Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 515/331/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Службове підроблення.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2018. Зареєстровано: 18.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2018.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 11-кп/785/687/18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42013170440000024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/785/687/18
		Номер справи місцевого суду: 515/331/17 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31.10.2018 року                                     м. Одеса
		 
		Апеляційний суд Одеської області у складі:
		головуючого    судді             ОСОБА_2 , 
		суддів         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		за участю: секретаря с/з         ОСОБА_5 ,
		прокурора         ОСОБА_6 ,
		захисників     ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		обвинувачених     ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_11 на вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42013170440000024 від 13 грудня 2013 року, відносно 
		ОСОБА_9 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області, болгарина, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який має неповнолітню дитину, не судимого, працює провідним інженером Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 
		 
		ОСОБА_10 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Перегінськ Рожнятівського району Івано-Франківської області, українки, громадянки України, яка має вищу освіту, розлученої, не судимої, працює директором приватного підприємства «Арцизький відділ капітального будівництва», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
		обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.366, ч.4 ст.191 КК України,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		   Вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 лютого 2018 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та кожному із них було призначено покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. з позбавленням права обіймати посади: для ОСОБА_9  пов`язані зі здійсненням функцій представника влади чи місцевого самоврядування; для ОСОБА_10  пов`язані із виконанням адміністративно-розпорядчих функцій, на строк в 1 рік для кожного.
		Звільнено ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України  у зв`язку із закінченням строків давності.
		    Закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
		    Визнано ОСОБА_9 і ОСОБА_10 не винуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.191 КК України та виправдано їх за недоведеністю у їх діях складу зазначеного правопорушення.
		Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 07.03. 2017 р. на майно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
		Вирішено питання стосовно судових витрат по справі та з речовими доказами у кримінальному провадженні.
		Оскаржуваним вироком встановлено, що 12 грудня 2011 року між приватним підприємством «Арцизький відділ капітального будівництва» в особі директора ОСОБА_10 та Дмитрівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, в особі її голови ОСОБА_9 , було укладено договір № 16 на надання послуг на виготовлення проектно-кошторисної документації на капітальний ремонт Будинку культури в с.Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області. 
		    Того ж дня ОСОБА_10 , перебуваючи на посаді директора ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» та являючись особою, наділеною адміністративно-розпорядчими функціями, та ОСОБА_9 , являючись посадовою особою органу місцевого самоврядування та здійснюючи функції представника влади, діючи умисно: ОСОБА_10  з метою отримання очолюваним нею підприємством грошових коштів, виділених як субвенція з обласного бюджету Дмитрівській сільській раді на виконання інвестиційного проекту  виготовлення проектно-кошторисної документації на капітальний ремонт Будинку культури в с. Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_9  з метою освоєння зазначених грошових коштів на виконання згаданого інвестиційного проекту (в разі їх не освоєння вони підлягали поверненню до обласного бюджету і у майбутньому їх отримання вважалось вкрай проблематичним), попередньо домовившись між собою, достовірно знаючи, що роботи за вищевказаним договором № 16 від 12.12.2011 р. не виконані, внесли до акту приймання виконаних послуг на виготовлення проектно-кошторисної документації на об`єкт «Капітальний ремонт Будинку культури в с. Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області» № 16 від 12.12.2011 р. завідомо неправдиві відомості про виконання вказаних робіт у повному обсязі, завіривши акт своїми підписами та печатками: ОСОБА_10  ПП «Арцизький відділ капітального будівництва», а ОСОБА_9  печаткою Дмитрівської сільської ради.
