Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1940/1387/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2018. Зареєстровано: 18.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2018.
Дата набрання законної сили: 18.02.2019
Номер судового провадження: П/1940/1703/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 1940/1387/18
		 
		07 листопада 2018 рокум.Тернопіль
		ОСОБА_1 окружний адміністративний суд, у складі:
		головуючої судді Дерех Н.В. 
		за участю:
		секретаря судового засідання Заблоцька І.І.
		 
		законного представника
		неповнолітнього ОСОБА_2 ОСОБА_3
		 
		третьої особи на стороні
		позивача ОСОБА_3
		 
		представника третьої особи 
		на стороні позивача ОСОБА_4
		 
		представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
		 
		представника третьої особи 
		на стороні відповідача ОСОБА_8
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 до Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міська рада про визнання протиправним та нечинним наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03.07.2018 року "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі", 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (надалі позивач, ОСОБА_3А.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3, звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міська рада, в якому просила, визнати протиправним та нечинним наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі».
		В обґрунтування позовних вимог законний представник позивача зазначає, що 07 червня 2018 року ОСОБА_2 було не допущено до Тернопільського дошкільного навчального закладу №20 ОСОБА_1 міської ради Тернопільської області, де той у середній групі №2 здобуває дошкільну освіту. Таке рішення керівництво дитячого садочку пояснило вимогою наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №211 від 30 травня 2018 року, яким було запроваджено плату за перебування дітей у закладах дошкільної освіти ОСОБА_1 міської ради. Законним представником ОСОБА_2 предявлено позов до Тернопільського окружного адміністративного суду щодо оскарження зазначеного наказу, однак відповідачем було визнано його таким, що втратив чинність з прийняттям нормативно-правового акту аналогічного, на її думку, протиправного впливу, а саме наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі». Вважає, що Наказом Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року було знівельовано передбачене частиною 3 статті 53 Конституції України право позивача на доступність та безоплатність дошкільної освіти, порушено ряд нормативних актів національного та міжнародного права, а також має місце пряма дискримінація, передбачена статтею 5 і визначена у статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації», оскільки плата покладається лише на тих дітей, які не зареєстровані у м.Тернополі, за винятком певних дітей або певним статусом їхніх батьків, зокрема, місця роботи і наявності корпоративних прав. Таким чином, законний представник позивача вважає, що спірний наказ порушує право неповнолітнього позивача на безоплатну дошкільну освіту за ознакою місця реєстрації, що створює протиправний обовязок щодо сплати коштів. 
		Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання у справі призначено на 15 серпня 2018 року о 11:00 год. 
		Начальник Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради від 03 липня 2018 року №261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі» було видано на підставі рішення сесії ОСОБА_1 міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 «Про взаємовідносини з обєднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг». Дане рішення не оскаржувалось і відповідно не скасовувалось. Зазначила, що ОСОБА_1 міська рада офіційно з листом зверталася до голови Іванівської обєднаної територіальної громади щодо укладення відповідної угоди про міжбюджетний трансферт з ОСОБА_1 міською радою щодо оплати освітніх послуг дітям, які зареєстровані в Іванівській громаді, однак Іванівська громада не підписала договору, чим, на думку відповідача, відмовилась сплачувати за дітей, які відвідують заклади дошкільної освіти міста Тернополя, в тому числі і за неповнолітнього ОСОБА_2. Крім того, звернула увагу суду, що до укладення договору ніхто не може вимагати плати за надання освітніх послуг. Вказала також, що законодавцем визначено однією з підстав для відрахування дитини з дошкільного навчального закладу несплату протягом двох місяців за харчування. Вважає, що органи місцевого самоврядування як представницькі органи територіальної громади самостійно та вільно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, в межах Конституції і законів України, та приймають при цьому рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території. У відзиві звернула увагу суду, що не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих преваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту, здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб. Відтак, на думку сторони відповідача, наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані в місті Тернополі» відповідає вимогам чинного законодавства, а право дитини на освіту не порушувалося, в тому числі відсутні будь-які прояви дискримінації. У звязку з цим, просила у задоволенні позову відмовити. Додатково пояснила, що твердження позивача про недопущення неповнолітнього ОСОБА_2 в ОСОБА_1 дошкільний навчальний заклад №20 через наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради від 30 травня 2018 року «Про встановлення плати в закладах дошкільної освіти за перебування дітей, які не зареєстровані у місті Тернополі не відповідає дійсності, оскільки про це немає належних доказів. Однак, в адміністрації Тернопільського дошкільного навчального закладу №20 були претензії до ОСОБА_3, тому що вона заборгувала оплату за харчування за один місяць і не заплатила за наступний місяць. 
		ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що органи місцевого самоврядування як представницькі органи територіальної громади самостійно та вільно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, в межах Конституції та Законів України та приймають при цьому рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території, в тому числі в системі дошкільної освіти. При цьому зазначила, що державну політику орган реалізовує, а не визначає на власний розсуд. Крім того, аргументи відповідача щодо відсутності дискримінації не підлягають юридичному аналізу. 
		Представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначила, що відсутність реєстрації місця проживання дитини в м.Тернополі не є перешкодою щодо навчання дитини в закладі дошкільної освіти м.Тернополя. Дитина позивача відвідує заклад дошкільної освіти, і не надано жодного правового документу, який би свідчив про заборону відвідувати заклад дошкільної освіти саме ОСОБА_2. Дитина не зобовязана, а має право навчатися в закладі освіти, на території обслуговування якого вона проживає та зареєстрована, і таке право гарантоване Законом України «Про освіту». Якщо батьки дитини прийняли рішення скористатися таким правом, то відповідно ними (одним з них) може бути предявлено документ, що підтверджує місце проживання та реєстрації на території обслуговування закладу освіти, або укладено між територіальними громадами відповідний договір, або ж здійснювати оплату самостійно. Відтак вважають, що ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 у відповіді на відзив не наведено жодних доказів, які б свідчили про дискримінацію дитини, і тому аргументи позивача про дискримінацію є безпідставними. 
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міської ради подав до суду письмові пояснення щодо позову про визнання протиправним та нечинним наказу, в яких зазначив, що відповідачем, на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради №7/14/19 «Про взаємовідносини з обєднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг» та з метою врегулювання питання щодо оплати за послуги у закладах дошкільної освіти громадянам, які проживають за межами міста Тернополя за умови відсутності угод про міжбюджетний трансферт між ОСОБА_1 міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування Управлінням освіти і науки ОСОБА_1 міської ради, видано оскаржуваний наказ. Зазначив, що фінансування дошкільного навчального закладу за рахунок коштів батьків передбачено законом і є наслідком проведення на загальнодержавному рівні реформаційних процесів у сфері освіти, місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин та регламентується прийнятими за їхніми результатами нормативно-правовими актами. Вважає, що на виконання норм чинного законодавства для першочергового забезпечення дошкільною освітою дітей-членів територіальної громади м.Тернополя з метою виконання завдань, покладених на орган місцевого самоврядування реформованим освітнім законодавством, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 21 лютого 2018 року №113 за закладами освіти м.Тернополя закріплено території обслуговування. Адреса, за якою зареєстрований позивач: вул.Будяки, 2 с.Сороцьке, Теребовлянського району не входить до території обслуговування дошкільного навчального закладу м.Тернополя, зокрема дошкільного навчального закладу, який відвідує неповнолітній ОСОБА_2. Державна реєстрація місця проживання дитини має значення при зарахуванні дитини до дошкільного навчального закладу з огляду на Положення про порядок загальної міської електронної реєстрації дітей для влаштування до закладів дошкільної освіти та навчально-виховних комплексів міста Тернополя, затвердженого рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 15 травня 2018 року №378 «Про зарахування дітей до закладів дошкільної освіти та навчально-виховних комплексів м.Тернополя». На думку представника третьої особи, відсутність реєстрації місця проживання дитини в м. Тернополі не є перешкодою для навчання дитини в дошкільному навчальному закладі у м.Тернополі. В той же час, зазначили, що з врахуванням положень статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», видатки місцевих бюджетів, які здійснюються органами місцевого самоврядування, здійснюються на потреби своєї територіальної громади. Тому, влаштування батьками інших територіальних громад своїх дітей саме до дошкільних навчальних закладів м.Тернополя є їхнім вибором з  поміж альтернативних варіантів, що презюмує погодження з умовами, які встановлює кожен варіант. Відтак, оскаржуваний наказ не може порушувати права та інтереси позивача та його законного представника.
