Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 405/2391/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2018.
Дата набрання законної сили: 07.11.2018
Номер судового провадження: 61-21846ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 405/2391/15-ц
		провадження № 61-21846св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - ОСОБА_2,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 грудня 2016 року у складі судді Іванової Л. А. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року у складі суддів: Іванової Л. А., Шумейко Ю. В., Береді Я. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 травня 2004 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис за № 240, від шлюбу дітей не мають. Зазначила, що стосунки між ними, як подружжям погіршилися, між ними втрачено взаєморозуміння та довіра, подружні відносини фактично припинені з 05 листопада 2014 року, вважала, що причини, які спонукали її наполягати на розірвані шлюбу з відповідачем обґрунтовані і подальше спільне життя з відповідачем, як подружжя, та збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам.
		 
		За час шлюбу з відповідачем вони набули наступне майно: малосімейну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 19,3 кв. м (житлова 10,5 кв. м) вартістю 175 000 грн; автомобіль Volkswagen Golf, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 65 000 грн; гаражне приміщення АДРЕСА_3, вартістю 100 000 грн, а всього майна на загальну суму 340 000 грн, які підлягають поділу рівними частками, тобто по 170 000 грн, а саме: виділити їй у власність малосімейну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 19,3 кв. м (житлова 10,5 кв. м) вартістю 175 000 грн, а відповідачу залишити у власності автомобіль Volkswagen Golf, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 65 000 грн; гаражне приміщення АДРЕСА_3, вартістю 100 000 грн. Різницю в 5 000 грн вона має сплатити відповідачу.
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року, позов задоволено частково.
		 
		Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який було зареєстровано 15 травня 2004 року Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис за № 240. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
		 
		Рішення судів мотивовано тим, що позивач не надала доказів того, що джерелом набуття майна, яке вона просила поділити, є спільні кошти подружжя або їх спільна праця.
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу у якій просила скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та у цій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються тільки в частині відмови у задоволенні позову про поділ майна. У іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосовано положення статей 60, 61 СК України та частини третьої статті 368 ЦК України. Крім того, відповідачем не було надано суду жодного доказу, що отримані ним кошти від договорів банківського вкладу були витрачені саме на купівлю квартири, а у договорі купівлі-продажу спірної квартири не зазначено, що квартира придбана за його особисті кошти, а отже квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Акцентується увагу на тому, що у період шлюбу лише позивач працювала і отримувала заробітну плату, а відповідач ніколи і ніде не працював. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу, просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Вказав на те, що спірну квартиру він придбав за власні кошти, гараж не належав йому на праві власності, а перебував у користуванні як члена кооперативу, а кошти на придбання автомобіля було йому подаровано до дня народження.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що 15 травня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис за № 240. 
		 
		Під час шлюбу, 24 грудня 2009 року, відповідно договору купівлі-продажу, відповідачем придбано квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 19,3 кв. м (житлова 10,5 кв. м). Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2
		 
		09 вересня 2015 року ОСОБА_2 було придбано автомобіль Volkswagen Golf, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який було продано під час шлюбу.
		 
		Згідно довідки від 06 листопада 2015 року № 24 у період з 17 листопада 2009 року по 03 вересня 2015 року ОСОБА_2 користувався спірним гаражем, що знаходиться у гаражному кооперативі «Автолюбитель - 10».
		 
		Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
		 
		Тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		 
		Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
		 
		Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
		 
		У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
		 
		Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Встановивши, що автомобіль Volkswagen Golf, було продано під час шлюбу, а гараж АДРЕСА_3, перебував у користуванні ОСОБА_2, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову про поділ майна у цій частині.
		 
		При відмові у задоволенні позову про поділ квартири, суди зробили висновок, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбана за кошти, отримані від продажу попередньої квартири АДРЕСА_1, належної відповідачу на праві власності ще до реєстрації шлюбу з позивачем.
		 
		Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів з таких підстав.
		 
		У статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. 
		 
		Аналіз змісту договору купівлі-продажу квартири № 2335 від 24 грудня 2009 року свідчить, що він укладений ОСОБА_2 за згодою дружини ОСОБА_1 (пункт 9 договору).
		 
		За таких обставин висновок судів про те, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя є передчасним.
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення в частині поділу квартири постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені рішення в частині поділу квартири скасувати і направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині оскаржені рішення слід залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року скасувати в частині поділу квартири. 
		 
		В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року залишити без змін.
		 
		Справу № 405/2391/15-ц в частині поділу квартири передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                      В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                                                  Н. О. Антоненко
		 
		В. І. Журавель
		 
		В. М. Коротун
		 
		В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...