Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 741/1182/16 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2018.
Дата набрання законної сили: 25.10.2018
Номер судового провадження: 51-2941км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		25 жовтня 2018 року
		м. Київ
		справа № 741/1182/16
		провадження № 51-2941 км 18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року у кримінальному провадженні № 12016270200000227 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червоні Партизани Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
		 
		 
		 
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 20000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 820 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року вирок місцевого суду змінено, виключено з мотивувальної частини посилання суду як на доказ  на показання свідка ОСОБА_8 .
		У решті вирок залишено без зміни.
		 
		За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 25 травня 2016 року приблизно о 14 год. перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у домогосподарстві АДРЕСА_2 під час сварки, що виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_9 один удар кулаком в область грудної клітки, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суд не довів наявність у нього прямого умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що висновки суду в цій частині суперечать фактичним обставинам справи, а його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки вони носили необережний характер. Крім того, засуджений посилається на суворість призначеного йому покарання.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу частково щодо неправильного застосування ст. 72 КК України і просив у цій частині судові рішення змінити, а в задоволенні решти касаційних вимог відмовити.
		 
		Мотиви суду
		 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		 
		Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. Аргументи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
		 
		За змістом касаційної скарги засуджений не погоджується з оцінкою судами доказів та стверджує про неправильну кваліфікацію його дій.
		 
		Проте, з таким твердженням колегія суддів погодитися не може.
		 
		Розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
		 
		У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).
		 
		Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
		 
		Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. 
		 
		Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), судам необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій, і непрямій формі. 
		 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 завдав потерпілому ОСОБА_9 удар кулаком у життєво важливий орган - область грудної клітки, розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, які були активними, між ними та наслідками у вигляді заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило його смерть, існував прямий причинний зв`язок. Згідно висновку експерта, саме від удару ОСОБА_6 потерпілий отримав перелом грудини і у нього були пошкоджені нерви, як наслідок мала місце рефлекторна зупинка серця, а тому смерть ОСОБА_9 настала миттєво.
		 
		Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію та характер утворення тілесного ушкодження свідчать про те, що ОСОБА_6 , умисно завдаючи без будь-якого попередження удар з великою силою кулаком у життєво важливий орган  грудну клітину потерпілому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховував на особливу силу удару і такі можливі наслідки, як ушкодження грудної клітини , від чого здоров`ю потерпілого буде спричинено тяжку шкоду . При чому тяжкість цих наслідків у його свідомості не було конкретизовано, тобто він діяв з невизначеним і непрямим умислом. У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого невизначеного умислу в діях ОСОБА_6 щодо спричинення потерпілому ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження. Щодо спричинення смерті потерпілому, то в діях ОСОБА_6 має місце необережна форма вини .
		 
		Зазначені обставини вказують на наявність у діях засудженого ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками вбивства через необережність, тобто злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.
		 
		Отже, колегія суддів дійшла висновку що місцевий суд ретельно перевірив усі обставини кримінального правопорушення, дав відповідно до ст. 94 КПК України оцінку всім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.
		 
		Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, дав вмотивовані відповіді на усі доводи цих скарг, навів в ухвалі відповідно до ст. 419 цього Кодексу докладні мотиви свого рішення, з якими у свою чергу погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Що ж стосується доводів засудженого про суворість призначеного йому покарання, то вони є безпідставними.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Вказані вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_6 судом дотримані. Так, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким, дані про особу винного, часткове визнання ним вини, поведінку в побуті та відносини, що склалися між засудженим та потерпілим, стан здоров`я та сімейний стан засудженого, схильність його до вчинення дрібного хуліганства, а також конкретні обставини скоєного  у присутності працівників правоохоронних органів, незважаючи на них. Обставинами, що пом`якшують покарання, є щире каяття та часткове відшкодування заподіяної шкоди, враховано відсутність судимостей. Обставиною, що обтяжує покарання, суд обґрунтовано визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. Враховуючи усі наведені обставини та дані про особу винного, принцип індивідуалізації покарання, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією статті, за якою його засуджено. Суд апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляційної скарги, які є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі засудженого, погодився з таким висновком місцевого суду та зазначив, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів. Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для пом`якшення такого покарання.
		 
		Разом із тим колегія суддів зазначає, що однією із загальних засад кримінального провадження є верховенство права (ч. 1 ст. 8 КПК України). Відповідно до цієї засади людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		 
		Саме на реалізацію цієї засади спрямовані встановлені спеціальними нормами КПК України винятки, які дають можливість судам усіх інстанцій без обмеження процесуальними позиціями сторін, навіть з власної ініціативи, приймати рішення щодо покращення правового становища обвинуваченого, засудженого.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. 
		 
		Відтак навіть у разі самостійного виявлення касаційним судом неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема недотримання прав підозрюваного, обвинуваченого, наслідком чого могло стати безпідставне погіршення його правового становища, суд вправі і зобов`язаний прийняти рішення про виправлення допущеної помилки, незалежно від того, чи охоплюється воно обсягом касаційних вимог.
		 
		З резолютивної частини вироку місцевого суду від 23 лютого 2017 року та ухвали про роз`яснення цього судового рішення від 19 грудня 2017 року вбачається, що суд на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 23 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а також з 21 червня 2017 року по 07 листопада 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		 
		Проте, зазначене рішення суперечить правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17), згідно якого якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. Тобто, у такому випадку у строк відбування покарання зараховується строк попереднього ув`язнення особи з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 
		 
		Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне змінити судові рішення.
		 
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 на підставі ч. 2 ст. 433 КПК України змінити.
		Згідно ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення за період з 21 червня по 07 листопада 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 
		В решті судові рішення залишити без змін.
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_10

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...