Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7814/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 15.11.2018. Зареєстровано: 15.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2018.
Дата набрання законної сили: 28.02.2019
Результат оскарження 28.02.2019 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		12.11.2018Справа №  910/7814/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36)
		до: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву (01032, м. Київ, б-р Шевченка, 50г);
		2. Товарної біржі «КМФБ» (01133, м. Київ, вул. Димитрова, 5б);
		3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (02140, м. Київ, вул. Вишнякіська, б. 13, офіс 1)
		4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компані» (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 28а)
		про визнання незаконним та скасування протоколу про результати аукціону, наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, витребування нежитлової будівлі 
		 
		Представники учасників справи: 
		від прокуратури: Чорна О.М. (посвідчення №049954);
		від позивача: Зденик Т.В. (на підставі довіреності);
		від відповідача-1: Гармашов Б.С. (на підставі довіреності);
		від відповідача-2: не з'явився; 
		від відповідача-3: Косенко А.П. (на підставі довіреності);  
		від відповідача-4: Войтюк В.В. (на підставі ордеру)
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		 
		Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі також - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву (надалі також - відповідач-1), Товарної біржі «КМФБ» (надалі також - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (надалі також - відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компані» (надалі також - відповідач-4) про визнання незаконним та скасування протоколу про результати аукціону, наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, витребування нежитлової будівлі. 
		В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що під час досудового слідства у кримінальному провадженні № 42013000000000273 Генеральній прокуратурі України стало відомо про порушення вимог законодавства при приватизації нежитлового будинку по вул. Сагайдачного, 25, літ. «Д», в м. Києві, та про завдання збитків інтересам територіальної громади внаслідок продажу спірної будівлі на аукціоні за значно заниженою ціною, а саме із висновку судово-економічної експертизи від 18.06.2015 № 3091/15-45, проведеної у ході розслідування. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 позовну заяву Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради залишено без руху, надано прокурору строк до 28.06.2018 для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів відправлення відповідачу доданих до позовної заяви документів з переліком їх найменувань та доказі доплати судового збору у розмірі 00 грн 28 коп.
		27.06.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Заступника Генерального прокурора надійшла заява про усунення недоліків.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/7814/18, призначено підготовче засідання на 23.07.2018.
		20.07.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-4 надійшов відзив на позов, у якому просив відмовити у позові повністю.
		20.07.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-4 надійшло клопотання про продовження підготовчого засідання та про встановлення додаткового строку для подання доказів.
		23.07.2018 від відповідача-3 надійшла заява про продовження процесуального строку та оголошення перерви у підготовчому засіданні та заява про припинення представництва.
		23.07.2018 в підготовче засідання з'явилися представники прокуратури, відповідачів-1, 3, 4. Позивач та відповідач-2 в підготовче засідання уповноважених представників не направили.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/7814/18 на   30 днів, відкладено підготовче засідання у справі на  29.08.2018, продовжено відповідачам-1, 2, 3 строк для подання відзиву на позов до 13.08.2018.
		15.08.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив визнати поважними причини неподання доказів та встановити додатковий строк для надання письмових доказів, а також відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		27.08.2018 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли відповіді на відзив на позов відповідачів-3, 4.
		27.08.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
		27.08.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-3 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
		27.08.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-4 надійшли клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та заява про надання додаткових доказів.
		29.08.2018 в підготовче засідання з'явилися представники прокуратури, позивача, відповідачів-1, 3, 4. Відповідач-2 в підготовче засідання уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.
		В підготовчому засіданні представник відповідача-3 просив Суд встановити додатковий строк для надання письмових доказів, що стосуються структури власності та відносин контролю Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» у період виникнення спірних правовідносин.
		Представник відповідача-4 також просив Суд встановити додатковий строк для подання доказів.
		Як встановлено п.п. 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
		Заслухавши пояснення представників відповідачів-3,4 щодо причин неподання доказів у встановлений строк, Суд дійшов висновку про поважний їх характер, у зв'язку з чим клопотання відповідачів-3,4 про встановлення додаткового строку для подання доказів підлягає задоволенню.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2018, занесеною до протоколу судового засідання, встановлено відповідачам-3,4 додатковий строк для надання письмових доказів до 21.09.2018, відкладено підготовче засідання на 24.09.2018.
		21.09.2018 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача-3 та заяву відповідача-4 про приєднання доказів до матеріалів справи.
		21.09.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-3 надійшли заперечення на відповідь на відзив заступника Генерального прокурора та заперечення на відповідь на відзив позивача.
