Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 589/771/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2018.
Дата набрання законної сили: 17.10.2018
Номер судового провадження: 61-13258ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		17 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 589/771/16-ц
		провадження № 61-13258сво18 
		 
		Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Червинської М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - Мале приватне підприємство «Максим»,
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 березня 2017 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В І., ХвостикаС.Г., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Малого приватного підприємства «Максим» (далі - МПП «Максим», Підприємство) про зобов'язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з грудня 2013 року він працював на посаді муляра в МПП «Максим». За період його роботи Підприємство невчасно виплачувало йому заробітну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 4 123 грн. У зв'язку з цим він вимушений був звернутися до правоохоронних органів із заявою про притягнення власника Підприємства до кримінальної відповідальності. Крім того, у зв'язку з невиплатою заробітної плати він подав заяву про звільнення за власним бажанням, однак відповідач не провів з ним розрахунок, трудову книжку не видав.        З 01 листопада 2014 року він припинив роботу, а 01 липня 2015 року засобами поштового зв'язку направив відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Підприємством умов трудового договору про оплату праці. Однак листом від 16 липня 2015 року МПП «Максим» повідомило йому про необхідність відпрацювання двох тижнів, оскільки в іншому випадку його буде звільнено за прогул. Такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що за відсутності трудової книжки він не може влаштуватися на роботу або стати на облік у службі зайнятості населення, не може підтвердити свій трудовий стаж. Виходячи з викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив: зобов'язати відповідача видати наказ про його звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з порушенням Підприємством законодавства про працю та умов трудового договору; внести відомості до його трудової книжки у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю із зазначенням дати звільнення - 01 липня 2015 року; стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати у сумі 4 123 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 514 грн 50 коп., вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку - 2 241 грн 75 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2014 року по 30 червня 2015 року - 13 426 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.
		 
		Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року у складі судді Прачук О. В. позов задоволено частково. Зобов'язано МПП «Максим» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з 01 липня 2015 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Зобов'язано МПП «Максим» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про його звільнення з 01 липня 2015 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та видати йому трудову книжку із вказаним записом. Стягнуто з МПП «Максим» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 4 123 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 514 грн 50 коп., вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 2 241 грн 75 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 листопада 2014 року по 30 червня 2015 року в сумі 8 335 грн 71 коп., а всього - 15 214 грн 90 коп. з наступним утриманням із вказаних сум належних податків та внесків. Стягнуто з МПП «Максим» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 тис. грн. Стягнуто з МПП «Максим» на користь держави судовий збір в сумі 1 074 грн 45 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 01 липня 2015 року, зобов'язання внести до трудової книжки запис про звільнення з 01 липня 2015 року та видати трудову книжку із вказаним записом підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено порушення роботодавцем законодавства про працю. Оскільки Підприємство порушило трудові права позивача, що викликало у нього моральні страждання та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя, то відшкодуванню підлягає моральна шкода в сумі 1 тис. грн.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 06 березня 2017 року апеляційну скаргу МПП «Максим» задоволено частково. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року в частині зобов'язання МПП «Максим» видати наказ про звільнення, зобов'язання внести запис до трудової книжки, видачі трудової книжки, стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року в частині стягнення з МПП «Максим» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та на користь держави судового збору змінено. Стягнуто з МПП «Максим» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 грн та на користь держави судовий збір у сумі 1 102 грн 40 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції. 
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що починаючи з 01 листопада 2014 року позивач не з'являвся на роботі і не надав переконливих доказів того, що 01 липня 2015 року він звертався до відповідача з письмовою заявою про його звільнення з роботи саме у зв'язку з невиплатою заробітної плати, тобто з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України. У зв'язку з відсутністю підстав вважати, що трудовий договір між сторонами припинений, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про зобов'язання відповідача внести запис до трудової книжки, видачу трудової книжки, стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки МПП «Максим» порушило трудові права позивача щодо строків виплати заробітної плати, то суд апеляційної інстанції вважав за необхідне змінити рішення місцевого суду в частині розміру моральної шкоди та, з урахуванням вимог розумності і справедливості, стягнути з відповідача на користь позивача 200 грн на відшкодування вказаної шкоди.
		 
		У квітні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 березня 2017 року і залишити без змін рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області      від 30 листопада 2016 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 звертався до відповідача з письмовою заявою про звільнення з роботи саме на підставі вказаної правової норми, яка зобов'язує власника звільнити працівника за власним бажанням у строк, зазначений працівником, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного або трудового договору. Тому апеляційний суд неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про видачу належно оформленої трудової книжки, виплату компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		 
		У жовтні 2017 року МПП «Максим» подало до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення і просило відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не звільнився з Підприємства. У липні 2015 року позивач звертався із заявою про звільнення за власним бажанням (за частиною першою статті 38 КЗпП України), однак визначені законом два тижні після попередження про звільнення не відпрацював, тобто самовільно припинив роботу. Заборгованість із заробітної плати позивачу виплачено, а для задоволення позову в іншій частині відсутні правові підстави. 
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України   № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		14 березня 2018 року справу № 589/771/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу № 589/771/16-ц передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала мотивована тим, що регламентований статтею 38 КЗпП України порядок звільнення працівника за власним бажанням передбачає необхідність письмового звернення працівника до роботодавця за два тижні до звільненняз попередженням про розірвання трудового договору; зазначення у заяві про звільнення за власним бажанням про порушення роботодавцем законодавства про працю у випадку звільнення з такої підстави; продовження працівником роботи до видачі власником або уповноваженим ним органом наказу (розпорядження) про звільнення. Залишення роботи без дотримання передбаченого частиною першою статті 38 КЗпП України порядку є самовільним, у тому числі й за обставин фактичної наявності заборгованості з виплати заробітної у підприємства перед працівником, коли він не посилається на відповідні обставини у заяві про звільнення. Обов'язок роботодавця звільнити працівника за поданою ним заявою про звільнення за власним бажанням без дотримання передбаченого частиною першою статті 38 КЗпП України порядку наведеною нормою не встановлений. 
		 
