Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/445/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2018.
Дата набрання законної сили: 18.10.2018
Номер судового провадження: 11-831заі18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		Іменем України
		18 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 800/445/16 
		Провадження № 11-831заі18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		Головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Саприкіної І. В.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В.,  Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
		за участю:
		секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,
		представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
		представника відповідача Вищої ради правосуддя - Ліходій О. О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Гімон М. М., судді: Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Коваленко Н. В., Мороз Л. Л.) від 18 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, 
		УСТАНОВИЛА:
		У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 26 листопада 2015 року № 898/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді».
		Вищий адміністративний суд України постановою від 16 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 898/0/15-15.
		12 липня 2016 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою скасував рішення Вищого адміністративного суду України, а справу передав на новий розгляд до цього суду. Підставою скасування рішення зазначено не встановлення судом першої інстанції обставин щодо правильності висновків ВРЮ про дії судді ОСОБА_4 при прийнятті ним процесуальних судових ухвал та не надання їм правового аналізу.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. 
		На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Ураховуючи наведене вище, позовну заяву ОСОБА_4 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.
		Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Вища рада правосуддя (далі - ВРП, Рада) подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги Рада зазначила, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ вийшла за межі своїх повноважень, оскільки мотивація цього рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судових рішень, винесених суддею ОСОБА_4.,  висновки відповідача про наявність порушень законодавства позивачем зроблені ВРЮ на підставі власної оцінки їх змісту, а тому існують підстави для скасування рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 898/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді».
		Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
		Президент України Указом від 13 травня 2008 року № 432/2008 призначив ОСОБА_4 на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області строком на п'ять років.
		Постановою Верхової Ради України від 18 квітня 2013 року № 207-VII позивача обрано на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва безстроково.
		Підставою для притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності слугували такі обставини:
		21 січня 2014 року до Дніпровського районного суду м. Києва було внесено клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які підозрювалися у вчиненні спільно з іншими невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме: активна участь у масових заворушеннях 19 січня 2014 року у м. Києві на вул. Грушевського.
		Ухвалами судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 22 січня 2014 року клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Апеляційний суд м. Києва ухвалами від 31 січня та 03 лютого 2014 року скасував ухвали судді ОСОБА_4 і застосував до ОСОБА_10 та ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Стосовно ОСОБА_9 ухвала судді ОСОБА_4 в апеляційному порядку не переглядалася.
		Також 25 січня 2014 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_13, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України (активна участь у масових заворушеннях 23 січня 2014 року у м. Києві на вул. Грушевського поряд із стадіоном «Динамо»).
		Суддя ОСОБА_4 ухвалою від 25 січня 2014 року задовольнив вказане клопотання та застосував до ОСОБА_13 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою позивач мотивував тим, що ці особи підозрювались у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадськості, зазначив про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам переховуватись від органів досудового слідства або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також продовження вчинення кримінальних правопорушень. При цьому суддя ОСОБА_4 виходив з того, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.
		Крім того, ухвалами судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 23 та 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла за місцем проживання: громадянина ОСОБА_14 за адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1, яка належать тому на праві власності; громадянина ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_3 яка належить Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого; громадянина ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_2, яка належать тому на праві володіння та ОСОБА_18 за його місцем реєстрації і фактичного проживання: АДРЕСА_5.
		В подальшому, на адресу Тимчасової спеціальної комісії з питань перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви ОСОБА_19 від 16 червня 2014 року, експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» Берка С. Т. від 13 жовтня 2014 року та заступника Генерального прокурора України від 05 грудня 2014 року про проведення перевірки з приводу порушення суддею ОСОБА_4. норм законодавства України під час прийняття ним рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 і ОСОБА_13 та надання дозволів на проведення обшуків житла ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18
		09 червня 2015 року ТСК ухвалила висновок, яким встановила в діях позивача порушення присяги судді та направила матеріали перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
		Ухвалою ВРЮ від 24 вересня 2015 року № 685/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_4
		03 листопада 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ дійшла висновку щодо рекомендації внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва за порушення присяги.
		26 листопада 2015 року за результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи Рада прийняла рішення № 898/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді».