		21.09.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-4 надійшли заперечення.
		24.09.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-3 надійшла заява про продовження процесуального строку для подання доказів.
		24.09.2018 в підготовче засідання з'явилися представники прокуратури, позивача, відповідачів-1, 3, 4. Відповідач-2 в підготовче засідання уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.
		В підготовчому засіданні представник відповідача-3 просив Суд продовжити процесуальний строк для подання доказів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено відповідачу-3 строк для подання доказів до 08.10.2018.
		В підготовчому засіданні 24.09.2018 Судом оголошено перерву до 10.10.2018.
		09.10.2018 від через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли додаткові пояснення. 
		09.10.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-4 надійшли письмові пояснення.
		10.10.2018 в підготовче засідання з'явилися представники прокуратури, позивача, відповідачів-1, 3, 4. Відповідач-2 в підготовче засідання уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.
		У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
		10.10.2018 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.10.2018. 
		30.10.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-4 надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності. 
		31.10.2018 в підготовче засідання з'явилися представники прокуратури, позивача, відповідачів-1, 3, 4. Відповідач-2 в судове засідання уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.
		Представник відповідача-4 заявив усне клопотання про виключення Генеральної прокуратури України зі складу учасників справи. Представник відповідача-3 підтримав вказане клопотання.
		Представники прокуратури, позивача та відповідача-1 проти задоволення вказаного клопотання заперечили.
		В судовому засіданні 31.10.2018 Судом оголошено перерву до 07.11.2018.
		06.11.2018 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли заперечення на заяву відповідача-4 про застосування строків позовної давності.
		07.11.2018 в підготовче засідання з'явилися представники прокуратури, відповідачів-1, 3, 4. Позивач та відповідач-2 в судове засідання уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.
		В судовому засіданні Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив залишити без розгляду клопотання відповідача-4 про виключення Генеральної прокуратури України зі складу учасників справи, на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.
		Представник відповідача-4 подав клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, яке Судом задоволено, не виходячи до нарадчої кімнати, долучені подані докази до матеріалів справи.
		Представник відповідача-3 подав заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.
		Ухвалою від 07.11.2018, занесеною до протоколу судового засідання, судом залишено без розгляду клопотання відповідача-3 про приєднання до матеріалів справи доказів.
		В судовому засіданні 07.11.2018 Судом оголошено перерву до 12.11.2018.
		12.11.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про поновлення строків позовної давності.
		В судове засідання 12.11.2018 відповідач-2 уповноваженого представника не направив, був належним чином повідомлений про розгляд справи.
		Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. 
		Оскільки неявка відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні. 
		В судовому засіданні представники прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.
		Представники відповідачів-3,4 заперечили проти задоволення позовних вимог, просили відмовити у їх задоволенні. 
		Представник відповідача-2 надав пояснення по суті спору. 
		Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		В судовому засіданні 12.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
		ВСТАНОВИВ
		 
		Рішенням Київської міської ради від 31.03.2011 № 100/5487 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011-2012 роки» із змінами, прийнятими рішенням від 20.09.2012 № 65/8349, затверджено Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011-2012 роки, затверджено перелік об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації, делеговано Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву повноваження щодо приватизації об'єктів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва. 
		Так, до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах, за конкурсом включено з-поміж інших нежитловий будинок по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», загальною площею 381,3 кв.м (Додаток до рішення Київської міської ради від 20.09.2012 № 65/8349).
		Наказом Головного управління комунальної власності Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 29.10.2012 № 514 затверджено перелік об'єктів, що перебувають в комунальній власності територіальної громади міста Києва, повноваження щодо приватизації яких делегуються Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву згідно з додатком; наказано Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву забезпечити приватизацію об'єктів комунальної власності міста Києва відповідно до чинного законодавства України з питань приватизації.
		Наказом Регіонального відділенню Фонду державного майна України по м. Києву від 26.07.2013 № 1247 наказано здійснити приватизацію шляхом продажу на аукціоні об'єкта групи «А» комунальної власності територіальної громади міста Києва - нежилого будинку площею 381,3 кв.м., за адресою: 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», балансоутримувач - КП «Київжитлоспецексплуатація».
		На підставі Договору від 28.08.2013 № 3-К на проведення оцінки майна з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експерт-Груп» було проведено оцінку нежилого будинку площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», за наслідками чого складено Звіт про оцінку майна станом на 31.07.2013.
