Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/10211/18-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: 13.11.2018. Зареєстровано: 14.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2018.
Дата набрання законної сили: 15.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна
		Донецький окружний адміністративний суд 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		12 листопада 2018 р. Справа№200/10211/18-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
		 
		Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського обєднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії,-
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (83003, Донецька область, м. Донецьк, вул. Огарева, 6-а) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Великоновосілького обєднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (85500, Донецька область, Великоновосілківський район, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) з позовними вимогами:
		- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року пенсії ;
		- зобовязати відповідача відновити виплату пенсії минулий час з урахуванням (доплат, надбавок, перерахунків) з моменту припинення 01.07.2016 року нарахованої по 30.06.2018 року (включно), окрім іншого допустити негайне виконання рішення суду у межах суми пенсії за один місяць.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та знаходиться на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. Вказує, що з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року не отримувала пенсійних виплат, вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними, оскільки відсутні правові підстави для припинення пенсійних виплат. 
		Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву (вих. № 7786/11-14 від 05.11.2018 року), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. У відзиві відповідач не заперечує фактперебування позивача на обліку, зазначає, що припинив не виплатив пенсію з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року, на підставі отриманої інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо тривалої відсутністю за місцем проживання позивача. Зважаючи на вказані обставини, керуючись п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування, виплата пенсії позивачу була призупинена. У звязку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. 
		Ухвалою суду від 12.10.2018 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін).
		Ухвалою суду від 12.11.2018 року відмовлено у задоволенні заяви Великоновосілківського обєднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 12.11.2018 року відмовлено у задоволенні заяви Великоновосілківського обєднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно дост.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
		Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
		ОСОБА_2 є громадянином України та зареєстрована за адресою: 83003, Донецька область, м. Донецьк, вул. Огарева, 6-а, що підтверджується паспортом громадянина України серії ВС № 000072. 
		Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1.
		04.04.2018 року позивачу видана довідка №0000508300 про те, що вона є особою, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
		Згідно листа відповідача позивач знаходиться на обліку в Великоновосілківському обєднаному Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та не отримав пенсію за віком з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року.
		Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо не виплати пенсії позивачу. 
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю
		За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України.
		Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
		Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.
		Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з'ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій відповідача ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України.
		З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
		Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
		-перебуває на території України на законних підставах;
		-має право на постійне проживання в Україні;
		- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Частиною 1 ст. 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
		Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
		Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абз. 7 ч. 1 ст. 12 цього Закону).
		Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абз. ч. 1 ст. 12 цього Закону).
		Згідно ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
		Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених уКонституції Україниконституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
		Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
		Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачеві) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 509.
		Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. 
		В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача, як і документи, які б свідчили про наявність визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі  Закон № 1058-IV) підстав для припинення виплати пенсії. Посилання відповідача на встановлення в ході інформаційного обміну з органами соціального захисту населення факту непідтвердження місця фактичного проживання позивача як підставу для зупинення виплати пенсії є безпідставними, оскільки отримання такої інформації не передбачено жодним нормативно-правовим актом у якості підстави для припинення нарахування та виплати пенсії.
		Зазначена довідка, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону.
		Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 365, соціальні виплати припиняютьсяу разі:
		1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
		2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
		3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
		4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
		5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
		Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
		Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
		Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
		Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
		Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
		Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
		1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
		2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
		3) у разі смерті пенсіонера;
		4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
		5) в інших випадках, передбачених законом.
		Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
		Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
		Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як одержання інформації результатів додаткової перевірки, тощо.
		Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
		У відзиві на адміністративний позов відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу посилається на постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
		Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
		Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
		Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
		Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
		Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.
		Аргументи представника відповідача щодо відсутності на цей час порядку виплати пенсій за минулий період, який має розробити Кабінет Міністрів України, суд вважає безпідставними, оскільки, Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 року і № 2-рп-99 від 02.03.1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
		Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
		Відповідно до ч. 2ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
		У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
		У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
		Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
		Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
		З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
		Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02).
		Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
		Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
		З огляду на викладене суд вважає, що невиплата пенсії позивачу з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року була здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
		А відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати призначеної позивачеві пенсії з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за період з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
		При цьому, суд зазначає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
		Відповідна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (провадження № Пз/9901/20/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 3 ст. 291 КАС України).
		Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
		Щодо вимог позивача про звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст. 371КАС Українинегайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
		Частиною 2 вказаної статті визначено, що суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
		Таким чином, позов ОСОБА_2 до Великоновосілківського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає у межах суми стягнення за один місяць - негайному виконанню.
		Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
		Ухвалою суду від 12.10.2018 року задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
		Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 139 КАС України судовий збір в сумі 704,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в дохід Державного бюджету України.
		За нормами ч. 4ст. 243 КАС Українисудове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
		Відповідно до ч. 2ст. 263 КАС Українисуд розглядає справи у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
		За правилами ч. 6 ст. 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
		Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (паспорт серії ВС № 000072, 83003, Донецька область, м. Донецьк, вул. Огарєва, 6-а) до Великоновосілківського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 103, смт. Велика Новосілка, Донецька область, 85500, код ЄДРПОУ 42171290) про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити.
		Визнати протиправними дії Великоновосілківського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати з 01.07.2016 року по 30.06.2018 року пенсії ОСОБА_1.
		Зобов'язати Великоновосілківське обєднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії за минулий час з урахуванням (доплат надбавок, перерахунків) ОСОБА_1, з моменту припинення 01.07.2016 року нарахованої по 30.06.2018 року (включно).
		Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобовязання Великоновосілківського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії за минулий час з урахуванням (доплат надбавок, перерахунків) ОСОБА_1, з моменту припинення 01.07.2016 року нарахованої по 30.06.2018 року (включно)  у межах суми стягнення за один місяць.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського обєднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 103, смт.Велика Новосілка, Донецька область, 85500, код ЄДРПОУ 42171290) судовий збір у розмірі 704,80 грн. на користь Державного бюджету України. 
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.11.2018 року.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
		 
		 
		Суддя Загацька Т. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...