Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3291/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Іпотека і оренда землі.
Надіслано для оприлюднення: 07.11.2018. Зареєстровано: 07.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		05.11.2018Справа №  910/3291/18                    Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи 
		за позовом Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" 
		до Житомирської обласної державної адміністрації та Державного реєстратора Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богуш Олександра Васильовича
		про визнання незаконним розпорядження та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.              
		 
		Представники сторін:
		від позивача: Марач І.В., довіреність б/н від 23.10.2018;
		від відповідача - 1: Снісар Б.Ю., довіреність № 3009/49/2-18 від 24.05.2018;
		від відповідача - 2: не з'явився.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Дочірнє підприємство "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації та Державного реєстратора Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богуш Олександра Васильовича в якому просить:
		- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №513 від 22.12.2017 р.;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017 р., прийняте державним реєстратором Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богушем О.В.
		В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №513 від 22.12.2017 суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 321 Цивільного кодексу України, та в розумінні ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України порушує інтереси власника - Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур". Крім того, позивач вказує на порушення державним реєстратором Богуш Олександром Васильовичем процедури проведення державної реєстрації права власності на об'єкт. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 відкрито провадження у справі №910/3219/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.04.2018.
		23.04.2018 до відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі №910/3219/18 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, відповідач-1 проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні.
		26.04.2018 представником позивача подано заяву про зміну адреси листування та заяву про відкладення розгляду справи.
		У судове засідання 26.04.2018 представники позивача та відповідача-1 з'явились, представник відповідача-2 не з'явився.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2018 підготовче засідання у справі №910/3291/18 відкладено на 17.05.2018.
		04.05.2018 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
		В судове засідання 17.05.2018 представники позивача та відповідача-1 з'явились, представник відповідача-2 не з'явився.
		Ухвалю суду від 17.05.2018 відкладено підготовче засідання на 29.05.2018.
		24.05.2018 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
		Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 року № 05-23/790 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2018, справа № 910/3291/18 передана для розгляду судді Мельнику В.І. у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Демидова В.О.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2018 справа № 910/3291/18 прийнята до свого провадження суддею Мельником В.І., підготовче засідання призначено на  06.07.2018.
		06.07.2018 представником відповідача-1 подано клопотання про зупинення провадження у справі
		06.07.2018 судове засідання не відбулось.
		Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 № 05-23/1283 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/3291/18, за результатами якого справу передано для розгляду судді Грєховій О.А.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 прийнято справу № 910/3291/18 до свого провадження суддею Грєховою О.А., підготовче засідання призначено на 10.09.2018.
		У судове засідання 10.09.2018 представники позивача та відповідача-1 з'явились, представник відповідача-2 не з'явився.
		За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 24.09.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.
		У судове засідання 24.09.2018 представники сторін з'явились.
		За результатами розгляду клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, судом відмовлено у задоволенні означеного клопотання, оскільки процесуальним законом не передбачено ані права, ані обов'язку із зупинення провадження у справі до завершення досудового слідства.
		Розглянувши клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі, заслухавши пояснення представників сторін, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору, в зв'язку з чим, судом відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.
		За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.10.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.
		Судове засідання 01.10.2018 не відбулось.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 розгляд справи по суті призначено на 05.11.2018.
		У судове засідання 05.11.2018 представник відповідача-1 з'явився та заявив усне клопотання про зупинення провадження у справі.
		Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечив.
		За наслідками розгляду вказаного клопотання, з огляду на приписи ч. 3 ст. 195 ГПК України, суд залишив його без задоволення.
		Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином.
		Згідно з ч. 1 ст. 202  ГПК України  неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. 
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема,        неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
		При цьому, за приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
		У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
		Представник відповідача-1 проти позову заперечив.
		На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
		Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		У судовому засіданні 05.11.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,       
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об'єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017, з метою раціонального використання державного майна, виконання функцій органу управління державним майном та приведення правовстановлюючих документів у відповідність з чинним законодавством, керуючись статтями 13, 16, 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», прийнято комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 у державну власність, в особі Житомирської обласної державної адміністрації, визначено управління охорони здоров'я облдержадміністрації балансоутримувачем комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2, доручено управлінню охорони здоров'я облдержадміністрації підготувати пакет документів та зареєструвати комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 за державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації.
		На підставі Розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об'єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017, Державним реєстратором Житомирської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуш Олександром Васильовичем 22.12.2017 зареєстровано  право власності на комплеку будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 за відповідачем.
		Як зазначає позивач, видачею вказаного розпорядження порушено права позивача з огляду на наявність законного власника майна - ДП «Житомиртурист» ПраТ «Укрпрофтур», право власності якого підтверджується Свідоцтвом про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради житомирської області.
		Окрім того, позивач зазначає, що законність права власності позивача на комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 підтверджена рішенням судів у справі № 17/5007/98/11.