		Також ОСОБА_9 і ОСОБА_10 обвинувачуються в тому, що на підставі акту приймання виконаних послуг на виготовлення проектно-кошторисної документації № 16 від 12.12.2011 р. з недостовірними відомостями в ньому, голова Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району ОСОБА_9 підписав платіжне доручення № 1 від 22.02.2012, згідно якого Дмитрівською сільською радою на розрахунковий рахунок ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» № НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк" були безпідставно перераховані бюджетні кошти в сумі 240195,35 грн., а директор ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» ОСОБА_10 на підставі платіжного доручення № 1 від 22.02.2012, підписаного головою Дмитрівської сільської ради, отримала на розрахунковий рахунок ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» № НОМЕР_1 в АБ «Укргазбанк» безпідставно перераховані Дмитрівською сільською радою бюджетні кошти у зазначеній сумі, що спричинило тяжкі наслідки, які полягають у розтраті вказаних грошових коштів для ОСОБА_9 і у привласненні для ОСОБА_10 , оскільки послуги на виготовлення проектно-кошторисної документації, всупереч умовам договору, по сьогоднішній день не виконані.
		Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_10 винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.191 та ч.2 ст.366 КК України та призначити їй покарання:
		-за ч.4 ст. 191 КК України  5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю в галузі будівництва строком на 1 рік 6 місяців;
		-за ч.2 ст. 366 КК України  2 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю в галузі будівництва строком на 1 рік та сплатою штрафу у розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 4 250 грн.
		Визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.191, ч.2 ст.366 КК України та призначити йому покарання:
		-за ч.4 ст. 191 КК України  5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік 6 місяців;
		-за ч.2 ст. 366 КК України  2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком 1 рік та сплатою штрафу у розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 4 250 грн.
		Згідно ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити:
		-ОСОБА_10  5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю в галузі будівництва строком на 1 рік 6 місяців та сплатою штрафу у розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 4 250 грн.;
		-ОСОБА_9 - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік 6 місяців та сплатою штрафу у розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 4 250 грн.
		На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_10 та ОСОБА_9 від відбування основного покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на них обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.
		В задоволенні позову Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району відмовити у зв`язку із виконанням робіт у повному обсязі відповідно до перерахованих на рахунок оплати коштів за виконані роботи.
		Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 07.03.2017 р. з метою забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у в`язку із виконанням робіт в повному обсязі та відмовою потерпілого від підтримання позовних вимог.
		Стягнути з обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 3295 грн. 20 коп. з кожного.
		Речові докази залишити в матеріалах кримінального провадження.
		Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладеним у рішенні фактичним обставинам кримінального провадження. 
		Прокурор зазначив, що в порушення ст.337 КПК України, суд вийшов за межі обвинувачення та при формулюванні у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказав фактично період з 12.12.2011 року по 14.02.2018 рік, хоча мав би зазначити період з 12.12.2011 року по день складання обвинувального акту, тобто 09.03.2017 року. В порушення ч.3 пунктів 1, 2 ст. 374 КПК України судом не викладено у мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особам і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинувачених, а також формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення. 
		Крім того, на думку прокурора, судом не враховано та не надано оцінку письмовим доказам, дослідженим в ході судового розгляду справи, які містяться в матеріалах кримінального провадження, та доводять наявність в діях обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК УКраїни.
		Захисником ОСОБА_8 були подані в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 заперечення на апеляційну скаргу з вимогою відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити вирок суду першої інстанції без змін, оскільки, на думку захисника ОСОБА_8 , вирок є законним та обґрунтованим, а доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції.
		Захисником ОСОБА_7 також були надані в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 заперечення на апеляційну скаргу з вимогою відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити вирок суду першої інстанції без змін, оскільки він постановлений з дотриманням вимог кримінального та кримінально-процесуального законів України, судовий розгляд здійснювався повно та об`єктивно, а висновки суду повністю відповідають фактичним обставинам справи.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , їх захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили залишити вирок суду першої інстанції без змін, повторно дослідивши докази у кримінальному провадженні за клопотанням прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
		Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Згідно з вимогамист.370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора про наявність в діяхобвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 усіх ознак складу злочину, передбаченого ч.4ст.191 КК України, зокрема, прямого умислу щодо розтрати та привласнення чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду кримінального провадження та спростовуються фактичними обставинами кримінального провадження.
		Відповідно до висновків, викладених в п.23 Постанові Пленуму Верховного суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначено, що у статті 191 КК України передбачена відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.