		Відповідно до вказаного звіту ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 31.07.2013 склала 1 840   764,00 грн.
		13.01.2014 відбувся аукціон з продажу об'єкта приватизації - двоповерхового нежилого будинку загальною площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», за наслідками якого переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак», що підтверджується протоколом Товарної біржі «КМФБ» № 1 про проведення аукціону від 13.01.2014.
		Наказом Регіонального відділенню Фонду державного майна України по м. Києву від 16.01.2014 № 21 затверджено протокол № 1 від 13.01.2014 проведення аукціону з продажу нежилого будинку загальною площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д»; наказано укласти договір купівлі-продажу нежилого будинку загальною площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргамак».
		20.01.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргамак" (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні №1319, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив нежитлову будівлю (літ. "Д") загальною площею 381,30 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25. Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації") від 16.10.2013 р. №057027-21857 документи, що посвідчують право користування або власності на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт приватизації, станом на 31.12.2013 p., не зареєстровані. Вказаний Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим №249. 
		На виконання умов Договору купівлі - продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні №1319 від 20.01.2014 Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Аргамак" в свою чергу прийняло нежитлову будівлю (літ. "Д") загальною площею 381,30 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25, що підтверджується Актом передачі нежитлової будівлі комунальної власності №1382 від 20.02.2014. 
		Надалі 13.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргамак" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Дим Компани" (покупець) було укладено Договір купівлі - продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупцю ? частину нежитлової будівлі (літ «Д») загальної площею 381,3 кв.м., яка розташована за адресою: Україна, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, будинок 25, а покупець приймає нерухоме майно та сплачує за нього обговорену грошову суму. Цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубльовою К.О. та зареєстровано в реєстрі за №270.
		Також 13.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргамак" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Дим Компани" (покупець) було укладено Договір купівлі - продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупцю ? частину нежитлової будівлі (літ «Д») загальної площею 381,3 кв.м., яка розташована за адресою: Україна, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, будинок 25, а покупець приймає нерухоме майно та сплачує за нього обговорену грошову суму. Цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубльовою К.О. та зареєстровано в реєстрі за №271.
		Право власності на вказане нерухоме майно на підставі Договорів купівлі - продажу від 13.06.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2014, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що об'єкт власності - нежилий будинок загальною площею 381,3 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», вибув з комунальної власності територіальної громади м. Києва за заниженою майже вдвічі ціною, оскільки під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013000000000273 установлено факт відчуження шляхом приватизації майна комунальної власності м. Києва, а саме нежитлової будівлі розташованої за адресою вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д» за заниженої ціною. Так, відповідно до висновку судово-економічної експертиз від 18.06.2015 № 3091/15-45, проведеної у межах кримінального провадження, враховуючи те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву продало нежитлові приміщення Товариству з обмеженою відповідальністю «Аргамак» за ціною 1 840   764,00 грн., розрахунково підтверджується недоотримання територіальною громадою м. Києва коштів у зв'язку із заниженням ринкової вартості та завдання збитків територіальній громаді м. Києва внаслідок укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.01.2014 № 1319 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргамак» на загальну суму 1   512   388,00 грн. Окрім того прокурор зазначає, що об'єкти-аналоги №№ 1, 2, 3, використані при порівняльному підході у Звіті про оцінку майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експерт-Груп», є некоректними відносно об'єкта оцінки. Також прокурор вказує, що відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», затвердженого протоколом зборів учасників товариства від 19.11.2010 № 5, єдиним засновником ТОВ «Аргамак» була компанія Лайф Ноулендж ЛТД (Life Knowledge LTD) (13.05.2010 зареєстрована на території Республіки Сейшельські Острови), яка опосередковано контролювала діяльність товариства, а отже, у силу імперативних вимог ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного майна» ТОВ «Аргамак» не могло бути покупцем державного майна в порядку приватизації. У зв'язку з цим прокурор вважає, що протокол проведення аукціону з продажу нежитлового будинку від 13.01.2014 та наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 16.01.2014 № 21 про затвердження протоколу № 1 від 13.01.2014 проведення аукціону з продажу нежилого будинку (м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д») підлягають визнанню незаконними та скасуванню. Разом з тим, як вважає прокурор, оскільки договір купівлі-продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні від 20.01.2014 № 1319, відповідно до якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргамак» придбало нежитлову будівлю загальною площею 381,30 кв. м по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», в м. Києві укладено із порушенням вимог приватизаційного законодавства, то є підстави для визнання його недійсним. Окрім того, прокурор зазначає, оскільки спірне нерухоме майно вибуло із власності держави всупереч чинному законодавству, у тому числі внаслідок вчинення кримінального правопорушення, та волі держави, наявні підстави для пред'явлення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компани», яке станом на даний час є власником спірного майна, відповідно до положень ст. 388 ЦК України.