		Приймаючи таке рішення, ВРЮ виходила з того, що суддя ОСОБА_4, розглядаючи клопотання про обрання міри запобіжного заходу стосовно ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, не обґрунтував чому жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання підозрюваними покладених на них процесуальних обов'язків. В порушення вимог ст. 372 КПК України суддя не зазначив в ухвалах жодних доказів на підтвердення вчинення цими особами кримінального правопорушення, не забезпечив належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, а також повного і неупередженого судового розгляду. Крім того, ВРЮ вказала, що позивач не здійснив належне виконання завдань кримінального провадження та принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а надані ним пояснення не спростовують факту обрання найбільш суворого запобіжного заходу без зазначення наявності обгрунтованої підозри та відповідних ризиків.
		Не погоджуючись з зазначеним вище рішенням ВРЮ, ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
		Судове рішення за наслідками розгляду зазначеного позову є предметом перегляду в апеляційному порядку в цьому судовому засіданні.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до ст. 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав для звільнення судді з посади є порушення присяги.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 131 Основного Закону передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		За приписами ст. 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України &qu 1;Про засади запобігання і протидії корупції&q?іє;; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		Згідно із ч. 1 ст. 55 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) зміст присяги судді полягає в урочистому зобов'язанні об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що у діях судді ОСОБА_4 під час прийняття ухвал про обрання запобіжного заходу ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 і ОСОБА_13, а також під час постановлення ухвал про надання дозволу на проведення обшуку житла ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17 і ОСОБА_18, не було умисного порушення норм права, а тим більше порушення присяги, оскільки суддя є незалежним і керується власними переконаннями під час прийняття судових рішень.
		Водночас, ВРЮ у своїй апеляційній скарзі стверджує, що такі дії позивача призвели до настання негативних наслідків, що знайшли свій вираз у зниженні авторитету правосуддя у суспільстві, а тому, на її думку, Рада правомірно дійшла висновку про порушення ОСОБА_4 присяги судді.
		Велика Палата Верховного Суду приймає таку позицію скаржника та вважає за доцільне зазначити слідуюче.
		З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що підставою для застосування до судді ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення було допущення ним низки істотних порушень норм процесуального права під час вирішення справ про притягнення ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 і ОСОБА_13 до кримінальної відповідальності, а саме: в матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 були відсутні, і в подальшому не надані, копії протоколів огляду місць події, в ході яких оглянуто ОСОБА_11 та ОСОБА_9 Допит ОСОБА_9 проведено 20 січня 2014 року у нічний час з 05 год. 45 хв по 05 год. 52 хв., а повідомлення про підозру вручене йому в той же день о 21:40 год.. Протокол затримання ОСОБА_9 відсутній. Повідомлення ОСОБА_10 вручено 20 січня 2014 року о 21 год 30 хв., а допит було розпочато о 05 год. 33 хв. того ж дня, тобто за 16 годин до часу офіційного пред'явлення підозри. В матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_11 був відсутній протокол огляду місця події, в ході яких було оглянуто ОСОБА_11
		В частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_10 ВРЮ встановлено, що під час огляду місця події фактично було проведено особистий обшук ОСОБА_11 та ОСОБА_10, здійснення яких допускається ч. 3, 5 ст. 208 КПК України під час затримання, і має фіксуватись у протоколі затримання, який відсутній у матеріалах судового провадження. Крім того, такі огляди відбувались у нічний час та за відсутності захисників підозрюваних. 
		В частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_13 Радою встановлено, що в матеріалах судового провадження відсутні протоколи допиту свідків ОСОБА_21, ОСОБА_22, а у протоколах допиту свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 не вказано, у рамках якого саме кримінального провадження проводився їх допит. Під час огляду місця події фактично було проведено особистий обшук підозрюваного, що не узгоджується з ч. 3, 5 ст. 208 КПК України, і така процесуальна дія проведена без участі захисника. У протоколі затримання підозрюваного не зазначено фактичний час затримання, а його допит проведено до вручення повідомлення про підозру. Також ВРЮ встановлено, що усі процесуальні дії були проведені в рамках кримінального провадження № 12014100000000179, а клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_13 оформлене в межах іншого кримінального провадження № 12014100040000273, і відомості про їх об'єднання або виділення в матеріалах справи відсутні. Таким чином спосіб отримання стороною обвинувачення доказів суперечить передбаченому КПК України порядку, а тому ці докази не можуть визнаватись допустимими чи такими, що свідчать про існування обґрунтованої підозри.
