Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 319/841/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя; Невиконання судового рішення.
Надіслано судом: 05.11.2018. Зареєстровано: 06.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.
Дата набрання законної сили: 24.10.2018
Номер судового провадження: 11-кп/807/384/18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013080270000801

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        Дата документу 24.10.2018 Справа № 319/841/16-к
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		 
		 
		 
		Єдиний унікальний № 319/841/16-к                  Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/807/384/18                  Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2 
		Категорія: ст. 382 ч.1 КК України
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 жовтня 2018 року                         м. Запоріжжя
		Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
		головуючого судді ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		при секретарі ОСОБА_5 ,
		за участю прокурора ОСОБА_6 ,
		захисника обвинуваченої ОСОБА_7  адвоката ОСОБА_8 ,
		розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду в місті Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 1 березня 2017 року, яким
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка смт.Куйбишеве Куйбишевського району Запорізької області, громадянка України, яка має вищу освіту, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, одружена, проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
		визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та їй призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 510 гривень.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 процесуальні витрати на правову допомогу в сумі 5000 гривень.
		Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України,- 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України за наступних обставин. 
		24 жовтня 2012 року рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області, що набрало законної сили 10 грудня 2012 року, вирішено: встановити ОСОБА_9 можливість систематичних побачень з донькою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щосереди з 16-00 години до 19-00 години, щосуботи з 09-00 години до 18-00 години, без залишення дитини на ніч, у дні народження близьких родичів (батька ОСОБА_9 , бабусі ОСОБА_11 , дідуся ОСОБА_12 ) з 09.00 години до 18.00 години; у канікулярні та святкові дні за домовленістю між батьками дитини та в будь-який інший час за домовленістю між батьками дитини; дозволити ОСОБА_9 сумісно з своєю донькою ОСОБА_10 без присутності матері ОСОБА_13 , поза межами її проживання відпочивати за його вибором протягом двох тижнів два рази на календарний рік в літні місяці з попередженням матері ОСОБА_13 не менше ніж за два тижні про дату, з якої дитина разом з батьком буде відпочивати; зобов`язати ОСОБА_13 надавати дитину ОСОБА_10 для спілкування та сумісного відпочинку з батьком ОСОБА_9 без її присутності у встановлені судом дні та часи.
		ОСОБА_9 отримав виконавчий лист №0813/1024/2012, на підставі якого 15 січня 2013 року відділом державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції Запорізької області було відкрито виконавче провадження ЄДРВП №35985929.
		26 червня 2013 року ОСОБА_9 , згідно вимог рішення суду, надав до ВДВС Куйбишевського РУЮ листа щодо попередження ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) про запланований сумісний відпочинок з дитиною ОСОБА_10 поза межами її проживання, в період з 12 липня 2013 року по 25 липня 2013 року, з яким ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) була ознайомлена 27 червня 2013 року.
		Після цього, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), діючи умисно, з метою подальшого невиконання рішення суду та створення штучних перешкод ОСОБА_9 для реалізації його права на спілкування з дитиною ОСОБА_10 , а також права на відпочинок з дитиною у заплановані дні літнього періоду, після 5 липня 2013 року перестала водити дитину ОСОБА_10 до ДНЗ ясла-садка «Тополька» Куйбишевської селищної ради.
		9 липня 2013 року, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), в період запланованого ОСОБА_9 відпочинку з дитиною, звернулась до психолога центру кризисної психології (м. Маріуполь) ОСОБА_14 з метою встановлення причин підвищеної тривожності і замкнутості дитини ОСОБА_10 , де дитина знаходилась під амбулаторним наглядом по 20 липня 2013 року. При цьому, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) повідомила ОСОБА_14 неправдиві дані щодо негативної характеристики ОСОБА_9 як батька. 
		Після цього, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) діючи умисно, з метою подальшого невиконання рішення суду, отримавши висновок психолога щодо рекомендації ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) в інтересах дитини вести розмови з нею про наступні зустрічі з ОСОБА_9 , про користь забирати дитину ОСОБА_9 на декілька годин для спілкування з дитиною, щоб наповнити її життя новими враженнями, на прохання психолога ОСОБА_14 зустрітися разом для налагодження відношення доньки до ОСОБА_9 , відмовилась.
		12 липня 2013 року, 13 липня 2013 року, 17 липня 2013 року та 24 липня 2013 року ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), у дні та часи, встановлені рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24.10.2012 року, діючи умисно, з метою не виконання рішення суду, що набрало законної сили, без поважних причин, при участі державного виконавця ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 , за адресою будинок АДРЕСА_2 , не надала дитину ОСОБА_10 , 2008 року народження, для організації літнього відпочинку та спілкування ОСОБА_9 , в зв`язку з чим ОСОБА_15 складено відповідні акти, а 12 липня 2013 року та 15 липня 2013 року, згідно ст.ст.11, 89 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про накладення на ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) штрафів та 24 липня 2013 року державний виконавець звернулась до Куйбишевського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області з поданням про притягнення ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
		Крім того, 31 липня 2013 року ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), у дні та часи, встановлені рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24.10.2012, в період часу з 16 години до 19 години, за адресою будинок АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою не виконання рішення суду, що набрало законної сили, без поважних причин, не надала ОСОБА_9 для спілкування дитину ОСОБА_10 , в зв`язку з чим державним виконавцем ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 складено відповідний акт.
		Потім, 31 липня 2013 року ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), діючи умисно, з метою подальшого не виконання рішення суду та створення штучних перешкод ОСОБА_9 для реалізації його права на спілкування з дитиною ОСОБА_10 , не повідомивши ОСОБА_9 , знялась з донькою з реєстрації місця проживання за адресою: будинок АДРЕСА_2 та зареєструвала їх місце проживання за адресою: квартира АДРЕСА_3 .
		Крім того, 7 серпня 2013 року ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), у дні та часи, встановлені рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24.10.2012 року, в період часу з 16 години до 19 години, біля будинку № 25 по провулку Мирний смт. Куйбишеве Запорізької області, умисно, з метою не виконання рішення суду, що набрало законної сили, без поважних причин, не надала ОСОБА_9 для спілкування дитину ОСОБА_10 , в зв`язку з чим державним виконавцем ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 складено відповідний акт.
		 
		В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 зазначив, що вирок суду слід скасувати з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що в свою чергу призвело до постановлення необґрунтованого та незаконного вироку.
		Вважає, що кримінальне провадження слід закрити у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення через недоведеність часу, не встановлення місця та способу вчинення кримінального правопорушення. 