		15 серпня 2018 року у судовому засіданні оголошено перерву до 18 вересня 2018 року о 10:00 год. для надання часу стороні позивача подати до суду та надіслати стороні відповідача та третій особі відповіді на відзив.
		18 вересня 2018 року у судовому засіданні долучено довідку про місце роботи позивача, долучено документи, подані представником відповідача, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 17 жовтня 2018 року на 14:00 год.
		17 жовтня 2018 року за клопотанням представника третьої особи ОСОБА_1 міської ради, відкладено судове засідання у справі до 07 листопада 2018 року о 10:00 год.
		Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року провадження в даній адміністративній справі зупинено до вирішення питання про відвід судді. Суддею Тернопільського окружного адміністративного суду Мандзій О.П. в ухвалі від 22 жовтня 2018 року у задоволенні заяви представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача відмовлено.
		Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року поновлено провадження в даній адміністративній справі. 
		07 листопада 2018 року ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх повністю з мотивів, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 та її представник у судовому засіданні просили позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки спірний наказ порушує право неповнолітнього ОСОБА_2 на отримання безоплатної дошкільної освіти.
		Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні повністю з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору і виступає на стороні відповідача ОСОБА_1 міської ради у задоволенні позовних вимог просив відмовити з мотивів, наведених у поясненнях щодо позову. 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
		ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2. Разом з нею зареєстрований син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. Дана інформація підтверджується довідкою №396 від 15 серпня 2018 року, виданої виконкомом Іванівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області. 
		ОСОБА_3, є матірю ( відповідно, законним представником) ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ИД №173364 від 26 лютого 2013 року, копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
		ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, відвідує середню групу №2 Тернопільського дошкільного навчального закладу №20, що підтверджується довідкою Тернопільського дошкільного навчального закладу №20 ОСОБА_1 міської ради Тернопільської області №43 від 25.06.2018 року.
		03 липня 2018 року Управлінням освіти і науки ОСОБА_1 міської ради прийнято наказ №261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі», яким передбачено застосування з 01 червня 2018 року фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у закладах дошкільної освіти у сумі 1215 грн. в місяць. 
		Зазначений наказ прийнятий на виконання рішення ОСОБА_1 міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 «Про взаємовідносини з обєднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання с послуг», від 30 листопада 2017 року №7/п/20/5 «Протокольні доручення», керуючись статтями 82, 86, 93, 94, 103-2, 103-4 Бюджетного кодексу України та з метою врегулювання питання щодо оплати за послуги у закладах дошкільної освіти громадянам, які проживають за межами міста Тернополя за умови відсутності угод про міжбюджетний трансферт між ОСОБА_1 міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування. 
		Не погоджуючись із наказом Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року, ОСОБА_3, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, звернулася з даним позовом до суду. 
		Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно статті 28 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_4 України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: - вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту; - сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги; - забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів; - забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей; - вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.
		Право кожного на освіту закріплене статтею 53 Конституції України. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. 
		У відповідності до статей 2, 3 Закону України «Про дошкільну освіту», основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини, у тому числі дитини з особливими освітніми потребами, на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; визначення змісту дошкільної освіти; визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень; визначення прав та обов'язків учасників освітнього процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту; створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.
		Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Держава: надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов'язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку; забезпечує доступну і безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням особливостей їх інтелектуального, соціального і фізичного розвитку у тій формі, яка для них є найбільш зручною та ефективною; піклується про збереження та зміцнення здоров'я, психологічний і фізичний розвиток дітей; сприяє розвиткові та збереженню мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.
		Частиною 2 статті 28 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що дитина має гарантоване державною право на безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах освіти.
