Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-о-73/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про усиновлення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.
Дата набрання законної сили: 16.10.2018
Номер судового провадження: 14-384звц18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		16 жовтня 2018 року           
		м. Київ                                                                      
		Справа № 2-о-73/2012
		Провадження № 14-384звц18        
		 
		О К Р Е М А   Д У М К А
		 
		суддів Великої Палати Верховного Суду КібенкоО.Р., Князєва В. С., Яновської О.Г. в цивільній справі № 2-о-73/2012, провадження № 14-384звц18 за заявою ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 4 квітня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_6, ОСОБА_7, заінтересовані особи: служба у справах дітей Чернівецької міської ради, притулок для дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації, про усиновлення дитини з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
		16 жовтня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, якою заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задоволено, а ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 4 квітня 2013 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Вважаємо за необхідне по даній справі висловити окрему думку, виходячи з наступного.
		1.           Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Протоколах до неї. Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі -  ЄСПЛ) в національному праві. Зокрема, з огляду на статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Крім того, відповідно до статті 2 Закон № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною. 
		2.           Законом № 3477-IV передбачено форми виконання Україною рішень ЄСПЛ, якими констатовано порушення Україною Конвенції, зокрема: вжиття заходів загального характеру; виплата заявнику відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.
		3.           За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
		4.           Відповідно до частини 3 статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
		5.           Водночас, доцільно звернути увагу, на те що Комітет Міністрів не спонукає Договірні Сторони Конвенції передбачити в національному праві можливість перегляду справ і відновлення провадження у справі в усіх без винятку випадках встановлення ЄСПЛ порушень державою-відповідачем Конвенції. Комітет Міністрів та ЄСПЛ неодноразово наголошували на тому, що наявність можливості досягнення restitutio in integrum у національному праві необхідно лише за певних обставин.
		6.           У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції. При цьому у Рекомендації № R (2000) 2 підкреслено, що найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum, є повторний розгляд справи або поновлення провадження у виняткових випадках, зокрема: 1) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; 2) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. 
		7.           У справі «Лазоріва проти України» ЄСПЛ встановив порушення процесуальних вимог статті 8 Конвенції. При цьому з огляду на свої висновки, які стосуються статті 8, ЄСПЛ вважав, що немає необхідності окремо розглядати, чи було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у цій справі.
		8.           ВеликаПлата Верховного Суду дійшла висновку, що єдиним засобом досягнення restitutio in integrum у цій справі, є застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний перегляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 судом апеляційної інстанції.
		9.           Разом з тим, досягнення restitutio in integrum має здійснюватися з урахуванням прав, свобод та законних інтересів інших учасників відповідної справи та інших осіб, які не брали участь у справі, проте суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. На нашу думку, хоча у справі ОСОБА_4 ЄСПЛ й констатував,  що втручання у приватне життя заявниці не відповідало процесуальним вимогам статті 8 Конвенції, і можливим засобом досягнення restitutio in integrum у цьому випадку є повторний розгляд справи національними судами, все ж в цій справі питання забезпечення балансу інтересів з точки зору захисту прав дітей повинно бути пріоритетним.  Отже, при розгляді цієї справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини ОСОБА_10, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце проживання, місце навчання, психологічний стан дитини тощо. Скасування рішення про усиновлення малолітнього призводить до скасування юридичної підстави проживання малолітнього із усиновителями, яких, можливо, і дитина, і оточуючи сприймають як батьків дитини.  Можливий подальший тривалий розгляд справи може призвести до фактичного розлучення малолітнього із своєю сім'єю. Такий розвиток подій, на нашу думку, призведе до вкрай негативних психологічних наслідків для малолітнього, і ніяк не відповідає його «найкращім інтересам». 
		10.        Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини  в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі статтею 21 Конвенції про права дитини при усиновленні найкращі інтереси дитини мають враховуватися в першочерговому порядку. Ця конвенція ратифікована ВРУ від 27 лютого 1991 року, узгоджується з нормами Конституції України та чинного законодавства, тому ці приписи мають бути враховані усіма судовими органами України при розгляді справ, які стосуються захисту прав дітей.
