Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/5471/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2018. Зареєстровано: 22.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2018.
Дата набрання законної сили: 17.10.2018
Номер судового провадження: 22-ц/785/6743/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/6743/18 
		Номер справи місцевого суду: 522/5471/18
		Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.
		Доповідач Журавльов О. Г.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17.10.2018 року                                                                 м. Одеса
		 
		 
		Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого - Журавльова О.Г.,
		суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,
		за участю секретаря Бєляєвої А.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_5, третьої особи - ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року (суддя Бойчук А.Ю.),
		встановив:
		У березні 2018 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з вказаним позовом та просив витребувати у ОСОБА_5 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 999,73 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.
		Позов обґрунтовано тим, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2007 року №2а-1425/07 за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку, площею 999,73 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва.
		На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №3941 від 26.07.2007 року, вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_2
		В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу №11971 від 21.10.2009 року, вказану земельну ділянку відчужено на користь громадянки Лівану ОСОБА_5.
		Зазначено, що власником спірної земельної ділянки, у тому числі на момент її незаконного вибуття з комунальної власності, є Одеська міська рада, як орган, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності в межах населених пунктів, та яка в межах компетенції не приймала жодних рішень щодо передачі цієї ділянки у власність відповідачу, у зв'язку з чим вважає, що з комунальної власності територіальної громади м. Одеси, безпідставно та без волі власника, вибула земельна ділянка, яка в даному випадку підлягає витребування з чужого незаконного володіння на користь позивача, з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року позов задоволено.
		Витребувано в ОСОБА_5 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 999,73 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1. Вирішено питання судових витрат.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що земельна ділянка вибула з власності Одеської міської ради поза її волею, тому, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України повинна бути повернута власнику.
		Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_5 через представника ОСОБА_3
		В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову прокурору у задоволенні позову. Основними доводами апеляційної скарги є посилання на те, що позивачем пропущено строк позовної давності та зазначено, що постанова Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2007 року відповідно до якої ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 999,73 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 не скасовано, а отже добросовісність набуття ОСОБА_5 спірної земельної ділянки. Також апелянт просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.04.2018 року.
		На вказану апеляційну скаргу прокуратурою Одеської області подано відзив, в якому ставиться питання про залишення апеляційної скарги без руху, посилаючись на сплату апелянтом судового збору не в повному обсязі. Інших доводів відзив не містить.
		Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
		Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Апеляційним судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2007 року по справі №2а-1425/07 за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку, площею 999,73 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва, зобов'язано Одеське міське управління земельних ресурсів Держкомзему України та Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати державний акт про право приватної власності на вказану земельну ділянку, у відповідності до розробленого ліцензованою підрядною організацією, ТОВ «Геоконсалтинг», технічного звіту по топографо-геодезичним вишукуванням земельної ділянки, у якому визначена ця земельна ділянка.
		На підставі вказаної постанови суду ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №112157, реєстраційний номер 010750500953 від 04.07.2007 року.
		Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки №3941 від 26.07.2007, вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_2 та видано державний акт НОМЕР_2, реєстраційний номер 010750501371 від 03.09.2007 року.
		З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №118714043 від 28.03.2018 року вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу №11971 від 21.10.2009 року вказану ділянку відчужено на користь громадянки Лівану ОСОБА_5.
		Задовольняючи позов заступника прокурора Одеської області, суд першої інстанції виходив з того, що Одеська міська рада, як орган, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності в межах населених пунктів, та яка в межах компетенції не приймала жодних рішень щодо передачі цієї ділянки у власність відповідачу, у зв'язку з чим вважав, що з комунальної власності територіальної громади м. Одеси, безпідставно та без волі власника, вибула земельна ділянка, яка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь позивача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
		Проте погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.
		Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
		Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		Згідно ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
		1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 
		2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 
		3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
		Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах №6-146цс13 від 16 квітня 2014 року, 6-251цс15 від 24 червня 2015 року, №6-2161цс16 від 02.11.2017 року; Верховним Судом у постановах №61-958св17 від 18 січня 2018 року, №61-4239св18 від 16 серпня 2018 року, №61-11328св18 від 18 квітня 2018 року, №61-14485св18 від 06 червня 2018 року.
		Проте, матеріали справи не містять доказів того, що постанова Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2007 року про визнання за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, площею 999,73 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 була скасована, тому ОСОБА_4 правомірно набула право власності на спірну земельну ділянку.
		Зазначені обставини підтвердили сторони в судовому засіданні.
		Оскільки ОСОБА_4 правомірно набула право власності на спірну земельну ділянку, зазначений правочин недійсним не визнано, судове рішення не скасовано, тому правових підстав для застосування правового механізму передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України не має.
		Таким чином, позовні вимоги прокурора щодо витребування спірного майна на користь територіальної громади з володіння громадянки Лівану ОСОБА_5 з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України задоволенню не підлягають.
		Розглядаючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 263 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування та не дав їм належної оцінки.
		Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.
		Щодо сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги представником ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в сумі 13215,00 грн. з яким не погодився прокурор у наданому до суду відзиву слід зазначити наступне.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено обмеження для фізичної особи, сплаті підлягає не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (5* 1762,00 = 8810 грн.) - підлягало сплаті при поданні позову до суду першої інстанції 150 відсотків від цієї суми складає 8810,00 грн.+ 4405,00 грн. = 13215,00 грн., як і було сплачено при поданні апеляційної скарги (а.с.74).
		Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Враховуючи встановлене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ч. 1 п. 3, 4 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову заступнику прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради у задоволенні позову.
		З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2018 року було задоволено заяву заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 999,73 кв.м.
		В апеляційної скарзі ставиться питання щодо скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2018 року.
		Заявлене клопотання підтримано в судовому засіданні представником ОСОБА_5 -ОСОБА_3
		Відповідно до вимог ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
		Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовій збір за подачу апеляційної скарги в сумі 13215,00 гривень (а.с.74).
		 
		Керуючись ст. ст. 268, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		постановив:
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року скасувати.
		Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_5, третьої особи - ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовити.
		Стягнути з прокуратури Одеської області (ЄДРПОУ - 03528552, МФО 820172, р/р 35213085000564) на користь ОСОБА_5 судовій збір в розмірі 13215,00 гривень.
		Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2018 року, якою накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 999,73 кв.м.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
		Повний текст Постанови складено 18 жовтня 2018 року.
		 
		Головуючий О.Г.Журавльов
		 
		Судді О.С.Комлева
		 
		Ю.І.Кравець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...