Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/3340/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2018.
Дата набрання законної сили: 17.10.2018
Номер судового провадження: 61-30074ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		17 жовтня 2018 року
		м. Київ
		справа № 333/3340/16-ц
		провадження № 61-30074св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
		заінтересовані особи: служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, комунальна установа «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко», відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Мелітопольському району Реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, на ухвалу апеляційного суду Запорізької області в складі судді Онищенко Е. А. від 13 жовтня 2017 року,   
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою, в якій просили дозволити їм усиновити малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в актовому записі про народження дитини записати їх батьками, змінити ОСОБА_5 прізвище з «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5», по батькові з «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5», місце народження з «Запорізька область, Мелітопольський район, село Північне» на «Запорізька область, Мелітопольський район, село Відродження», дату народження з «ІНФОРМАЦІЯ_1» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», ім'я дитини залишити без змін, про що внести зміни в актовий запис про народження дитини.
		 
		Заява обґрунтована тим, що дитина перебуває на обліку в службі у справах дітей Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області на місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені, а 13 травня                2016 року вони особисто познайомилися та встановили контакт з вихованцем комунальної установи «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко» ОСОБА_5, яка народилася        ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Північне Мелітопольського району Запорізької області та зареєстрована виконавчим комітетом Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області 18 листопада 2014 року, актовий запис про народження дитини № 48, свідоцтво про народження дитини НОМЕР_1, видане повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Мелітопольському району реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області  24 червня 2015 року.
		 
		Заявники зазначали, що одинока мати ОСОБА_6 рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 березня 2016 року була позбавлена батьківських прав, у зв'язку із чим її дитина ОСОБА_5 виховується у комунальній установі «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко» та перебуває у службі у справах дітей Запорізької міської ради на первинному обліку дітей, які можуть бути усиновлені.
		 
		Також вказували, що Запорізька міська рада надала їм згоду на усиновлення дитини, а інші громадяни України не виявили бажання усиновити чи взяти під опіку дитину.
		 
		Посилаючись на те, що дівчинка має рідного брата, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та сестру ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, які знаходяться в комунальному закладі «Мирненській обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Запорізької обласної ради, проте Орган опіки та піклування надав висновок, що усиновлення дитини відповідає її інтересам, а служба у справах дітей не заперечувала проти роз'єднання ОСОБА_5 з її братом і сестрою, заявники просили суд задовольнити заяву. 
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Наумової І. Й., народних засідателів: Купрієнко І. М., Філіпповської А. О.,       від 09 вересня 2016 року заяву задоволено. 
		Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усиновлювачами дитини - ОСОБА_5, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Північне, Мелітопольського району, Запорізькій області та зареєстрована виконавчим комітетом Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області 18 листопада 2014 року, актовий запис про народження дитини № 48, свідоцтво про народження дитини НОМЕР_1 видане повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Мелітопольському району реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області 24 червня 2015 року.
		Внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_5 № 48 від 18 листопада 2014 року і записано ОСОБА_1 батьком дитини та ОСОБА_2 матір'ю дитини.  
		У зв'язку з усиновленням присвоєно дитині ОСОБА_5 прізвище «ОСОБА_5», по-батькові «ОСОБА_5», місце народження «Запорізька область, Мелітопольський район, село Відродження, дата народження  «ІНФОРМАЦІЯ_4», ім'я дитини залишено без змін, про що внесено зміни до актового запису про народження дитини № 48 від 18 листопада 2014 року. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що усиновлення здійснюється з метою захисту прав малолітньої дитини, забезпечення у її найвищих інтересах стабільних та гармонійних умов життя, а також врахував, що заявники не мають алкогольної і наркотичної залежності і служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради надала дозвіл на усиновлення ними малолітньої ОСОБА_5. 
		 
