Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/6992/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:; державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 30.10.2018. Зареєстровано: 01.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2018.
Дата набрання законної сили: 23.10.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		23 жовтня 2018 року 
		Київ
		справа №804/6992/15
		адміністративне провадження №К/9901/6084/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у судовому засіданні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» Приходько Юлії Вікторівни, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» Приходько Юлії Вікторівни на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Юркова Е.О. від 25 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шальєвої В.А., Білак С.В., Олефіренко Н.А. від 21 вересня 2015 року, 
		В С Т А Н О В И В :
		У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» Приходько Ю.В. (далі - уповноважена особа Фонду, відповідач), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, третя особа), у якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок коштів ФГВФО;
		- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок коштів ФГВФО.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно не включив ОСОБА_2 до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО, оскільки таке невключення суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та порушує право позивача на отримання гарантованої суми вкладу. 
		Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року, позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів та не доведено наявності, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним, а також того, що цей правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини й громадянина. 
		Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, уповноважена особа Фонду звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «АКТАБАНК», має ознаки нікчемного правочину, зокрема, такого, що порушує публічний порядок, оскільки він спрямований на незаконне заволодіння майном держави.
		Крім того, в письмових поясненнях від 17 вересня 2018 року скаржник зазначає, що уповноваженою особою листами від 26 листопада 2014 року №    5225 та від 28 листопада 2014 року №    5251, проінформовано Фонд, що з початку запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «АКТАБАНК» проводиться робота з перевірки окремих платежів та трансакцій, проведених в липні-серпні 2014 року, в частині наявності підстав для отримання вкладниками, серед яких є і позивач, коштів за вкладами. 01 листопада 2014 року протоколом засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №    250/4, Фонд вирішив погодити пропозицію уповноваженої особи щодо тимчасового блокування коштів за рахунками фізичних осіб-вкладників ПАТ «АКТАБАНК» згідно переліку, наведеному у вищезазначених листах та зобов'язав відділ організації виплат Фонду відобразити блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду гарантування. Отже, на думку скаржника, уповноваженою особою Фонду було вжито заходів щодо виявлення правочинів, які мають ознаки нікчемних.
		Позивачем 18 січня 2016 року, 29 березня 2016 року та 23 березня 2018 року подані заперечення на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в яких позивач зазначає, що зазначена касаційна скарга є необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими у зв'язку із чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, і рішення судів попередні інстанцій без змін. 
		Також, представником позивача 17 вересня 2018 року та 23 жовтня 2018 року надано суду додаткові пояснення, в яких просить суд звернути увагу на обставини виникнення спору.
		Третьою особою 15 березня 2018 року подано відзив на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому Фонд підтримує доводи касаційної скарги Уповноваженої особи, вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, неправильно застосовано та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та заперечує проти задоволення позову. У зв'язку із чим, Фонд просить касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. 
		Також, Фондом 27 серпня 2018 року та 18 вересня 2018 року до суду подано письмові пояснення, в яких Фондом зазначено мету та завдання Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Повноваження уповноваженої особи Фонду відповідно до статті 38 зазначеного Закону. Визначено, що є предметом перевірки уповноваженої особи Фонду. Надано пояснення щодо строків та порядку проведення перевірки, оформлення наслідків перевірки; повідомлення про нікчемність договорів (угод); застосування наслідків недійсності (реституції). Крім того, надано пояснення щодо критеріїв, якими керувалася уповноважена особа Фонду або Фонд під час проведення перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 та 9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/6992/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
		Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
		У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» Приходько Ю.В. на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» Приходько Ю.В., третя особа - ФГВФО про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
		Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу уповноваженої особи, у якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків, зроблених судами першої та апеляційної інстанцій, які, у свою чергу, є законним та такими, що не підлягають скасуванню.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «АКТАБАНК» був укладений договір банківського вкладу «Банківська класика» № В08-17020/Т/630341, за умовами якого, відповідно до пункту 1.1 вкладник до Банку передає, а Банк приймає грошові кошти у сумі 180000,00 (сто вісімдесят тисяч грн. 00 коп.) гривень терміном на 1 (один) місяць з 06 серпня 2014 року по 06 вересня 2014 року під 18% річних.