		Таким чином, за доводами позивача, розпорядження Голови Житомирської обласної державної адміністрації № 513 від 22.12.2017 суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 321 ЦК України, та в розумінні норми ч. 1 ст. 393 ЦК України, порушує інтереси власника ДП «Житомиртурист» ПрАТ «Укрпрофтур», а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
		Також, позивач зазначає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017 підлягає скасуванню, оскільки державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт, право власності на який уже було зареєстровано за позивачем.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
		Згідно ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» унормовано, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: 
		1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 
		2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 
		3) бюджету, фінансів та обліку; 
		4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; 
		5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 
		6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та дітей; 
		7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 
		8) зовнішньоекономічної діяльності; 
		9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 
		10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. 
		Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.
		Відповідно до ст. 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 
		1) збереженням і раціональним використанням державного майна; 
		2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; 
		3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; 
		4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду; 
		5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією; 
		6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою; 
		7) пункт 7 статті 16 виключено 
		8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів; 
		9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та дітей, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту; 
		10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці; 
		11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху; 
		12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію; 
		13) додержанням законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи; 
		14) за дотриманням договірних зобов'язань забудовниками, діяльність яких пов'язана із залученням коштів фізичних осіб у будівництво багатоквартирних житлових будинків;
		15) виконанням інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) під час будівництва будинків, споруд, розміщення інших господарських об'єктів, інженерних та транспортних комунікацій;
		16) станом захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони).
		Згідно з ст. 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація: 
		1) здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, сприяє створенню на цих об'єктах систем управління якістю, систем екологічного управління, інших систем управління відповідно до національних або міжнародних стандартів, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад; 
		2) здійснює управління майном інших суб'єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку; 
		3) вносить пропозиції власникам майна підприємств, установ і організацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держави; 
		4) вносить пропозиції до проектів програм приватизації державного майна, організовує їх виконання; 
		5) забезпечує реалізацію державної політики сприяння розвитку малого бізнесу, подає допомогу підприємцям, які займаються розробкою та впровадженням інноваційних проектів, виробництвом товарів народного споживання, будівельних матеріалів, наданням побутових, комунальних та інших послуг населенню, підготовкою кадрів; 
		6) бере участь у здійсненні державної регуляторної політики в межах та у спосіб, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";
		7) здійснює у встановленому порядку державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (крім обласних державних адміністрацій).
		У відповідності до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.    
		Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
		На виконання наведених приписів, Житомирською обласною державною адміністрацію видано Розпорядження «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об'єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017, з метою раціонального використання державного майна, виконання функцій органу управління державним майном та приведення правовстановлюючих документів у відповідність з чинним законодавством, керуючись статтями 13, 16, 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», прийнято комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 у державну власність, в особі Житомирської обласної державної адміністрації, визначено управління охорони здоров'я облдержадміністрації балансоутримувачем комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2, доручено управлінню охорони здоров'я облдержадміністрації підготувати пакет документів та зареєструвати комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 за державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації.
		Як зазначає позивач, видачею вказаного розпорядження порушено права позивача з огляду на наявність законного власника майна - ДП «Житомиртурист» ПраТ «Укрпрофтур», право власності якого підтверджується Свідоцтвом про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради житомирської області.
		Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		При цьому, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. 
		У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
		Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
		До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. 
		Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
		Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
		Як встановлено судом, Заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до  виконавчого комітету Житомирської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» та Дочірнього підприємства «Житомиртурист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на нерухоме майно.
		Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.01.2017 позов задоволено частково: визнано недійсним свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане виконкомом Житомирської міської ради 10.01.2001 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"; в частині вимог про визнання права власності на майно - відмовлено.
		Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 скасовано; провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 в частині припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" скасовано, справу у цій частині передано на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду. У решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 касаційні скарги  Заступника прокурора Житомирської області та Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 17/5007/98/11 залишити без змін.
		В означеній постанові Верховного Суду зазначено наступне:
		«Враховуючи встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції зазначив, що після розпаду Союзу РСР та історії реорганізації ПАТ "Укрпрофтур" право власності на спірне майно набула держава Україна. Отже, передача спірного майна у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.
		На час видачі 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника. При цьому власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна.
		Свідоцтво, в даному випадку як самостійний правоустановчий документ, порушує право власності держави на спірне майно, що є підставою для задоволення позову про скасування цього свідоцтва.».
		В силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, означені обставини не підлягають  доказуванню.
		При цьому, суд враховує, що у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 зазначено «Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", виданого виконкомом Житомирської міської ради 10.01.2001 р. обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпровтур" з підстав пропуску строку позовної давності.».
		Таким чином, з означеного вбачається, що прокуратурі було відмовлено у позові з підставі пропуску строку позовної давності, при цьому, з встановленням порушення права власності держави на спірне майно.
		За наведених обставин, позивачем не доведено суду порушення даним розпорядженням прав або законних інтересів позивача на володіння комплексом будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2,  оскільки право власності, як встановлено судами у справі № 17/5007/98/11, на означене майно належить державі.
		Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017, оскільки державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт, право власності на який уже було зареєстровано за позивачем, суд зазначає наступне.
		Пунктом 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
		Виходячи із приписів, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», якими унормовано, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами, оскільки означені позовні вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним розпорядження відповідача, у задоволенні якої, судом відмовлено, означені похідні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017 залишаються судом також без задоволення.
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		          
		Повне рішення складено: 07.11.2018.
		Суддя                                                                                                         О.А. Грєхова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...