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-3 зазначає таке: заступник Генерального прокурора не мав права на звернення до суду з позовною заявою у справі №910/7814/18 в інтересах Київської міської ради; при поданні позовної заяви у справі №910/7814/18 обрано не належний спосіб захисту порушених прав в частині позовних вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння; приватизація Об'єкта була проведена у точній відповідності з положеннями Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з проходженням всіх етапів, прийняттям уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування всіх, передбачених законодавством, рішень, та вчиненням всіх дій, включаючи проведення оцінки Об'єкта; аргументи позивача щодо встановлення під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013000000000273 факту відчуження шляхом приватизації об'єкта за заниженою ціною, не можуть братися судом до уваги, оскільки, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України; частиною 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного майна», встановлено обмеження щодо статусу покупця, яке стосується лише самої особи покупця (ТОВ «Аргамак») та фізичної особи, яка здійснює контроль покупця (ТОВ «Аргамак»), і не стосується засновника (учасника) покупця, який є юридичною особою (Компанія Лайф Ноулендж ЛТД (Life Knowledge LTD); позивачем не доведена наявність підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 1319 від 20.01.2014. Окрім того, відповідач-3 вказує на пропуск позовної давності на звернення до суду з цим позовом, у зв'язку з чим заявив про застосування позовної давності до позовних вимог.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-4 зазначає, що ринкова вартість об'єкту, визначена у Звіті про оцінку майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експерт-Груп» станом на 31.07.2013, є справедливою та здійсненою відповідно до вимог чинного законодавства, в той час як   висновок судово-економічної експертизи від 18.06.2015 № 3091/15-45 не є експертизою в розумінні чинного ГПК України та не може бути належним доказом у справі. Також, відповідач-4 зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак» мав право бути покупцем об'єкта приватизації та не погоджується з позицією прокурора, що об'єкт нерухомості вибув з власності позивача поза його волею. Окрім того, відповідач-4 вказує на пропуск позовної давності на звернення до суду з цим позовом, у зв'язку з чим заявив про застосування позовної давності до позовних вимог.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується державою. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002   (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини 2   статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
		Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		Згідно зі ст.   15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Частинами 2, 3 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
		Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. 
		Таким чином, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. 
		Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		Частиною 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що      представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Відповідно до частини 3 статті 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		З положень частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному  фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 
		Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на  захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		За приписами ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.      
		Частиною 8 вказаної статті Закону визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
		Таким чином, будь-які порушення у цій сфері спричиняють шкоду інтересам держави та територіальної громади і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом.
		Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги      Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Частиною 1 статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
		Згідно з частиною 1 статті 10 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені      Конституцією України, цим та іншими законами.
		Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»      передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.
		Таким чином, Київська міська рада є органом, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від імені територіальної громади міста Києва повноваження щодо розпорядження майном      комунальної власності.
		Звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради обґрунтоване тим, що Київська міська рада як власник спірного об'єкта нерухомості - нежилого будинку (м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д») не здійснювала жодних заходів для поновлення порушених інтересів держави та повернення цього майна, яке вибуло з державної власності з порушенням вимог законодавства. На виконання вимог ч.4      ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура      листом від 12.06.2018 повідомила      Київську міську раду про пред'явлення позову в її інтересах.
		З огляду на вищенаведене, звернення Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з даним позовом направлено на захист охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Києва, уповноваженим органом якої є Київська міська рада.
		Відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (надалі також - Закон) цей Закон встановлює правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.
		Згідно зі ст. 3 Закону, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
		Як встановлено у ч. 1 ст. 8 Закону, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. 
		Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: 
		встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України;
		готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; 
		проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства;
		замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту; 
		замовляють проведення робіт із землеустрою.
		Для забезпечення виконання зазначених функцій органи приватизації можуть залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Фондом державного майна України.
		За приписами ст. 9 Закону, за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
		Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
		Продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. (ст. 13 Закону)
		У статті 17 Закону визначено порядок проведення аукціону.
		Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою. 
		Проведення аукціону з продажу об'єкта малої приватизації здійснюється в порядку, встановленому Фондом державного майна України.