		В обґрунтування своїх вимог захисник зазначив про неспроможність висновків суду про надання свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 суперечливих показань в частині проведення бесіди з дитиною в присутності батьків, а показання свідка ОСОБА_16 , що зазначені у вироку, є надуманими. Захисник вказує на істотні суперечності у висновках суду, викладених у судовому рішенні: щодо досліджених судом актів державного виконавця від 10.07.2013 року, які не підтверджують винуватість обвинуваченої у невиконанні рішення суду, однак покладені у вирок суду на підтвердження винуватості обвинуваченої, щодо посилань суду про відсутність складу злочину через зміну місця проживання, починаючи з 31.07.2013 року, при цьому суд визнав обвинувачену винуватою у невиконанні рішення суду 31.07.2013 року та 07.08.2013 року; щодо застосування відхиленого судом доказу на підтвердження прямого умислу обвинуваченої на невиконання рішення суду, а також показань свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які не підтверджують винуватість обвинуваченої у невиконанні рішення суду, однак були визнані судом достатніми, детальними та такими, що підтверджують винуватість обвинуваченої. Разом з тим, апелянт вказує, що резолютивна частина вироку суперечить мотивувальній частині, оскільки обвинувачення доведено частково і суд виключив за недоведеністю частину обвинувачення, а також те, що суд в порушення ст.337 КПК України вийшов за рамки обвинувачення щодо добровільного невиконання обвинуваченою рішення суду в період з 10.07.2013 року по 12.03.2014 року, самостійно встановив склад злочину щодо невиконання рішення суду в примусовому порядку, чим погіршив становище обвинуваченої. 
		Захисник ОСОБА_8 також зазначає, що суд першої інстанції ухвалив вирок за закритим кримінальним провадженням, оскільки постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 12 лютого 2015 року було скасовано прокуроромлише 23 листопада 2015 року з порушенням процесуального строку. Крім того, вказує на незаконність зміни прокурором обвинувачення в суді першої інстанції та визнання ОСОБА_9 потерпілим у справі, і безпідставне стягнення судом на користь останнього витрат на правову допомогу, оскільки, на переконання захисника, об`єктом зазначеного злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, а не права фізичної особи. Також вважає, що судом не доведено факту наявності в діях засудженої ОСОБА_7 прямого умислу на невиконання судового рішення, оскільки вона частково його виконала, що виключає її відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК. Вирок суду написаний неохайно, він є непослідовним, а його висновки суперечать один одному, тому на думку захисника, вирок ухвалений наспіх і підлягає скасуванню. 
		 
		В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 з урахуванням поданих змін зазначає, що вирок суду ухвалений з порушенням загальних засад кримінального провадження, а саме забезпечення права на захист та оскарження судових рішень. В обґрунтування апелянт зазначає, що суд заборонив їй користуватись нотатками та зобов`язав надавати показання усно, у зв`язку з чим вона відмовилась надавати покази. Вирок суду у призначений день та час (28.02.2017 року) не був проголошений без пояснення причин, а наступного дня вирок проголошений був без неї. На звернення обвинуваченої до суду копія вироку не була їй вручена через відсутність судді. Вважає, що кримінальне провадження підлягає закриттю, оскільки в неї був відсутній умисел на невиконання судового рішення, а свідками не надано показів щодо невиконання нею рішення суду без поважних причин. Крім того, судом при ухвалення вироку взято до уваги недопустимі докази  судову психологічну експертизу по цивільній справі без попередження експерта про кримінальну відповідальність. Крім того зауважує, що вказане кримінальне правопорушення є злочином з формальним складом, а тому встановлення судом факту повторності невиконання рішення суду не узгоджується з вимогами кримінального закону. На думку засудженої, наявність потерпілого у кримінальному провадженні судом не доведено як і самої події злочину, оскільки не встановлено точного часу, місця та способу його вчинення. У зв`язку з істотними порушеннями норм процесуального права судом першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_7 , просить вирок відносно неї скасувати та закрити кримінальне провадження.
		 
		В запереченнях (з доповненнями) адвокат ОСОБА_21 , яка діє в інтересах потерпілого ОСОБА_9 , зазначає, що судом першої інстанції справу розглянуто на високому професійному рівні, з дотриманням всіх прав учасників справи, з повним та об`єктивним розглядом справи, що в свою чергу свідчить про винесення законного та обґрунтованого рішення суду. Вирок суду викладено у порядку та послідовності, у відповідності до вимог чинного законодавства. Вказані в апеляційних скаргах твердження не відповідають дійсності та обставинам справи, чим вводять суд в оману, порушення права на захист та підстави для оскарження судового рішення є надуманими, а тому просить відхилити апеляційні скарги сторони захисту.
		 
		В судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченої ОСОБА_7  адвокат ОСОБА_8 підтримав доводи, викладені в апеляційних скаргах та просив їх задовольнити. 
		 
		Прокурор в заперечення на апеляційні скарги захисника і обвинуваченої зазначила, що всі доводи, викладені в апеляційних скаргах перевірені судом першої інстанції і суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вони повністю спростовані дослідженими доказами. Вирок суду просила залишити без змін, а апеляційні скаргу  без задоволення. 
		 
		Заслухавши доповідь судді по справі, захисника обвинуваченої та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника  адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягає з наступних підстав. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. 
		Суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та у відповідності до ст. 337 КПК України в межах пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, виклавши їх у вироку. 
		В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші. 
		З метою встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, відповідно для забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду, під час розгляду провадження судом були допитані обвинувачена, потерпілий, свідки, а також досліджені інші докази (у тому числі матеріали виконавчого провадження № 35985929 в оригіналі та оригінали документів, що містяться в матеріалах цивільних справ №0813/20124/2012 та №319/1043/14-ц), відповідно до визначеного обсягу та в межах пред`явленого обвинувачення, висунутого ОСОБА_7 .
		Так, судом було встановлено, що в період з 23 лютого 2008 року по 11 листопада 2009 року, обвинувачена ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище  ОСОБА_22 ) та потерпілий ОСОБА_9 перебували в зареєстрованому шлюбі. Від вказаного шлюбу мають малолітню доньку  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.228-230).
		Після розірвання шлюбу між обвинуваченою ОСОБА_7 , потерпілим ОСОБА_9 та їх батьками, склались вкрай неприязні стосунки, які вирішувались, в тому числі, і шляхом постановлення судових рішень.
		Постановою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2012 року ОСОБА_13 була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173КУпАП (дрібне хуліганство) за те, що 5 серпня 2012 року, перебуваючи на території дитячого майданчика, розташованого по вул. Леніна в смт. Куйбишеве, висловлювалась брутальної лайкою на адресу ОСОБА_11 . Рішення набрало законної сили 25 серпня 2012 року.
		Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року (справа № 0813/1024/2012), яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2012 року в частині позовних вимог залишено без змін, позов потерпілого ОСОБА_9 до обвинуваченої ОСОБА_13 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, стягнення моральної шкоди задоволено частково та вирішено: встановити ОСОБА_9 можливість систематичних побачень з донькою ОСОБА_10 , щосереди з 16-00 години до 19-00 години, щосуботи з 09-00 години до 18-00 години, без залишення дитини на ніч, у дні народження близьких родичів (батька ОСОБА_9 , бабусі ОСОБА_11 , дідуся ОСОБА_12 ) з 09.00 години до 18.00 години; у канікулярні та святкові дні за домовленістю між батьками дитини та в будь-який інший час за домовленістю між батьками дитини; дозволити ОСОБА_9 сумісно з своєю донькою ОСОБА_10 без присутності матері ОСОБА_13 поза межами її проживання відпочивати за його вибором протягом двох тижнів два рази на календарний рік в літні місяці з попередженням матері ОСОБА_13 не менше ніж за два тижні про дату, з якої дитина разом з батьком буде відпочивати; зобов`язати ОСОБА_13 надавати дитину ОСОБА_10 для спілкування та сумісного відпочинку з батьком ОСОБА_9 без її присутності у встановлені судом дні та часи. Рішення набрало законної сили 10 грудня 2012 року (т. 1, а.с. 192-198);
		Ухвалою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 травня 2013 року, на заяву ОСОБА_13 щодо роз`яснення судового рішення в частині способу організації батьком відпочинку дитині протягом літа роз`яснено, що рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2013 року батькові ОСОБА_9 дозволено сумісно зі своєю дочкою ОСОБА_10 без присутності матері ОСОБА_13 поза межами її проживання відпочивати за його вибором протягом двох тижнів два рази на календарний рік в літні місяці з попередження матері ОСОБА_13 не менш, як за два тижні про дату, з якої дитина разом з батьком буде відпочивати. При цьому будь-яких обмежень щодо обрання батьком місця, порядку та способу організації відпочинку рішення суду не встановлено. Рішення набрало законної сили 5 червня 2013 року.
		Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року (справа №0813/1024/2012), яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року залишено без змін, позов потерпілого ОСОБА_9 до обвинуваченої ОСОБА_7 про передачу дитини для проживання з батьком та стягнення моральної шкоди задоволено частково та вирішено стягнути з обвинуваченої ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 10 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди на підставі ч. 5 ст. 159 Сімейного Кодексу України, у зв`язку із ухиленням ОСОБА_7 від виконання рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року. Рішення набрало законної сили 31 березня 2016 року (т.1, а.с.206-213, т.2, а.с.6-7).
		Після набрання рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року законної сили 10 грудня 2012 року, потерпілий ОСОБА_9 отримав виконавчий лист № 0813/1024/2012, виданий Куйбишевським районним судом Запорізької області 11 січня 2013 року про зобов`язання ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) надавати йому дитину ОСОБА_10 для спілкування та сумісного літнього відпочинку, після чого 14 січня 2013 року пред`явив його для примусового виконання до ВДВС Куйбишевського РУЮ.
		15 січня 2013 року державним виконавцем ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 , за виконавчим листом № 0813/1024/2012 на підставі заяви потерпілого ОСОБА_9 було відкрито виконавче провадження ЄДРВП №35985929.
		Постановою від 15 січня 2013 року про відкриття виконавчого провадження державний виконавець ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 зобов`язала ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) надавати дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для спілкування батьку: двічі на тиждень, у дні народження близьких родичів та для сумісного відпочинку протягом двох тижнів два рази на календарний рік в літні місяці.
		Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року, після відкриття виконавчого провадження, добровільно виконувалось обвинуваченою ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) в частині наданні дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьку ОСОБА_9 для систематичних побачень щосереди з 16-00 години до 19-00 години та щосуботи з 09-00 години до 18-00 години, без залишення дитини на ніч, та у дні народження близьких родичів.
		За домовленістю між обвинуваченою ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) та потерпілим ОСОБА_23 на виконання рішення суду та для забезпечення участі батька у вихованні дитини було досягнуто згоди щодо порядку виконання рішення суду, а саме: у встановлений судовим рішенням день, потерпілий ОСОБА_9 дзвонив на телефон обвинуваченій, дізнавався про можливість забрати дитину та її місцезнаходження, після чого приїжджав та забирав дитину. Якщо день побачень припадав на середу  дитину забирав з дитячого садка " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", якщо в суботу  за місцем проживання обвинуваченої: АДРЕСА_2 , де йому дитину надавала мати обвинуваченої  ОСОБА_24 , оскільки в суботу обвинувачена знаходилась на роботі.
		26 червня 2013 року ОСОБА_9 , у відповідності до вимог рішення суду, подав до ВДВС Куйбишевського РУЮ заяву щодо попередження ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) про запланований сумісний відпочинок з дитиною ОСОБА_10 поза межами її проживання, в період з 12 липня 2013 року по 25 липня 2013 року, з яким ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) ознайомилась 27 червня 2013 року, що підтверджено викликом державного виконавця від 27.06.2013 року №3455/03-48 та письмовими поясненнями ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) від 11.07.2013 року (т.1, а.с.188 на звороті).
		Після отримання обвинуваченою 27 червня 2013 року від державного виконавця ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 повідомлення про сумісний відпочинок ОСОБА_9 з дитиною ОСОБА_10 , рішення суду в частині систематичних побачень батька з дитиною двічі на тиждень (щосереди та щосуботи), без залишення дитини на ніч, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) добровільно припинила виконувати.
		Після чого, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), достовірно знаючи, що дитячий садок «Тополька» в смт. Куйбишеве є місцем зустрічей батька  ОСОБА_9 із дитиною  ОСОБА_10 , 2008 р.н., за місцезнаходженням якого, у добровільному порядку обвинуваченою, за домовленістю із потерпілим, виконувалось рішення суду в частині систематичних побачень батька з дитиною, після 5 липня 2013 року припинила водити дитину ОСОБА_10 , до зазначеного дошкільного навчального закладу.
		Крім того, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), 9 липня 2013 року звернулась до Центру кризової психології м. Маріуполь для проведення психологічного дослідження ОСОБА_10 , 2008 р.н., з метою встановлення причин підвищеної тривожності та замкнутості дитини, під час якого обвинувачена повідомила психологу ОСОБА_14 неправдиві дані щодо негативної характеристики колишнього чоловіка  ОСОБА_9 як батька.
		Потім, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), достовірно знаючи, що відносно неї відкрите виконавче провадження щодо примусового виконання вищезазначеного рішення суду та про те, що з 12.07.2013 року по 25.07.2013 року батьком дитини ОСОБА_9 планується сумісний літній відпочинок з донькою, завчасно до початку проведення психологічного дослідження, не повідомила державного виконавця ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 та потерпілого ОСОБА_9 про те, що з 09.07.2013 року по 20.07.2013 року вона разом із дитиною планує відвідувати психолога та не надала графік таких відвідувань, однак ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), як боржник у виконавчому провадження, згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язана утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
		Про відвідування психолога обвинувачена повідомила державного виконавця ОСОБА_15 письмово лише 11.07.2013 року, після чого про цю обставину дізнався сам потерпілий ОСОБА_9 .