		У відповідності до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
		Згідно частини 2 статті 19 Закону України «Про охорону дитинства», держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу рівності сторін, як складової концепції справедливого судового розгляду та який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справах «Кресс проти Франції», «Надточій проти України»).
		У відповідності до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт  акт управління (рішення) субєкта владних повноважень, який встановлює, змінює припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. 
		Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
		Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
		В той же час, у відповідності до частини 2 статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є субєктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. 
		Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, відвідує середню групу №2 Тернопільського дошкільного навчального закладу №20, що підтверджується довідкою Тернопільського дошкільного навчального закладу №20 ОСОБА_1 міської ради Тернопільської області №43 від 25 червня 2018 року. На час закриття ДНЗ №20 (3 01 липня по 31 липня  проводилися ремонтні роботи), бажаючі відвідувати садок були переведені в ДНЗ №26, а з 23 липня по 31 липня 2018 року в ДНЗ №36, ОСОБА_2 був прийнятий спочатку в ДНЗ №26, а потім в ДНЗ №36. Вказана інформація підтверджується довідкою №49 від 10 серпня 2018 року, виданої ОСОБА_1 дошкільним навчальним закладом №20 ОСОБА_1 міської ради Тернопільської області. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, неповнолітній ОСОБА_2 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2.
		У розумінні спірного наказу сфера його впливу поширюється на осіб, що не зареєстровані у місті Тернополі, таким чином і поширюється, в тому числі, і на ОСОБА_2. Зазначене підтверджується преамбулою спірного Наказу Управління освіти і науки України №261 від 03 липня 2018 року, що визначає мету зазначеного Наказу як врегулювання питання щодо оплати за послуги у закладах дошкільною освіти громадянам, які проживають за межами міста Тернополя за умови відсутності угод про міжбюджетний трансферт між ОСОБА_1 міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування. В той же час, сфера дії п.1 спірного не розповсюджується на: 1) дітей-сиріт та дітей, які знаходяться під опікою; 2) дітей-інвалідів та дітей, позбавлених батьківського піклування; 3) дітей батьки яких працюють в комунальних установах, підприємствах, організаціях ОСОБА_1 міської ради та підприємствах, які обслуговують житловий фонд міста, приватних підприємців, власників приватних підприємств, господарських товариств, які сплачують податки до бюджету м.Тернополя відповідно до даних ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, однак не зареєстровані в м.Тернополі.
		Таким чином, суд вважає, що неповнолітній ОСОБА_2 є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано Наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі».
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до пункту 58 Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
		Щодо пункту 1 спірного Наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі», суд зазначає наступне. Даним пунктом передбачено: «З 01.06.2018 року застосувати фінансовий норматив витрат на одного одержувача послуг у закладах дошкільної освіти у сумі 1215 грн. в місяць». Тобто, дія поширюється на субєктів правовідносин з 01 червня 2018 року, в той час, коли оскаржуваний наказ винесений 03 липня 2018 року.
		При цьому, суд приймає до уваги твердження законного представника позивача, що субєктами впливу спірного Наказу є діти, а також те, що факт зворотності у часі є порушенням норм чинного законодавства України. 
		В той же час, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року N 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
		Тобто, суд вважає, що застосування у спірних правовідносинах наказу Управління освіти ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі» з 01 червня 2018 року порушуватиме конституційний принцип незворотності дії законів в часі.
		Безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною 3 статті 53 Конституції України.
		Зі змісту пункту 1 спірного Наказу слідує, що відповідачем вирішено застосувати фінансовий норматив витрат на одного одержувача послуг у закладах дошкільної освіти у сумі 1215 грн. в місяць. 
