Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 234/16726/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про позбавлення батьківських прав.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2018.
Дата набрання законної сили: 07.11.2018
Номер судового провадження: 61-7304ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		07 листопада 2018 року                                                              
		м. Київ                                                                   
		 
		справа № 234/16726/16-ц
		провадження № 61-7304св18 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - ОСОБА_2,
		третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Дундар І. О., Корчистої О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 04 березня                2006 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано 22 травня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 грудня 2012 року з                  ОСОБА_2 стягнуто аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі       1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 листопада    2006 року і до повноліття дитини. 27 березня 2014 року син ОСОБА_3 на підставі медичного висновку № 16-800/11 визнаний дитиною інвалідом до 16 років у зв'язку із захворюванням на «цукровий діабет 1 типу тяжкої форми, з високим ризиком для життя». Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, своєю поведінкою лякає дитину і завдає шкоду її психологічному розвитку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до                     ОСОБА_1 про оспорювання батьківства, в якому просив виключити відомості про його батьківство з актового запису від 02 вересня 2006 року № 1083 Відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області про народження ОСОБА_4,                   ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Ухвалою Краматорського міського суд Донецької області від 06 грудня 2016 року вказані позови об'єднано в одне провадження.
		 
		Ухвалою Краматорського міського суд Донецької області від 08 червня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства залишено без розгляду.
		 
		Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20 червня 2017 року у складі судді Ткачової С. М. позов ОСОБА_1, яка діє інтересах малолітнього                 ОСОБА_4, задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно            ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету судовий збір у розмірі 640 грн. 
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції врахував висновки психологічного центру управління освіти Краматорської міської ради від 12 січня 2017 року № 01-26/79 та від 20 червня 2017 року № 01-26/946, якими підтверджено негативне ставлення дитини до батька, та висновок Органу опіки та піклування Краматорської міської ради від 14 червня 2017 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина, і дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання дитини.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 20 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поведінка відповідача щодо ухилення від утримання своєї дитини є винною, однак зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і що в матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідача, зокрема дані про жорстоке поводження, насильство, застосування недопустимих методів виховання, приниження людської гідності дитини з боку батька, а також відсутні відповідні медичні висновки про його хронічний алкоголізм або захворювання на наркоманію, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 Сам ОСОБА_2 прагне брати участь у вихованні дитини, однак проживає окремо від неї, що створює додаткові труднощі для побачень з дитиною.
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосована стаття 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Під час проведення судово-генетичної експертизи відповідач у присутності медичних працівників принижував гідність сина ОСОБА_4, жодного разу не з'явився до сина в лікарню, ухилявся від сплати аліментів. Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 19 липня 2017 року відповідач був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей). Розглядаючи цей спір, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків та не бажає бути батьком дитини. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального Кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності                15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпунктів 4, 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		08 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року відкрито провадження у цій справі, ухвалою від 22 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. 
		 
		Судами встановлено, що з 04 березня 2006 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано 22 травня 2009 року.
		 
		Сторони є  батьками неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю ОСОБА_1 у квартирі           АДРЕСА_1.
		 
		Батько дитини ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		 
		Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12Закону України «Про охорону дитинства»). 
		 
		Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Відповідно до статті 141 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя,  поважати дитину.
		 
		Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
		 
		Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_4, учня 4-А класу Краматорської загальноосвітньої школи № 26 (не спілкується з учителями, не відвідує батьківські збори), що підтверджується довідкою директора Краматорської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 26 Краматорської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 188.
		 
		Заборгованість ОСОБА_2 за аліментами в період з 01 серпня 2014 року                            по 10 червня 2016 року становила 13 902 грн 69 коп., з 21 червня по 09 вересня             2016 року - 1 209 грн 49 коп., з 07 травня 2013 року по 31 грудня 2016 року -                 29 811 грн 45 коп., у грудні 2016 року відповідачем сплачено аліменти в сумі                 1 649 грн 84 коп., а в січні 2017 року - 675 грн 76 коп., що підтверджується розрахунками заборгованості.
		 
		Встановлено, що мати ОСОБА_4 - ОСОБА_1 багато часу приділяє вихованню дитини, в якої є все необхідне для навчання та розвитку. Батько не брав участі у вихованні дитини. Син про нього ніколи не згадував, що підтверджується характеристикою, наданою учню 4-А класу Краматорської загальноосвітньої школи           І-ІІІ ступенів № 26 ОСОБА_4 
		 
		Згідно з висновками психологічного центру управління освіти Краматорської міської ради Донецької області від 12 січня 2017 року № 01-26/79 та від 20 червня 2017 року № 01-26/946 у ході проведених психологічних обстежень було встановлено, що рівень сформованості когнітивних процесів у ОСОБА_4 низький. Ставлення дитини до себе позитивне. На час обстеження хлопчик вербалізує позитивне ставлення до матері. Спостерігається позитивне ставлення до рідних з боку матері. Під час обстеження встановлено порушення емоційного зв'язку з біологічним батьком, дитина дуже негативно сприймає образ батька, намагається уникати розмов про нього. За даними психодіагностики можна зробити висновок, що емоційної переваги хлопець надає матері та негативно ставиться до батька. Негативні переживання спостерігаються у дитини навіть коли хлопчика запитують про батька. ОСОБА_4 рекомендовано пройти курс психотерапії з метою подолання  фобій та тривожних станів, які виникають на фоні згадувань про біологічного батька.
		 