		Системний аналіз норм діючого кримінального закону дає підстави дійти висновку про те, що у разі, коли службове підроблення виступає способом привласнення або розтрати чужого майна, при якому винний незаконно вилучає та безоплатно обертає майно на свою користь чи користь третіх осіб, то такі дії утворюють спеціальний склад злочину у сфері службової діяльності і мають кваліфікуватися завідповідно частиною ст.191 КК України. У той же час, якщо службове підроблення не супроводжується розкраданням або привласненням чужого майна в будь-якій формі, не пов`язано з протиправним вилученням та безоплатним оберненням такого майна у свою власність чи власність третіх осіб, то ці дії охоплюються диспозицієюстатті 366 КК України.
		З матеріалів справи вбачається, що на часдосудового розслідуванняу кримінальномупровадженні булавиконана певначастина робітПП «Арцизький відділ капітального будівництва» за договором №16 від 12.12.2011 року по наданню послуг на виготовлення проектно-кошторисної документації, укладеним між Дмитрівською сільською радою та ПП «Арцизький відділ капітального будівництва», що підтверджується постановою від 15.12.2013 року начальника СВ Татарбунарського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_12 про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні №42013170440000024 Робочого проекту на «Капітальний ремонт Будинку культури у с.Дмитрівки, Татарбунарського району, Одеської області» та «Висновок про інженерні вишукування на майданчику капітального ремонту Будинку культури у с.Дмитрівки, Татарбунарського району, Одеської області» (т.1 а.с.91), висновок № 1487 від 29.02.2016 року судової будівельно-технічної експертизи по кримінальному провадженню №42013170440000024, предметом дослідження якої був Робочий проект на «Капітальний ремонт Будинку культури у с.Дмитрівки, Татарбунарського району, Одеської області», виконаний ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» згідно договору № 16 від 12.12.2011 року.
		Зазначений факт також повністю узгоджується з показаннями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що були надані в ході досудового розслідування, а також в суді першої інстанції, з яких вбачається що станом на лютий 2012 року роботи з виготовлення проектно-кошторисної документації «Капітальний ремонт Будинку культури у с.Дмитрівки, Татарбунарського району, Одеської області» частково були виконані приватним підприємством «Арцизький відділ капітального будівництва».
		Дані обставини про часткове виконання робіт приватним підприємством «Арцизький відділ капітального будівництва» на момент порушення кримінального провадження №42013170440000024 не були спростовані під час досудового розслідування, ані в ході судового розгляду, не було досліджено питання, яка саме частина робіт, що складає предмет договору № 16 від 12.12.2011 року, була виконана на момент відкриття кримінального провадження №42013170440000024, та не встановлена належним чином вартість частини невиконаних робіт за вказаним договором з виготовлення проектно-кошторисної документації «Капітальний ремонт Будинку культури у с.Дмитрівки, Татарбунарського району, Одеської області».
		Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає не доведеним та таким, що не підтверджується матеріалами кримінального провадження, факт розтрати або привласнення майна обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у виді бюджетних коштів, призначених для оплати робіт виготовлення проектно-кошторисної документації «Капітальний ремонт Будинку культури у с.Дмитрівки, Татарбунарського району, Одеської області» в сумі 240195,35 грн.
		Апеляційний суд також погоджується із висновками суду першої інстанції в частині того, що в ході досудового розслідування та судового розгляду даного кримінального провадження не було встановлено та доведено відповідними доказами наміру обвинуваченого ОСОБА_9 на розтрату грошових коштів в розмірі 240195,35 грн. шляхом службового підроблення, а отже у його діях відсутня обов`язкова ознака складу злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.
		Дослідженими під час судового розгляду доказами було встановлено, що мало місце передчасне підписання актів приймання виконаних робіт на суму 240195,35 грн., однак не доведено, що на момент підписання платіжного доручення на перерахування зазначеної суми грошових коштів за виконані роботи на рахунок ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» свідомістю ОСОБА_9 охоплювалось розуміння, що роботи, які являються предметом укладеного договору, не будуть виконані взагалі.
