Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 408/2391/17-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2018.
Дата набрання законної сили: 11.10.2018
Номер судового провадження: 61-16225ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 408/2391/17-ц
		 
		провадження № 61-16225св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач -товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 
		2017 року у складі судді Соболєва Є. О. та постанову апеляційного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: 
		Орлова І. В., Авалян Н. М., Кострицького В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідністю «ДТЕК Свердловантрацит» (далі - ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит») про стягнення заробітної плати.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2017 року ОСОБА_4 був звільнений відповідачем з роботи на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням. Проте всупереч вимогам статті 116 КЗпП України ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» не провело з ним повного розрахунку в день звільнення.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на його користь заборгованість із заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 6 960,51 грн, компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 21 925,60 грн, вихідну допомогу у зв'язку із порушенням законодавства про працю у розмірі 31 322,28 грн, компенсацію за затримку розрахунку у розмірі середньомісячного заробітку по день фактичного розрахунку.
		 
		Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час ухвалення судового рішення трудові права позивача не можна вважати порушеними відповідачем. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження фактів, якими ОСОБА_4 обґрунтовував свої вимоги. Отримання належних та допустимих доказів для правильного вирішення заявленого спору можливе після повернення втраченого з 13 березня 
		2017 року контролю і доступу ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» до своїх виробничих потужностей та іншого майна у місті Довжанську (Свердловську).
		 
		Постановою апеляційного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		28 лютого 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 
		2017 року та постанову апеляційного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року та передати справу на новий розгляд,мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції має бути скасоване у зв'язку з неправильністю установлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження чи оцінки доказів та помилкового визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, а також через застосування закону, який не поширюється на врегулювання спірних правовідносин.
		 
		У квітні 2018 рок матеріали цивільної справи № 408/2391/17-ц надійшли до Верховного Суду.
		 
		У липні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшли пояснення до касаційної скарги.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши пояснення до касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит». 
		 
		Згідно з відомостями трудової книжки на ім'я ОСОБА_4, запис № 22, позивач 20 березня 2017 року відповідно до наказу № 4к звільнений на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням, з посади гірничого майстра з повним робочим днем під землею. 
		 
		При цьому позивач надав суду не завірену належним чином ксерокопію своєї трудової книжки із записом про його звільнення, що засвідчений підписом, який від імені генерального директора ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» 
		ОСОБА_8, відповідно до інформації представника ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», здійснено невідомою особою. Повноважень про здійснення такого підпису від свого імені генеральний директор ОСОБА_8 іншим особам не надавав. 
		 
		Заявляючи вимоги про стягнення заборгованості з підприємства за березень 2017 року, в обґрунтування позовних вимог, позивач надав суду розрахункові листи, які не містять ні підписів повноважних осіб підприємства, ні печаток підприємства.
		 
		Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		 
		Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		 
		Частини першої статті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Згідно зі статтею 4 КЗпП Українизаконодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		 
		Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
		 
		З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
		 
		Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати заробітної плати, компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
		 
		Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		 
		У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
		 
		Відповідно до статті 117 КЗпП Українипідставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
		 
		Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
		 
		Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
		 
		Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 2159цс15, від 23 березня 
		2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року, у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
		 
		Відповідно до постанов Верховної Ради України від 17 березня 2015 року 
		№ 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» місто Свердловськ (після перейменування Довжанськ) Луганської області визнано тимчасово окупованою територією України. 
		 
		Встановлено, що згідно з витягом з кримінального провадження 
		№ 12017100000000155, порушеного за частиною третьою статті 206 КК України «Протидія законній господарській діяльності» 18 березня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про те, що у період з 13 березня 2017 року невстановлені особи здійснюють протидію законній господарській діяльності ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» шляхом заборони відчуження майна, відчуження грошових коштів, встановлення обтяжень на майно, що належить товариству, шляхом захоплення майнового комплексу за адресою: вулиця Енгельса, 1, місто Довжанськ, Луганська область, чим заподіяно майнову шкоду у великому розмірі. Орган досудового 
		розслідування - Головне управління національної поліції у місті Києві.
		 
		Висновком Торгово-промислової палати України від 24 липня 2017 року 
		№ 2369/2/21-10.2 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Луганської області та здійснення у зв'язку із цим антитерористичної операції). Із фактичним захопленням з 13 березня 
		2017 року ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» (дати фактичного захоплення невстановленими озброєними особами виробничих та адміністративно-інформаційних потужностей підприємства) відповідач, у тому числі, фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітників як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та, будучи позбавленим можливості користуватися своїми коштами, здійснювати відповідні виплати. Також відповідач втратив доступ до трудових книжок своїх працівників, з огляду на що уповноважена особа відповідача з 
		13 березня 2017 року не має можливості здійснити записи щодо прийому чи звільнення таких працівників, а також будь-які інші юридично значимі правові дії, на підставі яких могли б виникати чи припиняти свою дію певні правовідносини.
		 
		Втрата контролю і доступу ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що розташовані за адресою: вулиця Енгельса, 1, місто Довжанськ, Луганська область, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 13 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління зазначеними виробничими потужностями і припинилося провадження господарської діяльності, а тому немає можливості ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» виконати зобов'язання перед працівниками згідно зі статями 47, 83, 115 і 116 КЗпП України. 
		 
		Судами встановлено, що, згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу системи персоніфікованого обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області форми ОК-7, інформація про отримання позивачем, як працівником ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», доходу за березень 2017 року не подавалася.
		 
		Сам по собі факт звільнення позивача ОСОБА_4 з ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
		 
		Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), з урахуванням вимог статей 10, 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), встановивши, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_4, з 13 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, які на ньому працювали, в період існування яких відповідач ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» об'єктивно, з причин від нього незалежних був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
		 
		Частиною першою статті 136 ЦПК України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
		 
		Ураховуючи те, що ОСОБА_4 при поданні касаційної скарги відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. Тому з ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 280,00 грн.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 14 листопада 
		2017 року та постанову апеляційного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін. 
		 
		Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 280,00 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                            В. П. Курило
		 
		 
		В. М.Коротун
		 
		 
		М. Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...