Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/11482/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 20.11.2018. Зареєстровано: 21.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2018.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Результат оскарження 13.02.2019 Апеляційний суд Запорізької області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/335/105/2018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    1Справа № 335/11482/16-ц  2/335/105/2018 
		                                                       РІШЕННЯ
		               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 листопада 2018 року                                                        м. Запоріжж
		 
		Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжі у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Мереуци М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, -
		                                                       ВСТАНОВИВ:
		 
		У жовтні 2016  року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі-ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.В обґрунтування позову, зазначала, що  19.10.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір №SAMDN8000729855943 (вклад «Універсальний». Відповідно до договору  Позивач передав, а Відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 2 146.00 доларів США на умовах Договору, строком на 366 днів по 19.10.2013 р. (включно) та виплатою 9,5 % річних на суму вкладу. Про даний факт свідчить квитанція № 16 від 19.10.2012 р. про внесення 2 146,00 доларів США. Згідно пункту 4 Договору, дія договору припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу разом з відсотками відповідно до умов договору.Пунктом 6 Договору встановлено, що якщо по закінченню строку вкладу банку не буде заявлено про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк, вказаний в розділі «Дані по вкладу». Строк вкладу пролонгується неодноразово без явки вкладника до банку. Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Тому строк дії договору депозиту у різні періоди складав: 1 -й рік - з 19.10.12р. по 19.10.13р. , 2- й рік - з 20.10.13 р. по 20.10.14р., 3- й рік. - з 21.10.14р. по 21.10.15р. Відповідно до п. 8 Договору проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу та поповнень за процентною ставкою для вкладів даного найменування та строку, що діє в Банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод до договору.16 жовтня 2015 року Позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою заявою про відсутність наміру продовжувати строк дії договору та намір отримати суму вкладу разом із нарахованими відсотками.Дана заява була отримана Відповідачем 19.10.2015 р. Проте, дана заява Позивача була залишена без відповіді. З урахуванням вимог п. 9 Договору слід вважати, що договір припинив дію з 22.10.2015 р. сума вкладу та нарахованих процентів на 21.10.2015 р. (включно) склала 5 065,72 доларів США. Проте, в зв'язку з тим, що вклад Відповідачем 22.10.2015 р. повернено не було, Позивачем було донараховано проценти за депозитом до дати пред'явлення позову. Таким чином, станом на 22.09.2016 р. сума вкладу та нарахованих процентів склала 5 567,04 доларів США. Крім того, на думку позивача, підлягає також стягненню 3% річних від простроченої суми на підставі ст.625 ЦК України та 3% пені за кожен день прострочення (передбачених ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач просив суд, з урахуванням наданих уточнень, стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 61376,89 доларів США, яка складається із суми вкладу із нарахованими процентами в розмірі 5786,29 доларів США, 3% річних-207,03 доларів США та 3% пені за кожен день прострочення (передбачених ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» 55383,57 доларів США.
		23.02.2017 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
		05.09.2017 року від ПАТ КБ «Приватбанк» до суду надійшли заперечення проти позову, у яких відповідач зазначав про неможливість виконання договору у зв'язку із тим, що відділення Банку знаходиться на окупованій території Автономної Республіки Крим, а також, що належних письмових доказів укладення договору, зокрема оригіналу договору вкладу, позивачем суду не надано, а тому і підстав для задоволення позову немає.
		15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до ЦПК України. Відповідно до п.п. 9 п.1 Перехідних положень до ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Оскільки 15 грудня 2017 р. набрали чинності зміни до ЦПК України, суд розглядає справу за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 р.
		Ухвалою суду від 27.02. 2018 р. призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та учасникам справи встановлено строк для подачі заяв по суті позову. (а.с.181)
		Ухвалою суду від 14.05.2018 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		Судовий розгляд здійснювався на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України за письмовими заявами сторін у справі.
		Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
		Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
		Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Судом на підставі наданих учасниками справи доказів встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
		19.10.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір №SAMDN8000729855943 (вклад «Універсальний»). 
		Відповідно до договору, оригінал якого наявний в матеріалах провадження, Позивач передав, а Відповідач прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 2 146.00 доларів США на умовах Договору, строком на 366 днів по 19.10.2013 р. (включно) та виплатою 9,5 % річних на суму вкладу. Про даний факт свідчить квитанція № 16 від 19.10.2012 р. про внесення 2 146,00 доларів США.
		Укладання договору вкладу підтверджується оригіналом екземпляру, який був виданий ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 та наданий позивачем в якості доказу в підтвердження заявлених вимог.
		Внесення грошових вкладів за спірними договорами підтверджується оригіналом квитанції № №16 від 19.10.2012 р.,. про зарахування коштів на особовий рахунок, який є належним доказом в розумінні ст. 77 ЦПК України.
		ОСОБА_1 умови договору виконала, грошові кошти внесла на рахунок Євпаторійського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк».
