатив потерпілому в повному обсязі. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Хонда Акорд» на час ДТП була застрахована у ПрАТ «Просто-Страхування» з нульовою франшизою. На звернення позивача про відшкодування сплаченої суми відновлювального ремонту ПрАТ «Просто-Страхування» 23 квітня 2015 року сплатило йому 7 150,68 грн, а у виплаті 1 430,14 грн відмовило. ПрАТ «СК «Грандвіс» звернулося з листами до відповідачів про необхідність сплатити недоплачену суму, проте відповіді не отримало, у зв'язку із чим звернулося з цим позовом до суду. 
		 
		Відповідач ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки не був за кермом автомобіля марки «Хонда Акорд» під час зазначеної ДТП, хоч цей автомобіль і належить йому на праві власності.
		 
		Відповідач ОСОБА_4 заперечив проти задоволення указаного позову, зазначивши, що його цивільно-правова відповідальність застрахована повністю у ПрАТ «Просто-Страхування», а ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000 грн, що охоплюється розміром виплаченого страхового відшкодування. Крім того, висловлював свою незгоду з тим, що позивач не підтвердив, чи виплатив він суму страхового відшкодування з урахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ) чи ні, та чи сплатив ПДВ потерпілий і відповідно чи надав документи на підтвердження такого платежу.
		 
		Відповідач - ПрАТ «Просто-Страхування» також заперечило проти задоволення позову та просило закрити провадження у справі в частині вимог до нього, посилаючись на те, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини другої статті 36 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. Оскільки виплата позивачем потерпілій особі була здійснена безпосередньо на рахунок, що підтверджується видатковим касовим ордером, то ПрАТ «Просто-Страхування» виплатило позивачу суму в розмірі 7 150,68 грн з вирахуванням ПДВ. ПрАТ «Просто-Страхування» направляло позивачу листи, в яких зазначало, що в разі надання документів на підтвердження сплати ПДВ позивачем потерпілій особі або з вирахуванням ПДВ або за наявності у потерпілої особи документів про сплату такого ПДВ за ремонт свого автомобіля, товариство безумовно виплатить позивачу цю суму в розмірі 1 430,14 грн. У разі незгоди з такою позицією спір підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства.
		 
		Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року у задоволенні позову ПрАТ «СК «Грандвіс» у частині вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено; у частині вимог до ПрАТ «Просто-Страхування» закрито провадження у справі.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_4, суд керувався тим, що ліміт цивільно-правової відповідальності перевищує суму завданої шкоди, а франшиза складає 0 грн. Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_3, суд установив, що немає його вини у спричиненні шкоди. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у частині вимог до ПрАТ «Просто-Страхування», суд зазначив, що спір між юридичними особами підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Грандвіс» відхилено, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року залишено без змін. 
		 
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права. 
		 
		У червні 2016 року ПрАТ «СК «Грандвіс» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи 
		 
		Касаційну скаргу мотивовано в тому числі й тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, безпідставно закрив провадження у справі в частині позовних вимог до ПрАТ «Просто-Страхування», залишивши поза увагою те, що спір між сторонами виник на підставі цивільно-правових відносин - договору добровільного страхування, регулюється статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 27 Закону України «Про страхування», а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що підтверджується судовою практикою. Вважає, що, відмовивши в задоволенні позову, суд тим самим порушив права позивача на судовий розгляд, надавши перевагу відповідачам та не з'ясувавши наданих позивачем доказів. Також у касаційній скарзі міститься посилання на порушення судами вимог статей 1, 3 - 5, 10, 11, 57 - 62, 64, 157, 212, 213 ЦПК України. Зокрема, на порушення вимог статті 212 ЦПК України суд не оцінив повно, всебічно, безпосередньо, у взаємному зв'язку між собою докази у справі, тому рішення суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Крім того, посилається на розгляд справи судом з порушенням установлених законом строків.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою цього суду від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Суди установили, що 04 грудня 2014 року у м. Києві на вул. Ярославській, 5 сталася ДТП, за участю автомобіля марки «Хонда Акорд», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, власником якого є ОСОБА_3, та автомобіля марки «БМВ Х5», державний номерний знак НОМЕР_2, про що складено європротокол, згідно з яким вину у ДТП визнав ОСОБА_4
		 
		Відповідно до договору страхування транспортного засобу від 07 листопада 2014 року автомобіль марки «БМВ Х5», державний номерний знак НОМЕР_2, застрахований у ПрАТ «СК «Грандвіс».
		 
		Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 09 грудня 2014 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «БМВ Х5», державний номерний знак НОМЕР_2, складає 8 580,82 грн.
		 
		Відповідно до акта про настання страхового випадку від 18 грудня 2014 року та видаткового касового ордера страхувальнику ОСОБА_5 виплачено страхове відшкодування у розмірі 8 580,82 грн.
		 
		На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Хонда Акорд», державний номерний знак НОМЕР_1, застрахована у ПрАТ «Просто-Страхування» з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну, 50 000 грн та нульовою франшизою, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/6116048.
		 
		ПрАТ «Просто-Страхування» виплатило позивачу на його вимогу 7 150,68 грн, а у виплаті решти суми в розмірі 1 430,14 грн відмовило, посилаючись на те, що з наданих документів убачається, що страхове відшкодування було виплачено безпосередньо потерпілій особі, а тому решта суми складає ПДВ; у разі надання додаткових документів про сплату цієї суми податку при проведенні ремонтних робіт ця, сума буде сплачена.
		 
		Стосовно посилання заявника в касаційній скарзі на порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. 
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. 
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). 
		 
		У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безімянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
		 
		Крім того, у статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
		 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
		 
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		 
		Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 
		 
		Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року. 
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 
		 
		Разом з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний чинник. 
		 
		Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці 
		 
		Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у вказаній вище редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		За вимогами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. 
		 
		Тобто страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
		 
		Суди правильно вважали, що спір між двома господарюючими суб'єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим.
		 
		За таких обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, правильними є висновки судів про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ «СК «Грандвіс» до ПрАТ «Просто-Страхування», адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 
		 
		Оскільки закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, то безпідставними є наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом права позивача на судовий розгляд.
		 
		Крім того, правильними є висновки суду про відмову в задоволенні позову в частині вимог до фізичних осіб з огляду на таке.
		 
		Суд обґрунтовано вважав, що позовні вимоги про солідарне стягнення страхового відшкодування з відповідачів не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки правовідносини з ПрАТ «Просто-Страхування» є договірними, а правовідносини з ОСОБА_4 випливають із зобов'язання з відшкодування шкоди (позадоговірні зобов'язання); вимоги ж до ОСОБА_3 заявлені лише у зв'язку з тим, що він є власником автомобіля (джерела підвищеної небезпеки).
		 
		Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306).
		 
		Суди надали належну оцінку тій обставині, що ОСОБА_4 мав право керувати автомобілем марки «Хонда Акорд», а позивач не спростував таких висновків, тому правильно вважали необґрунтованими позовні вимоги до нього. 
		 
		Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Оскільки розмір завданої шкоди не перевищує ліміту відповідальності (розмір шкоди - 8 580,82 грн, ліміт відповідальності - 50 000 грн), ПрАТ «Просто-Страхування» не відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування в повному розмірі, а повідомило про необхідність надання додаткових документів для здійснення такої виплати, то суд правильно вважав необґрунтованими позовні вимоги до ОСОБА_4
		 
		У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. 
		 
		Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		 
		Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
		 
		Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином дослідив докази у справі і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 57 - 60, 212, 303, 304 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), а також достатньо повно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
		 
		Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів про порушення судами норм процесуального права, а саме статей 1, 3 - 5, 10, 11, 57 - 62, 64, 157, 212, 213 ЦПК України, необхідно зазначити таке.
		 
		Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви його прийняття чи відмови у прийнятті.
		 
		Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо оцінки доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, ці висновки відповідають вимогам статей 213 - 215, 315 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. 
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, які є правильними, законними та обґрунтованими, зробленими на підставі правильно визначеного характеру спірних правовідносин.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та без змін оскаржуваних судових рішень.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Грандвіс» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                                Н. О. Антонюк  О.Б. Прокопенко
		С. В. Бакуліна  Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков О. С. Ткачук
		О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко О. Г. Яновська
		Н. П.Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...