Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0525/14576/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2018.
Дата набрання законної сили: 22.10.2018
Номер судового провадження: 61-23543ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		22 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 0525/14576/2012
		 
		провадження № 61-23543 св 18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4, 
		представники позивачки: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
		відповідач - ОСОБА_7, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представників ОСОБА_4: ОСОБА_5, ОСОБА_6, на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 17 березня 2014 року у складі судді Подолянчука І. М. та ухвалу апеляційного суду Донецької області                   від 16 квітня 2014 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С.,          Могутової Н. Г., Безрученко Ю. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, який було уточнено,                           до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого жилого приміщення.
		Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_7 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з 08 червня 1998 року, а з 02 грудня 2008 року вони зареєстрували шлюб, від якого вони спільних дітей не мають.
		22 травня 2006 року відповідач на підставі нотаріально посвідченого договору дарування подарував їй квартиру АДРЕСА_1.
		У вищевказаній квартирі вона проживала разом з відповідачем, який на протязі останніх років спільного життя неодноразово бив її, спричиняючи при цьому тілесні ушкодження. З 22 листопада по 13 грудня 2011 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у зв'язку з побиттям її відповідачем, але у порушенні кримінального провадження щодо протиправних дій останнього було відмовлено, оскільки вона не зверталась у встановлений законом строк з заявою про притягнення його до кримінальної відповідальності.
		ОСОБА_7 зловживає спиртними напоями та перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, постійно принижує її гідність. У січні 2012 року відповідач влаштував сварку, у процесі якої погрожував їй та завдав тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, але у порушенні кримінальної справи органами внутрішніх справ було відмовлено.
		09 жовтня 2012 року відповідач, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та знаходячись у спірній квартирі, побив її, завдавши тілесні ушкодження. Органом досудового розслідування у порушенні кримінальної справи відносно відповідача за даним фактом також було відмовлено. 06 листопада 2012 року, після чергової сварки, ОСОБА_7 взяв молоток для того, щоб начебто допомогти сусідці, побив її, спричинивши тілесні ушкодження. За вказаним фактом Кіровським районним відділом міського управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України було порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 122 КК України, остаточного рішення по якому судом не прийнято. 
		Отже, вказаними діями відповідача порушено її право на вільне розпорядження та володіння спірною квартирою, так як у зв'язку з протиправною поведінкою останнього вона не може проживати з ним у цій квартирі.  
		З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила суд визнати ОСОБА_7таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити його з вказаної квартири, без надання іншого жилого приміщення. Також просила зобов'язати відповідача не перешкоджати їй у користуванні зазначеною квартирою і передати їй ключі від вхідних дверей до квартири.
		ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним.
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що після реєстрації шлюбу вони з ОСОБА_4 проживали у АДРЕСА_1, яка з 1997 року належала йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. У цій квартирі він зареєстрований, а ОСОБА_4 забезпечена житлом та зареєстрована               у м. Макіївці Донецької області.
		У 2006 році у його сина від першого шлюбу - ОСОБА_7 - виникли проблеми, пов'язані з порушенням відносно нього кримінальної справи, по якій пред'явлено цивільний позов про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої злочином. ОСОБА_4 пояснила йому, що за таких обставин можливе звернення стягнення за вироком суду на спірну квартиру, а також запропонувала йому укласти договір дарування цієї квартири без фактичного настання будь-яких правових наслідків. Тому 22 травня 2006 року між ним та ОСОБА_4було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, згідно з яким він подарував останній квартиру АДРЕСА_1. Проте, вказаний договір дарування укладався ними без наміру виникнення правових наслідків, які були обумовленні цим правочином, тобто він був фіктивним.
		Він зареєстрований та продовжує проживати у спірній квартирі, в якій знаходяться його меблі та інші особисті речі, сплачує комунальні платежі.
		Після того, як між ним та ОСОБА_4погіршились відносини, вона стала чинити йому перешкоди у користуванні квартирою та штучно створювати підстави для його виселення шляхом провокації між ними сварок з викликом у кожному разі працівників міліції і звинуваченням його у протиправних діях.
		Після звернення ОСОБА_4до суду з позовом про його виселення, він зрозумів дійсні причини та наміри останньої при укладанні між ними договору дарування спірної квартири та зрозумів правові наслідки цього фіктивного правочину.
		З урахуванням викладеного ОСОБА_7 просив суд визнати фіктивний договір дарування спірної квартири, укладений 22 травня 2006 року між ним та ОСОБА_4, недійсним.
		Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 17 березня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Усунуто перешкоди              ОСОБА_4 у користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_7 передати ОСОБА_4 ключі від вхідних дверей вищевказаної квартири. Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 у Кіровському районі у м. Донецьку. У решті позову ОСОБА_4 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для визнання  ОСОБА_7 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, відсутні, так як факти звернення ОСОБА_4 у відповідні органи зі скаргами щодо порушення ОСОБА_7 правил співжиття без застосування до нього заходів впливу цими органами не є підставою для виселення. Оскільки ОСОБА_4 є власником спірної квартири, тобто їй належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а, отже, вона не може бути протиправно позбавлена права власності на квартиру чи обмежена у його здійсненні, тому їй слід усунути перешкоди у користуванні цим житловим приміщенням. ОСОБА_7 при нотаріальному посвідченні договору дарування від 22 травня 2006 року письмово підтвердив, що дарування здійснено ним, у тому числі без примусу чи насильства, а           ОСОБА_4 прийняла у дар квартиру, зареєструвала своє право власності на неї й сплачує комунальні платежі за квартиру. Отже, ОСОБА_7 належними та допустимими доказами не підтверджено того, що спірний договір дарування квартири є фіктивним і сторонами він укладався без наміру передати ОСОБА_4 у власність квартиру, без наміру створити правові наслідки за цим правочином. 
		Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 квітня 2014 року апеляційну скаргу представників ОСОБА_4: ОСОБА_5,            ОСОБА_6 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що виселення                    ОСОБА_7 через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні правил співжиття, що підтверджується застосуванням до винної особи мір попередження і громадського впливу, а саме постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду про притягнення до відповідальності. Проте ОСОБА_4 вимог про виселення ОСОБА_7 та визнання його таким, що втратив право користуватися спірним житловим приміщенням, не підтверджено належними та допустимими доказами, а факти звернення ОСОБА_4 у відповідні органи зі скаргами щодо порушення                 ОСОБА_7 правил співжиття без застосування до нього заходів впливу цими органами не є підставою для виселення. Проте ОСОБА_4 не може бути протиправно позбавлена права власності на квартиру чи обмежена у його здійсненні, тому їй слід усунути перешкоди у користуванні цим житловим приміщенням.
		У касаційній скарзі, поданій у травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представники ОСОБА_4: ОСОБА_5, ОСОБА_6, просять оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 змінити та задовольнити її позов у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що до ОСОБА_7 застосовувались міри попередження і громадського впливу, що підтверджується постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 17 січня 2012 року, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення за вчинення ним правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП України. Крім того, з ОСОБА_7 проводилися бесіди щодо недопущення ним протиправних дій, наявна довідка слідчого про прийняття заяви про факт завдання ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, щодо якого відкрито кримінальне провадження та проводиться досудове слідство. ОСОБА_7 порушено право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, оскільки він не є членом сім'ї власника вказаного нерухомого майна, систематично бив ОСОБА_4 з метою заволодіння квартирою, що робить неможливим спільне проживання. 
		Інші учасники процесу судові рішення не оскаржили. 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2014 року касаційне провадження в зазначеній справі відкрито, витребувано із Кіровського районного суду                   м. Донецька цивільну справу.
		Вимоги зазначеної ухвали суду касаційної інстанції у частині витребування цивільної справи не виконано, що підтверджено листами Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2014 року № 20579 та          від 16 квітня 2015 року № 5351, оскільки Кіровський районний суд м. Донецька знаходиться на території проведення операції об'єднаних сил Збройних Сил України. Тому справа до суду касаційної інстанції не надходила.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року касаційне провадження передано до Верховного Суду. 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року направлено до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області копії матеріалів касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого жилого приміщення; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним для відновлення втраченого судового провадження.
		Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області                     від 10 вересня 2018 року відновлено провадження у вищевказаній справі в редакції наведених вище судових рішень. 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Відповідно до частин першої та другої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що виселення                    ОСОБА_7 через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні останнім правил співжиття, що повинно підтверджуватися застосуванням до нього мір попередження і громадського впливу, у тому числі ухваленням судом постанов про притягнення                           його до адміністративної відповідальності, офіційні застереження                              (стаття 116 ЖК УРСР). 
		Суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_4 належними та допустимими доказами вимог про виселення ОСОБА_7 та визнання його таким, що втратив право користуватися спірним житловим приміщенням не підтверджено, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року). Факти звернення ОСОБА_4 у відповідні органи зі скаргами щодо порушення ОСОБА_7 правил співжиття без застосування до нього заходів впливу цими органами не є підставою для виселення останнього.
		Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що порушені права ОСОБА_4 підлягають захисту шляхом усунення їй перешкод у користуванні спірною квартирою та вселенням в неї, так як вона не може бути протиправно позбавлена права власності на квартиру чи обмежена у його здійсненні.
		Доводи касаційної скарги про те, що до ОСОБА_7 застосовувались міри попередження і громадського впливу, безпідставні, оскільки факти звернення ОСОБА_4 у відповідні органи зі скаргами щодо порушення             ОСОБА_7 правил співжиття без застосування до нього заходів впливу цими органами не є підставою для виселення
		Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_7 порушено право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, відповідають обставинам справи, тому таке право останньої захищено шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою та вселенням до квартири. 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представників ОСОБА_4: ОСОБА_5, ОСОБА_6, залишити без задоволення.
		Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 17 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 квітня 2014 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Б. І. Гулько
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...