		Рішенням апеляційного суду Запорізької області в складі суддів:           Кочеткової І. В., Кримської О. М., Гончар М. С., від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.  
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при усиновленні малолітньої ОСОБА_5 були грубо порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до порушення прав як малолітньої ОСОБА_5, так і її малолітнього брата і сестри, а також їх рідної тітки - ОСОБА_3, яка відповідно до статті 213 СК України має переважне право перед іншими особами на усиновлення своїх племінників і має намір скористатися таким правом. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року касаційну скаргу      ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 січня 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3, яка подала апеляційну скаргу, не подавала відповідним органам заяву про усиновлення та не перебуває на обліку осіб, які бажають усиновити дитину, а згідно з частиною першою статті 292 ЦПК України правом на апеляційне оскарження наділені особи, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. У зв'язку із чим, апеляційному суду зі стадії відкриття апеляційного провадження слід вирішити питання, чи має право ОСОБА_3 на апеляційне оскарження рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня  2016 року. 
		 
		Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, комунальна установа «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко», відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Мелітополькому району реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, про усиновлення малолітньої дитини.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 не подавала відповідним органам заяву про усиновлення малолітньої             ОСОБА_5 та не перебуває на обліку осіб, які бажають усиновити дитину, а відтак не є особою, яка відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України,  має право на апеляційне оскарження, оскільки судом не було вирішено питання про її права та обов'язки. 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.   
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 є рідною тіткою та найближчим повнолітнім родичем малолітньої ОСОБА_5, при усиновленні якої судами порушено пріоритетне право на усиновлення дитини її родичами, не враховано інтереси брата та сестри дитини, з якими              ОСОБА_5 була незаконно розлучена, порушено право указаних осіб на сімейні зв'язки та родину. У зв'язку із зазначеним, суд апеляційної інстанції незаконно відмовив ОСОБА_3 у доступі до правосуддя, не звернувши увагу, що права особи, яка подала апеляційну скаргу порушено рішенням суду першої інстанції, як родича малолітньої дитини, яка має переважне право на її усиновлення та яку не повідомили про факт усиновлення малолітньої ОСОБА_5 Крім того, зазначено, що будь-яких рішень щодо дозволу на усиновлення компетентними органами у передбаченому законом порядку не приймалось. Питання про роз'єднання дітей компетентними органами також не приймалось, а вирішено одноосібно начальником служби у справах дітей, чим порушено права брата та сестри малолітньої, а також родичів дитини.   
		 
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що питання щодо відкриття апеляційного провадження судом апеляційної інстанції вирішено правильно із належним встановленням усіх дійсних обставин. Зазначають, що рішенням суду першої інстанції не було порушено прав ОСОБА_3, яка не подавала заяву на усиновлення та не набула переважного права на усиновлення малолітньої ОСОБА_5 У відзиві на касаційну скаргу заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
		 
		Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада                    1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада          1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Згідно зі статтею 4 Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої), компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини.
		 
		Відповідно до статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст. 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
		 
		За приписами статті 210 СК України, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновлені. За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.
		 
		Якщо у дитини, яку бажають усиновити, є брати і сестри, які також залишилися без батьківського піклування, щодо яких заявником не ставиться питання про їх усиновлення або їх бажають усиновити інші особи, її усиновлення допускається тільки у тому випадку, якщо це відповідає її інтересам, тобто діти спільно ніколи не проживали або коли їх спільне проживання небажане, у силу хвороби одного з дітей.
		 
		Відповідно до п. 3 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 905 (далі - Порядок), облік дітей, які можуть бути усиновлені (далі - облік), здійснюється службами у справах дітей районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад за місцем походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, уповноваженим органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань дітей, службами у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та Мінсоцполітики.
		 
		Усиновлення дитини, яка не перебуває на місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені, у службі у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради не допускається, крім випадків, передбачених пунктами 85 і 91 цього Порядку.
		 
		Згідно з п. 8 Порядку у день взяття дитини на місцевий облік служба у справах дітей складає обліково-статистичну картку - соціальний паспорт дитини в Єдиному електронному банку даних про дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і сім'ї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів (далі - Єдиний банк даних).
		 
		Пунктом 74 Порядку передбачено, що роз'єднання братів і сестер, що перебувають на обліку дітей, які можуть бути усиновлені, не допускається.
		 
