Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/7651/14-к : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України; Клопотання слідчого, прокурора, сторони кримінального провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2018.
Дата набрання законної сили: 07.11.2018
Номер судового провадження: 13-34зво18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		07 листопада 2018 року
		м. Київ
		Провадження № 13-34зво18
		 
		Велика Палата Верховного Суду в складі:
		 
		головуючого ОСОБА_1 ,
		 
		судді-доповідача ОСОБА_2 ,
		 
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
		 
		розглянула заяву ОСОБА_17 про перегляд постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом,
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,
		учасників судового провадження:
		прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_19 ,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Історія провадження у кримінальній справі
		 
		10 листопада 2010 року щодо ОСОБА_17 порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 368 Кримінального Кодексу України (далі  КК) 
		11 листопада 2010 року ОСОБА_17 затримано в порядку ст. 115 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК 1960 року).
		Постановою від 12 листопада 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва продовжив строк затримання ОСОБА_17 до десяти діб.
		19 листопада 2010 року ОСОБА_17 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
		У цей же день Голосіївський районний суд м. Києва обрав ОСОБА_17 запобіжний захід у вигляді взяття під варту. 
		Цю постанову місцевого суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року. 
		Постановою того ж місцевого суду від 10 січня 2011 року ОСОБА_17 продовжено строк тримання під вартою до трьох місяців.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року вказану постанову місцевого суду залишено без змін.
		Голосіївський районний суд м. Києва постановою від 10 лютого 2011 року продовжив ОСОБА_17 строк тримання під вартою до чотирьох місяців.
		Апеляційний суд м. Києва постановою від 10 березня 2011 року продовжив  ОСОБА_17 строк тримання під вартою до шести місяців.
		12 травня 2011 року прокуратура Голосіївського району м. Києва передала Голосіївському районному суду м. Києва для розгляду кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_17 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 5 ст. 191 КК.
		Цей місцевий суд постановою попереднього розгляду справи від 10 червня 2011 року кримінальну справу призначив до судового розгляду на 15 червня 2011 року та залишив щодо ОСОБА_17 без зміни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Також цей суд постановами від 11 серпня 2011 року та 12 березня 2012 року відхилив клопотання ОСОБА_17 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, а постановою від 5 лютого 2014 року залишив без задоволення клопотання підсудного про скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
		11 березня 2014 року ОСОБА_17 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про звільнення його з під варти.
		 
		Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ухвалою від 14 квітня 2014 року заяву ОСОБА_17 щодо незаконного тримання під вартою задовольнив та звільнив його з-під варти в залі суду.
		 
		Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 07 травня 2014 року скасував вищевказану ухвалу слідчого судді, а матеріали за заявою ОСОБА_17 повернув Шевченківському районному суду м. Києва на новий розгляд у зв`язку з порушенням слідчим суддею правил територіальної підсудності та розгляду заяви за Кримінальним процесуальним Кодексом України (далі  КПК), замість КПК 1960 року.
		 
		Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва під час повторного розгляду заяви ОСОБА_17 про звільнення з-під варти ухвалив 27 травня 2014 року рішення про направлення заяви до Голосіївського районного суду м. Києва за підсудністю.
		У зв`язку з неодноразовою неявкою підсудного у судові засідання цей суд постановою від 10 вересня 2014 року оголосив ОСОБА_17 у розшук та зупинив провадження у справі до його розшуку.
		Постановою від 21 квітня 2016 року суд кримінальну справу щодо ОСОБА_17 повернув прокурору Київської місцевої прокуратури № 1 на додаткове розслідування.
		Цю постанову було скасовано Апеляційним судом м. Києва ухвалою від 22 серпня 2017 року, а кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
		 
		На даний час розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_17 не закінчено. Вона перебуває у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва.
		 
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 липня 2017 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_17 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року.
		 
		Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини
		 
		Рішенням Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) у справі «Красюков та інші проти України» від 12 квітня 2018 року (заява № 71560/13), яке набуло статусу остаточного 03 травня 2018 року (у текст рішення 23 травня 2018 року було внесено зміни), констатовано порушення щодо ОСОБА_17 підпункту «с» п. 1, п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю досудового тримання заявника під вартою, незаконним досудовим триманням під вартою з 10 травня по 10 червня 2011 року (не було ухвалено жодної постанови), відсутністю у постанові суду від 10 червня 2011 року дати закінчення тримання під вартою та обґрунтування продовження строку тримання заявника під вартою.
		 
		ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити ОСОБА_17 5900 євро відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
		 
		Зміст заяви про перегляд судового рішення
		 
		У заяві (з доповненнями до неї) про перегляд постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року (попередній розгляд кримінальної справи) та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року у зв`язку з встановленням рішенням ЄСПЛ у справі «Красюков та інші проти України» порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні його справи судом, ОСОБА_17 (далі  заявник) порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції з закриттям провадження та скасування постанови попереднього розгляду кримінальної справи в частині обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 
		 
		Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень, заявник мотивує це законністю та обґрунтованістю ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду від 14 квітня 2014 року, якою його було звільнено з-під варти. Зазначає, що при існуванні нескасованої ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року, продовжує діяти рішення про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке було ухвалено постановою попереднього розгляду Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року. Заявник вважає, що саме такий захід індивідуального характеру зможе відновити його попередній юридичний стан.
		 
		Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 459, ч. 3 ст. 463 КПК встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом, є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою Верховного Суду.
		 
		Мотивування та висновки Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав за необхідне залишити заяву без задоволення, вивчивши наявні матеріали за заявою та перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 
		 
		Держава Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).
		Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві з огляду на ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі  Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Крім того, відповідно до ст. 2 Закону № 3477-IV та ст. 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
		Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом, іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3477-IV виконання рішення суду передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
		Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
		Положення глави 3 Закону № 3477-IV передбачають, що констатоване ЄСПЛ порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.
		Згідно зі ст. 10 цього Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
		Ці положення узгоджуються з Рекомендацією № R (2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів, згідно з якою повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
		- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні,  наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
		- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		У заяві ОСОБА_17 про перегляд ухвали апеляційного суду та постанови попереднього розгляду місцевого суду висловлено прохання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ такого заходу індивідуального характеру, як розгляд справи зі скасуванням судового рішення апеляційного суду з закриттям провадження та скасування постанови попереднього розгляду кримінальної справи в частині обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Разом з тим, рішення ЄСПЛ не містить висновку про те, що встановлені стосовно ОСОБА_17 порушення Конвенції були спричинені такими рішеннями судів, існування яких й надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням (ухвали апеляційного та постанови місцевого судів).
		ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_17 у нових скаргах (поданих після прийняття ЄСПЛ первинної скарги) вказував на несправедливість апеляційного провадження, що завершилося постановленням ухвали апеляційного суду від 07 травня 2014 року, та відмови у задоволенні апеляційної скарги заявника на постанову суду першої інстанції від 10 вересня 2014 року. Також скаржився за п.1 ст. 6 Конвенції, що його не було повідомлено про засідання апеляційного суду від 07 травня 2014 року, яке відбулося за його відсутності. Він також посилався на підпункт «с» п. 1 ст. 5 та ст. 18 Конвенції, вказуючи, що апеляційний суд відмовив у розгляді справи по суті, та відхилив його апеляційну скаргу на постанову від 10 вересня 2014 року, якою суд першої інстанції постановив затримати його та доставити до суду для подальшого обрання запобіжного заходу.
		ЄСПЛ вважав, що нові скарги не є уточненням первинної скарги заявника, і вважав недоречним розглядати ці питання окремо. Ухвалив розглянути їх в окремій заяві.
		При цьому ЄСПЛ визнав обґрунтованими скарги щодо надмірної тривалості тримання під вартою на досудовому слідстві, незаконного тримання під вартою без ухвалення відповідного процесуального рішення, а також на відсутність у постанові місцевого суду від 10 червня 2011 року дати закінчення тримання під вартою та обґрунтування продовження строку тримання під вартою.
		За наслідками розгляду заяви ОСОБА_17 . ЄСПЛ вирішив надати йому справедливу сатисфакцію у вигляді присудження 5900 євро компенсації у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_17 , а саме оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв`язку із цим грошова компенсація, дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень.У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
		З урахуванням наведеного та з огляду на зазначені норми міжнародного і національного законодавства встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
		 
		Стосовно ОСОБА_17 таке повне відновлення, зокрема шляхом скасування ухвали апеляційного суду (порушень Конвенції під час постановлення цієї ухвали в рішенні ЄСПЛ не констатовано) та постанови суду першої інстанції неможливе. 
		 
		Визнані порушення прав заявника мали місце у минулому, а на час розгляду заяви ОСОБА_17 . Великою Палатою Верховного Суду він не зазнає негативних наслідків порушень тих його прав, яких було визнано ЄСПЛ (не знаходиться під вартою).
		Враховуючи, що з рішення ЄСПЛ не вбачається підстав для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_17 , його заяву має бути залишено без задоволення.
		Ураховуючи викладене та керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Далі - Закон № 2147-VIII), параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Заяву ОСОБА_17 про перегляд постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом залишити без задоволення.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1 
		Суддя  доповідач  ОСОБА_2 
		Судді:  ОСОБА_3  ОСОБА_10 
		ОСОБА_4  ОСОБА_11 
		ОСОБА_7   ОСОБА_12  
		ОСОБА_5  ОСОБА_13 
		ОСОБА_6  ОСОБА_14  
		ОСОБА_8   ОСОБА_15  
		ОСОБА_9   ОСОБА_16

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...