Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/2855/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 30.10.2018.
Дата набрання законної сили: 24.10.2018
Номер судового провадження: 61-35494ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		24 жовтня 2018 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 761/2855/17
		провадження № 61-35494св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів:  Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		представник позивача - адвокат ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3,
		третя особа - служба у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Притули Н. Г. від 20 жовтня               2017 року та постанову Апеляційного м. Києва у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О. від 03 квітня 2018 року,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3. про позбавлення батьківських прав.
		 
		Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народилая донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка за власним волевиявленням змінила прізвище та ім'я на ОСОБА_4.  Зазначала, що після розірвання шлюбу відповідач з донькою стосунків не підтримує, не бачиться з нею, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки, матеріально її не забезпечує, дитини проживає з нею та знаходиться на повному її утриманні. Він мешкає окремо, не цікавиться станом здоров'я дитини та не надає матеріальної допомоги, має заборгованість по сплаті аліментів.
		 
		У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 просила суд позбавити                 ОСОБА_3  батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня               2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Позбавлено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не підтримує стосунків з донькою, ухиляється від виконання своїх обов'язків по її вихованню та утриманню, має заборгованість зі сплати аліментів, у зв'язку з чим, з урахуванням висновку органу опіки та піклування, дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки.
		 
		Постановою Апеляційного м. Києва від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, нехтує своїми обов'язками батька, з дитиною не спілкується, доказів того, що позивач забороняє бачитися йому з дитиною не надав. 
		У червні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, у зв'язку із чим це призвело до обмеження його прав на участь у судовому розгляді та неповного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи. Доказів того, що він як батько дитини, умисно ухилявся від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки позивачем не надано. Твердження позивача про наявну у відповідача заборгованість зі сплати аліментів не підтверджено належними та допустимими доказами, та сам факт такої заборгованості відповідачем оспорюється в суді. 
		 
		17 вересня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява-повідомлення  ОСОБА_3 про те, що постановою Апеляційного суду м. Києва від                   04 липня 2018 року у справі № 761/207/17 скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року про стягнення з ОСОБА_3 пені за прострочення сплати аліментів та у позові було відмовлено.
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Суд установив, що з 07 жовтня 1998 року ОСОБА_3 та                  ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 січня 2010 року було розірвано.
		У шлюбі ОСОБА_3 та  ОСОБА_1 народилася дитина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка             13 лютого 2016 року змінила прізвище та ім'я на ОСОБА_4.
		 
		Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у справі  № 2н-2575/07 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4,                ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно, але не менше, ніж                               30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитини повноліття.
		 
		Згідно з висновком органу опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 18 травня 2017 року № 108-8206 орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських     прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої ОСОБА_4,                            ІНФОРМАЦІЯ_1. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
		 
		Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
		 
		У пунктах 15, 16 постанови Пленум Верховного Суду України від                       30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
		 
		Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
		 
		Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого                      1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		 
		Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилався на те, що позивачем не надано доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки. Після розлучення фактичне місце проживання позивача та дитини відповідачу відомо не було, оскільки позивач даний факт довгий час приховувала, намагалася будь-яким чином перешкодити спілкуванню батька з дитиною, налаштовувала доньку проти нього. Позивач не надала жодної із підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої доньки.
		 
		Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, не надано. 
		 
		Висновок органу опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 18 травня 2017 року № 108-8206, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). 
		 
		Не може й свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських               обов'язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дітям належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Крім того, її наявність спростована постановою Апеляційного суду               м. Києва від  04 липня 2018 року у справі № 761/207/17.
		 
		З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків відносно доньки є помилковими.
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові. 
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		 
		Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, скасовано ухвалені в справі судові рішення та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, то понесені відповідачем судові витрати покладаються на позивача. 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня               2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2018 року скасувати.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 150,88 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
		 
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані  судові рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...