Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 491/961/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державному підприємству, установі, організації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2018.
Дата набрання законної сили: 25.10.2018
Номер судового провадження: 61-33813ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 491/961/16-ц   
		провадження № 61-33813св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:  
		Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач - державне підприємство «Ананьївське лісове господарство»,     
		відповідач - ОСОБА_4,  
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 07 червня 2017 року у складі судді Дорош В. В. та ухвалу апеляційного суду Одеської області                      від 29 серпня 2017 року у складі суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А.,                  Цюри Т. В.,   
		В С Т А Н О В И В :
		У серпні 2016 року державне підприємство «Ананьївське лісове господарство» (далі - ДП «Ананьївське лісове господарство») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків.  
		Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 працював у ДП «Ананьївське лісове господарство» на посаді майстра лісу Долинського лісництва                       з 01 вересня 2009 року. 17 січня 2014 року з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Проведеною 24 травня 2016 року ревізією підзвідних відповідачу товарно-матеріальних цінностей, виявлено нестачу лісопродукції на суму 81 955 грн 47 коп., з яких: дрова технологічні - дуб 76,599 м.куб. на суму 44 235 грн 25 коп., дрова технологічні - ялинка 11,189 м.куб. на суму 6 042 грн 06 коп., техсировина, в тому числі техсировина для виробничо-технічного призначення 22,048 м.куб. на суму 25 743 грн                 25 коп., техсировина 18-24-0,997 м.куб. на суму 1 164 грн 10 коп.,                                   26-35-3,178 м.куб. на суму 4 470 грн 81 коп. 
		Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку зазначену шкоду відшкодувати не погодився, ДП «Ананьївське лісове господарство» просило стягнути з відповідача 81 955 грн 47 коп. завданої матеріальної шкоди. 
		Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 07 червня               2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ДП «Ананьївське лісове господарство» 65 564 грн 38 коп. на відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків та 1 450 грн судових витрат, всього стягнуто 67 014 грн 38 коп.   
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач                        ОСОБА_4 повинен нести повну матеріальну відповідальність перед ДП «Ананьївське лісове господарство» за недостачу лісоматеріалів, як працівник, з яким було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Враховувавше майновий стан відповідача, а також відсутність обставин того, що шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою, суд зменшив розмір завданої шкоди. 
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 07 червня 2017 року залишено без змін. 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що нестача лісо-продукції виникла у зв'язку з недбалими діями відповідача ОСОБА_4, який не забезпечив її збереження. Ураховуючи, що з відповідачем, як майстром лісу, було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, він повинен нести саме повну матеріальну відповідальність за недостачу лісо-продукції, яка була передана йому під звіт.
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір про повну матеріальну відповідальність, є незаконним, оскільки згідно переліку осіб, з якими може бути укладено такий договір, або осіб, які заміщують відповідні посади, відсутня посада, на якій працював відповідач; договір про повну матеріальну відповідальність за своїм змістом не відповідає типовому договору про повну матеріальну відповідальність; відшкодування шкоди за передані відповідачу під звіт товарно-матеріальні цінності повинна бути застосована частина друга статті 134 КЗпП України, а не за частиною першою вказаної статті; інвентаризація була проведена із порушенням, оскільки проводилась одночасно на трьох об'єктах, а відповідач був присутнім лише на одному об'єкті; позивачем не було забезпечено умов збереження матеріальних цінностей.  
		04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду. 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню. 
		Суди установили, що ОСОБА_4 працював в ДП «Ананьївське лісове господарство» на посаді майстра лісу Долинського лісництва з 01 вересня 2009 року.
		17 січня 2014 року між сторонами було укладено договір про повну матеріальну відповідальність відповідача. 
		Проведеною 24 травня 2016 року ревізією підзвітних відповідачеві                    товарно-матеріальних цінностей було виявлено нестачу лісопродукції на загальну суму 81 955 грн 47 коп. 
		Статтею 130 КЗпП Українипередбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків є протиправними діями.
		Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо. Підставою для матеріальної відповідальності може бути вина у формі або прямого умислу або необережності (халатність, недбалість); дії працівника повинні призвести до негативних наслідків, тобто має бути пряма дійсна шкода, що підлягає відшкодуванню; між діями та наслідками дій працівника наявний причинний зв'язок.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
		Працівники, які не є керівниками підприємства (установи, організації) і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за частиною першою статті 132 КЗпП України, крім випадків, для яких 
		стаття 134 КЗпП України передбачена повна матеріальна відповідальність.
		Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
		Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті                         134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений.
		При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
		Отже, перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Попри цю законодавчу норму, чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС                       від 28 грудня 1977 року № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.
		Згідно вказаного Переліку до робіт, які мають виконуватись працівниками, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, відносяться роботи з прийому на зберігання, обробці, зберіганню, відпустку матеріальних цінностей на складах. 
		Відповідно до пункту 2.32 службової інструкції майстра лісу, на останнього покладений обов'язок щодо здійснення охорони контори лісництва та матеріальних цінностей, які знаходяться на території лісництва. 
		Крім того, про те, що майстер лісу є матеріально-відповідальною особою свідчить також Інструкція про порядок проведення ревізій лісових обходів, де у пункті 6.1 зазначено, що матеріально-відповідальними особами є майстер лісу (старший майстер лісу), лісничий.
		Установлено, що відповідно до копій щоденників приймання лісопродукції, копій інвентаризаційного опису № 5 деревини станом на 01 листопада                  2015 року, копій відомостей наявності деревини станом на 01 листопада                  2015 року ОСОБА_4 прийняв під звіт лісопродукцію, нестачу якої виявлено під час проведення ревізії 24 травня 2016 року. Крім того, відповідно до пояснювальної записки від 24 травня 2016 року                    ОСОБА_4 визнав факт недостачі лісопродукції, встановленої ревізією і зобов'язався сплатити за неї до кінця року (а. с. 18).
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх посадових обов'язків щодо охорони матеріальних цінностей, які знаходяться на території лісництва, позивачу як роботодавцю останнього, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність, завдано матеріальної шкоди, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати завдану відповідачу шкоду.
		Відповідно до статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
		Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
		Врахувавши відсутність обставин заподіяння шкоди злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою, матеріальний стан відповідача, зокрема, те, що відповідач є інвалідом третьої групи, наявність на його утриманні дружити на двох неповнолітніх дітей, суди обґрунтовано зменшили розмір покриття шкоди, відповідно до вимог статті 137 КЗпП України. 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи та оцінки доказів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Доводи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 07 червня                  2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 серпня                   2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:                                                                      С. П. Штелик 
		 
		                                                                             А. О. Лесько   
		 
		                                                                             С.Ю.Мартєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...