		Зазначена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з практикою Верховного Суду при здійсненні судочинства по аналогічним кримінальним провадженням (ухвала Верховного Суду від 23.08.2018 року у справі № 0912/1638/12, ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.10.2017 р. по справі № 718/1743/15-к).
		Також апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність в діях ОСОБА_10 корисливого мотиву та умислу саме на привласнення грошових коштів, що були перераховані на розрахунковий рахунок ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» в розмірі 240195,35 грн. за виконання робіт. 
		Враховуючи те, що правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , виникло в площині договірних відносин щодо надання послуг підприємством, яким керувала обвинувачена ОСОБА_10 , апеляційний суд вважає, що в ході досудового розслідування та розгляду провадження в судах першої та апеляційної інстанції не спростований довід обвинуваченої ОСОБА_10 про відсутність наміру на привласнення грошових коштів в розмірі 240195,35 грн. та не виключений факт порушення строків виконання послуг.
		Всі докази кримінального провадження, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі в обґрунтування своєї позиції про наявність в діях обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України та які були повторно досліджені судом апеляційної інстанції, підтверджують тільки факт передчасного оформлення прийомки робіт за вищевказаним договором та не містять докази наявності суб`єктивної сторони в діях обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 злочину у виді розтрати та привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем. 
		 
		Крім того, для доведення наявності об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, у виді привласнення грошових коштів, перерахованих як оплату за виконання робіт, необхідно встановити сам факт заволодіння ОСОБА_10 зазначеним майном.
		Апеляційний суд вважає, що матеріалами кримінального провадження не підтверджується дані обставини, оскільки встановлений тільки факт перерахування грошових коштів на рахунок юридичної особи  ПП «Арцизький відділ капітального будівництва». Однак, відповідно до ст. 18 КК України та матеріалів кримінального провадження суб`єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, на доведеності якого наполягає прокурор інкримінуються фізичній особі - ОСОБА_10 . 
		Відповідно до ст.24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
		Статтею 55 Господарського Кодексу України визначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
		Відповідно до ст.66 Господарського Кодексу України джерелом формування майна підприємства являється, зокрема, доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності.
		Аналіз правових норм цивільного та господарського законодавства про загальні положення про фізичні та юридичні особи підтверджує той факт, що грошові кошти, отримані на рахунок юридичної особи, обліковуються на її балансі і в разі визначення цієї суми як доходу відповідно до положень ст.115 ЦК України та 66 ГК України являються власністю юридичної особи, що не ідентично власності фізичної особи, яка є засновником або керівником даної юридичної особи. 
		Викладене спростовує факт отримання обвинуваченою ОСОБА_10 грошових коштів, що були перераховані за виконання робіт на рахунок ПП «Арцизький відділ капітального будівництва», та свідчить про відсутність в діях обвинуваченої ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України.
		 
		Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 такої кваліфікуючої ознаки ст.366 КК України, як тяжкі наслідки, що настали внаслідок вчинення даного злочину.
		Так, відповідно до п. 4 примітки дост.364КК України тяжкими наслідками у статтях 364-367 вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян. 
		Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці.
		Відповідно до ч.2 ст.224 ГК України під збиткамирозуміються витрати,зроблені управненоюстороною,втрата абопошкодження їїмайна,а такожне одержанінею доходи,які управненасторона одержалаб уразі належноговиконання зобов`язанняабо додержанняправил здійсненнягосподарської діяльностідругою стороною.
		Втрата майна характеризується безповоротним вибуттям з власності або користування особи. 
		У вироку суду першої інстанції вірно встановлено, що грошові кошти, які були надані Дмитрівській сільській раді на проведення робіт з виготовлення проектно-кошторисної документації, та перераховані на рахунок ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» було використано за їх цільовим призначенням, що підтверджується заявою уповноваженої особи від Дмитрівської сільської ради ОСОБА_13 від 22.12.2017 року про відмову від позовних вимог до обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у зв`язку з виконанням робіт у повному обсязі (т.2 а.с.89).
