Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/233/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2018.
Дата набрання законної сили: 17.10.2018
Номер судового провадження: 14-326цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Великої Палати Верховного Суду до постанови 
		від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц
		 
		Враховуючи те, що частина 3 статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) не обмежує право судді викласти письмово окрему думку лише випадками, коли він не згоден із ухваленим судовим рішенням,
		погоджуючись у цілому з прийнятим Великою Палатою Верховного Суду (далі - Велика Палата) рішенням у справі № 461/233/17-ц щодо предметної юрисдикції позову про захист порушеного в кримінальному провадженні права власності особи, яка не учасником цього провадження,
		вважаючи за необхідне уточнити і доповнити викладену в ньому аргументацію, зазначаємо наступне.
		1. У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ГУ НП у Львівській області, РСЦ МВС у Львівській області, прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? Залізничний відділ поліції ГУ НП у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності. 
		Вимоги обґрунтовував тим, що з 2011 року він є власником транспортного засобу Merсedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С. При зверненні до Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з метою продажу автомобіля, з'ясувалося, що постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області від 23 травня 2011 року у кримінальній справі накладена заборона на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на належний йому на праві власності автомобіль.
		Зазначав, що він не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні. Право власності на спірний автомобіль набуто ним у встановленому законом порядку, а відтак не було підстав для накладення заборони на проведення реєстраційних операцій із цим транспортним засобом. Позивач просив усунути перешкоди у здійсненні ним права власності шляхом зняття відповідної заборони.
		Рішенням суду першої інстанції від 25 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних операцій на транспортний засіб.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року залишено без змін.
		У січні 2018 року прокуратура Львівської області звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що за наявності кримінального провадження з метою захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності власник, у тому числі особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
		2. Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи свої рішення (від 25 вересня 2017 року і від 14 грудня 2017 року відповідно), керувалися правовим висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року (справа № 6-26 цс-13), а саме: «право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом звільнення цього майна з-під арешту, тобто законодавство про захист права власності поширюється на ці відносини».
		У постанові Великої Палати від 17 жовтня 2018 року зроблено відмінний від цього правовий висновок про те, що «у разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України».
		Згідно зі статтею 36 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд, як найвищий суд у системі судоустрою України, серед іншого забезпечує єдність судової практики. Виходячи зі змісту цієї норми, Велика Палата у разі відступу нею від попередньої судової практики вищої судової інстанції держави - Верховного Суду України - мала би мотивувати таке рішення, особливо за умови, що на цю практику посилалися суди попередніх інстанцій, рішення яких вона скасовує.
		3. Із метою реального забезпечення прав позивача у цій справі і забезпечення єдності судової практики в державі Велика Палата мала би не лише вирішити спір про предметну юрисдикцію, а й визначити чіткі правові орієнтири щодо вирішення проблемної ситуації, що склалася у правозастосуванні з захистом особами права власності у кримінальному провадженні.
		Велика Палата, визнаючи, що на усунення перешкод у користуванні правом власності позивач міг розраховувати у кримінальному провадженні, вказує на три способи реалізації такого права. Однак не усі з них є ефективними у розглядуваній ситуації.
		1) У постанові Великої Палати зазначено, що після набрання чинності КПК України від 2012 року, на час звернення до суду з цивільним позовом позивач мав право захистити свої права відповідно до норм КПК України і що таке право передбачене пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 2012 року. Згідно з цим пунктом питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
		Порядок накладення та скасування арешту на майно було урегульовано статтею 126 КПК 1960 року. У цій статті зокрема зазначено, що забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
		Скасування арешту на майно на стадії розслідування було можливим лише за постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126 КПК 1960 року). ОСОБА_2 не мав статусу ні підозрюваного, ні обвинуваченого у кримінальній справі, розслідуваній за правилами КПК 1960 року. Не має він такого статусу і в досудовому розслідуванні, здійснюваному наразі за правилами КПК 2012 року. Зважаючи на це, порядок, що був передбачений частиною шостою статті 126 КПК 1960 року, щодо ОСОБА_2 застосований бути не може, а відтак такий спосіб захисту його права власності, запропонований Великою Палатою, не є ефективним.
		2) Другим способом можливого захисту права на власність у постанові від 17 жовтня 2018 року визначено використання ОСОБА_2 передбаченого пунктом першим частини першої статті 303 КПК 2012 року права на оскарження під час досудового провадження рішень, дій чи бездіяльності слідчого володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
		Однак і цей спосіб захисту права не є ефективним з огляду на таке. 
		Пунктом першим частини першої статті 303 КПК 2012 року визначено, що предметом оскарження є бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
		Стосовно розглянутої справи варто зазначити, що жодна з обставин предмету оскарження не є дотичною до ситуації, що склалася з транспортним засобом, власником якого є ОСОБА_2, оскільки: (1) питання про невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення позивачем не ставиться, (2) транспортний засіб в нього тимчасово не вилучався, (3) не йдеться також про нездійснення будь-яких процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у строк, визначений КПК 2012 року, щодо належного ОСОБА_2 І транспортного засобу. 
		3) Єдиним ефективним з трьох визначених Великою Палатою способів захисту позивачем його права власності є звернення до слідчого судді в порядку статті 174 КПК 2012 року з клопотанням про скасування арешту майна. Але не в порядку абзацу першого частини першої цієї статті, згідно з яким до слідчого судді має право звернутися інший власник або володілець майна, який не був присутнім при розгляді питання про арешт майна, як вказано в постанові від 17 жовтня 2018 року (за умов дії КПК 1960 року присутність власника або володільця майна при розгляді цього питання не передбачалася), а в порядку абзацу другого частини першої статті. Цією нормою встановлено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Саме на необґрунтованість (безпідставність) арешту транспортного засобу (накладення заборони на проведення з ним реєстраційних операцій) посилається ОСОБА_2 в цивільному позові.
		На момент подачі позову (січень 2017 року) ОСОБА_2 не використав належного йому права на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту автомобіля в порядку, передбаченому статтею 174 КПК України. Такий спосіб захисту права власності для ОСОБА_2 є належним і ефективним, а тому ВеликаПалата саме на нього мала би послатися у своєму рішенні.
		4. Окрім того, Великій Палаті у своєму рішенні доцільно було би послатися на правову позицію Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлену в пункті першому Постанови від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме: особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтею 174 КПК України.
		 
		Судді:Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна Л.М.Лобойко О. Р. Кібенко Л.І. Рогач О.Г.Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...