Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/12799/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2018.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 61-7806ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		справа № 755/12799/15-ц
		провадження № 61-7806св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., (суддя-доповідач), Ступак О. В.,Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3, 
		відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року у складі судді Яковенко Н.О. та ухвалуАпеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Шкоріної О.І., Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М. 
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») 60000,00 грн заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту), 14 082,60 грн відсотків за депозитомвкладу, 34 114,12 грн збитків від інфляції, 1 805,64грн трьох процентів річних.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20червня 2013 року між ОСОБА_3та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу №SAMDN25000736018834, відповідно до якого позивач передала 25 374,84 грн за строковим договором на 366 днів, тобто до 20червня 2014 року. 09 липня 2013 року вона внесла на депозитний рахунок 34052,16 грн, та 573 грн. На момент подачі позову до суду вклад їй банком не повернуто, відсотки не виплачені. Зважаючи на порушення відповідачем грошового зобов`язання також просиластягнути з відповідача три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Надалі позивач збільшила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача 60 000 грн депозитного внеску, 20 727,00 грн відсотків за депозитнимвкладом, 34114,12 грн збитків від інфляції, 2917,56 грн три проценти річних.
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 кошти за договором №SAMDN25000736018834 у сумі 60 000 грн, процентів по вкладу урозмірі 14 082,60грн. 60 коп., три проценти річних в сумі 1805,64 грн, та інфляційні збитки в сумі 34 114,12 грн, а всього 110 002,36грн. Стягнутоз ПАТ КБ «Приватбанк» у дохід держави 1 100,01грн судового збору.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався статтями525, 526, 611, 629, 1058, 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та виходив з того, що оскільки у добровільному порядку ПАТ КБ «Приватбанк» не виконує свої зобов'язання з повернення коштів, вимоги про захист порушеного права шляхом примусового їх стягнення. Оскільки відповідач доказів виконання обов`язку щодо нарахування і виплати відсотків на суму банківського вкладу не надав, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню є, також, і позовна вимога про стягнення суми нарахованих відсотків за укладеним депозитним договором.
		Встановивши факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором №SAMDN25000736018834 від 20 червня 2013 року, суд першої інстанції, посилаючись на частину другу статті 625 ЦК України, визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення три проценти річних та інфляційних нарахувань.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір №SAMDN25000736018834 від 20 червня 2013 року укладений на території Автономної Республіки Крим, положення Федерального Закону Російської Федерації «Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя», на які посилається відповідач, не можуть бути прийняті судом до уваги при вирішенні цієї справи. З урахуваннямположень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», держава взяла на себе зобов'язання вживати всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє Банк від обов`язку щодо виконання укладених договорів, оскільки зазначений договір укладений позивачем саме з ПАТ КБ «Приватбанк».
		Суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого суду погодився. Оглянувши в судовому засіданні, надані позивачем, оригінали договору №SAMDN25000736018834 від 20 червня 2013 року та квитанцій про внесення на депозит банку сум вкладу, апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що позов непідлягає задоволенню через відсутність у ОСОБА_3 оригіналів вказаних документів. Також зазначив, що договір та квитанції про внесення коштів на депозитний рахунок, оформлені відповідно до Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції про ведення касових операцій банками України, є належним підтвердженням укладення з відповідачем договорів банківського вкладу.
		Суд апеляційної інстанції, посилаючись, на положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України №516 від 03 грудня 2003 року (далі - Положення №516), Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 01 червня 2011 року №174, статтю 1050 ЦК Українидійшов висновку, що відповідач не надавдоказів на підтвердження того, що після закінчення терміну дії вказаних договорів, банком повністю були повернуті позивачу вклад та виплачені нараховані на нього проценти, що є порушенням вимог статті 1058 - 1065, 1066 - 1076 ЦК України та умов договору банківського вкладу, а тому судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто суму боргуз урахуваннямтри проценти річних та інфляційних втрат.
		У листопаді 2016року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. 
		09 лютого 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк».
		10 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту), процентів, трьох відсотків річних та збитків від інфляції призначено до судового розгляду.
		09 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що оскаржувані ним судові рішення ухвалені з порушеннямнорм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року та ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не надав належних доказів укладення спірного договору банківського вкладу та не доведено знаходження коштів на спірному рахунку, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали договору та квитанцій про внесення коштів на депозитний рахунок. Надані позивачем документи не містять відбитків печатки банку. Відповідач не може надати оригінали зазначеного договору або дані про кошти на рахунку позивача, оскільки на цей час у ПАТ КБ «Приватбанк» немає доступу до інформації стосовно клієнтів, які укладали договори з філією «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк». Загальновідомим фактом є те, що на окупованій території Автономної Республіки Крим орган країни-окупанта - АНО «Фонд захисту вкладників», за рахунок майна відповідача, здійснює виплати вкладникам ПАТ КБ «ПриватБанк», за договорами, які були укладені з філією Кримське ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк». Виплати здійснюються на підставі оригіналів документів, у тому числі договору банківського вкладу та платіжного документа про внесення змін за ним коштів. Тому відсутність оригіналів документів у вкладника може свідчити про звернення останнього за виплатами до АНО «Фонд захисту вкладників», за рахунок майна банку. Відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» не має можливості надати ці докази (банківські екземпляри договору та платіжного документу про внесення коштів), оскільки банк позбавлений доступу до своїх документів на окупованій території. У грудні 2014 року документи банки було конфісковано окупаційною владою. Суди не взяли до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 11 листопада 2015 року у справі №6-1891цс15, від 06 липня 2016 року у справі №6-127цс16, від 25 березня 2016 року у справі №6-613цс16. Судами не враховано умови нарахування відсотків у разі дострокового розірвання договору.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
		Судами першої та апеляційної інстанційвстановлено, що 20 червня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено договір №SAMDN25000736018834 (вклад «Стандарт на 12 місяців»)(далі - Договір), відповідно до умов якого вклад «Стандарт» оформлений 20 червня 2013 року, сума вкладу складає 25374,84 грн, вклад оформлений на 366 днів по 20 червня 2014 року включно, на суму вкладу нараховуються 18 % річних.