		Уповноважена особа діє відповідно до угоди з органом приватизації. Угода повинна передбачати: строки проведення аукціону; початкову ціну об'єкта приватизації і порядок її зниження; розмір і порядок виплати винагороди; взаємні зобов'язання, умови розірвання угоди та майнову відповідальність сторін; інші умови на розсуд сторін договору. 
		Для участі в аукціоні покупці одержують квитки учасників аукціону, які повинні містити такі відомості: номер, під яким покупець бере участь у торгах; назву об'єкта (об'єктів), у торгах якого бере участь покупець; умови проведення аукціону. 
		На публічних торгах можуть бути присутні й інші особи, якщо вони внесуть вхідну плату. Розмір вхідної плати визначається органом приватизації. 
		Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором). До початку торгів ліцитатор описує об'єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. При цьому кожна наступна ціна, запропонована покупцями на аукціоні, повинна перевищувати попередню не менш як на 10 відсотків початкової ціни об'єкта. 
		Якщо протягом трьох хвилин після оголошення початкової ціни покупці не висловлюють бажання придбати об'єкт за оголошеною початковою ціною, ліцитатор, відповідно до умов угоди з органом приватизації, має право знизити ціну об'єкта, але не більш як на 10 відсотків. Якщо після такого зниження об'єкт не вдається продати, торги припиняються. 
		Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься початкова ціна об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об'єкта). 
		Протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об'єкта. 
		Протокол у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним. 
		У разі якщо на аукціон з продажу об'єкта малої приватизації надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону, право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. 
		Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. 
		У разі придбання об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу. 
		Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов'язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 
		Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", рішення Київської міської ради від 31.03.2011р. №100/5487 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011- 2012 роки" (зі змінами від 20.09.2012р. №65/8349), витягу з протоколу №131 засідання постійної комісії Київради з питань власності від 09.10.2012р. та наказу Головного управління комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.10.2012р. №514, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву від 26.07.2013 № 1247 наказано здійснити приватизацію шляхом продажу на аукціоні об'єкта групи «А» комунальної власності територіальної громади міста Києва - нежилого будинку площею 381,3 кв.м., за адресою: 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», балансоутримувач - КП «Київжитлоспецексплуатація». (Наказ від 26.07.2013 № 1247)
		На підставі Договору від 28.08.2013 № 3-К на проведення оцінки майна з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експерт-Груп» було проведено оцінку нежилого будинку площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», за наслідками чого складено Звіт про оцінку майна станом на 31.07.2013.
		Відповідно до Висновку про вартість майна за вказаним звітом, ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 31.07.2013 склала 1 840   764,00 грн.
		13.01.2014 Товарною біржею «КМФБ» проведено аукціон з продажу об'єкта приватизації - двоповерхового нежилого будинку загальною площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», за наслідками якого переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак» з ціновою пропозицією 1   840   764,00 грн, що підтверджується протоколом Товарної біржі «КМФБ» № 1 про проведення аукціону від 13.01.2014.
		Наказом Регіонального відділенню Фонду державного майна України по м. Києву від 16.01.2014 № 21 затверджено протокол № 1 від 13.01.2014 проведення аукціону з продажу нежилого будинку загальною площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д»; наказано укласти договір купівлі-продажу нежилого будинку загальною площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д», між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргамак».
		Звертаючись до суду з даним позовом прокурор вважає, що вказаний протокол Товарної біржі «КМФБ» про проведення аукціону з продажу нежитлового будинку від 13.01.2014 та наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 16.01.2014 № 21 про затвердження протоколу № 1 від 13.01.2014 проведення аукціону з продажу нежилого будинку (м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д») підлягають визнанню незаконними та скасуванню, посилаючись передусім на те, що під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013000000000273 встановлено факт відчуження шляхом приватизації комунальної власності м. Києва м. Києва - нежитлової будівлі в м. Києві по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д» за заниженою ціною. При цьому, в якості доказу прокурор посилається на Висновок судово-економічної експертизи від 18.06.2015 № 3091/15-45, у якому встановлено, що, враховуючи те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву продало нежитлові приміщення Товариству з обмеженою відповідальністю «Аргамак» за ціною 1 840   764,00 грн., розрахунково підтверджується недоотримання територіальною громадою м. Києва коштів у зв'язку із заниженням ринкової вартості та завдання збитків територіальній громаді м. Києва внаслідок укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.01.2014 № 1319 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргамак» на загальну суму 1   512   388,00 грн.