		Відповідно до пункту 1.2 договору - кошти на вкладний (депозитний) рахунок мають бути внесені Вкладником готівкою в касу установи Банку, або в безготівковій формі з власного карткового поточного рахунку, відкритого у Банку.
		06 серпня 2014 року на депозитний рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_3, відкритий за договором № В08-17020/Т/630341 від 06 серпня 2014 року, були зараховані кошти в розмірі 180000 (сто вісімдесят тисяч грн. 00 коп.) гривень, які надійшли з поточного рахунку № 2620000163034. У свою чергу, на даний поточний рахунок ОСОБА_2 кошти надійшли з рахунку № НОМЕР_2 фізичної особи ОСОБА_4 за призначенням платежу «переказ власних коштів», що підтверджується випискою по особовим рахункам за 05 серпня 2014 року по рахунку, наданою представником уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» та платіжним дорученням № 113181 від 05 серпня 2014 року.
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією ФГВФО 16 вересня 2014 року прийнято рішення № 90, яким розпочата процедура виведення ПАТ «АКТАБАНК» з ринку шляхом запровадження з 17 вересня 2014 року по 17 грудня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення Приходько Ю.В. уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «АКТАБАНК».
		Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 15 грудня 2014 року № 144 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «АКТАБАНК» на один місяць по 17 січня 2015 року включно.
		Наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «АКТАБАНК» № 1799/1 від 19 вересня 2014 року про перевірку правочинів (у тому числі договорів) на виконання частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», пункту 1.18 глави 1 розділу 3 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2, щодо забезпечення перевірки правочинів, укладених ПАТ «АКТАБАНК», вирішено у ПАТ «АКТАБАНК» провести перевірку правочинів (у тому числі договорів), укладених ПАТ «АКТАБАНК» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, та які відповідають встановленим критеріями.
		За результатом здійсненої перевірки правочинів, укладених ПАТ «АКТАБАНК», вирішено запропонувати уповноваженій особі Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «АКТАБАНК» визнати вказані правочини (перелік № 1 до протоколу) нікчемними та направити відповідні повідомлення учасникам правочинів, що затверджено протоколом № 1 засідання комісії з перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених ПАТ «АКТАБАНК» протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку від 15 жовтня 2014 року.
		Протоколом засідання виконавчої дирекції ФГВФО № 250/14 від 01 грудня 2014 року затверджено рішення про погодження пропозиції уповноваженої особи щодо тимчасового блокування коштів за рахунками фізичних осіб-вкладників ПАТ «АКТАБАНК» згідно переліку із відображенням блокування Узагальненої бази Фонду відповідно до інформації, наданої уповноваженою особою.
		Відповідно до офіційного повідомлення, зробленого ФГВФО на офіційному сайті Фонду, постановою Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «АКТАБАНК», відшкодування з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» провідного спеціаліста з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Приходько Ю.В. строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.
		Представник позивача звернувся з письмовою заявою від 26 січня 2015 року до уповноваженої особи Фонду про надання відомостей, до якого з трьох можливих переліків вкладників банку ПАТ «АКТАБАНК» (мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; кошти яких не підлягають відшкодування Фондом; на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку) було включено вкладника банку - ОСОБА_2
		18 лютого 2015 року уповноваженою особою листом № 684 було надано відповідь, згідно якої інформується про встановлення факту того, що протягом липня-серпня 2014 року клієнти банку, які мали на депозитних рахунках в ПАТ «АКТАБАНК» грошові кошти у сумі, що перевищує гарантовану суму відшкодування ФГВФО, та деякі юридичні особи і фізичні особи-підприємці перераховували належні їм грошові кошти іншим фізичним особам на депозитні та поточні рахунки. Таким чином, шляхом розміщення грошових коштів були штучно створені умови для незаконного отримання відшкодування за рахунок коштів ФГВФО. Ознаки нікчемності має також договір банківського вкладу «Банківська класика» № В08-17020/Т/630341, укладений 06 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «АКТАБАНК». Відтак, ОСОБА_2 не включено до переліку осіб - вкладників ПАТ «АКТАБАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладом у цьому банку за рахунок ФГВФО.
