Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 182/6496/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 19.11.2018. Зареєстровано: 20.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2018.
Дата набрання законної сили: 13.11.2018
Номер судового провадження: 22-ц/803/770/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/770/18 Справа № 182/6496/17   Суддя у 1-й інстанції - Рудчева О.В. Доповідач - Макаров М. О.
		Категорія 33
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 листопада 2018 року                                                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
		 
		головуючого - судді Макарова М.О.         
		суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
		при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Нікопольської місцевої прокуратури, прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом  за яким просив суд  стягнути з державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України на його користь грошову суму у розмірі 10.000.000 грн. за завдану моральну шкоду, яка виразилася в його незаконному позбавленні волі протягом восьми років двох місяців та дванадцяти днів в місцях попереднього ув'язнення, що не відповідали нормам законодавства для ув'язнених, за надуманим його звинуваченням у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення.
		Позивач позов мотивував тим, що з 17 березня 2008 року по 11 жовтня 2016 року він незаконно перебував в в умовах слідчого ізолятора м. Дніпро через надумане звинувачення його у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення, а тому йому заподіяна моральна шкода.
		Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2018 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 163 200 грн.; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи фактичні обставини справи, тривалість перебування позивача під слідством і судом, глибину його переживань у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, вимушені зміни у житті у зв'язку з цим, з урахуванням вимог розумності і справедливості, встановлення спеціальним законом мінімальних розмірів відшкодування шкоди, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 163 200 грн., які підлягають стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача на відшкодування моральної шкоди. 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити в частині стягнутої суми грошової компенсації з 163 200 грн. на 850 000 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував умови тримання його під вартою, а також судом не враховано фізичний та моральний тиск, який спричинявся органами дізнання по кримінальній справі.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
		Так, судом встановлено, що 10 березня 2007 року прокурором Томаківського району Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу № 18079006 за фактом умисного вбивства невідомого чоловіка за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		17 березня 2008 року старшим слідчим по ОВС СВ УМВС України на Придніпровській залізниці ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу № 18079006 відносно ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого п.п. 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України у зв'язку з надходженням матеріалів про причетність до вчинення злочину вищевказаних осіб.
		10 січня 2011 року прокурором Дніпропетровської області затверджено обвинувальний висновок та вищевказана кримінальна справа була направлена до апеляційного суду Дніпропетровської області для визначення підсудності.
		Згодом дане кримінальне провадження № 01618 було направлено до Марганецького міського суду Дніпропетровської області для судового розгляду.
		Постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області 30 березня 2012 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 було повернуто Прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування.
		03 липня 2012 року Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 березня 2012 року було сковано, справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд.
		16 травня 2013 року колегія суддів Марганецького міського суду Дніпропетровської області заявила собі самовідвід та кримінальне провадження № 01618 було направлено до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
		27 серпня 2014 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області повернув кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 187 КК України прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування на підставі ст. 281 КПК України (в редакції 1960).
		10 жовтня 2014 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області постанову Нікопольського міськрайонного суду від 27 серпня 2014 року було залишено без змін.
		28 листопада 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про скоєне правопорушення, передбачене п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України під № 42014040000000676.
		23 січня 2015 року слідчим СВ ЛВ на станції Кривий Ріг Дніпропетровської області винесено постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення з п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 1 ч. ст. 115 КК України.
		25 березня 2015 року обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні був направлений до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.
		Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2015 року визначено підсудність в кримінальному провадженні № 42014040000000676 за Марганецьким міським судом Дніпропетровської області.
		Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 липня 2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні був повернутий прокурору у зв'язку з порушенням п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України. Прокурором вказану ухвалу було оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області.
		За результатами апеляційного перегляду, 02 вересня 2015 року, апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.
		У зв'язку з тим, що структуру органів внутрішніх справ лінійних відділів УМВС України - ліквідовано, кримінальне провадження стосовно нього за № 42014040000000676 було передано у відділ національної поліції м. Нікополь Дніпропетровської області для проведення досудового розслідування.
		25 липня 2016 року прокурором Нікопольської місцевої прокуратури було винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпано можливості їх отримати.
		09 серпня 2016 року першим заступником прокурора Дніпропетровської області Сосковим Р.М. було винесено постанову про скасування постанови про закриття кримінального провадження на підставі ч. 6 ст. 36, ст. 110 КПК України.
		11 жовтня 2016 року після усунення недоліків, зазначених у постанові про скасування постанови прокурора про закриття кримінального провадження, прокурором Нікопольської місцевої прокуратури було знову винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпано можливості їх отримати.
		З урахуванням викладеного час періоду перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом з 17 березня 2008 року до 11 жовтня 2016 року, складає 102 місяці.
		Розмір компенсації моральної шкоди, становитиме 163 200,00 грн., з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який з 01 січня 2017 року становить - 1600 грн., виходячи з розрахунку 102 місяця х 1600 грн.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з його доведеності. 
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
		У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
		За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону N 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
		Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		У наведених в статті 1 Закону N 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).
		Статтею 11 Закону N 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		За змістом положень частини першої статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
		Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		З метою визначення порядку застосування Закону N 266/94-ВР затверджено Положення, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.
		Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.
		У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону N 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.
		Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		Відповідно до положень частини 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода може бути відшкодована (компенсована) будь-яким способом. Найбільш розповсюдженим способом компенсації моральної шкоди є грошова компенсація.
		Суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди критерії її заподіяння.
		Оцінюється глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана та інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникли в результаті посягання на права особи тощо).
		Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
		Відповідно до ч.1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.
		Згідно ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди, зокрема, виникає у випадку закриття кримінального правопорушення за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливості їх отримати.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		За змістом ст. 4 цього ж Закону відшкодування шкоди у випадку, передбачену п. 5 ст. 3 провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
		Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду є шкода, незаконні дії (рішення бездіяльність), причинний зв'язок між незаконними діями і шкодою. Наявність вини не вимагається.
		При наявності заподіяння особі моральної шкоди її розмір визначається судом з урахуванням обставин справи в межах встановлених цивільним законодавством, але не менше одного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням розумності та справедливості, як того вимагає ст. 23 ЦК України.
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував умови тримання його під вартою, а також судом не враховано фізичний та моральний тиск, який спричинявся органами дізнання по кримінальній справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції в повному обсязі, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, положень обчислення шкоди, визначився з розмір такої шкоди.
		За таких обставин судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.
		Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А : 
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.    
		 
		Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2018 року - залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя М.О. Макаров
		 
		 
		 
		Судді Е.Л. Демченко
		 
		 
		Т.Р. Куценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...