		Як вбачається з наданих в матеріали справи доказів, зокрема, ухвал Печерського районного суду міста Києва від 08.05.2018 у справі № 757/21870/18-к та від 24.10.2018 у справі № 757/51144/18-к, Управлінням з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42013000000000273 від 01.08.2013, зокрема, за фактами відчуження нежилого будинку комунальної власності міста Києва по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д» за заниженою вартістю, його незаконної приватизації неправомочною особою та подальшої легалізації, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 233 та ч. 2 ст. 209 КК України.
		Відповідно до ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		За приписами ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
		кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
		У ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Відповідно до ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		У ч. 1, 10 Кримінального процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
		Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
		Згідно з ч. 1 ст. 369 Кримінального процесуального кодексу України, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.
		Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду. (ч. 1 ст. 371 Кримінального процесуального кодексу України)
		За змістом ч. 3 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України, у мотивувальній частині вироку з-поміж іншого зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
		Отже, з наведених норм Кримінального процесуального кодексу України вбачається, що висновок експерта у межах кримінального провадження є доказом, який оцінюється у встановленому порядку судом, за наслідками чого приймається відповідне рішення по суті кримінального провадження.
		Проте, Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє судове рішення (вирок) за наслідками завершення кримінального провадження № 42013000000000273, яким з урахуванням Висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 18.06.2015 № 3091/15-45 встановлено факт відчуження шляхом приватизації комунальної власності м. Києва м. Києва - нежитлової будівлі в м. Києві по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д» за заниженою вартістю.
		Відтак, твердження прокурора про те, що під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013000000000273 встановлено факт відчуження шляхом приватизації комунальної власності м. Києва м. Києва - нежитлової будівлі в м. Києві по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д» за заниженою ціною не відповідають дійсності та є неспроможними. 
		Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Отже, Суд зазначає, що в межах цієї господарської справи прокурором не доведено наявність встановленого судовим рішенням факту відчуження шляхом приватизації комунальної власності м. Києва м. Києва - нежитлової будівлі в м. Києві по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д» за заниженою вартістю, що має преюдиційне значення для даного спору.
		Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. 
		Суд не приймає Висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 18.06.2015 № 3091/15-45, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, в якості достатнього доказу відчуження шляхом приватизації комунальної власності м. Києва м. Києва - нежитлової будівлі в м. Києві по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д» за заниженою ціною, оскільки наявність висновку експерта не виключає обов'язку сторони, в даному випадку прокурора та позивача, подати інші докази на підтвердження своїх позовних вимог.
		Окрім зазначеного висновку прокурором не подано до суду жодних інших документів та доказів, які б свідчили про заниження ринкової вартості спірного нерухомого майна у Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експерт-Груп» у Звіті про оцінку майна станом на 31.07.2013. 
		Наведені вище висновки суду також стосуються і Висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 06.03.2015 № 3089/3090/15-42, у якому встановлено ринкову вартість нежитлової будівлі, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 25, літ. «Д», станом на 31.07.2013 у розмірі 3   353   152,00 грн.  
		Окрім того, Суд звертає увагу, що відповідно до Висновку від 18.06.2015 № 3091/15-45, він складений за наслідками проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні № 12015100020001506, а не № 42013000000000273, на яке посилається прокурор. Натомість, копій матеріалів відповідного кримінального провадження, у якому міститься Висновок від 18.06.2015 № 3091/15-45, в матеріали справи подано не було.
		Поряд з викладеним, Судом відхилені як необґрунтовані аргументи прокурора про те, що об'єкти-аналоги №№ 1, 2, 3, використані при порівняльному підході у Звіті про оцінку майна, складеному Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експерт-Груп», є некоректними відносно об'єкта оцінки, оскільки ґрунтуються на його власному переконанні без посилання на відповідні належні та достатні докази відповідно до норм статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). 
		Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону. 
		Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.
		Так, Суд звертає особливу увагу на наявність трьох рецензій на спірний звіт, а саме: 1) Рецензію на Звіт про незалежну оцінку вартості майна - нежитловий будинок загальною площею 381,3 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25, літ. «Д» (30-13-0923), виконану ОСОБА_1 20.09.2013; 2) Рецензію на Звіт про незалежну оцінку вартості майна - нежитловий будинок загальною площею 381,3 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25, літ. «Д» від 13.09.2013 № 8651/13-53, виконану Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз; 3) Рецензію на Звіт про незалежну оцінку вартості майна - нежитловий будинок загальною площею 381,3 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25, літ. «Д» від 20.09.2013, виконану Українським товариством оцінювачів.
