Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/178/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про стягнення плати за користування житлом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2018.
Дата набрання законної сили: 26.09.2018
Номер судового провадження: 61-22548ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                  
		Іменем України
		 
		26 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/178/15-ц
		провадження № 61-22548 св 18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», 
		відповідач - ОСОБА_1, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну 
		скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року у складі судді Васалатія К. А. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі ТОВ «Перший український експертний центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
		 
		Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем житлово-комунальних послуг.
		 
		Посилаючись на те, що відповідач нерегулярно та не в повному обсязі оплачує надані йому житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим станом на 01 березня 2015 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 13 796,68 грн, позивач з просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості.
		 
		Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 
		2015 року позов ТОВ «Перший український експертний центр» задоволено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» 13 796,68 грн заборгованості за комунальні послуги.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з несплатою житлово-комунальних послуг у нього виникла заборгованість у розмірі 
		13 796,68 грн, яка є обгрунтованою та підлягає стягненню на користь позивача.  
		 
		Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року відмовлено.
		 
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року змінено в частині розміру суми заборгованості за житлово-комунальні послуги.
		 
		Зменшено заборгованість за житлово-комунальні послуги з 13 796,58 грн до 6 866,51 грн.
		 
		В іншій частині рішення першої інстанції залишено без змін.
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не надав детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за спожиті житлово-комунальні послуги, що виникла станом на 01 жовтня 2012 року та склала 6 930,17 грн, а тому з урахуванням зазначеного та строку позовної давності, апеляційний суд зменшив розмір заборгованості за житлово-комунальні послуги до 6 866,51 грн. 
		 
		У березні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		 
		Касаційна скарга мотивована посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суди неправильно застосували положення Правил користування приміщенням житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, в редакції, що втратила чинність, та послалися на неіснуючі Правила користування приміщенням житлових будинків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2016 року № 45. Суди не перевірили правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, зокрема при визначенні розміру заборгованості, що підлягає стягненню не урахували проведені позивачем оплати за такі послуги у розмірі 2 734,01 грн. Крім того, апеляційний суд частково задовольнивши апеляційну скаргу, не вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		У вересні 2017 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Перший український експертний центр» на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.
		 
		Відзив мотивовано тим, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги є безпідставними та не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, які надали належну правову оцінку зібраним у справі доказам. 
		 
		Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 
		2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
		 
		11 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Судами установлено, що ОСОБА_1 з 05 квітня 2007 року є власником квартири АДРЕСА_1.
		 
		Рішенням ПАТ «ХК «Київміськбуд» від 15 серпня 2012 року будинок АДРЕСА_1 передано на баланс ТОВ «Перший український експертний центр», яким укладено договори з обслуговуючими організаціями з метою належного утримання будинку та прибудинкової території. 
		 
		Відповідно до статей 68, 162 Житлового кодексу України, статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживачі зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті послуги.
		 
		Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини другої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на час виникнення заборгованості). Аналогічне положення закріплене в абзаці 2 пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45. 
		 
		Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
		 
		Обгрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Перший український експертний центр» зазначало, що ОСОБА_1 не виконує зобов'язання щодо оплати комунальних послуг та послуг з утримання будинку і прибудинкової території,внаслідок чого у нього станом на 01 березня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 13 796, 68 грн. 
		 
		Перевіряючи твердження заявника щодо неправильності наданого позивачем розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, слід зазначити, що факт наявності заборгованості за період з 01 жовтня 2012 року по 01 березня 2015 року у розмірі 6 866, 51 грн підтверджується зібраними у справі доказами, які належно перевірено та оцінено судами попередніх інстанцій. 
		 
		Посилання заявника на не урахування судами попередніх інстанцій частини сплачених заявником коштів за житлово-комунальні послуги є безпідставними, оскільки він не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. 
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що правомірність нарахування заборгованості у розмірі 6 930, 17 грн, що утворилась до 01 жовтня 2012 року не підтверджена належними та допустимими доказами. Крім того, до частини вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги до зазначеного періоду підлягає застосуванню позовна давність. 
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 
		257 ЦК України). 
		 
		За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. 
		 
		Зважаючи на те, що позивач звернувся з позовом 30 грудня 2014 року, суд апеляційної інстанції обгрунтовано застосував строк позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період до 30 грудня 2011 року.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 6 930, 17 грн.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 220 ЦПК України 2004 року суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
		 
		Посилання заявника на не вирішення апеляційним судом питання про розподіл судових витрат, не може бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки заявник не позбавлений можливості звернутися до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
		 
		Не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого судового рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України) і доводи заявника про неправильне посилання суду апеляційної інстанції на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 
		1992 року № 572 (без урахування внесених до неї змін), та помилкове зазначення року прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Ураховуючи те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, виконання цього судового рішення підлягає поновленню.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року в незмінній після апеляційного перегляду частині рішення та рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 
		2017 року.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий:                                                                                    В. А. Стрільчук
		Судді:                                                                                                В. О. Кузнєцов
		А. С. Олійник
		                                                                                                С.О. Погрібний
		                                                                                                Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...