Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а/2648/10/2470 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2018. Зареєстровано: 09.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2018.
Дата набрання законної сили: 07.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		07 листопада 2018 року 
		Київ
		справа №2а/2648/10/2470
		адміністративне провадження №К/9901/444/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Пасічник С.С.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду у складі судді Дембіцького П.Д. від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мельник-Томенко Ж.М., суддів Білоуса О.В., Залімського І.Г. від 31 січня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинський сад» до Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області про скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковинський сад» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 липня 2010 року №0006151700/0.
		 
		Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що фізична особа може одночасно бути найманим працівником, реалізуючи своє конституційне право на працю, та здійснювати підприємницьку діяльність, виконуючи в її межах відповідну роботу чи надаючи послуги, а тому виплата суб'єкту господарювання-фізичній особі ОСОБА_2, який одночасно є найманим працівником підприємств ТОВ «Буковинський сад» та ПП «Буковина агросвіт», винагороди за виконані роботи в межах укладених із Товариством договорів без сплати податку на доходи фізичних осіб є правомірним.
		 
		Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 липня 2010 року №0006151700/0.
		 
		Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку, що нарахування та сплата податків Товариством за виконані роботи (надані послуги) згідно з договорами, укладеними з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, який одночасно є найманим працівником позивача, відповідає вимогам податкового законодавства, а укладання угод, договорів на проведення робіт та надання послуг не суперечить вимогам нормативно-правових актів.
		 
		Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Однак зміст касаційної скарги свідчить про незгоду відповідача з рішеннями як суду першої, так і апеляційної інстанцій.
		 
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що позивач з метою мінімізації сплати податку з доходів фізичних осіб придбавав роботи (послуги) у фізичної особи - підприємця, який одночасно є найманим працівником Товариства. Підприємець кожного дня перебував на робочому місці і виконував функціональні обов'язки як найманий працівник, а тому не міг реально виконувати іншу роботу (надавати послуги) як підприємець. Відтак виплачений дохід підприємцю податковий орган кваліфікує як дохід, що виплачений роботодавцем, з якого має бути сплачений податок з доходів фізичних осіб.
		 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		У визначені вказаною ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
		 
		В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, про що складено акт №299/23/31769327 від 22.06.2010 року.
		 
		Перевіркою встановлено, що Товариство придбавало у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, який був платником єдиного податку, роботи (послуги) в межах його підприємницької діяльності. Разом з тим ОСОБА_2 працював за наймом ще на двох підприємствах (у тому числі у позивача), а тому, на думку податкового органу, не мав реальних можливостей для виконання (надання) інших робіт (послуг) в межах підприємницької діяльності. На думку податкового органу, це є однією зі схем мінімізації сплати податку з доходів фізичних осіб.
		 
		За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0006151700/0 від 06.07.2010 року, яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання на загальну суму 185966,70 грн., у тому числі за основним платежем - 61988,90 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 123977,80 грн.
		 
		Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на таке.
		 
		Статтями 67 та 68 Конституції України передбачено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
		 
		Статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		 
		Згідно ст. 43 Основного Закону кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.
		 
		Порядок справляння податку з доходів фізичних осіб, його суб'єктів, об'єкт оподаткування, порядок обчислення та сплати податку визначав Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV (положення якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889).
		 
		Відповідно до визначення термінів податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам (п. 1.15 ст. 1 Закону №889).
		 
		Самозайнята особа - платник податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (п. 1.19 ст. 1 Закону №889).
		 
		Згідно з пп. 9.12.1. п. 9.12 ст. 9 Закону №889 оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
		 
		Згідно п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону №889 якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у пп. 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
		 
		Таким чином фізична особа - підприємець є податковим агентом лише щодо своїх найманих працівників, а порядок оподаткування доходів підприємця від надання послуг (виконання робіт) у межах підприємницької діяльності здійснюється за правилами спеціального законодавства з цих питань.
		 
		Питання оподаткування доходів фізичної особи - підприємця, який перебував на спрощеній системі оподаткування, регулювалось нормами Указу Президента України від 03.07.1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» із змінами та доповненнями (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Указ №727/98).
		 
		Так, Указом №727/98 запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, пункт перший статті 1 якого надавав фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
		 
		Положення даного Указу не містили заперечень та будь-яких застережень щодо застосування фізичною особою спрощеної системи оподаткування та одночасне отримання інших доходів, в тому числі у вигляді заробітної плати найманого працівника. Із зазначеного вбачається, що кожна фізична особа може здійснювати своє конституційне право одночасно як на підприємницьку діяльність, так і на працю в якості найманого працівника.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2, якому позивач здійснив виплату доходів, з 01.02.2009 року мав спеціальний статус платника єдиного податку і надавав послуги (виконував роботу) в межах тих видів діяльності, які зазначені у свідоцтві платника єдиного податку. Одночасно з 01.04.2009 року відповідно до наказу №23-к ОСОБА_2 прийнятий на посаду заступника директора Товариства.
		 
		Пунктом 2 Указу №727/98 визначено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, яка обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного доходу оподаткування за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається в перерахунок загальних податкових зобов'язань платника податку.
		 
		Пунктом 5 Указу №727/98 також передбачено, що суб'єкти малого підприємництва самостійно несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
		 
		Відповідно до п. 6 Указу №727/98 суб'єкт підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок не є платником податку на доходи фізичних осіб.
		 
		Отже у юридичної особи (позивача) не виникає функції податкового агента під час здійснення виплати доходу фізичній особі - підприємцю, що є окремим суб'єктом господарювання та самостійно обчислює і сплачує єдиний податок за ставкою, встановленою відповідно до норм законодавства. Позивач є податковим агентом лише щодо виплати доходи у вигляді заробітної плати найманому працівнику.
		 
		Щодо реальності виконання робіт (надання послуг), то судами попередніх інстанцій таким обставинам на підставі досліджених доказів надана належна правова оцінка. Зокрема, судами встановлено, що в період з лютого по квітень 2009 року між Товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладені договори на проведення ремонтних та допоміжних робіт по газифікації. Відповідно до характеру замовлених робіт, останні могли бути виконані у будь-який період часу, в тому числі і в позаробочий час. Про надання кожного виду робіт, які передбачені договорами, свідчать відповідні акти приймання - передачі робіт.
		 
		В межах спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно досліджені первинні документи Товариства, здійснено їх аналіз, чим дотримано принцип належності та допустимості доказів.
		 
		За наведеного Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що нарахування та сплата податків Товариством за виконані роботи (надані послуги) згідно з договорами відповідає вимогам податкового законодавства, а укладання угод, договорів на проведення робіт та надання послуг, не суперечить вимогам нормативних актів. Позивач не зобов'язаний нараховувати та сплачувати податок із сум виплачених фізичній особі - підприємцю, а відтак донарахування податковим органом Товариству грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.
		 
		Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи.
		 
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		С.С. Пасічник
		І.А. Васильєва 
		 В.П. Юрченко ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...