		У згаданих рецензіях рецензентами вказано, що Звіт про оцінку майна в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
		Відтак, за переконанням Суду, а ні прокурором, а ні позивачем не наведено обґрунтованих обставин, які б викликали сумніви у правильності Звіту про оцінку майна (нежилого будинку загальною площею 381,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д»), складеному Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Експерт-Груп».
		Окрім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує, що відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», затвердженого протоколом зборів учасників товариства від 19.11.2010 № 5, єдиним засновником ТОВ «Аргамак» була компанія Лайф Ноулендж ЛТД (Life Knowledge LTD) (13.05.2010 зареєстрована на території Республіки Сейшельські Острови), яка опосередковано контролювала діяльність товариства, а отже, у силу імперативних вимог ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного майна» відповідач-3 не міг бути покупцем державного майна в порядку приватизації.
		За приписами ч. 1, 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, покупцями об'єктів приватизації з урахуванням обмежень, встановлених цією статтею, можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті; юридичні особи інших держав.
		Не можуть бути покупцями: юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків; органи державної влади; працівники державних органів приватизації; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, державні акціонерні товариства (компанії), їх дочірні компанії та підприємства; особи, зареєстровані в офшорній зоні (перелік таких зон визначає Кабінет Міністрів України) чи країнах, включених FATF до списку країн, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом; особи, які прямо чи опосередковано контролюються особами, що визначені в частині третій цієї статті.
		Як встановлено Судом з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак» зареєстровано та функціонує в Україні.
		При цьому, у Статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», затвердженого проколом № 5 Зборів учасників від 19.11.2010, засновником юридичної особи значиться компанія Лайф Ноулендж ЛТД (Life Knowledge LTD), яка утворена та зареєстрована на території Республіки Сейшельські Острови, під реєстраційним номером 075416.
		Проте, слід зазначити, що саме лише заснування Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» юридичною особою, зареєстрованою в офшорній зоні, не означає автоматично того, що відповідач-3 прямо чи опосередковано перебував під контролем засновника станом на момент приватизації спірного нерухомого майна. 
		Окрім того, у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надано визначення поняттю «контроль юридичної особи», за яким це пряме або опосередковане володіння фізичною особою самостійно чи спільно з близькими родичами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 та більше відсотків статутного капіталу або голосів юридичної особи, або незалежна від формального володіння можливість здійснювати будь-яким чином вирішальний вплив на управління чи на діяльність юридичної особи.
		Також Суд звертає увагу, що в ст. 1 діючого Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
		Відтак, виходячи з наведених дефініцій, можна дійти висновку, що в абзаці 8 частини 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного майна» йдеться про фізичних осіб.
		Отже, за браком відповідних доказів Суд доходить висновку про недоведеність аргументів прокурора щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» права бути покупцем спірного об'єкта приватизації в розумінні частини 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного майна».
		На підставі викладеного вище, з урахуванням встановлених обставин спірних правовідносин сторін, Суд доходить висновку, що прокурором у встановленому порядку не доведено порушення вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", про які вказано в позові, під час приватизації нежитлової будівлі в м. Києві по вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д».
		Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування протоколу проведення аукціону з продажу нежитлового будинку від 13.01.2014 та наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 16.01.2014 № 21 про затвердження протоколу № 1 від 13.01.2014 проведення аукціону з продажу нежилого будинку (м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 25, літ. «Д») задоволенню не підлягають.
		Як встановлено Судом, 20.01.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргамак" (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні №1319, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив нежитлову будівлю (літ. "Д") загальною площею 381,30 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25. Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації") від 16.10.2013 р. №057027-21857 документи, що посвідчують право користування або власності на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт приватизації, станом на 31.12.2013 p., не зареєстровані. Вказаний Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим №249. 
		Право власності на вказане нерухоме майно на підставі Договорів купівлі - продажу від 13.06.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2014, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
		Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
		Правочином у відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно із ст.ст. 4, 10, 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також моральним засадам суспільства.
		Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.            
		Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
		На підставі викладеного, у зв'язку з тим, що Судом вище по тексту не встановлено порушення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", під час проведення аукціону з продажу спірного нежитлового приміщення відповідачу-3, правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі - продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні №1319 від 20.01.2014 у Суду відсутні.
		Що стосується позовних вимог в частині витребування майна з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компани», Суд зазначає таке.