		Постановами Краматорського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 23 грудня 2005 року, від 03 грудня 2007 року та від 29 грудня 2008 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за статтями 129 (погроза вбивством), 296 (хуліганство) КК України за результатами перевірок, проведених за заявою позивача щодо завдання їй відповідачем тілесних ушкоджень.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки.
		 
		Разом з тим ОСОБА_2  не має захворювань на наркоманію, що підтверджується сертифікатами про проходження профілактичного наркологічного огляду                    від 07 лютого 2008 року та від 27 серпня 2014 року.
		 
		Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 23 лютого 2017 року ОСОБА_2 встановлено 3-ю групу інвалідності. Вказана інвалідність стала наслідком нещасного випадку на виробництві, в результаті якого він отримав травму хребта.
		 
		Органом опіки та піклування Краматорської міської ради від 14 червня 2017 року              № 01-29/3092 надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Згідно з цим висновком ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю ОСОБА_1, яка займається його вихованням, лікування та утриманням, турбується про його здоров'я та побут, займається оздоровленням, створила належні умови для проживання і розвитку. Батько дитини ОСОБА_2 проживає окремо, з сином спілкується епізодично, не займається його вихованням і утриманням, не цікавиться його життям, здоров'ям, розвитком, не проявляє батьківської турботи і уваги. Неповнолітній син сторін є дитиною-інвалідом до 16 років. З діагностичного обстеження малолітнього ОСОБА_4, яке було проведено на запит суду психологічною службою Управління освіти Краматорської міської ради, встановлено, що у дитини під час обстеження спостерігаються порушення емоційного зв'язку з рідним батьком. Дитина відмовляється від спогадів про батька, уникає розмов на цю тему; на жодному малюнку не зафіксована фігура батька. Згідно з інформацією адміністрації дошкільного навчального закладу № 89, загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 26 батько ОСОБА_2 навчальні заклади відвідував епізодично, участі у вихованні сина не брав. Згідно з результатами судово-генетичної експертизи щодо оспорювання батьківства ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_4 він є батьком, але звернення до суду з подібним позовом свідчить про відсутність у нього батьківських почуттів до сина. Таким чином, ОСОБА_2 самоусунувся від виховання та утримання малолітнього сина.  
		 
		Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання сина ОСОБА_4, не спілкується з ним, не приймає участі в його вихованні, не цікавиться його здоров'ям та успіхами в школі.
		 
		Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України                          від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного  життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального  самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні    недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.     Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. 
		 
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
		 
		Позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. 
		 
		Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що висновок Органу опіки та піклування Краматорської міської ради від 14 червня 2017 року № 01-29/3092 містить перелік зібраних у справі матеріалів, пояснення сторін, посилання на норми права. При цьому в наданому висновку відсутні дані про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківського обов'язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересам дитини.
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
		 
		Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		 
		В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).
		 
		Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
		 
		Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.
		 
		Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		 
		Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
		 
		Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка батька відносно своєї дитини свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки. 
		 
		У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
		 
		Суд  апеляційної інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази і врахував сукупність усіх чинників і факторів, тому оскаржуване судове рішення відповідає нормам міжнародного права та практиці ЄСПЛ.
		 
		Апеляційним судом взято до уваги, що після травмування хребта ОСОБА_2 тривалий час проходив лікування та був позбавлений можливості спілкуватися із сином, а також - пояснення відповідача про те, що після відвідування школи та спілкування із сином  він побачив страх дитини перед тим, що про цю зустріч може дізнатися мати, тому вирішив більше не травмувати сина в такий спосіб. У зв'язку з наведеним суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поведінка відповідача щодо його ухилення від утримання своєї дитини є винною, однак позбавлення його батьківських прав - це крайній захід, застосування якого за наведених вище обставин є недоцільним. 
		 
		Таким чином, апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 316 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України             2004 року), правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 ухилявся від виконання своїх обов'язків, а тому має бути позбавлений батьківських прав, не заслуговують на увагу, оскільки таке ухилення повинно бути навмисним, тобто особа має повністю розуміти наслідки своєї винної поведінки. ОСОБА_1 не довела свідомого небажання відповідача виконувати свої обов'язки з виховання дитини і до нього раніше не застосовувалися заходи впливу щодо необхідності змінити своє ставлення до сина, а  позбавлення батьківських прав є виключним і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав. 
		 
		Обставини справи встановлені апеляційним судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної   інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня            2006 року у справі «Проніна проти України»). 
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		                                               
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		 
		 
		Рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		                                                                   
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   О. В. Ступак   Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...