Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/2388/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2018. Зареєстровано: 09.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2018.
Дата набрання законної сили: 06.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		06 листопада 2018 року 
		Київ
		справа №806/2388/15
		адміністративне провадження №К/9901/25641/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача: Хохуляка В.В., 
		суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову  Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 (суддя - Нагірняк М.Ф.) та ухвалу  Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 (головуючий суддя - Моніч Б.С., судді: Бондарчук І.Ф., Хаюк С.М.) у справі №806/2388/15 за адміністративним позовом  Товариства з додатковою відповідальністю «ЖЛ» до  Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про  скасування податкових повідомлень-рішень,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Товариство з додатковою відповідальністю «ЖЛ» звернулось до адміністративного суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.06.2015 №0003851501, №0003861501 та №0003971501.  
		Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2015, залишеною без змін ухвалою  Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015, позовні вимоги задоволено. 
		 
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 та ухвалу  Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 198.3,  198.6  статті 198, пунктів 200.1.200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частини першої статті 71, частини третьої статті 86, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Доводи Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області зводяться до того, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема відповідач посилається на нікчемність правочину щодо придбання маркетингових послуг укладеного між позивачем з Приватним підприємством «ОРІМ», оскільки, на думку податкового органу, проведені господарські операції мали безтоварний характер та були спрямовані на незаконне формування показників податкової звітності, зокрема, з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди,  та незаконне заволодіння майном держави. Також, відповідача зазначає, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту січня 2015 року суми податку на додану вартість сплачені за митне оформлення товарів, які до державного бюджету були зараховані лише 02.02.2015. А тому, на думку відповідача, прийняті спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними, підстави для їх скасування - відсутні.
		 
		Товариство з додатковою відповідальністю «ЖЛ» не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
		Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області було проведено позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством з додатковою відповідальністю «ЖЛ» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий, березень 2015року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий, березень 2015року.
		 
		Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3,  198.6  статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення податку на додану вартість за березень 2015 на суму 28740,00грн. по взаємовідносинах з Приватним підприємством «ОРІМ»; пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за лютий 2015 року на суму 171707,00грн.; пунктів 200.4, 200.14а статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яку підприємство мало заявити до відшкодування з бюджету за лютий 2015 року в сумі 305822,00 та занижено суму податку на додану вартість, яку підприємство мало заявити до відшкодування з бюджету за  березень 2015 року.
		 
		За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28.05.2015 №3312/06-25-15-01/37546647 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.06.2015 №0003851501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодуванню податку на додану вартість за лютий 2015 року на 171707,00грн. та застосовано фінансові санкції в сумі 85854,00грн.; №0003861501, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року на 305822,00грн. та за березень 2015року на 71260,00грн.;  №0003871501 яким позивачу зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2015 року в розмірі 28740,00грн.
		 
		Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством «ОРІМ» щодо придбання маркетингових послуг, які мали місце в січні-березні 2015 року з огляду на нікчемність укладеного правочину, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Вказаний висновок сформовано відповідачем на підставі акта перевірки Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі міста Києва щодо фінансово-господарської діяльності Приватного підприємства «ОРІМ», яким встановлено штучність формування останнім показників податкової звітності та відсутності реальності господарських операцій між позивачем з Приватним підприємством «ОРІМ» щодо придбання маркетингових послуг. Також відповідач зазначає про неправомірність віднесення позивачем до податкового кредиту за січень 2015 року податку на додану варітьсь у розмірі 158265,02грн., сплаченого згідно ВМД від 30.01.2015 №101060000/2015/001123 та  №101060000/2015/001160, які, на думку податкового органу, підлягали віднесенню до податкового кредиту за лютий 2015 року.
		 
		Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		 
		Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		 
		Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		 
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		 
		Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). 
		 
		З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання. 
		 
		Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.
		 
		Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством «ОРІМ» було укладено договір про надання маркетингових послуг із зазначенням видів і переліку маркетингових послуг, які контрагент надавав позивачу в січні-березні 2015 року. Реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором, додатками до вказаного договору, актами здачі-прийняття послуг та податковими накладними. Розрахунок на надані послуги було проведено між сторонами у безготівковій формі в повному обсязі, про що свідчить наявні в матеріалах справи платіжні доручення. 
		 
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що придбані у контрагента послуги використано позивачем в межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що узгоджується з видами господарської діяльності Товариства з додатковою відповідальністю «ЖЛ».
		 
		До того ж, на момент вчинення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
		 
		Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на акт перевірки Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі міста Києва щодо фінансово-господарської діяльності Приватного підприємства «ОРІМ», як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки викладена у спірному акті податкова інформація не містить жодних висновків щодо наявності в діях позивача порушень вимог податкового законодавства та не містить жодних висновків щодо невідповідності господарських відносин Приватного підприємства «ОРІМ» з позивачем.
		 
		Верховний Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. 
		 
		А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. 
		 
		Лише за умови підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у розглядуваній справі, платник не несе відповідальності за порушення допущені його постачальниками, якщо не буде доведено безпосередню участь платника у зловживанні та штучному формуванні показників податкового обліку.
		 
		Натомість, податковою інспекцією не наведено жодних доводів щодо наявності в діях Товариства з додатковою відповідальністю «ЖЛ» ознак неправомірних дій.
		 
		Також, податковим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
		 
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Приватним підприємством «ОРІМ». Судами не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.           
		 
		Також судами обґрунтовано відхилено доводи суб'єкта владних повноважень щодо безпідставності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2015 року сум податку на додану вартість у розмірі 158265,02грн. сплачених згідно ВМД  від 30.01.2015 №101060000/2015/001123 №101060000/2015/001160, які, на думку податкового органу, підлягали віднесенню до податкового кредиту за лютий 2015 року, з огляду на наступне.
		 
		Статтею 36 Податкового кодексу України  (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено податковий обов'язок платника податку, крім іншого, обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
		 
		Відповідно до пункту  198.2  статті  198 Податкового кодексу України  (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до вимог пункту 187.8  статті187 Податкового кодексу  України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
		 
		Відповідно до пункту 1 статті 297 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі ввезення товарів на митну територію України суми митних платежів, нараховані органом доходів і зборів, підлягають сплаті до Державного бюджету України платником податків до або на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення, крім випадків, якщо відповідно до цього Кодексу товари ввозяться на митну територію України із звільненням від оподаткування митними платежами.
		 
		Судами встановлено та не заперечується відповідачем, що 30.01.2015 позивачем було подано до митного оформлення ВМД №101060000/2015/001123, №101060000/2015/001160 та сплачено цього ж дня Житомирській митниці суму податку на додану вартість у розмірі 62539,00грн. (згідно   ВМД  №101060000/2015/001123) та у розмірі 95726,02грн. (згідно  поданої 30.01.2015 ВМД  №101060000/2015/001160).
		 
		А отже, позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту сплачені суми податку на додану вартість у загальному розмірі 158265,02грн. за січень 2015 року, адже саме 30.01.2015 платником було подано  ВМД  №101060000/2015/001123 та №101060000/2015/001160 до митного оформлення.
		 
		Таким чином, позивач правомірно в декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року при визначенні суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, враховано податковий кредит, сформований в січні 2015 року у вигляді 13441,67грн. податку на додану вартість, сплаченого у вартості маркетингових послуг Приватному підприємству «ОРІМ», та 158265,02грн. цього податку, сплаченого за ввезення на митну територію України товарів.
		 
		Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкової звітності.
		 
		Враховуючи викладене та з огляду на положення частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у межах доводів та вимог касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від   12.06.2015 №0003851501, №0003861501 та №0003971501 є правильним.
		 
		За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		 
		Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та  (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення.
		 
		Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 та ухвалу  Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 у справі №806/2388/15 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		-------------------
		 
		-------------------
		 
		-------------------
		В.В. Хохуляк
		Л.І. Бившева
		Т.М. Шипуліна
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...