		Судом встановлено, 13.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргамак" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Дим Компани" (покупець) було укладено Договір купівлі - продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупцю ? частину нежитлової будівлі (літ «Д») загальної площею 381,3 кв.м., яка розташована за адресою: Україна, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, будинок 25, а покупець приймає нерухоме майно та сплачує за нього обговорену грошову суму. Цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубльовою К.О. та зареєстровано в реєстрі за №270.
		Також 13.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргамак" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент Дим Компани" (покупець) було укладено Договір купівлі - продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупцю ? частину нежитлової будівлі (літ «Д») загальної площею 381,3 кв.м., яка розташована за адресою: Україна, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, будинок 25, а покупець приймає нерухоме майно та сплачує за нього обговорену грошову суму. Цей Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубльовою К.О. та зареєстровано в реєстрі за №271.
		Право власності на вказане нерухоме майно на підставі Договорів купівлі - продажу від 13.06.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2014, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
		У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.       
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК України).
		Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
		Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
		У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі      частини 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/3496/17.
		Враховуючи встановлені вище обставини та наведені норми закону, Суд дійшов висновку, що прокурором не доведено, що спірне майно вибуло з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської місткої ради та підлягає витребуванню від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компани» як добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
		При цьому Суд зазначає, що воля власника на відчуження спірного нерухомого майна виражена у чинному рішенні Київської міської ради від 31.03.2011 № 100/5487 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011-2012 роки» із змінами, прийнятими рішенням від 20.09.2012 № 65/8349
		За таких підстав, відсутні правові підстави для витребування спірної нерухомого майна на користь Київської міської ради, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
		Одночасно, Суд вважає необхідним звернути увагу, що  предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування. 
		Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV      «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. 
		У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які варто оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
		Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
		Також, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).
		Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
		           Натомість, у справі, що розглядається, Судом не встановлено такого «суспільного», «публічного» інтересу для звернення прокурора про витребування нерухомого майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компані» як добросовісного набувача, який би виправдовував втручання держави в мирне володіння майном відповідача-4 в даному випадку.
		         Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Право на справедливий суд") кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		У своїй прецедентній практиці Європейський суд дійшов висновку, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", від 5 листопада 2002 року, заява № 36548/97, пункт 58).
		Іншими словами, державні органи, які не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення Європейського суду у справі "Лелас проти Хорватії", від 20 травня 2010 року, заява №55555/08, пункт 74).
		Відтак, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення Європейського суду у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", пункт 58, а також рішення Європейського суду у справі "Ґаші проти Хорватії" від 13 грудня 2007 року, заява №32457/05, пункт 40, рішення у справі "Трґо проти Хорватії" від 11 червня 2009 року, заява №35298/04, пункт 67).
		Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки, а тому зазначене не повинно стати наслідком непропорційного втручання держави в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу під час прийняття такого рішення. 
		        Водночас висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
		Проте, Суд звертає увагу, що матеріали справи не місять жодних належних та допустимих доказів в розумінні Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності винної, протиправної поведінки як Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», так і Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компани».
		За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Наразі, надаючи оцінку доводам сторін, Судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
		Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,      яка відображає принцип,      пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у      рішеннях      судів      та інших органів з вирішення спорів мають бути      належним чином зазначені підстави,      на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1       статті      6      Конвенції      зобов'язує      суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.      Міра,      до якої суд має виконати      обов'язок      щодо      обґрунтування      рішення,      може      бути різною      в залежності від характеру рішення (див.      рішення у справі      «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.   ) від      9      грудня 1994 року,      серія A,   303-A,      п.      29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі      та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,      орган влади зобов'язаний виправдати      свої      дії,      навівши      обґрунтування      своїх      рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen   .   ),      №37801/97,      п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне      призначення       обґрунтованого       рішення       полягає       в       тому,       щоб продемонструвати      сторонам,      що      вони      були      почуті.      Крім      того, мотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише      за      умови винесення      обґрунтованого      рішення      може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.      рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.      Finland),      №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		З огляду на наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу Судом не взяті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі. 
		Що стосується заяв відповідачів-3,4 про застосування строків позовної давності до позовних вимог, Суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.  (пункт 5).
		Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
		За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить Суд у позові, відповідачами не порушено, і Суд відмовляє позивачу у позові по суті у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
		ВИРІШИВ
		1.          У задоволенні позову відмовити повністю. 
		2.          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського уду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		3.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15.11.2018
		 
		Суддя                                                                                 Т.Ю. Трофименко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...