Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/3757/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2018.
Дата набрання законної сили: 10.10.2018
Номер судового провадження: 61-16217ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                  
		Іменем України
		 
		10 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа №  216/3757/16-ц
		провадження № 61-16217св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д., 
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		третя особа - ОСОБА_6,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_5 на рішення Центрально-Міського районного міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня    2016 року у складі судді Бондарєвої О. І. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від  28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У  липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
		 
		Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_5 є батьком                 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається на третьому курсі денної форми навчання Українського політехнічного технікуму та потребує у зв'язку із цим матеріального забезпечення. 
		Позивач не має змоги самостійно утримувати сина, забезпечувати його всім необхідним для проживання та навчання. 
		У зв'язку із тим, що відповідач після повноліття дитини добровільно матеріальну допомогу не надає, позивач просила суд стягнути на її користь на своє утримання аліменти щомісячно у розмірі ? частини від доходу (заробітку) ОСОБА_5 на період навчання дитини.
		 
		Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу                       Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року позов                       ОСОБА_4 задоволено частково. 
		Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/6  частини з усіх видів його заробітку (доходу), на період навчання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто                             до 30 червня 2017 року, але не більш ніж до досягнення сином двадцяти трьох років, починаючи стягнення з 28 липня 2016 року.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6  у зв'язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги, натомість відповідач не надає допомогу на утримання сина, проте є працездатною особою, працює та отримує заробітну плату. При цьому, визначаючи розмір аліментів, суд врахував, що відповідач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, його дружина хворіє та потребує витрат на лікування, на його утриманні перебувають батьки пенсіонери.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого               2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області  від 20 жовтня 2016 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що розмір аліментів, визначений судом першої інстанції є достатнім для утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. При цьому суд врахував, що відповідач має можливість надавати таку матеріальну допомогу сину.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що повнолітній син працює, перебуває на виробничій практиці у Польщі, його дохід перевищує заробіток відповідача, що підтверджується довідкою з місця навчання. Крім того, судом не враховано перебування на утриманні у відповідача дружини, яка хворіє та батьків похилого віку, а також зобов'язань за трьома кредитними договорами. Позивач не надала документально підтверджених витрат, які понесла вона або дитина у зв'язку з навчанням. Суди не врахували безкоштовність навчання дитини, а також відсутність доказів вартості проїзду до навчального закладу, підручників та інших складових вартості навчання.
		 
		У травні 2017 року позивач подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що виробничу практику у іншій країні ОСОБА_6 проходив у період з червня по листопад 2016 року, тобто вона мала тимчасовий характер та не забезпечувала потреби дитини. Вказала на неможливість отримання доказів заробітної плати з місць роботи сина, оскільки ці відомості можливо отримати лише шляхом подання запитів у іншу країну. Виробнича практика дитини є складовою навчання дитини та отримання досвіду в професії. На організацію цієї практики нею додатково були витрачені значні кошти. Наявність кредитних коштів у відповідача свідчить про його можливість витрачати ці кошти на власні потреби.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню. 
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		05 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої, другої  та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Суди установили, що відповідач ОСОБА_5 є батьком                  ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
		 
		Відповідно до довідки Українського політехнічного технікуму № 270                     від 24 червня 2016 року ОСОБА_6 навчається на 3 курсі Українського політехнічного технікуму, на машинобудівному відділенні денної форми навчання, закінчує навчання 30 червня 2017 року (а.с. 7, 43).
		 
		ОСОБА_6 проживає із позивачем та перебуває у неї на утриманні, що підтверджується довідкою квартального комітету № 5 від 21 червня                 2016 року (а.с.12).
		 
		Позивач ОСОБА_4 працює у філії товариства з обмеженою відповідальністю «Тондо» на посаді спеціаліста з кадрів, у товаристві з обмеженою відповідальністю «Тондо №1» на посаді начальника відділу кадрів та інспектором з кадрів у товаристві з обмеженою відповідальністю «Тондо Інвест», що підтверджується відповідними довідками (а.с. 8-10). Її середньомісячний дохід складає 3 752,66 грн.
		 
		ОСОБА_6 періодично перебуває на виробничій практиці на підприємстві республіки Польща відповідно до укладеного адміністрацією технікуму договору, що підтверджується довідкою Українського політехнічного технікуму № 239 від 17 серпня 2016 року.
		 
		ОСОБА_5 працює у відділі ремонтного виробництва публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» та отримує середню заробітну плату 8 334,93 грн (а.с.11).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
		 
		Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
		 
		Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути менш, ніж                    30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина друга статті 182 СК України).
		 
		Статтею 199 СК України установлено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
		 
		Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
		 
		За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
		 
		Пленум Верховного Суду України надав роз'яснення щодо підстав виникнення обов'язку батьків по утриманню своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання.
		 
		Так, пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі;                             4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
		 
		Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення статей 198, 199,                  200 СК України, дійшли правильного висновку про те, що повнолітній ОСОБА_6  у зв'язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги, натомість його батько, ОСОБА_5, такої допомоги не надає, маючи при цьому змогу та обов'язок її надавати, тому стягнули з нього користь позивача аліменти на період навчання сина згідно з вимогами закону, навівши обґрунтований розмір аліментів, врахувавши матеріальне становище сторін, їх стан здоров'я та сімейний стан. 
		 
		Посилання касаційної скарги на те, що суди не взяли до уваги перебування на утриманні у відповідача дружини, яка хворіє та батьків похилого віку, а також зобов'язань за трьома кредитними договорами - безпідставні, оскільки розмір аліментів визначено судами з урахуванням всіх обставин справи, а утримання батьків похилого віку позивачем не доведено, що є його процесуальним обов'язком (частина перша  статті 60 ЦПК України  2004 року).
		 
		Крім того, аналізуючи матеріальну можливість батька сплачувати аліменти на повнолітню дитину, що навчається, суд бере до уваги, що цей обов'язок не є надмірним для ОСОБА_7, оскільки станом на час розгляду справи судом касаційної інстанції стягнення аліментів на підставі оскаржуваного рішення припинено, оскільки вони стягувались на період навчання ОСОБА_6, тобто до 30 червня 2017 року.
		 
		Не є переконливими доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 не потребує матеріальної допомоги у зв'язку із наявністю роботи, оскільки згідно із матеріалами справи останній в період з 25 червня по 18 грудня 2016 року  проходив оплачувану виробничу практику                       (а.с. 43, 45), однак постійного джерела доходів не має.
		 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Центрально-Міського районного міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від  28 лютого 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                             О. В. Білоконь
		 
		 Є. В.Синельников
		 
		 С. Ф. Хопта
		 
		 Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...