		При здійсненні неодноразових виїздів державного виконавця ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 12.07.2013 року, 17.07.2013 року, 24.07.2013 року, 31.07.2013 року та 07.08.2013 року за місцем добровільного виконання рішення суду обвинуваченою: ДНЗ ясла-садка «Тополька» смт. Куйбишеве, та за місцем проживання матері дитини за адресою: АДРЕСА_2 , на вимогу державного виконавця, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) відмовилась надавати ОСОБА_10 батьку, як для спільного двотижневого відпочинку без присутності матері, так і для систематичних побачень з батьком два рази на тиждень (щосереди та щосуботи), обґрунтовуючи свою відмову небажанням ОСОБА_10 їхати з батьком на тривалий літній відпочинок з 12 липня 2013 року по 25 липня 2013 року, небажанням спілкуватись з ОСОБА_9 та необхідністю проведення психологічного дослідження дитини щодо психоемоційного стану дитини та її відношення до двотижневого відпочинку з батьком.
		Так, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), достовірно знаючи про те, що за рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року, яке набрало законної чинності 10.12.2012 року, окрім спільного двотижневого відпочинку батька з дитиною, також встановлено обов`язок надавати ОСОБА_9 доньку ОСОБА_10 для систематичних побачень два рази на тиждень (щосереди та щосуботи), в період психологічного дослідження з 09.07.2013 року по 20.07.2013 року, під приводом відвідування дитини психолога, маючи можливість самостійно встановлювати дні зустрічей дитини з психологом, без поважних причин, 13.07.2013 року на вимогу батька та 17.07.2013 року на вимогу державного виконавця відмовилась надати дитину батьку для спілкування, у дні та часи, встановленими рішенням суду, чим не виконала законних вимог державного виконавця.
		Крім того, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), за результатами психологічного дослідження дитини ОСОБА_10 , яке проводилось з 09.07.2013 по 20.07.2013 року, після отримання висновку психолога (21.07 -22.07.2013 року), в якому були зазначені рекомендації в інтересах дитини матері вести розмови з дитиною про наступні зустрічі з батьком та про бажання дівчинки відносно цих зустрічей, а також про користь забирати дитину на декілька годин (2-3) для спілкування з дитиною, щоб наповнити її життя новими враженнями, маючи реальну можливість виконання рішення суду, на вимогу державного виконавця відмовилась надати ОСОБА_9 дитину ОСОБА_10 24.07.2013 року.
		Крім того, ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), після отримання висновку психолога щодо психоемоційного стану дитини (передневротичний стан та переживання гострого стресу), на прохання психолога ОСОБА_14 , яка проводила психологічне дослідження дитини на замовлення самої обвинуваченої, зустрітись для налагодження відношень доньки з ОСОБА_9 відмовилась.
		ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), достовірно знаючи, що відносно неї відкрите виконавче провадження щодо примусового виконання вищезазначеного рішення суду, 31.07.2013 року знялась з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 та змінила місце проживання разом із дитиною  ОСОБА_10 , 2008 р.н. та зареєструвалась за іншою адресою: АДРЕСА_1 , про що не повідомила батька дитини  ОСОБА_9 та державного виконавця ОСОБА_15 , що є порушенням ч.5 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої боржник зобов`язаний письмово повідомляти державного виконавця про зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження.
		Виконавче провадження закінчено 15 серпня 2013 року, у зв`язку із неможливістю виконання рішення суду без участі боржника ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ), на підставі п.11 ч.1 ст.49, ч.3 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження».
		Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_13 (з 16.11.2013 року  ОСОБА_7 ) всупереч встановленим вимогам судового рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року, яке набрало законної чинності 10.12.2012 року, маючи реальну можливість його виконання, без поважних причин, у встановлені судовим рішенням дні та часи, 12.07.2013 року відмовилась надати ОСОБА_9 дитину ОСОБА_10 , 2008 року народження для спільного відпочинку протягом двох тижнів у літній період з 12.07.2013 року по 25.07.2013 року, та 13.07.2013 року, 17.07.2013 року, 24.07.2013 року, 31.07.2013 року та 07.08.2013 року за участі державного виконавця відмовилась надати ОСОБА_9 дитину ОСОБА_10 , 2008 року народження для систематичних побачень, при цьому відмовилась виконувати вимоги судового рішення та ухилилась від його виконання, чим перешкоджала законному праву ОСОБА_9 як батьку брати участь у вихованні дитини, що суперечить вимогам ст.157Сімейного КодексуУкраїни та рішенню суду, а також порушує і право дитини на її спілкування з батьком.
		За матеріалами кримінального провадження обвинувачена ОСОБА_7 свою вину у вчиненому злочину не визнала. При цьому в ході судового розгляду під її час допиту в якості обвинуваченої надала пояснення про те, що дитина відмовлялась йти до батька, однак вона її відводила до нього. Останні чотири роки батько за дитиною не приїжджає та не телефонує, про дитину не згадує, не вітає з днем народження. Не дзвонив, не приїжджав. Останній раз, коли батько приїжджав, вона виводила дитину, яка сказала йому, що вона не хоче. У подальшому, обвинувачена ОСОБА_7 на підставі ст.63Конституції України давати показання усно та відповідати на запитання сторін кримінального провадження відмовилась, що не заперечується обвинуваченою в апеляційній скарзі.
		При цьому, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, як в суді першої інстанції, так і в апеляційних скаргах, сторона захисту заперечує факт того, що обвинувачена ОСОБА_7 вчинила зазначений злочин.
		Позиція захисту зводилась до того, що кримінальне провадження здійснюється незаконно, докази по справі є недопустимими та суперечливими, а справу слід закрити за відсутності події злочину.
		Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані сторонами докази, прийшов до правильного висновку про неспроможність такої позиції обвинуваченої та доведення в повному обсязі її вини у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки сукупність досліджених доказів дає підстави зробити лише такі висновки.