		Між тим, вказане рішення прийняте відповідачем на виконання Рішення ОСОБА_1 міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 «Про взаємовідносини з обєднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг», пунктом першим якого затверджено фінансовий норматив витрат на одного одержувача послуг, зокрема, серед іншого на освітні послуги на 1-го учня у дошкільному навчальному закладі  1215 грн. В той час, пунктами 2, 3, 4 зазначеного рішення передбачено наступне: забезпечити укладання договорів про міжбюджетний трансферт з обєднаними територіальними громадами в місячний термін з дня прийняття рішення, з іншими органами місцевого самоврядування до 01 липня 2017 року, виходячи з кількості одержувачів послуг; встановити, що послуги у сфері освіти, охорони здоровя, культури та фізичної культури і спорту надаються закладами м.Тернополя безкоштовно для громадян, які проживають за межами міста Тернополя, тільки за наявності відповідної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між ОСОБА_1 міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування; встановити, що громадяни які отримують послуги в закладах м.Тернополя, але проживають за межами місті Тернополя, у разі відсутності угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між ОСОБА_1 міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування, мають самостійно їх оплачувати, виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до даного рішення (дію пункту зупинено до 01 квітня 2018 року відповідно до рішення міської ради від 15 грудня 2017 року №7/21/15). 
		Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, а саме статті 2 Бюджетного кодексу України, фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.
		При цьому, суд не погоджується з твердженням сторони відповідача щодо можливості фінансування дошкільних навчальних закладів за рахунок коштів батьків, оскільки це суперечить конституційному праву дітей на отримання безоплатної дошкільної освіти.
		З цих же мотивів, суд не погоджується з твердженням представників відповідача, що законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 не здійснювалися жодні дії, в тому числі і реєстрація в місті Тернополі, оскільки забезпечення базових потреб дітей у дошкільних навчальних закладах та фінансування дошкільних навчальних закладів здійснюється за рахунок органів місцевого самоврядування, в той час як батьки вільні у своєму виборі з-поміж альтернативних варіантів для влаштування своєї дитини у дошкільний навчальний заклад.
		Суд зазначає, що загальний обсяг фінансових ресурсів за кожним видом видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, розраховується на підставі державних соціальних стандартів і нормативів, які встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. 
		На думку суду, таке поняття, як фінансовий норматив може застосовуватись як величина, що передбачає здійснення видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку. При цьому, такі фінансові нормативи не передбачають здійснення плати за надання послуг в закладах дошкільної освіти батьками неповнолітніх дітей на підставі укладених договорів, примірну форму яких погоджено Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №510 від 27 червня 2018 року. 
		Разом з тим, суд не враховує доводи представників Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради про не нарахування плати до укладення такого договору, оскільки сам по собі зміст спірного Наказу передбачає його виконання без врахування укладення такого договору.
		Зі змісту долучених до матеріалів даної адміністративної справи матеріалів вбачається, що станом на 01 червня 2018 року ОСОБА_3, що є законним представником ОСОБА_2, відмовилась підписувати такий договір, що підтверджується довідкою №48 від 10 серпня 2018 року Тернопільського дошкільного навчального закладу ОСОБА_1 міської ради Тернопільської області. 
		Виходячи з пояснень представників Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради, представника ОСОБА_1 міської ради, наданих ними у судовому засіданні, в суму 1215,00 грн. включаються: оплата заробітної плати працівників дошкільного навчального закладу; вартість комунальних послуг, що надаються дошкільному навчальному закладі; ремонт дошкільного навчального закладу та отримання освіти дітьми, що відвідують дошкільний навчальний заклад.
		Однак, суд позбавлений можливості встановити, які саме суми підлягають спрямуванню на той чи інший напрямок, оскільки пункт 4.1.3 Примірного договору передбачає лише зазначення загальної суми оплати за місяць, а також суми оплати за один день. Дана інформація також відсутня і в Рішенні ОСОБА_1 міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 «Про взаємовідносини з обєднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг», пунктом 1 якого затверджено фінансовий норматив на одного одержувача послуг. 
		В той же час, учасниками даної адміністративної справи не подано до суду належних, достатніх та допустимих доказів, що підтверджують розрахунки зазначених вище фінансових нормативів щодо кожного із напрямків, що фінансуються, а саме: оплата заробітної плати працівників, вартість комунальних послуг, ремонт дошкільного навчального закладу та отримання освіти дітьми.
