Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/172/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2018.
Дата набрання законної сили: 30.10.2018
Номер судового провадження: 14-475цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		30 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 757/172/16-ц 
		Провадження № 14-475цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про стягнення грошових коштів 
		за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року,
		ВСТАНОВИЛА:             
		У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість за договорами банківського вкладу у розмірі 2 млн 346 тис. 135 грн 40 коп.
		Позовну заяву мотивовано тим, що позивачка є спадкоємцем вкладника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - 
		ПАТ «КБ «Надра») ОСОБА_5, всіх його грошових вкладів з належними за ними відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, за договорами строкового банківського вкладу (депозиту) від 14 травня 2014 року та від 25 червня 2014 року. На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації. Після отримання свідоцтва про право на спадщину 09 квітня 2015 року ОСОБА_3 неодноразово зверталася до банку з метою отримання вкладів, проте отримала лише гарантовану суму в розмірі 200 тис. грн. Загальний розмір заборгованості за вкладами з урахуванням отриманої гарантованої суми складає 253 тис. 674 грн 24 коп. та 90 тис. 465 євро 25 євроцентів, що в еквіваленті становить 2 млн 092 тис. 461 грн 20 коп., а всього 2 млн 346 тис. 135 грн 40 коп. Позивачка зазначала, що відповідач ОСОБА_4 є опосередкованим власником істотної участі в ПАТ «КБ «Надра», йому належить 89,97 % акцій, та контролером ПАТ «КБ «Надра» у розумінні статті 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», тому він повинен нести відповідальність за зобов'язаннями банку.
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 
		2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із безпідставності заявлених позовних вимог, оскільки позивачка не довела вини відповідача у віднесенні ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних. Розміщена на сайті НБУ публікація щодо віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних не є належним та допустимим доказом вищевказаних обставин в розумінні статей 57-59 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що саме ОСОБА_4 як власник істотної участі в банку має нести відповідальність за зобов'язаннями ПАТ «КБ «Надра» перед ОСОБА_3, оскільки саме відповідач не вжив усіх необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку. Як на підставу доведення вини ОСОБА_4 позивач посилається на те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України встановлено, що протягом липня 2014 року банк не дотримувався нормативу миттєвої ліквідності (Н4), значення якого не перевищувало 17,46 % (нормативне значення становить не менше ніж 20 %). Станом на 05 серпня 2014 року норматив миттєвої ліквідності (Н4) становив лише 7,37 %. Банк порушував вимоги Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28 серпня 2011 року № 368, у частині недотримання нормативу миттєвої ліквідності (Н4) починаючи з 20 березня 2014 року та не усунув це порушення. Діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ, була ризиковою та такою, що створювала загрозу інтересам вкладників і кредиторів банку, а також стабільності банківської системи України. Усупереч вимогам статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції від 25 січня 2015 року), якою встановлено обов'язок власників істотної участі в банку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку, власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність із вимогами законодавства України. Акціонери банку не підтвердили готовність надати реальну й оперативну фінансову підтримку установі, у тому числі для погашення боргів, отриманих попереднім акціонером, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників діяльності банку та неможливості своєчасного виконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
		Касаційна скарга також містить доводи про те, що судами не було досліджено лист НБУ від 31 грудня 2015 року щодо підстав віднесення банку до неплатоспроможних та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій йдеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами НБУ в особливо великому розмірі.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопад 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		У березні 2018 року на адресу Верховного Суду від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу. 
		Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ. Закон № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Сторона відповідача зазначає, що учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Відповідач є опосередкованим власником істотної участі ПАТ «КБ «Надра», однак не має можливостей здійснювати вплив на діяльність банку шляхом здійснення безпосередньої участі в роботі його органів управління, загальних зборах, виконавчому органі тощо, як це передбачено вимогами Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відзив на касаційну скаргу також містить посилання на відсутність в матеріалах справи відомостей, які б підтверджували факти завдання позивачу шкоди відповідачем, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань власниками істотної участі та заподіяною позивачу шкодою у вигляді неповернення суми залишку вкладів.
		ПАТ «КБ «Надра» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направило.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.
		Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п'ятій статті 403 цього Кодексу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п'ятою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).
		Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на те, що у судах касаційної інстанції перебували на розгляді справи щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», при їх розгляді суди зазначали, що відповідальність власників істотної участі та керівників банку не є автоматичною. Вона може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі в банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв'язку між невиконанням зобов'язань та заподіяною шкодою та докази вини власника.
		У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини.
		Разом із тим Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 25 вересня 2017 року (справа № 753/10904/16-ц) та від 04 жовтня 2017 року (справа № 761/25478/15-ц)  зазначив лише про той факт, що вкладнику гарантована сума вкладу виплачена, і вкладник відповідно до Закону № 4452-VI не позбавлений права отримати згідно із чергою решту коштів. При цьому суд касаційної інстанції взагалі не вважав за необхідне досліджувати вину власника істотної участі банку.
		Вищий господарський суд України у постанові від 07 червня 2017 року (справа № 910/15296/16) указав, що надання необґрунтованих переваг одному з кредиторів банку за рахунок стягнення заборгованості з одного з акціонерів банку, вина якого у настанні неплатоспроможності банку не доведена, свідчило б про порушення принципу  верховенства права.
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, посилаючись на те, що положенням частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції від 25 січня 2015 року) не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних, а також те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ доходять різних висновків, які впливають на єдність судової практики, вважає, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема, відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 25 січня 2015 року) або дії та їх наслідки (частина п'ята статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 25 січня 2015 року), тягар доведення вини тощо.
		Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) недостатньо обґрунтованими з огляду на таке.
		Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. 
		Аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
		У всіх справах (окрім справи № 757/10643/17 - це трудовий спір з іншими предметом і підставами позову), на які посилається колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 10 жовтня 2018 року, суди перевіряли та встановлювали наявність чи відсутність вини власників істотної участі у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних та завданні шкоди позивачам саме власниками істотної участі. 
		Твердження, що у справах № 753/10904/16 та 761/25478/15 суд касаційної інстанції не досліджував вину власника істотної участі в банку, є помилковими, адже у справі № 753/10904/16 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 вересня 2017 року залишив без змін рішення Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року та погодився з висновками останнього про те, що стороною позивача не доведено та не надано доказів, що саме дії, бездіяльність відповідача призвели до неплатоспроможності банку. Аналогічний висновок міститься і в ухвалі суду касаційної інстанції від 04 жовтня 2017 року у справі № 761/25478/15.
		У постанові від 07 червня 2017 року у справі № 910/15296/16 Вищий господарський суд України, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що чинним законодавством не передбачена автоматична відповідальність власників істотної участі за зобов'язаннями банку у випадку визнання його неплатоспроможним. Відповідно до положень статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції від 25 січня 2015 року) необхідними умовами покладення відповідальності на акціонера за зобов'язаннями банку є: наявність у нього істотної участі в банку; наявність протиправного діяння; наявність шкоди, завданої таким діянням; причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою; вина учасника істотної участі в банку. Позивачем не доведено можливість застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки ним не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення з боку саме відповідача. Також Вищий господарський суд України висловив позицію, що надання необґрунтованих переваг одному з кредиторів банку за рахунок стягнення заборгованості з одного з акціонерів банку, вина якого у настанні неплатоспроможності банку не доведена, свідчило б про порушення принципу верховенства права.
		Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що Законом України від 02 березня 2015 року № 218-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов'язаних із банком осіб» частини п'яту та шосту статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» викладено в новій редакції, відповідно до якої пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. 
		Отже, аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.
		Згідно з частиною шостою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону             № 2147-VIII) якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до розгляду та повертає її колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Керуючись статтею 404 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:        
		 
		Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», про стягнення грошових коштів повернути колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду - для розгляду касаційної скарги. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко     Судді:     С.В.Бакуліна         О.Б.Прокопенко      В.В.Британчук       Л.І.Рогач       Д.А.Гудима       І.В.Саприкіна      В.І.Данішевська       О.М.Ситнік      О.С.Золотніков       О.С.Ткачук        О.Р.Кібенко     В.Ю.Уркевич      В.С.Князєв       О.Г.Яновська       Л.М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...