		На переконання колегії суддів, вина ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями потерпілого ОСОБА_9 , показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 , письмовими доказами, які містяться в матеріалах виконавчого провадження № 35985929, матеріалах цивільних справ №0813/20124/2012 та №319/1043/14-ц (копії яких долучені до матеріалів кримінального провадження, а саме: т.1, а.с.184-213,т.2, а.с. 1-21, 134-149, 156-178) тощо, які детально і послідовно викладені ат проаналізовані у вироку суду, зокрема:
		- виконавчим листом №0813/1024/2012, виданим 11 січня 2013 року; 
		- заявою ОСОБА_9 від 11.01.2013 до ВДВС Куйбишевського РУЮ; 
		- постановою про відкриття виконавчого провадження від 15 січня 2013 року, яка винесена державним виконавцем ВДВС Куйбишевського РУЮ ОСОБА_15 ; 
		- письмовою заявою потерпілого ОСОБА_9 від 26 червня 2013 року до ВДВС Куйбишевського РУЮ Запорізької області; 
		- довідкою ДНЗ ясла-садок «Тополька» вих. №01/13-08 від 12.03.2014;
		- характеристикою ДНЗ ясла  садок «Тополька» на вихованку ОСОБА_10 ;
		- двома актами державного виконавця ОСОБА_15 від 10 липня 2013 року;
		- письмовими поясненнями ОСОБА_13 (з 16.11.2013  ОСОБА_7 ) від 11 липня 2013 року; 
		- письмовою відповіддю Голови Куйбишевської РДА Запорізької області від 12.07.2013 №79-М-048-2; 
		- актом державного виконавця ОСОБА_15 від 12 липня 2013 року; 
		- постановою державного виконавця ОСОБА_15 від 12 липня 2013 року про накладення штрафу на боржника за виконавчим провадженням  ОСОБА_13 ;
		- письмовою заявою ОСОБА_13 від 12 липня 2013 року; 
		- письмовою заявою потерпілого ОСОБА_9 від 13 липня 2013 року;
		- постановою державного виконавця ОСОБА_15 від 15 липня 2013 року про накладення штрафу на боржника за виконавчим провадженням  ОСОБА_13 ;
		- письмовими запереченнями на заяву ОСОБА_13 про оскарження дій державного виконавця від 01.08.2013 вих. №4030/03-48, складеними державним виконавцем ОСОБА_15 ; 
		- висновком психолога Центру кризисної психології (м. Маріуполь) ОСОБА_14 ;
		- довідкою, виданою психологом ОСОБА_14 ;
		- актом державного виконавця ОСОБА_15 від 24 липня 2013 року; 
		- поданням державного виконавця ОСОБА_15 від 24.07.2013 до Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області про відкриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_13 за ч.1 ст.382 КК України; 
		- письмовою заявою ОСОБА_9 від 27.07.2013 до ВДВС Куйбишевського РУЮ; 
		- письмовою заявою ОСОБА_9 від 29.07.2013 до ВДВС Куйбишевського РУЮ; 
		- письмовою заявою ОСОБА_9 від 31.07.2013 до ВДВС Куйбишевського РУЮ; 
		- постановою про закінчення виконавчого провадження від 15.08.2013, винесеною державним виконавцем ОСОБА_15 та затвердженою начальником відділу; 
		- копією форми-1 на громадянку ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 
		- копією заяви ОСОБА_13 про зняття з реєстраційного обліку від 31.07.2013; 
		- копією витягу з інформації про відомості про зняття з реєстрації у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;
		- письмовою відповіддю виконавчого комітету Куйбишевської селищної ради Куйбишевського району Запорізької області від 31.12.2013; 
		- письмовою відповіддю Управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління в Донецькій області від 16.09.2016 №23-6385/4; 
		- висновком судово-психологічною експертизи від 29.12.2015.
		 
		Разом з тим, показання потерпілого ОСОБА_9 в суді першої інстанції є логічними, послідовними і повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 та дослідженими документами. 
		Підстав не довіряти показанням цих свідків, які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведені до присяги, у суду не було, а переконливих підстав для обмови не лише потерпілим, а й свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 обвинуваченою ОСОБА_7 стороною захисту не наведено.
		Показання цих свідків суд першої інстанції оцінив належним чином, визнавши їх обґрунтованими, оскільки вони переконливо повідомили про обставини вчиненого кримінального правопорушення, їх пояснення також повністю узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. 
		Суд першої інстанції, вивчивши і дослідивши кожний доказ окремо з точки зору належності та допустимості, і в сукупності, з точки зору всебічності, достатності та взаємозв`язку, прийшов до правильного висновку, що саме внаслідок умисних протиправних дій обвинуваченої ОСОБА_7 було вчинене невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами наданими як стороною обвинувачення, так і стороною захистута обставинами, що ними підтверджуються, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об`єктивно доведеною поза розумним сумнівом.
		Доводи викладені в апеляційних скаргах правильність висновків суду не спростовують.
		Так, із проаналізованих наданих сторонами кримінального провадження доказів і встановлених судом першої інстанції обставин, виходить, що 12 липня 2013 року, 13 липня 2013 року, 17 липня 2013 року, 24 липня 2013 року, 31 липня 2013 року та 7 серпня 2013 року у дні та часи, встановлені рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року, яке було направлено на захист і реалізацію законного права батька  ОСОБА_9 на спілкування зі своєю дитиною  ОСОБА_10 , обвинувачена ОСОБА_7 , маючи реальну можливість його виконання, без поважних причин, це рішення суду умисно не виконала.
		За вказаний проміжок часу (з 12 липня 2013 року по 7 серпня 2013 року) державним виконавцем складено п`ять актів про невиконання боржником ОСОБА_7 рішення суду (12 липня 2013 року, 17 липня 2013 року, 24 липня 2013 року, 31 липня 2013 року та 07 серпня 2013 року), а також двічі накладено на останню штраф за невиконання рішення суду. В обох випадках накладення штрафу боржниця не виконала рішення суду з неповажних причин (т. 1, а.с. 201 та на звороті).
		Рішення про накладення штрафів у зв`язку із невиконанням рішення без поважних причин оскаржувались обвинуваченою ОСОБА_7 до суду (т.1, а.с.203-204), однак у встановленому законом порядку вони не були скасовані.
		Доводи захисника про прийняття судом першої інстанції, на обґрунтування винуватості ОСОБА_7 , суперечливих доказів у виді актів державного виконавця від 10.07.2013 року, від 12.07.2013 року та від 24.07.2013 року через не зазначення в них місця проведення виконавчих дій, засвідчення про відмову від підпису обвинуваченої підписами інших осіб, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом проаналізовано діюче законодавство про виконавче провадження і зроблено висновок про те, що ці недоліки в цілому не свідчать про недопустимість фактів та обставин на підтвердження яких ці акти складені.
		Разом з тим, неповнота актів державного виконавця була усунута під час судового розгляду шляхом отримання показань від безпосередніх учасників цих подій  потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_11 щодо обставин складання цих актів, а також ці акти оцінені у цілому та у взаємозв`язку разом із іншими доказами, а тому колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про належність і допустимість зазначених доказів. 
		Не погоджується колегія суддів із доводами захисника про неоднозначну оцінку судом двох актів державного виконавця від 10 липня 2013 року, оскільки фактично обвинувачена ОСОБА_7 була визнана винуватою у вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України за подіями, що відбулись в період з 12 липня 2013 року до 7 серпня 2013 року, а зазначені акти державного виконавця від 10 липня 2013 року були оцінені судом в сукупності з іншими доказами як опосередковані докази, що вказували на поведінку обвинуваченої до вчинення злочину, та прямо не вказують на її вину у вчиненні інкримінованого їй злочину, а тому посилання в апеляції на те, що один і той же доказ підтверджує винуватість обвинуваченої та одночасно спростовує її вину у вчиненні злочину є помилковими.
		Доводи апелянтів про відсутність у обвинуваченої прямого умислу на невиконання судового рішення, оскільки вона частково його виконала, та про те, що свідками не надані показання щодо невиконання нею рішення суду без поважних причин, що виключає її відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК., колегія суддів вважає безпідставними. 