		Разом з тим у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15-ц, провадження № 61-863св17, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за обставин самовільного залишення працівником роботи дійшла протилежних висновків, а саме щодо обов'язку роботодавця звільнити працівника за поданою ним заявою про звільнення за власним бажанням.
		 
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
		 
		Враховуючи те, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у вищевказаній постанові від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15-ц, провадження                № 61-863св17, справа підлягає розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення заборгованості із заробітної плати не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
		 
		Судами встановлено, що наказом МПП «Максим» від 12 грудня 2013 року № 48/13-К ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду муляра.
		 
		З 01 листопада 2014 року ОСОБА_1 без подання заяви про звільнення самостійно припинив роботу на Підприємстві і ця обставина сторонами не заперечується.
		 
		03 липня 2015 року на адресу МПП «Максим» надійшли дві заяви ОСОБА_1 від 01 липня 2015 року про його звільнення з роботи за власним бажанням, проведення остаточного розрахунку та про надання відомостей про розмір заборгованості із заробітній платі. 
		 
		Листом МПП «Максим» від 16 липня 2015 року № 28 позивачу було повідомлено про необхідність попередження про звільнення за два тижні, а також про необхідність з'явитися на Підприємство для надання письмових пояснень щодо причин його відсутності на робочому місті.
		 
		Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що зміст заяви, поданої позивачем на підтвердження своїх вимог, не відповідає оригіналу заяви від 01 липня 2015 року, отриманої відповідачем засобами поштового зв'язку, в якій зазначено: «прошу уволить меня по собственному желанию и выплатить окончательный расчет». Із зазначеною заявою до відповідача надійшла і заява ОСОБА_1 про надання йому відомостей про розмір заборгованості із заробітної плати. Факт надіслання Підприємству саме цих двох заяв підтверджується описом вкладень до цінного листа.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов'язання МПП «Максим» видати наказ про звільнення позивача за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, апеляційний суд правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не надав доказів подання роботодавцю заяви про його звільнення з роботи саме у зв'язку з невиплатою заробітної плати, тобто з підстав, передбачених указаною правовою нормою. Разом з тим залишення роботи без дотримання передбаченого частиною першою статті 38 КЗпП України порядку є самовільним, у тому числі й за обставин фактичної наявності заборгованості з виплати заробітної у підприємства перед працівником, якщо він не посилається на відповідні обставини у заяві про звільнення.
		 
		Тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 звертався до відповідача з письмовою заявою про звільнення з роботи саме з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, положення якої, на думку заявника, підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
		 
		За таких обставин також правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки, видати трудову книжку, стягнути компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки зазначені вимоги є похідними від основної вимоги (зобов'язання видати наказ про звільнення).
		 
		Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		 
		Установлено, що у зв'язку із складним фінансовим становищем на Підприємстві у нього існує заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати за період з червня по жовтень 2014 року в розмірі 4 123 грн, що підтверджується довідкою МПП «Максим» від 11 березня 2016 року № 10 та постановою про закриття кримінального провадження за фактом невиплати директором МПП «Максим» ОСОБА_6 заробітної плати працівникам (у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 175 Кримінального кодексу України (невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат)).
		 
		МПП «Максим» порушило трудові права позивача щодо строків виплати заробітної плати і дана обставина визнана відповідачем.
		 
		Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. Поряд з цим апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду та зменшуючи суму відшкодування моральної шкоди з 1 тис. грн до 200 грн, правильно виходив з характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, розміру заборгованості із заробітної плати, перебування відповідача у складному фінансовому становищі та засад розумності, виваженості і справедливості. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Враховуючи викладене, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15-ц, провадження                 № 61-863св17, оскільки у вказаній справі були застосовані частина перша статті 38 КЗпП України у взаємозв'язку з частиною першою статті 3 Закону України «Про відпустки» (щодо обов'язку роботодавця як сторони трудового договору перед звільненням з роботи працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) за бажанням останнього надати йому невикористану відпустку і звільнити його з роботи в останній день такої відпустки), тоді як у цій справі була пред'явлена вимога про зобов'язання роботодавця видати наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю). При цьому у згаданій справі не було встановлено факту самовільного залишення працівником роботи. Тобто у вказаній справі судом касаційної інстанції були застосовані інші норми матеріального права, а судове рішення ухвалено у правовідносинах, які не є подібними до тих, що виникли між сторонами у цій справі.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 березня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ.А.Стрільчук  Судді:Б.І.Гулько   В.І.Крат   Д.Д.Луспеник   М.Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...