		В окремих випадках, за умови, що вичерпані усі можливості влаштування братів і сестер на виховання в одну сім'ю, районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради за місцем перебування дитини на місцевому обліку може надати згоду на роз'єднання братів і сестер при усиновленні в разі: коли один з братів, сестер страждає на тяжке захворювання, що вимагає спеціального догляду за дитиною; усиновлення дитини, яка виховується в дитячому або іншому закладі, в той час, як її брати, сестри проживають в сім'ях громадян України; наявності інших обставин, що унеможливлюють влаштування дітей на виховання в одну сім'ю.
		 
		Роз'єднання братів і сестер у зв'язку з відмовою кандидатів в усиновлювачі від усиновлення будь-кого з них не допускається.
		 
		Повідомлення про надання (ненадання) згоди на роз'єднання братів і сестер при усиновленні оформляється на бланку районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради, підписується головою (заступником голови), скріплюється печаткою та надсилається в службу у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, яку бажають усиновити, для врахування під час підготовки проекту висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
		 
		У повідомленні про надання (ненадання) згоди на роз'єднання братів і сестер при усиновленні зазначаються причини її надання та заходи, які були вжиті відповідною районною, районною у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті ради для забезпечення спільного проживання і виховання братів і сестер.
		 
		09 вересня 2016 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя задоволено заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усиновлення малолітньої дитини - ОСОБА_5, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Не погоджуючись із указаним рішенням, у жовтні 2016 року представник ОСОБА_3 (ОСОБА_3.), яка не була залучена до розгляду даної справи судом першої інстанції, подала апеляційну скаргу на рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2016 року. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		 
		Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2016 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не може вважатися особою, питання про права і обов'язки якої вирішив суд першої інстанції, оскільки остання не подавала компетентним органам заяву про усиновлення малолітньої ОСОБА_5 та не перебуває на обліку осіб, які бажають усиновити дитину.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду із таким висновком не погоджується. 
		 
		У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
		 
		Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
		 
		Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного  оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 статті 129 Конституції України у редакції на час постановлення ухвали апеляційного суду).
		 
		Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 
		2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. 
		 
		Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		 
		За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
		 
		Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
		 
		Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		 
		Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. 
		 
		Так, у справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них. 
		 
		Апеляційна скарга представника ОСОБА_3 (ОСОБА_3.) обґрунтована тим, що малолітня ОСОБА_5 була усиновлена із грубим порушенням вимог чинного законодавства, без дотримання передбаченої законом процедури, без дотримання принципу, за яким рідні брати та сестри не можуть бути розлучені та без необхідного розшуку інших родичів дітей, які мають переважне право на їх усиновлення, зокрема і особи, яка подала апеляційну скаргу у даній справі.
		 
		При цьому, матеріали справи, які досліджувалися судами, містять інформацію Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області              від 21 грудня 2016 року №2620/01-42, згідно якої службовим розслідуванням дисциплінарної комісії Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області встановлено, що малолітні діти ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 в книзі обліку дітей, які можуть бути усиновлені, не зареєстровані. Питання визначення форми влаштування вказаних дітей на засіданні районної комісії не розглядалося. Засідання комісії 27 квітня 2016 року, на якому нібито надавалася згода на роз'єднання дітей, не проводилося. Начальником служби у справах дітей питання роз'єднання дітей вирішено одноосібно, належні заходи для встановлення родичів дітей та забезпечення соціального проживання і виховання рідних дітей в сім'ї родичів, які мають переважне перед іншими право на усиновлення, не вживалися (а. с. 163-164, том 1).
		 
		З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду першої інстанції не стосується прав ОСОБА_3 і остання не є особою, яка відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України має право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є передчасним і таким, що не відповідає принципу верховенства права, принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини, Конституції України, а також нормам процесуального права.
		 
		Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		 
		Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		Керуючись статтями 402, 406, 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, задовольнити.
		 
		Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2017 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.  
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.   
		                                                                                 
		Головуючий                                                          В. С. Висоцька
		 
		Судді:                                                                      А. О. Лесько 
		 
		                                                                                  С.Ю. Мартєв
		 
		                                                                             В. М. Сімоненко
		 
		                                                                     С.П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...