		Про невиконання рішення без поважних причин суд першої інстанції прийшов до висновку після дослідження показань потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 та ряду письмових доказів, які оцінені судом в сукупності разом із іншими доказами у справі.
		Так, надана комісією у складі представників служб у справах дітей Куйбишевської РДА та фахівця із соціальної роботи Куйбишевського РЦ сім`ї, дітей та молоді рекомендація щодо звернення до психолога з метою з`ясування психоемоційного стану дитини та відношення дитини ОСОБА_10 до літнього відпочинку з її батьком ОСОБА_9 не є розпорядчим документом та не суперечать рішенню суду від 24.10.2012 року, отже необхідність звернення ОСОБА_7 до психолога у період обраний ОСОБА_9 для сумісного відпочинку з дитиною протягом 2 тижнів та систематичних побачень батька з дитиною два рази на тиждень (щосереди та щосуботи), відповідно до рішення суду не було обов`язковим, що узгоджується також із відповіддю Куйбишевської РДА від 12.07.2013 року №79-М-048-2 про факультативний характер рекомендацій щодо звернення до психолога (т.2 а.с.164).
		До того ж, з показань потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_25 , ОСОБА_20 було встановлено, що дитина до звернення ОСОБА_9 із заявою про сумісний відпочинок (і відповідно до звернення обвинуваченої до психолога) добре спілкувалась з батьком, вдома у батька у дитини є власна дитяча кімната, іграшки. Батько розмовляв з дитиною про майбутній літній відпочинок, на що дитина погоджувалась, а з показань свідка ОСОБА_14 , яку обвинувачена ОСОБА_7 сама обрала як фахівця з психології для з`ясування психоемоційного стану дитини та можливості відправити дитину на літній відпочинок з батьком, було встановлено, що до Центру кризової психології в м. Маріуполь обвинувачена з дитиною приїжджала приблизно п`ять разів, дні зустрічей призначала обвинувачена. В п`ятницю (12.07.2013 року) дитина повинна була їхати з батьком на відпочинок, обвинуваченій потрібна була причина не відпускати дитину. Наступного дня в суботу 13.07.2013 року був тест з дитиною, під час якого було встановлено, що очікування дитини не виправдалися, дитина чекала поїздки з батьком. ОСОБА_14 був наданий обвинуваченій ОСОБА_7 висновок психологічного тестування про необхідність спілкування дитини з батьком. Через деякий час до неї звернувся батько  ОСОБА_9 і вона намагалась організувати зустріч між ОСОБА_13 ( ОСОБА_26 ) та ОСОБА_9 для налагодження відносин батька з дитиною, однак на її телефонний дзвінок обвинувачена на це відмовилась, відреагувала агресивно, а батько був готовий на зустрічі.
		Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що нагляд дитини у психолога не носив стаціонарного та триваючого характеру, а становив собою періодичні візити до психолога невеликої тривалості для проведення співбесід та занять з дитиною. А враховуючи те, що дні та часи відвідування психолога встановлювались самою обвинуваченою ОСОБА_7 на власний розсуд, то графік таких відвідувань психолога можна було скласти з урахуванням вимог рішення суду щодо систематичних побачень ОСОБА_9 з донькою ОСОБА_10 щосереди з 16-00 години до 19-00 години, щосуботи з 09-00 години до 18-00 години, без залишення дитини на ніч. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неповажність причин, що послугували поводом для невиконання рішення суду в частині систематичних побачень батька з дитиною два рази на тиждень (щосереди та щосуботи) та спільного двотижневого відпочинку та наявності у обвинуваченої реальної можливості виконання рішення суду, оскільки ОСОБА_7 в цей період часу за власною ініціативою періодично відвозила дитину з місця проживання до м. Маріуполь для відвідування психолога. 
		Про наявність прямого умислу обвинуваченої ОСОБА_7 , направленого на невиконання (ухилення від виконання) судового рішення свідчить характер і послідовність її дій (бездіяльності), встановлених у вироку суду, зокрема, припинення відвідувань дитячого садка « ІНФОРМАЦІЯ_4 », за місцем знаходження якого в добровільному порядку обвинуваченою за домовленістю з ОСОБА_9 виконувалось рішення суду в частині систематичних побачень батька з дитиною, не повідомлення батька дитини та державного виконавця про відвідування дитиною психолога завчасно до початку проведення психологічного дослідження і не надання графіку таких відвідувань, не надання дитини батьку у дні та часи, встановлені рішенням суду, під час відвідування психолога при наявності можливості самостійно встановлювати дні зустрічей дитини з психологом, не надання батьку дитини для систематичних короткочасних побачень всупереч отриманим рекомендацій психолога в інтересах дитини вести розмови з нею про наступні зустрічі з батьком, про користь забирати дитину ОСОБА_9 на декілька годин (2-3) для спілкування з дитиною, відмова на прохання психолога зустрітись разом для налагодження відношень доньки до ОСОБА_9 , систематична відмова надавати дитину батьку для сумісного відпочинку та спілкування 12 липня 2013 року, 13 липня 2013 року, 17 липня 2013 року, 24 липня 2013 року, 31 липня 2013 року та 7 серпня 2013 року, неповідомлення батька дитини та державного виконавця про місцезнаходження дитини в ході проведення виконавчих дій, зміна власного місця реєстрації і фактичного проживання і дитини, та не повідомлення про це батька й державного виконавця, чим були також порушені вимоги Закону України «Про виконавче провадження» (ч.5 ст.11, ч.6 ст.11 Закону в редакції, що діяла на час вчинення зазначених дій), отже обвинувачена не тільки фактично не виконувала вимоги рішення суду, та ще і вчиняла дії, направлені на порушення порядку виконання рішення суду, всупереч встановленим законом вимог.
		Зазначені дії (бездіяльність) ОСОБА_7 оцінені судом в сукупності і взаємозв`язку між собою, та зроблений висновок про умисний протиправний характер цих дій, з чим колегія судів погоджується. 
		Доводи захисника в апеляційній скарзі щодо неправильної оцінки судом показів свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , колегія суддів вважає необґрунтованими, адже вони дійсно носили суперечливий характер, і їм була дана оцінка у сукупності з іншими доказами у провадженні. Покази цих свідків визнані суперечливими саме в частині проведення бесіди з дитиною за участю матері і бабусі (або за їх відсутності), однак щодо інших фактичних обставин вони були взяті судом до уваги. Показання свідка ОСОБА_16 , викладені у вироку суду, відповідають тим показанням, які зафіксовані технічним записом судового засідання, а тому посилання апелянта на те, що свідок ОСОБА_16 не давав таких показань є неспроможними.
		Твердження адвоката про суперечність між висновками суду про відсутності складу злочину через зміну місця проживання обвинуваченої після 31.07.2013 року та визнання її винуватою у невиконанні рішення суду 31.07.2013 року та 07.08.2013 року є надуманими, як і доводи про застосування показань свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 на підтвердження винуватості обвинуваченої. 