		Пунктом 2 Договору нарахування процентів за вкладом починаються з першого робочого дня після надходження грошей до банку і нараховуються за кожний календарний день.
		Згідно з пунктом 4 Договору дія договору припиняється з виплатою клієнтові всієї суми вкладу разом з процентами, які передбачені умовами договору.
		У разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк. Договір може бути продовжений неодноразово без явки клієнта. У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів (пункт 6 Договору).
		ОСОБА_3 20 червня 2013 року внесла на рахунок відповідача грошові коштив розмірі 25 374,84 грн, а 09 липня 2013 року - 34 052,16 грн та 573 грн.
		Оригінали договору № SAMDN25000736018834 від 20 червня 2013 року та квитанцій про внесення коштів на депозитний рахунок відповідача від 20 червня 2013 року та від 09 липня 2013 року, які, згідно з висновком апеляційного суду, оформлені відповідно до вимог Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, оглянуті в суді апеляційної інстанції, що спростовує доводи касаційної скарги про їх відсутність.
		12 вересня 2014 року позивач звернулася до банку із заявою про повернення їй вкладу разом з процентами, однак 22 вересня 2014 року банк відмовив у задоволенні цієї вимоги. ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив позивача, що в своїй діяльності банк керується вимогами чинного законодавства України та вживає заходи для врегулювання ситуації і вирішення юридичних питань з виплати вкладів та з карток, у тому числі у міжнародних судах.
		Зважаючи на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, є обгрунтованими їхні висновки, що надані позивачем оригінали договору та квитанцій, які оформлені відповідно до Положення Національного банку України №516 та Інструкції про ведення касових операцій банками України, є належним підтвердженням укладення з відповідачем договорів банківського вкладу. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-118цс14.
		Відповідно до пункту 1 статті626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина першастатті 629 ЦК України).
		Згідно зі статтею 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Статтею 1060 цього ж Кодексу передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
		Пунктом 3.3 глави 3 Положення №516 передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) (далі - вимога) банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.
		Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
		Зважаючи на встановлення факту укладення сторонами договору строкового вкладу, звернення позивача про повернення належних їй коштів, а також відсутність доказів виконання відповідачем цього зобов'язання, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що про те, що за договором банківського вкладу, укладеногоміж сторонами, виникло зобов'язання щодо повернення коштів.
		Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
		Банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України (частина перша статті33 зазначеного Закону).
		Відповідно до частини третьої статті95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
		Доводи касаційної скаргипро те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя не мав правових підстав та можливості для здійснення банківської діяльності, у зв'язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, що унеможливило виконання договору, не може бути взято до уваги, оскільки договір банківського вкладу був укладений не з філією Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», а з ПАТ КБ «ПриватБанк», яка є юридичною особою і повинна відповідати за своїми зобов'язаннями відповідно до чинного законодавства України.
		Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526,631,651,653,1058,1075 ЦК України зобов'язання за договором має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
		Встановивши, що відповідач в установлений строк не повернув позивачу суму банківського вкладу, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованоговисновку про невідповідність дій банку вимогам закону та умовам укладеного з ним договору. Разом з тим, суд правильно не взяв до уваги Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки цей закон не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним умов договорів банківського вкладу та повернення депозитів за ними.
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем жодним чином не порушено права позивача, оскільки невиплата грошових коштів була спричинена конфіскацією окупаційною владою Автономної Республіки Крим майнового комплексу ПАТ КБ «Приватбанк», що використовувався у банківській діяльності на території Автономної Республіки Крим, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.
		Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини)».
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що відмовляючи повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.
		У статті 1 Першого Протоколу зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Цей же принцип закріплено і в статті 41 Конституції України.
		Однак, в порушення цих норм, позивач позбавлена права користуватися своїм майном. У конкретному випадку майном є грошові кошти позивача, які банк на виконання умов договору відмовляється їй повернути.
		Отже, висновки судів першої інстанції та апеляційної інстанцій про виникнення у відповідача грошового зобов'язання повернути позивачу на її вимогу суму вкладу та нарахованих на неї відсотків, ґрунтуються на встановлених обставинах, належним чином оцінених судами доказах.
		Оскільки сума вкладу та відсотків на нього позивачу повернута не була, також є правильним висновок про порушення відповідачем грошового зобов'язання, що є підставою для застосування частини другої ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми.
		Доводи касаційної скарги про те, що законодавством передбачено сплату банком лише відсотків за розміщення депозитних коштів в установі і не передбачено здійснення інших виплат є безпідставним, оскільки обов'язок банку видати суму вкладу на вимогу вкладника встановлений законодавством (частина друга статті 1060 ЦК України) і не виконання цього обов'язку у передбачені законодавством строки є простроченням боржника (стаття 612 ЦК України). Оскільки зобов'язання відповідача стосовно позивача стосується виплати грошових коштів, порушення строків його виконання є простроченням грошового зобов'язання, тобто має юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на які поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року усправі №308/3162/15-ц).
		Зважаючи на викладене, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що прийнятіз дослідженням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з дотримання норм  процесуального права та без порушення норм матеріального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судовихрішень - без змін.
		Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку, на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають та їх не спростовують.
		Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2016 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               В. А. Стрільчук
		Судді:                                                                                                            В. О. Кузнєцов
		                                                                                                            А. С. Олійник
		                                                                                                            О. В. Ступак
		                                                                                                            Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...