		Позивача також було проінформовано, що для встановлення наявності чи відсутності складу злочину в діях окремих осіб, до прокуратури м. Дніпропетровська подано заяву про відкриття кримінального провадження за фактами можливого заволодіння коштами ФГВФО окремими клієнтами ПАТ «АКТАБАНК» шляхом обману та зловживання довірою за рахунок розміщення коштів на депозитних та поточних рахунках від імені інших осіб.
		Згодом судами було встановлено, що за наведеним фактом зареєстровано кримінальне провадження № 12015040030000067 від 11 лютого 2015 року, яке за інформацією Головного управління МВС України у Дніпропетровській області (лист від 20 серпня 2015 року № 36/7947) закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні, з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
		Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
		Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
		Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
		Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
		Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача проявилася в тому, що усупереч імперативним вимогам частини третьої статті 26 Закону № 4452-VI відповідач у триденний термін не сформував переліку вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом. 
		Неправомірна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач був позбавлений власності, а саме, право на 180000 тис. грн., які було передані банку відповідно до договору № В08-17020/Т/630341 від 06 серпня 2014 року. 
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду. 
		Отже, Закон № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ «АКТАБАНК» договору банківського вкладу «Банківська класика» № В08-17020/Т/630341 від 06 серпня 2014 року, знаходилась сума 180000,00 грн. та нараховані відсотки у розмірі 2663,01 грн., з яких утримано податок у сумі 399,45 грн., тобто, загалом - 182263,56 грн. 
		Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані 06 серпня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» (до 16 вересня 2014 року).
		Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, не повідомлено про причини та підстави такого невключення, тобто допущено бездіяльність, оскільки уповноважена особа Фонду зобов'язана була прийняти рішення у формі наказу або розпорядження за результатами проведеної перевірки правочину, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «АКТАБАНК», № В08-17020/Т/630341 від 06 серпня 2014 року, повідомити позивача про таке рішення з обґрунтуванням підстав та мотивів його прийняття та з посиланням на конкретні норми закону (стаття 37 Закону № 4452-VI).
		Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
		Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. 
		Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
		3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
		4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
		5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
		6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
		Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).
		На підставі аналізу положень наведеної правової норми можна дійти до висновку про те, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ «АКТАБАНК». Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору. Однак, як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується доводами касаційної скарги, при укладенні договору № В08-17020/Т/630341 від 06 серпня 2014 року позивачем не отримано жодних переваг від ПАТ «АКТАБАНК», банк не здійснив жодного платежу на користь позивача, а лише отримав кошти як вклад у банку.
		Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16. 
		Судом встановлено, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.
		Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту цього закону: Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (реєстраційний №    2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.
		Договір банківського вкладу характеризується особливим суб'єктним складом - однією зі сторін договору завжди є банківська установа, тобто юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, операції щодо залучення грошових коштів у вигляді депозиту належать виключно до банківських операцій, здійснення яких можливе за умови отримання банківської ліцензії (стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). Відповідно до Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ № 516 від 03 грудня 2003 року, укладення договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися також відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності дозволу, наданого головним банком цього підрозділу, погодженого з територіальним управлінням Національного банку України, та за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів (пункт 2.9 Глави 2).
		Іншою стороною даного договору є вкладник, тобто будь-яка фізична або юридична особа, що надає грошову суму банківській установі на підставі договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором відповідно до частини другої статті 1058 ЦК України.
