Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/11281/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.
Дата набрання законної сили: 24.10.2018
Номер судового провадження: 61-14235ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 243/11281/15-ц
		провадження № 61-14235св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,            
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду              соціального страхування від нещасних випадків на виробництві                             та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області на рішення апеляційного суду Донецької області                      від 25 травня 2016 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Азевича В. Б., Каснощокової Н. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України                в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області (далі - Фонд), у якому просив стягнути невиплачені щомісячні страхові виплати за період                          з 27 травня 2014 року до листопада 2015 року включно та заборгованість                 з виплати одноразової допомоги, а також відшкодувати моральну шкоду                 у розмірі 10 тис. грн.
		Позовна заява мотивована тим, що він працював на «Шахтоуправлінні                 ім. С. М. Кірова» державного підприємства «Макіїввугілля»                           робочим підземної шахтної професії з повним робочим днем під землею. Тривалий час робота була у шкідливих умовах під впливом несприятливих факторів виробничого середовища, унаслідок чого він отримав трудове каліцтво. 
		У 2014 році роботодавцем проведено розслідування та складені, затверджено і видано акти про нещасний випадок, пов'язаний                                    з виробництвом. 
		Згідно із висновком Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК)                              від 27 травня 2014 року йому встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 5 % у зв'язку з трудовим каліцтвом. Також призначено щомісячну страхову виплату в сумі 5 % від його середнього заробітку. 
		У зв'язку з бойовими діями та початком антитерористичної операції (далі - АТО) вказану одноразову допомогу і щомісячну страхову виплату відповідач йому не виплатив, таким чином, грубо порушивши його законні конституційні права у сфері соціального страхування, які не можуть бути звужені іншими законами або підзаконними актами.
		З огляду на викладене просив позов задовольнити та стягнути невиплачені щомісячні страхові платежі, заборгованість з виплати одноразової допомоги та відшкодувати моральну шкоду.
		Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області                          від 15 лютого 2016 року у складі судді Проніна С. Г. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не має підстав для отримання страхових виплат, оскільки з липня 2014 року дотепер на території м. Макіївки проводиться антитерористична операція і Фонд свою діяльність на цій території не здійснює. 
		Крім того, страхові виплати здійснюються особам, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися, переміщені з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. 
		ОСОБА_3 такої довідки не надав, даних про його постійну реєстрацію на іншій території України, поза межами території проведення антитерористичної операції, немає.
		Рішенням апеляційного суду Донецької області від 25 травня 2016 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області                             від 15 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
		Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_3 заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 27 травня 2014 року до 30 листопада               2015 року в загальній сумі 4 681 грн 15 коп.
		Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_3 заборгованість з виплати одноразової допомоги у загальному розмірі 23 892 грн 07 коп.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Апеляційний суд виходив із того, що страхові виплати позивачу відповідно до статті 27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в період                                з червня 2014 року до листопада 2015 року включно не припинялися, відповідач визнає наявність у нього заборгованості перед позивачем на вказані вище суми, а тому висновок суду першої інстанції про те,                             що у позивача відсутні підстави для отримання заборгованості із страхових виплат, є помилковим. Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
		 
		У червні 2016 року Фонд подав касаційну скаргу, у якій просив рішення апеляційного суду Донецької області від 25 травня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2016 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що Фонд постанову про призначення щомісячних страхових виплат не скасовував та постанову про припинення позивачу страхових виплат не видавав. Страхові виплати нараховувались, проте позивач такі виплати своєчасно не одержав. Фонд не обмежував прав ОСОБА_3 щодо отримання страхових виплат. Позивач проживає на не підконтрольній органам державної влади території. Призначення та продовження виплат усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується відповідною довідкою. До Фонду позивач із проханням виплатити страхові кошти не звертався.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних                        і кримінальних справ від 16 січня 2017 року справу                                                    № 243/11281/15-ц призначено до судового розгляду. 
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 16 березня 2018 року справу № 243/11281/15-ц передано до Касаційного цивільного суду. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року касаційне провадження            у справі № 243/11281/15-ц зупинено до закінчення перегляду                            в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи                         № 243/3505/16-ц.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційне провадження              у цій справі поновлено.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті              400 ЦПК України). 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою,                   в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
		Суди встановили, що 10 лютого 2014 року з ОСОБА_3 стався нещасний випадок на підприємстві, внаслідок якого він отримав трудове каліцтво.
		Згідно з висновком МСЕК від 27 травня 2014 року ОСОБА_3 встановлено стійку втрату працездатності у розмірі 5 %, у зв'язку з чим Фонд призначив страхові виплати в розмірі 5 % від середнього заробітку. 
		Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
		ОСОБА_3 до цього часу перебуває на обліку у Фонді, заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 27 травня 2014 року                          до 30 листопада 2015 року становить 4 681 15 коп., з виплати одноразової допомоги - 23 892 грн 97 коп.
		Страхові виплати позивачу відповідно до статті 27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, статті  46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, станом на день виникнення спірних правовідносин) в період з червня 2014 року до листопада 2015 року включно не припинялися.
		Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлені особливості проведення страхових виплат                       в період проведення антитерористичної операції на території, тимчасово не підконтрольній органам державної влади.
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 1 Закону України                          від 20 жовтня 2014 року № 1706- VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) внутрішньо переміщеною особою є                           громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або                              з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту,               тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. 
		Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
		До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність в особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
		Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня                      2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози                і збереження територіальної цілісності України» на території Донецької області розпочато антитерористичну операцію.
		Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року                                     № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України               від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
		У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-271цс18.
		Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача немає правових підстав для невиплати позивачу страхових виплат за період із червня 2014 року до вересня 2015 року. Ненадання позивачем довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
		У рішенні «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) від 07 листопада              2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. 
		У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та                     № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
		Право позивача на отримання пенсії є беззаперечним, і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
		У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський Суд з прав людини встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів                     у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
		У цих рішеннях Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане                    з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на не підконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантуються статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
		Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованість з виплати одноразової допомоги та щомісячних страхових платежів, є правильним.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують  у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги Фонду та залишення без змін рішення апеляційного суду Донецької області                         від 25 травня 2016 року, оскільки судове рішення законне та обґрунтоване.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                  у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області  залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду Донецької області від 25 травня 2016 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення апеляційного суду Донецької області                       від 25 травня 2016 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  СуддіН. О. Антоненко   В. І. Журавель   В. М. Коротун   В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...