Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 242/1753/16 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2018.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 61-23381ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		31 жовтня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 242/1753/16-ц
		провадження № 61-23381св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О.,                   Крата В. І.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,
		третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року у складі судді Грегуль О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, у якому просив усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною, визначити спосіб участі у вихованні дитини.
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 перешкоджає йому               у спілкуванні з їх спільною дитиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		У вересні 2016 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, у якому просила обмежити право ОСОБА_4 на спілкування з дитиною до її повноліття, без позбавлення батьківських прав. 
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що спілкування ОСОБА_4  з їх спільною дитиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, шкодить нормальному розвиткові дочки.
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. 
		Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкоди                     у спілкуванні з дочкою. 
		Встановлено наступний графік спілкування ОСОБА_4                                       з неповнолітньою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1:
		-        першої та третьої п'ятниці кожного місяця з 17:00 год. до 19:00 год., першої та третьої неділі кожного місяця за місцем фактичного проживання ОСОБА_4;
		-        щовівторка та щочетверга з 18:00 год. до 20:00 год.;
		-        в день народження ОСОБА_4 з 16:00 год. 13 березня                          до 20:00 год. 14 березня кожного року;
		-        в день народження дитини з 16:00 год. 22 лютого до 20:00 год.                    23 лютого кожного непарного року;
		-        спільний відпочинок у межах України, а саме: влітку строком на один місяць з 01 серпня по 31 серпня та взимку строком на 15 днів                        з 01 лютого по 15 лютого.
		У задоволенні позову в іншій частині та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 має рівні права на участь                  у вихованні малолітньої дитини, прагне та бажає спілкуватися з дитиною, брати участь у її житті, однак відповідач чинить відповідні перешкоди                     у реалізації позивачем своїх прав та обов'язків по відношенню до дитини. Батько дитини не позбавлений батьківських прав, підстави для відсторонення його від участі у вихованні дитини відсутні, а встановлення часу та місця участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною за графіком згідно із висновком органу опіки та піклування є прийнятним та відповідає найкращим інтересам дитини. 
		У серпні 2017 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов'язків та особисту прихильність дитини до них, не враховані найкращі інтереси дитини. Також залишено без задоволення клопотання про призначення психолого-психіатричної експертизи, оскільки спілкування з батьком перешкоджатиме нормальному розвиткові дитини.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності             15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають спільну дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає  з матір'ю.
		Між сторонами існують неприязнені відносини, мати дитини перешкоджає спілкуванню неповнолітньої доньки із батьком.
		Згідно із частинами другою, третьою статті 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні               і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Відповідно до частин першої, другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
		Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, надала висновок про доцільність встановлення графіку спілкування батька ОСОБА_4 з малолітньою ОСОБА_6, яким враховуються інтереси, як дитини так і обох батьків.
		 
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з недоведеності матір'ю тієї обставини, що спілкування дочки з батьком перешкоджатиме її нормальному розвиткові.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня                 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2017 року без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                 В. І. Журавель
		 
		                        
		                                                                                                            Н.О. Антоненко
		 
		 
		                                                                                                            В.І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...