		Правило про публічний характер договору банківського вкладу має обмежений характер, тобто діє лише щодо договорів, що укладаються з фізичними особами на одних і тих самих умовах. У залежності від суми вкладу, його виду, строку дії договору банківського вкладу (депозиту) та інших істотних умов відсоткові ставки банку можуть відповідно коригуватися, однак у цьому випадку ці особливості повинні бути чітко передбачені внутрішніми документами банку. У іншому ж випадку договір банківського вкладу (депозиту), укладений із фізичною особою-вкладником (публічний договір) з наданням йому переваг, зокрема, у формі встановлення більшої відсоткової ставки, перед іншими вкладниками, за умов однакової суми їх вкладів, видів цих вкладів, строків дії відповідних договорів, якщо законом йому не надані відповідні пільги, може вважатися нікчемним на підставі положень пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким нікчемним є укладений банком правочин, у тому числі договір, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. 
		На цій підставі колегія суддів доходить до висновку про те, що підстава нікчемності правочинів, визначена пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», може бути застосована лише до тих договорів банківського вкладу, відповідно до умов яких встановлені певні переваги перед іншими вкладниками, зокрема, щодо строку, розміру відсотків та інших умов, які відрізняються від умов інших договорів вкладу та ставлять особу - вкладника у більш вигідне становище у порівнянні з іншими вкладниками.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач на момент укладення договору не знав і не міг знати, що ПАТ «АКТАБАНК» Постановою Правління Національного банку України від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» було віднесено до проблемного або стосовно нього було прийнято рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, оскільки у силу частини третьої статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних на дату укладення правочину прийнято не було.
		Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Застосовуючи статтю 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у цій справі, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
		Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «АКТАБАНК» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував у чому така перевага полягала. 
		Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі №    804/6992/15.
		На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що договір банківського вкладу «Банківська класика» № В08-17020/Т/630341, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «АКТАБАНК» 06 серпня 2014 року, має ознаки нікчемності, як такий, що порушує публічний порядок.
		Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 
		Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.
		Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Колегія суддів також враховує, що Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, була затверджена рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26 травня 2016 року та набула чинності після її реєстрації у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року, тобто після укладення спірного правочину (06 серпня 2014 року) та виникнення спірних правовідносин (01 грудня 2014 року). Відтак, на момент прийняття рішення про тимчасове блокування рахунку ОСОБА_2 не було розроблено порядку здійснення уповноваженою особою Фонду повноважень щодо виявлення правочинів з ознаками нікчемності (порядку, строків проведення перевірки правочинів, форми та вимог до рішення за наслідками перевірки, порядок повідомлення вкладника тощо), а також застосування наслідків нікчемності. За таких обставин позивач перебував у стані правової невизначеності, за якої відповідач діяв, у певній мірі, довільно, без чітко визначеного порядку та на власний розсуд.
		Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI. 
		Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАСУ є обов'язковими для адміністративних судів. 
		Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. 
		У статті 3 ЦК України серед засад цивільного законодавства закріплена неприпустимість позбавлення права власності (пункт 2 частини першої), хоча власник може вимагати усунення й тих порушень, що не призвели до позбавлення права власності. Відповідно до статті 321 ЦК України зміст непорушності права власності охоплює також заборону обмеження в його здійсненні.
		Важливою гарантією права приватної власності є конституційне закріплення, що «примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості» (частина п'ята статті 41 Конституції України). Конституційний принцип непорушності права власності проявляється як засада впевненості власника у стабільному становищі у якому він перебуває і яке гарантовано йому державою з усім комплексом відповідних засобів, які остання для цього застосовує.
		Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
		Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року №    13.   
		Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими. 
		Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, так як гарантований конституційний принцип непорушності (приватної власності) полягає в неприпустимості свавільного втручання в це право суб'єктів приватного та публічного права, у тому числі й держави. Фізична особа (вкладник) є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності, в силу статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України, є непорушним.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу «Банківська класика» № В08-17020/Т/630341, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «АКТАБАНК» 06 серпня 2014 року, нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
		Суд виходить з того, що забезпечення відшкодування фізичним особам банківських вкладів, зокрема, шляхом задоволення позову про визнання бездіяльності уповноваженою особою Фонду протиправною та зобов'язання її вчинити певні дії дозволяє досягнути мети системи гарантування вкладів фізичних осіб, а саме: захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
		У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). 
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» Приходько Юлії Вікторівни залишити без задоволення.
		Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  М.І. Гриців                                                                              
		                                                                                                        Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...