Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/715/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 13.11.2018. Зареєстровано: 14.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2018.
Дата набрання законної сили: 12.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 листопада 2018 року 
		Київ
		справа №727/715/17
		адміністративне провадження №К/9901/50994/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В.,розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги та зобов`язання відповідача вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А., Полотняка Ю.П. від 12 квітня 2018 року,
		В С Т А Н О В И В :
		У січні 2016 року звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив: визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену Порядком № 975.
		В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що ним була подана заява до Міністерства оборони України та додані всі необхідні документи, проте йому було відмовлено у зв`язку з тим, що інвалідність встановлена до набуття чинності Порядку № 975.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, у відповідності до статті 16 Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499 (далі - Порядок № 499).
		Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, виходив з того, що Міністерство оборони України у встановленому порядку не розглянуло заяву позивача та не прийняло рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, чим допустило порушення права на належний розгляд поданої ОСОБА_2 заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно.
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
		Приймаючи рішення про задоволення апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд виходив з того, що інвалідність встановлена позивачу у 2009 році із заявою про виплату одноразової грошової допомоги позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 лише у травні 2016 року, тобто з дня встановлення інвалідності до дня звернення позивача з заявою пройшло більше ніж три роки. 
		Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2017 року.
		У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності. Посилаючись на норми Порядку № 499, зазначає, що отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи виникло з моменту встановлення йому ІІІ групи інвалідності з 18 травня 2009 року, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у зв`язку з чим відповідач повинен вирішити питання про призначення і виплату йому одноразової грошової відповідно до Порядку № 499.
		Від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в Збройних силах в період з 01 серпня 1972 року по 17 квітня 1999 року на різних посадах.
		У квітні 1999 року ОСОБА_1 звільнений з лав Збройних Сил України за станом здоров`я, що підтверджується витягом з наказу про звільнення № 76 від 16 квітня 1999 року.
		18 травня 2009 року комісією МСЕК ОСОБА_2 було встановлено ІІІ групу інвалідності, захворювання пов`язане із захистом Батьківщини при виконанні службових обов`язків, що підтверджується довідкою серії ПОВ №014463.
		Відповідно до довідки МСЕК серії 10ААВ №936355 від 05 червня 2014 року ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново.
		04 травня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 975.
		Чернівецький обласний військовий комісаріат листом № 5595 від 27 липня 2016 року повернуто без реалізації документи позивачу, оскільки інвалідність заявнику встановлено у 2009 році, тобто до набрання чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої прийнято Порядок № 975.
		Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Згідно частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом другим Порядку № 499, передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
		Відповідно до пункту другого Порядку № 975, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 (в редакції чинній на час звернення позивача за допомогою) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
		Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
		Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
		Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16 та від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак, у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційним судом, на підставі неправильного застосування норм матеріального права, скасоване законне рішення суду першої інстанції 
		Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
		Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		З огляду на те, що суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, то в силу статті 352 КАС України касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року скасуванню.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року скасувати.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2017 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Я.О. Берназюк 
		Судді: М.І. Гриців 
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...