Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 159/4709/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2018.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 14-462цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		          
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		Справа № 159/4709/15-ц
		Провадження № 14-462цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., 
		Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л.М., 
		Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., 
		Уркевича В. Ю., 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2016 року (у складі суддів Грушицького А. І., Свистун О. В., Федонюк С. Ю.) у цивільній справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, 
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 26 липня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 800 000,00 грн з метою фінансування поточної діяльності з кінцевим терміном повернення до 25 липня 2016 року та сплатою 27,99 % річних.
		З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 липня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, за яким в іпотеку передано земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування автозаправного комплексу та нерухоме майно (нежитлові приміщення - мийка автомобілів та кафе-готель), розташоване на цій земельній ділянці.
		Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на 7 серпня 2015 року становила 610 098,34 грн.
		У зв'язку з наведеним позивач просив суд у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 26 липня 2013 року в розмірі 610 098,34 грн звернути стягнення на зазначені предмети іпотеки шляхом визнання права власності на них за ПАТ «Дельта Банк».
		Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивач порушив вимоги законодавства щодо надіслання письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та не надав доказів звернення з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. 
		Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 24 грудня 2015 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав, а саме: у зв'язку з неспівмірністю розміру заборгованості (205 890,67 грн після сплати позичальником заборгованості під час розгляду цієї справи) з вартістю предмета іпотеки (2 101 00 грн).
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Апеляційного суду Волинської області від 24 грудня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави, як неспівмірність розміру заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.
		Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 6 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив з тих підстав, що справа  не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		У жовтні 2016 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що іпотечний договір позивачем було укладено з фізичною особою ОСОБА_1, а не ФОП, тому спір фізичної особи зі статусом суб'єкта підприємницької діяльності у цивільних правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Крім того, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм статей 526, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 33, 35, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», позовні вимоги підтверджені належними доказами та є обґрунтованими.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2015 року з тих підстав, що суд апеляційної інстанції справу по суті не переглянув, постановив ухвалу з процесуальних питань. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2016 року, витребувано матеріали справи та надано особам, які беруть участь у справі, строк для подачі заперечень на касаційну скаргу. 
		Учасники справи у визначений ухвалою суду строк не скористалися наданим їм процесуальним законом правом на подання заперечень. 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ), яким Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) та Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції, у зв'язку із чим касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 вересня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду.
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Під час розгляду справи суди встановили, що 26 липня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 800 000 грн з метою фінансування поточної діяльності з кінцевим терміном повернення до 25 липня 2016 року та сплатою 27,99 % річних.
		Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_1  укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, за яким в іпотеку було передано належне іпотекодавцеві нерухоме майно: нежитлове приміщення - мийка автомобілів (предмет іпотеки 1); нежитлове приміщення - кафе-готель  (предмет іпотеки 2) та земельна ділянка (предмет іпотеки 3), на якій знаходяться предмет іпотеки 1 та 2, загальною площею 0,35 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування автозаправного  комплексу.
		Позичальник - ФОП ОСОБА_1 своїх зобов'язань не виконала належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором.
		Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що кредитні відносини виникли між юридичною особою - ПАТ «Дельта Банк» і ФОП ОСОБА_1 Кредитний договір позичальник уклав не як громадянин України - фізична особа, а як спеціальний суб'єкт правовідносин у статусі ФОП. Кошти за договором надавалися під конкретне цільове призначення - з метою фінансування поточної діяльності. В іпотеку банку було передано нерухоме майно, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності: мийка автомобілів, кафе-готель та земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування автозаправного комплексу. Вирішення питання про звернення стягнення на іпотечне майно нерозривно пов'язане з установленням розміру заборгованості ФОП перед банківською установою. За таких обставин цей спір належить до юрисдикції господарського суду. 
		Перевіряючи законність постановленої апеляційним судом ухвали про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого. 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		За змістом статті 1 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Тобто об'єктом судового захисту є як права, свободи та інтереси фізичних осіб, так і права та інтереси юридичних осіб, інтереси держави.
		ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 
		Натомість ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 1, 12 цього Кодексу).
		За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
		Відповідно до положень статті 575 ЦК України, статей 1, 2 Закону України «Про іпотеку» іпотека є окремим видом застави, яка полягає у забезпеченні виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		Згідно з положеннями статті 589 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
		Зазначеними нормами не передбачено солідарного обов'язку позичальника та заставодавця/іпотекодавця, оскільки майновий поручитель відповідає перед заставодержателем/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета застави/іпотеки.
		Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
		У справі, яка розглядається, позивач - іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи - іпотекодавця з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ними іпотечним договором.
		З огляду на викладене висновки апеляційного суду про те, що спір між іпотекодавцем - фізичною особою і банком щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором підлягав розгляду в порядку господарського судочинства є помилковим.
		Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 
		Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
		Оскільки ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то ухвала Апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2016 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» КадироваВладислава Володимировича задовольнити частково.
		Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                        Н.П. Лященко    Судді:     Н.О. Антонюк       В.С. Князєв        С.В. Бакуліна        Л.М. Лобойко      В.В. Британчук       О.Б. Прокопенко      Д.А. Гудима       Л.І. Рогач        В.І. Данішевська       І.В. Саприкіна      О.С. Золотніков     О.М. Ситнік        О.Р. Кібенко       В.Ю. Уркевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...