		Суд також приймає до уваги твердження законного представника неповнолітнього ОСОБА_2, що вказана сума за своєю природою є послугою за перебування дитини у дошкільному навчальному закладі, що суперечить визначеному законом та гарантованому Конституцією України праву на безоплатність дошкільної освіти. 
		Суд зазначає, що проведення на загальнодержавному рівні реформаційних процесів в системі освіти, як про це було зазначено стороною відповідача у судовому засіданні, не повинно погіршувати гарантоване Основним законом право дитини на безоплатну освіту. В той же час, суд приймає до уваги твердження сторони відповідача, що статтею 66 Закону України «Про освіту» передбачено, що міські ради наділені повноваженнями щодо реалізації державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території.
		В свою чергу, територіальність обслуговування дошкільних навчальних закладів, передбачена статтею 30 Закону України «Про освіту», на думку суду, передбачає раціональність функціонування зазначених дошкільних навчальних закладів. 
		Крім того, суд не приймає до уваги твердження сторони відповідача, що застосування фінансового нормативу у дошкільних навчальних закладах не є фактичним нарахуванням такої плати, оскільки рішення органів місцевого самоврядування є обовязковими до виконання.
		Таким чином, на думку суду, оскаржуваним Наказом порушене конституційне право позивача на доступність та безоплатність дошкільної освіти.
		Щодо пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 та 10 оскаржуваного Наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі», суд зазначає, що вони підлягають до скасування, оскільки, на думку суду, фактично винесені на виконання та в розвиток пункту 1 даного Наказу і визначають спосіб та механізми його реалізації.
		В той же час, суд не приймає до уваги звернення Міського голови м.Тернополя направлене до Голови Іванівської обєднаної територіальної громади щодо укладення відповідної угоди про міжбюджетний трансферт з ОСОБА_1 міською радою, оскільки вказане звернення не породжує процесуальних наслідків для вирішення питання щодо визнання протиправним та нечинним оскаржуваного наказу щодо забезпечення конституційного права на безоплатність дошкільної освіти. 
		Щодо пункту 9 Наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі» №261 від 03 липня 2018 року, суд зазначає наступне.
		Даним пунктом визнано таким, що втратив чинність наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради від 30 травня 2018 року №211 «Про встановлення плати в закладах дошкільної освіти за перебування дітей, які не зареєстровані у місті Тернополі». 
		Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради є виконавчим органом міської ради, що підтверджується Положенням про Управління освіти і науки (Додаток 6 до рішення міської ради від 21 жовтня 2016 року №7/12/155.
		Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року у справі №7-рп/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
		Зокрема, в абзаці 3 пункту 3 рішення Конституційного Суду від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Абзацами 5 та 6 пункту 5 зазначеного рішення роз`яснено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує в громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
		Також, суд вважає, що наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі» №261 від 03 липня 2018 року, і наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради від 30 травня 2018 року №211 «Про встановлення плати в закладах дошкільної освіти за перебування дітей, які не зареєстровані у місті Тернополі» є нормативними актами відповідача як суб'єкта владних повноважень, виданим (прийнятим) на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав та інтересів невизначеного кола осіб.
		В силу правової позиції та висновків Конституційного суду України, викладених у рішенні від 16 квітня 2009 року у справі №7-рп/2009, наказ №211 від 30 травня 2018 року Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради «Про встановлення плати в закладах дошкільної освіти за перебування дітей, які не зареєстровані у місті Тернополі» як нормативний правовий акт органу місцевого самоврядування не може бути скасований чи змінений вказаним органом місцевого самоврядування.
		Слід також зазначити, що стаття 1 Протоколу 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод запровадила загальну заборону дискримінації. 
		Стаття 3 Закону України «Про охорону дитинства» закріпила гарантію, за якою «всі діти на території України, незалежно від раси, кольору, шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоровя та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. 
		У розумінні пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України, всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються (частини 1, 2 статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"). Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (частина 3 статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"). Таким чином, дискримінацією є відповідні обмеження прав та свобод осіб, які створюють перешкоди у їх реалізації. 
		У даному випадку судом не встановлено, а позивачем не наведено та не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами наявність дискримінаційних ознак в Наказі Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі». 