		В частині постановлення позивачем ухвал про задоволення клопотань про надання дозволу на проведення обшуків житла ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17 і ОСОБА_18 ВРЮ встановлено, що суддею ОСОБА_4. не у повній мірі дотримано вимоги ч. 2 ст. 235 КПК України, зокрема, конкретно не визначено речі, які планувалось відшукати, не вказано відомостей про осіб, яким належить житло, у якому надано дозвіл на обшук. В ухвалах суду відсутнє посилання на докази та матеріали кримінального провадження, дослідження яких дало слідчому судді підстави для надання дозволу на обшук. Також в ухвалах зазначено про можливість їх оскарження, хоча такий вид ухвал оскарженню не підлягає.
		У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. 
		Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (ст. 178 КПК України).
		Виходячи з наведених вище положень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суддя ОСОБА_4 під час винесення ухвал про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 і ОСОБА_13 не забезпечив належного виконання завдань кримінального провадження та принципу верховенства права, а надані ним пояснення не спростовують факту обрання найбільш суворого запобіжного заходу без зазначення наявності обгрунтованої підозри та відповідних ризиків.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. (ч.1, 2 ст. 234 КПК України).
		Зі змісту ч. 2 ст. 235 КПК України вбачається, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК України, а також містити відомості про строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; положення закону, на підставі якого зостановлюється ухвала; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володіння якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
		Однак, всупереч зазначеним нормам, в ухвалах судді ОСОБА_4 про надання дозволу на проведення обшуку житла ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17 і ОСОБА_18 не вказано відомостей про осіб, яким належить житло, конкретно не визначено речі, які планувалося відшукати шляхом проведення обшуку, а також відсутнє посилання на матеріали кримінального провадження, які б дали слідчому судді підстави для надання дозволу на обшук.
		Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
		Згідно із принципом V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, визначено, що судді, зокрема, зобов'язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Разом з цим, як зазначено у Висновку № 1 (2001) від 23 листопада 2001 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів, незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів судді, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що характер дій судді ОСОБА_4 під час розгляду ним справ стосовно вказаних вище осіб свідчить про упередженість судді і відсутність об'єктивності, а тому відповідачем правильно кваліфіковано ці дії, як такі, що порочать звання судді, в зв'язку з чим ВРЮ обґрунтовано дійшла висновку про наявність підстав для внесення подання про звільнення позивача з посади судді.
		Твердження суду першої інстанції, що покладені в основу оскарженого рішення ВРЮ висновки мають оцінку прийнятих суддею ОСОБА_4. судових рішень, а це не віднесено до повноважень відповідача, Велика Палата Верховного суду вважає помилковими з огляду на таке.
		Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
		Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
		Розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ не втручалася в суть постановлених судових рішень, а лише здійснила перевірку обставин, за яких такі рішення були прийняті, та констатувала факт допущених суддею ОСОБА_4. грубих порушень, зокрема невстановлення обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справ.
		Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 11-233сап18.
		ТакожВелика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, що під час обрання до судді ОСОБА_4 виду дисциплінарного стягнення дисциплінарним органом не було враховано принципу пропорційності та даних, які характеризують його особу. 
		Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ зазначила, що допущенні суддею ОСОБА_4. грубі порушення законодавства свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді і кваліфікуються як порушенням присяги, а тому позитивна характеристика та відсутність дисциплінарних стягнень у минулому щодо судді ОСОБА_4 не можуть бути підставою для застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання на звільнення з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим, з огляду на характер та наслідки вчиненого проступку.
		У п. 3.4 рішення Конституційного суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.
		Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
		Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади, а тому відсутні підстави для його скасування. Як наслідок, апеляційна скарга ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2018 року підлягає задоволенню.
		З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому вбачаються підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року - задовольнити.
		Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року - скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя:                                                                                   В. С. Князєв
		Суддя-доповідач:                                                                                      І.В. Саприкіна
		Судді:  
		Н. О. Антонюк Н. О. Лященко
		С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
		В. В. Британчук Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима    О. М. Ситнік
		О. С. Золотніков О.С. Ткачук
		О. Р.  Кібенко   О.Г. Яновська
		Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...