Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/15152/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.
Дата набрання законної сили: 24.10.2018
Номер судового провадження: 61-7202ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 201/15152/16-ц
		провадження № 61-7202св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,            
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_3,
		представник позивача - ОСОБА_4,
		відповідач - Перша дніпровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,
		третя особа - ОСОБА_5,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2017 року                  у складі судді Ткаченко Н. В. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Першої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа -                  ОСОБА_5, у якому просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 1994 року його батьки на праві спільної сумісної власності (шляхом приватизації) стали співвласниками квартири АДРЕСА_1, по 1/2 частині.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його мати ОСОБА_6, яка була власником 1/2 частини зазначеної квартири, на яку 05 лютого 2004 року склала на його користь заповіт.
		 
		03 квітня 2013 року державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазська Н. В. видала йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину спірної квартири. Цього ж дня його батьку - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, також було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на                       1/4 частину цієї квартири.
		 
		Вважає, що наявна помилка державного нотаріуса Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори ВодолазськоїН. В.,                    в результаті якої суттєво порушено його майнові права, оскільки замість належних йому 3/8 частин квартири він володіє лише 1/4 частиною. Просив позов задовольнити.
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня               2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська                     від 25 липня 2017 року залишено без змін, мотивувальну частину рішення суду викладено в іншій редакції.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позов подано до Першої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, яка не                   є належним відповідачем у справі. Нотаріус може бути відповідачем лише   у разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури                   її вчинення, а не визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
		 
		У лютому 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу,                                      в якій, посилаючись на неправильне застосування судами                                норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний розгляд                            справи проведений без його участі та участі його представника, при цьому наявна заява про відкладення розгляду справи із зазначенням поважної причини. 
		 
		Також суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Оскільки оскаржується                  процедура вчинення нотаріальної дії, тому Перша дніпровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції                       у Дніпропетровській області є належним відповідачем. Позовну давність також не пропущено.
		 
		У травні 2018 року Перша дніпровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області                  від 05 грудня 2017 року без змін.
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності          15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті              400 ЦПК України). 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_8 і ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_3 
		 
		ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.
		 
		05 лютого 2004 року ОСОБА_6 посвідчила у нотаріуса заповіт, яким заповіла позивачу ОСОБА_3 належну їй 1/2 частину квартири.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 померла, її частка спадкового майна була успадкованим ОСОБА_8 і позивачем.
		 
		ОСОБА_3 03 квітня 2013 року державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазська Н. В. видала зареєстроване у реєстрі за № 8-240 свідоцтво про                                     право на спадщину за заповітом на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.
		 
		03 квітня 2013 року державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Водолазська Н.В. батьку позивача      ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, також видала та зареєстроване у реєстрі за № 8-236 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.
		 
		Зі змісту позовної заяви убачається, що ОСОБА_3 фактично просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто існує спір про право цивільне.
		 
		Обставини, зазначені у позовній заяві, за їх доведеності відповідно                       до статей 203, 215 ЦК України є підставами для визнання таких                 свідоцтв недійсними, а не для визнання незаконною та скасування нотаріальної дії.
		 
		Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
		 
		Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення            інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної                           вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено,                         він не може діяти в інтересах жодної з осіб - сторін нотаріальної                          дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими  особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом                    цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса                          в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Основною                    ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
		 
		Таким чином, нотаріус не є відповідачем у справах, що виникають із цивільних відносин, пов'язаних з нотаріальною дією.
		 
		Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову                      в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному                  процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних                                   дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси                  порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не                             до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин,                     з приводу яких виник спір.
		 
		Повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, зібрані докази та давши їм належну правову оцінку, апеляційний суд обґрунтовано відмовив                       у позові. При цьому суд правильно виходив із того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача - приватного нотаріуса, який видав свідоцтво про право на спадщину за законом та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що оспорюються позивачем, а заміна неналежного або залучення до участі у справі належного відповідача на стадії апеляційного перегляду процесуальним законом не передбачена.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального                         права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують  у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня               2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів               Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку                    про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_3                      та залишення без змін рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2016 року, оскільки судове рішення законне та обґрунтоване.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                  у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня                  2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  СуддіН. О. Антоненко   В. І. Журавель   В. М. Коротун   В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...