		11.        Хоча у Конвенції  відсутнє визначення та критерії принципу «найкращих інтересів дитини», адже кожна справа індивідуальна і при її розгляді всі обставини мають досліджуватися у сукупності та у відповідному контексті, ЄСПЛ (рішення у справі «М.С. проти України»,  заява № 2091/13, п. 76, 11 липня 2017 року) вказав, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно неблагонадійна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є неблагонадійним (див. рішення справу «Мамчур проти України», заява № 10383/09, п. 100, 16 липня 2015 року).
		12.        Водночас у справі «Лазоріва проти України» ЄСПЛ констатував, що аргумент заявниці, що вона встановила сімейні стосунки або зв'язки з її племінником не підтверджується достатніми доказами або переконливими доводами. Дитина не проживала разом із заявницею, і вона посилалася лише на один свій приїзд до неї. Отже, стосунки або зв'язок заявниці з її племінником не є таким, що підпадає під визначення «сімейного життя». Крім того, щодо її можливого наміру встановити «сімейне життя» з її племінником, ставши його опікуном, Суд нагадує, що стаття 8 не гарантує право на створення сім'ї.
		13.        Разом з тим, зі змісту рішення Апеляційного суду встановлено,  що 2 жовтня 2012 року ухвалено рішення про усиновлення дитини, тобто з того часу та на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду дитина - ОСОБА_10 - фактично був прийнятим усиновлювачами у свою сім'ю на правах сина. Протягом такого проміжку часу дитина адаптувалась до нової сім'ї та створила відповідні родинні зв'язки. Крім того, рішеннями судів нижчих інстанцій та рішенням ЄСПЛ не встановлено, що середовище в якому на даний час знаходиться дитина є неблагонадійним. А отже, немає підстав стверджувати, що принцип «найкращих інтересів дитини» було порушено у зв'язку із встановленням ЄСПЛ  процесуального порушення статті 8 Конвенції у справі «Лазоріва проти України». 
		14.        Крім того, розглядаючи дану справу неможливо залишити поза увагою питання пріоритетності форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
		15.        Виходячи з аналізу положень чинного законодавства України усиновлення є пріорітетнішою формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адже опіка не породжує взаємозв'язку між опікуном та особою, над якою встановлено опіку, як дитини та батьків, що випливає із усиновлення. Враховуючи обмежений характер спілкування (єдина зустріч) між ОСОБА_10 та його тіткою ОСОБА_4, це не надало б йому переваг члена родини. Отже, навряд встановлення опіки у даному випадку буде спрямовано на забезпечення «найкращих інтересів дитини», тоді як при  усиновленні такий найвищий інтерес полягає в тому, аби дитина жила в сім'ї в оточенні матері та батька, які забезпечать їй атмосферу любові та розуміння.
		16.        Крім того, чинним законодавством України, зокрема, Сімейним кодексом України, питання встановлення іноземцем опіки не достатньо врегульовані, що також не можна тлумачити на користь забезпечення принципу «найкращих інтересів дитини».
		17.        Схожі точки зору були висловлені в окремих думках суддів ЄСПЛ Г. Юдківської та ДеГаетано до рішення ЄСПЛ  у справі «Лазоріва проти України».
		18.        Так, суддя Г. Юдківська зазначає, що хоча постійне піклування у формі опіки заявницею, члена розширеної сім'ї К.О.С., було для нього чудовою можливістю підтримувати контакти з сім'єю його походження, воно не надало б йому основних переваг статусу члена родини. З огляду на дуже обмежені стосунки між заявницею та К.О.С. до усиновлення, усиновлення останнього родиною, яка виховуватиме його у спосіб, який належним чином замінить дійсні біологічні зв'язки, повністю відповідало його найкращим інтересам.
		19.        Суддя Де Гаетано вказав, що немає сумнівів у тому, що заявниця, як тітка К.О.С., мала право на те, щоб її думки та її пропозицію стати опікуном хлопчика були належним чином розглянуті судом, який зрештою ухвалив рішення щодо усиновлення хлопчика третіми особами, а не залишені без уваги на сумнівних підставах, як це й було. У зв'язку з цим було порушене її право на «приватне життя». Проте при цьому немає жодного сумніву, що у цій справі усиновлення відповідало найкращим інтересам дитини. Іншими словами, тут йдеться про процесуальний недолік, який, тим не менш, призвів до правильного результату для дитини.
		 
		ВИСНОВКИ
		20.        З огляду на вищенаведене, вважаємо, що у даній справі хоча й рішенням ЄСПЛ встановлено порушення статті 8 Конвенції, є неможливим досягнення restitutio in integrum шляхом передачі справи на новий апеляційний розгляд без порушення законних інтересів інших осіб,  зокрема малолітнього ОСОБА_10 Саме тому, на нашу думку, з метою дотримання балансу інтересів, врахування «найкращих інтересів дитини» заяву ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
		 
		 
		Судді Великої Палати Верховного Суду 
		 
		О.Р. Кібенко 
		 
		В.С.Князєв 
		 
		О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...