		З огляду на це, суд не приймає до уваги твердження законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 та пояснення третьої особи ОСОБА_3 щодо наявності прямої дискримінації , що має місце у звязку із прийняттям оскаржуваного наказу. 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював дискримінацію як «відмінність у ставленні до осіб, які знаходяться в аналогічних або відповідним чином схожих ситуаціях», що «ґрунтується на ознаці, яку можна ідентифікувати» (Рішення ЄСПЛ у справах Карсон та інші проти Сполученого Королівства (№ 42184/05 від 16.03.2010); Д.Г. та інші проти Чеської Республіки (№ 57325/00 від 13.11.2007); Бьорден проти Сполученого Королівства (№ 13378/05 від 29.04.2008).
		Пряма дискримінація - це коли до особи ставляться у менш сприятливий спосіб у порівнянні з тим, як ставилися чи могли б ставитися до інших осіб у подібній ситуації, і причиною такого ставлення є наявність у цієї особи певних характеристик, що відносяться до категорії «захищених ознак». Європейські антидискримінаційні директиви забороняють відмінне ставлення, що ґрунтується на «захищених ознаках». Для того, щоб стверджувати про наявність дискримінації, потрібно довести відмінне ставлення, в основі якого лежить захищена ознака, і яке не може бути об'єктивно виправдане.
		В даному випадку субєктами регуляторного впливу спірного наказу є діти, які не зареєстровані у м.Тернопіль. Разом з тим, винятки, що зазначені у пункті 3 спірного Наказу, на думку суду не охоплюють поняття дискримінації за ознаками раси, кольору, шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоровя та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, як про це зазначається у чинному законодавстві України.
		Крім того, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
		Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
		Суд зазначає, що саме наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради від 03 липня 2018 року №261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі» може бути застосований до неповнолітнього ОСОБА_2 та вплинути на його права, свободи та охоронювані законом інтереси, а тому, на думку суду, ефективним та достатнім способом відновлення порушених прав, свобод, інтересів неповнолітнього ОСОБА_2 є визнання протиправним та нечинним наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі». 
		При цьому, судом не враховуються Рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №618 від 05 червня 2013 року «Про запровадження загальної міської електронної реєстрації дітей для влаштування у дошкільні навчальні заклади м.Тернополя», Рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №113 від 21 липня 2018 року «Про організацію обліку дітей дошкільного і шкільного віку та учнів», оскільки вони не порушують охоронюване законом право неповнолітнього ОСОБА_2 на отримання безоплатної дошкільної освіти.
		Судом також не береться до уваги твердження законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 щодо не допущення неповнолітнього ОСОБА_2 до навчання у дошкільному навчальному закладі 07 червня 2018 року, оскільки даний факт відбувся до винесення 03 липня 2018 року оскаржуваного наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради, а доказів такого недопущення після 03 липня 2018 року суду не представлено.
		Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до частини 9 статті 264 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
		Враховуючи наведене, суд вважає, що, приймаючи спірний наказ, відповідач діяв усупереч вимог ст.2 КАС України, порушивши вимоги ст. 53 Конституції України та інших нормативно-правових актів, що визначають право дітей на отримання безоплатної дошкільної освіти, що дає підстави суду для визнання Наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03 липня 2018 року «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі» протиправним та нечинним, задоволивши позовні вимоги повністю.
		Відповідно до частини першої та другої статті 265 КАС України, резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Керуючись статтею 53 Конституції України, статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		ОСОБА_9 ОСОБА_10, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 до Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міська рада про визнання протиправним та нечинним наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03.07.2018 року "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі" - задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та нечинним наказ Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03.07.2018 року "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі". 
		Зобов'язати Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради (бульвар Т.Шевченка, 1, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 26198169) невідклано опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним наказу Управління освіти і науки ОСОБА_1 міської ради №261 від 03.07.2018 року "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі" у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Копію судового рішення надіслати учасникам справи.
		 
		Повне судове рішення складено 16 листопада 2018 року.
		 
		Головуюча суддяДерех Н.В.
		копія вірна
		СуддяДерех Н.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...