		Вироком суду першої інстанції виключене з формулювання обвинувачення за недоведеністю посилання в обвинуваченні про продовження фактичного проживання обвинуваченої ОСОБА_7 разом з дитиною в смт. Куйбишеве після зміни 31.07.2013 року місця її реєстрації, що на кваліфікацію дій обвинуваченої за ч.1 ст.382 КК не впливає, та не може бути підставою для висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину після 31 липня 2013 року, оскільки обов`язок виконання судового рішення від місця проживання чи місця реєстрації не залежить. Приймаючи зазначене рішення про проживання обвинуваченої в смт. Куйбишеве, суд першої інстанції також надав правову оцінку письмовому доказу - зверненню ОСОБА_7 від 27.11.2015 року до директора Куйбишевської загальноосвітньої школи, який враховуючи період обвинувачення, що визнаний судом доведеним (з 12.07.2013 року по 07.08.2013 року), не підтверджує факту проживання обвинуваченої в смт. Куйбишеве в цей період. Разом з тим, зазначений доказ оцінений судом в сукупності з іншими доказами, в контексті поведінки ОСОБА_7 після вчинення злочину, яка вказувала про не бажання обвинуваченої надавати дитину батьку у подальшому, тобто як на опосердкований доказ, який прямо не встановлює вину обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. 
		Показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , визнані судом належними і допустимим доказами, однак оцінуючи їх в сукупності з іншими доказами, суд за недоведеністю виключив з обсягу обвинувачення період з 31 серпня 2013 року по 30 листопада 2013 року, протягом якого стороною обвинувачення ОСОБА_7 інкримінувалось вчинення злочинних дій за ч.1 ст.382 КК України, а тому показання цих осіб також використовувались судом як опосередкований доказ дій обвинуваченої, в сукупності з іншими доказами. 
		Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченої про те, що суд при ухваленні вироку взяв до уваги недопустимі докази  судову психологічну експертизу від 29.12.2015 року по цивільній справі без попередження експерта про кримінальну відповідальність, то вони не відповідають дійсності. Клопотання захисту про недопустимість цього доказу суд обґрунтовано залишив без задоволення і навів підстави цього рішення у вироку (т.3, а.с.57), яке колегія суддів вважає правильним. До того ж, відповідно до зазначеного висновку, експерт була попереджена про відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку (т.2, а.с.11 на звороті). 
		Доводи апелянтів про відсутність події злочину через недоведеність часу, відсутності місця та способу вчинення кримінального правопорушення фактично є їх припущеннями, які спростовуються висновками у вироку, які належним чином аргументовані і обґрунтовані.
		Час, місце та спосіб вчинення злочину викладені у вироку суду в межах обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, яке визнане судом доведеним. 
		Твердження апелянтів про, те що дитина сама відмовлялася від зустрічі з батьком та не бажала їхати з ним на відпочинок, не свідчать про відсутність складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_7 , тим більше, що встановити причину цієї відмови і чи дійсно вона мале місце, на підставі доказів, наданих сторонами не було можливо. 
		Разом з тим, ані в апеляційних скаргах, ані в суді апеляційної інстанції сторона захисту не спростовувала і не заперечувала проти того, що у дні та часи, встановлені рішенням суду 12 липня 2013 року, 13 липня 2013 року, 17 липня 2013 року, 24 липня 2013 року, 31 липня 2013 року та 7 серпня 2013 року обвинувачена ОСОБА_7 фактично не надала потерпілому ОСОБА_9 дитину ОСОБА_10 як для сумісного відпочинку з 12 липня 2013 року по 25 липня 2013 року, так і для систематичних побачень. До того ж, сама обвинувачена в цей період жодного разу не була ініціатором виконання судового рішення.
		Думка апелянтів про те, що вказане кримінальне правопорушення є злочином з формальним складом, а тому встановлення судом факту повторності невиконання рішення суду не узгоджується з вимогами кримінального закону, як і їх позиція про відсутність за даним видом злочину такого учасника кримінального провадження як потерпілого, оскільки об`єктом зазначеного злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, а не права фізичної особи є надуманими.
		Так, повторність злочину в розумінні ст. 32 КК судом у вироку не встановлювалась. 
		Злочин, передбаченийстаттею 382 КК України(невиконання судового рішення) є злочином з формальним складом, тобто є закінченим з моменту бездіяльності (невиконання) судового рішення та набуває тривалого характеру. Крім того, для наявності складуст.382 КК Українине потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним (систематичне невиконання).
		За змістом цьогозаконуневиконаннясудового рішення є бездіяльністю, яка означаєнезастосування особою передбачених законом (Сімейним кодексом України) і цим судовим актомзаходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо на цю особупокладено обов`язок і вона має реальну можливість виконати цей судовий акт.
		При цьому невиконання може мати і характер ухилення, коли особа відкрито не відмовляється від виконання судового рішення, однак діє так, що фактично унеможливлює його виконання (завуальована форма).
		Злочин, передбаченийстаттею 382 КК Україниє триваючим злочином, тобто злочин, який розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш  менш тривалого часу.
		Винний у триваючому злочині нібито перебуває безперервно в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується безперервним здійсненням складу закінченого злочину. Триваючий злочин, будучи вчиненим один раз, триває весь час.
		Таким чином, можна зробити висновок, що початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії або бездіяльності, а початком злочину невиконання судового рішення  є невиконання винним рішення суду, яким зобов`язано цю особу вчинити певні дії. З цього моменту і починає тривати цей злочин.
		Триваючий злочин  це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК.
		Враховуючи викладене, помилковою є позиція захисту щодо повторності невиконання рішення суду, оскільки триваючий злочин  невиконання рішення суду (ст.382 КК України), за яким ОСОБА_7 визнана винною, не утворює повторності протягом часу тривання цього злочину.
		Наявність у кримінальному провадженні потерпілого узгоджується із ст.55 КПК України, що було аргументовано судом першої інстанції у своєму рішенні, а тому у відповідності до ст.ст. 118, 120, 124 КПК України на користь ОСОБА_9 частково були стягнуті витрати на правову допомогу, які підтверджені відповідними документами. 
		Вказівка захисника про те, що резолютивна частина вироку точно не відображає суті вироку через виключення за недоведеністю частини обвинувачення, не може бути підставою для скасування вироку, оскільки випадки умисного невиконання рішення суду, які суд визнав доведеними, містилися у пред`явленому ОСОБА_7 обвинуваченні, і мають ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, а сам вироку відповідає положенням ст.ст. 370, 371, 373, 374 КПК України як по формі так і по змісту.
		Судом обґрунтовано виключено з обвинувачення ті випадки, які безперечно не підтверджували винуватість ОСОБА_7 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. 
		Твердження захисника про те, що суд вийшов за рамки обвинувачення, свого підтвердження не знайшли, доводи про те, що вирок написаний поспіхом та неохайно, на переконання колегії суддів, є надуманими.