		Слід зазначити, що прокурор у своїй апеляційній сказі також підтверджує той факт, що 07.07.2017 року роботи з виготовлення проектно-кошторисної документації «Капітальний ремонт Будинку культури у с.Дмитрівки, Татарбунарського району, Одеської області» приватним підприємством «Арцизький відділ капітального будівництва» були прийняті відповідним чином Дмитрівською сільською радою та обліковуються на балансі даного органу місцевого самоврядування.
		Апеляційний суд вважає, що дані обставини спростовують доводи сторони обвинувачення про наявність безповоротного та протиправного вибуття грошових коштів в сумі 240195,35 грн. з власності Дмитрівської сільської ради на користь обвинуваченої ОСОБА_10 .
		Посилання прокурорав апеляційнійскарзі назбитки врозмірі інфляційнихвтрат заперіод часуз моментуперерахування грошовихкоштів нарахунок ПП«Арцизький відділкапітального будівництва»до моментуприйняття виконанихданих підприємствомробіт,не можутьбути прийнятидо увагиапеляційним судом,оскільки немістять відповіднихрозрахунків тане обґрунтованівідповідними доказамив достатньомуобсязі.   
		За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення злочину шкода, завдана діями обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , не становила тяжких наслідків.
		Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність наявності в діях обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, що виразилося у внесенні до офіційних документів (акту прийомки виконаних робіт) завідомо неправдивих відомостей.
		Також не знайшли свого підтвердження зауваження апелянта про недоліки змісту вироку Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 лютого 2018 року.
		Відповідно до ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи виправданою  формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		Дотримуючись вимог зазначеного положення, суд першої інстанції вказав в мотивувальній частині вироку, що не знайшло свого підтвердження обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні відповідно розтрати та привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем, обвинувачення в цій частині не побудовано на будь-яких доказах (т.2 а.с.152). 
		Також увироку наведенідоводи,обґрунтування даноговисновку тавказано,що напідставі зазначеногоза данимепізодом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підлягають виправданню за недоведенністю у їх діях складу злочину, не тільки передбаченого ч.4 ст.191 КК України, а й взагалі будь-якою частиною ст.191 КК України. 
		Таким чином під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції кримінально-процесуального закону України щодо меж судового розгляду, передбачених ст.337 КПК України.
		Дослідивши оскаржуваний вирок суду першої інстанції апеляційний суд звернув увагу на наявність протиріч в резолютивній частині вироку.
		Так, визнавши ОСОБА_9 та ОСОБА_14 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та призначивши кожному з них покарання, суд першої інстанції звільнив ОСОБА_9 та ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.366 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України  у зв`язку з закінченням строків давності, а кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42013170440000024 від 13 грудня 2013 року закрив.
		Апеляційний суд вважає, що в даному випадку суд першої інстанції мав звільнити ОСОБА_9 та ОСОБА_14 від призначеного покарання, проте прокурор у своїй апеляційній скарзі не ставив питання про неправильне застосування Кримінального закону під час звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності та не просив ухвалити в цій частині новий вирок. 
		Враховуючи вимоги частин 1 та 2 ст. 404 КПК України апеляційний суд не в праві вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим погіршується становище обвинуваченого.
		З огляду на відсутність відповідних вимог апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд вважає, що у разі зміни оскаржуваного вироку в частині звільнення ОСОБА_14 та ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, то цим погіршить становище обвинувачених, що є неприпустимим. 
		Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає апеляційну скаргу прокурора не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, в зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування або зміни.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
		 
		Керуючись, статтями 376, 404, 405, 407, 418, 419, 532, КПК України, апеляційний суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Апеляційну скаргу прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
		Вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 лютого 2018 року, у відношенні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - залишити без змін. 
		 
		Ухвала апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили
		 
		       Судді апеляційного суду Одеської області: 
		 
		ОСОБА_2             ОСОБА_3                 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...