		Доводи захисника про те, що суд першої інстанції ухвалив вирок за закритим кримінальним провадженням є також надуманими, оскільки постанова слідчого про закриття кримінального провадження від 12 лютого 2015 року скасована прокурором23 листопада 2015 року (т. 1, а.с. 236), про що зазначає сам захисник в апеляції. Рішення прокурора про скасування постанови слідчого прийнято у спосіб та відповідно до повноважень, встановлених КПК України. Тривалість прийняття рішення прокурором не може бути підставою для визнання зазначеного рішення незаконним, а тому вирок у справі ухвалено за кримінальним провадженням, здійсненим у відповідності до встановлених законом вимог. 
		Вказівка захисника про незаконність зміни прокурором обвинувачення в суді першої інстанції також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до змісту п. 5 ч. 2 ст. 36, ч. 2 ст. 337, ст. 338КПК України змінення обвинувачення в суді є правом прокурора, у зв`язку з чим суд або учасники судового провадження не можуть заборонити або перешкодити прокурору реалізувати це право. Безпідставне ненадання або необґрунтоване обмеження часу для вирішення питання щодо зміни прокурором обвинувачення в суді є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. 
		Доводи апеляційної скарги обвинуваченої про те, що суд заборонив їй під час судового розгляду користуватися письмовими нотатками і зобов`язав надавати покази усно свого підтвердження не знайшли. Суд неодноразово надавав обвинуваченій ОСОБА_7 реальну можливість дати показання у відповідності до положень ст.ст. 18, 20, 23, 351 КПК України, і надані останньою показання відображені у вироку суду, що підтверджується журналом судового засідання та технічним записом судових засідань. Головуючим у справі під час судового засідання не приймались процесуальні рішення про заборону обвинуваченій давати показання із використанням письмових нотатків. 
		Доводи обвинуваченої про те, що судом було допущено процесуальне порушення при оголошенні вироку, колегія суддів вважає надуманими, адже згідно матеріалів провадження вирок проголошувався за участі сторін. Той факт, що обвинувачена не була присутня під час проголошення повного тексту вироку, не свідчить про порушення її прав, з огляду на те, що її участь на вказаній процедурі не є обов`язковою, про день і час проголошення вироку вона була обізнана, однак остання не скористалося своїм правом бути безпосередньо присутньою підчас проголошення вироку.
		Так, як свідчать відомості з журналів судових засідань, вирок суду у призначений день та час (28.02.2017 року об 11 год. 00 хв.) не був проголошений судом, у зв`язку із не виготовленням повного тексту судового рішення, про що суд повідомив у відкритому судовому засіданні, одночасно встановивши наступні день та час оголошення вироку  1 березня 2017 року о 09 год. 00 хв., про що учасники кримінального провадження, в тому числі обвинувачена, були проінформовані (т. 3, а.с.39-42). 
		Неотримання обвинуваченою в суді копії вироку після його проголошення не свідчить про істотні порушення її прав, оскільки її захисником копія вироку отримана в день його проголошення (1 березня 2017 року). Вимоги ч. 7 ст. 376 КПК України щодо направлення копії судового рішення учасникам, які не були присутніми в судовому засіданні, судом виконані (т. 3, а.с. 67,75). Як свідчать матеріали справи копію вироку суду обвинувачена ОСОБА_7 двічі отримала поштою 7 квітня 2017 року (т. 3, а.с. 95,96). 
		Не заслуговує на увагу і позиція апелянта ОСОБА_7 про часткове виконання обвинуваченою судового рішення, що виключає її відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК України.
		Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2012 року, що набрало законної сили 10 грудня 2012 року, встановлено ОСОБА_9 можливість реалізації його законного права на спілкування з дитиною у наступних формах: систематичні побачення з донькою щосереди з 16-00 години до 19-00 години, щосуботи з 9-00 години до 18-00 години та сумісний літній відпочинок протягом двох тижнів два рази на календарний рік в літні місяці.
		Як встановлено судом, обвинувачена спочатку виконувала рішення в частині систематичних побачень батька з дитиною двічі на тиждень (щосереди та щосуботи), а після повідомлення їй про літній відпочинок (27 червня 2013 року) відмовилась від виконання рішення повністю, що стало підставою притягнення її до кримінальної відповідальності.
		Крім того, рішення суду має періодичний характер та повинно виконуватись безперервно, протягом тривалого періоду часу до досягнення дитиною повноліття.
		Таким чином, добровільне виконання обвинуваченою ОСОБА_7 рішення суду в частині систематичних побачень до вчинення нею злочину, або після вчиненого злочину, не є частковим виконанням такого рішення, а є виконанням рішення лише в його частині щодо систематичних побачень батька з донькою щосереди з 16-00 години до 19-00 години, щосуботи з 09-00 години до 18-00 години поза межами періоду з 12 липня 2013 року по 07 серпня 2013 року протягом якого судом було встановлено факт вчинення обвинуваченої злочину, що на кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 382 КК України не впливає.
		На думку колегії суддів, підстави для закриття провадження за відсутності події злочину відсутні.
		Доводам сторони захисту у вироку обґрунтовано наведено критичну оцінку, оскільки позиція захисту має на меті уникнення від кримінальної відповідальності та повністю спростовується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, тобто в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили.
		Покарання ОСОБА_7 було призначено із дотриманням положень ст.ст.65,69 КК України.
		Рішення про стягнення судових витрат і розмір цих витрат також є обґрунтованим.
		Разом з тим, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
		Відповідно до санкції ч. 1 ст. 382 КК України, за вчинення цього злочину може бути призначене покарання у виді від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
		Обвинувачена ОСОБА_7 протягом досудового розслідування, так і під час судового провадження категорично заперечувала свою винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину. 
		З урахуванням доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, зазначені обставини унеможливлюють закриття кримінального провадження та звільнення її від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України. 
		Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.
		З огляду на те, що ОСОБА_7 вчинила інкриміноване їй кримінальне правопорушення 12 липня 2013 року, 13 липня 2013 року, 17 липня 2013 року, 24 липня 2013 року, 31 липня 2013 року та 7 серпня 2013 року, то з останнього дня вчинення нею злочину вже минуло п`ять років.
		На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність звільнення ОСОБА_7 від призначеного їй покарання у виді штрафу в розмірі 510 гривень, у зв`язку із закінченням строків давності.
		Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально -процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
		На підставі зазначеного, керуючись 404,405,407, 418,419КПК України, колегія суддів, - 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та в її інтересах захисника  адвоката ОСОБА_8 , залишити без задоволення. 
		Вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 1 березня 2017 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, залишити без змін. 
		На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74КК України звільнити ОСОБА_7 від покарання, призначеного їй вироком суду, у зв`язку із закінченням строків давності.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення апеляційним судом.
		 
		Судді:
		ОСОБА_2 ОСОБА_3          ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...