		Згідно пункту 4 Договору, дія договору припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу разом з відсотками відповідно до умов договору.
		Пунктом 6 Договору встановлено, що якщо по закінченню строку вкладу банку не буде заявлено про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк, вказаний в розділі «Дані по вкладу». Строк вкладу пролонгується неодноразово без явки вкладника до банку. Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. 
		Тому строк дії договору депозиту у різні періоди складав: 1 -й рік - з 19.10.12р. по 19.10.13р. , 2- й рік - з 20.10.13 р. по 20.10.14р., 3- й рік - з 21.10.14р. по 21.10.15р. 
		Відповідно до п. 8 Договору проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу та поповнень за процентною ставкою для вкладів даного найменування та строку, що діє в Банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод до договору.
		16 жовтня 2015 року Позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою заявою про відсутність наміру продовжувати строк дії договору та намір отримати суму вкладу разом із нарахованими відсотками.
		Дана заява була отримана Відповідачем 19.10.2015 р. Проте, дана заява Позивача була залишена без відповіді.
		Згідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
		Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, який є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
		Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Як роз'яснив Верховний Суд України у правових позиціях висловлених у постановах від 29 січня 2014 року № 6-149цс13, від 29 жовтня 2014 року  № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року № 6-997цс16 письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди зазвичай встановлюють факт укладення відповідного договору, з'ясовують повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку, від 03.12.2003, № 516 передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Відповідно до п. 2. 1. даного Положення, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
		При цьому, п. 2.9 Положення передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.
		Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Національного банку, від 01.06.2011, № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
		Виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4 Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
		Згідно з ч. 1,2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
		Відповідно до ч.1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.
		Пунктом 3.3 Глави 3 наведеного Положення, також, визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ / заява про повернення коштів тощо) /далі - вимога/ банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.
		Згідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом.
		Ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання неможливість виконання договору, з підстав, закриття банком відокремленого підрозділу в якому укладено договори.
		За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином - ст. 599 ЦК України.
		У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
		Згідно із ст. 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг серед інших належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
		Тобто надання послуг з відкриття та ведення депозитних рахунків клієнтів здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Отже, саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов'язаннями, взятими на себе укладеним договором.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
		Таким чином, оскільки стороною укладених договорів про відкриття банківських рахунків є відповідач, тобто ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно з чинним законодавством, яке регулює цей вид правовідносин, зобов'язання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків по укладеним і дійсним договорам.
		Отже, неможливість виконання спірних депозитних договорів відокремленим підрозділом юридичної особи - сторони цього договору не припиняє зобов'язальних правовідносин, й не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання за депозитним договором на вимогу позивача.
		При вирішенні спору суд також враховує і практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справах «ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (Nо 2)» в якому суд зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.
		Принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини).
		Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції. Так, у ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.
		Отже, в порушення наведених норм, позивач позбавлена можливості користуватися своїм майном - грошовими коштами, які Банк, в порушення вимог спірних договорів, відмовляється повернути позивачу на його вимогу, що є підставою для стягнення вкладу у розмірі 2146 доларів США в судовому порядку.
		Щодо процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, то ці вимоги підлягають задоволенню частково, у зв'язку із наступним.
		Позивачем у доданому до позову розрахунку помилково нараховані проценти на суму вкладу з процентами, тобто нараховані проценти на несплачені проценти, що не передбачено нормами законодавства, а тому, з урахуванням наданих письмових доказів, судом перераховано розмір визначених позивачем процентів.
		Згідно розрахунку проценти за договором вкладу складають 611,4 доларів США (16,99 доларів США на місяць) за період з 19.10.2012 року по дату закінчення строку вкладу 22.10.2015 року, а загалом сума вкладу з процентами становить 2757,64 доларів США. 
		У позовних вимогах ОСОБА_1 також просить про стягнення процентів з жовтня 2012 року по лютий 2017 року, у розмірі 9,50 % річних, що є стандартною ставкою за вкладом, яка передбачена умовами договору банківського вкладу «Універсальний» 
		Верховний Суд України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15; від 11 травня 2016 року у справі № 6-338цс16 , №6-36цс15 від 10 червня 2015 року, №6-302цс16 від 27 квітня 2016; №6-2861цс15 від 02.03.2016р., №6-2558цс15 від 01.06.2016р. року висловив правову позицію, що закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
		При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Умови договорів банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.
		Отже, з банку підлягають стягненню проценти за ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом "на вимогу".
		Як встановлено судом зі змісту укладеного 19.10.2012 року між сторонами справи договору, його умови не визначають розмір процентів, які сплачуються Банком в разі закінчення строку дії договору банківського вкладу та неналежного виконання грошового зобов'язання за таким договором, а тому в даному випадку суд повинен застосовувати відсотки у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову суду не навів у тому числі і щодо розміру процентної ставки, яка зазвичай сплачувалася та сплачується банком за вкладом на вимогу, а тому суд доходить що висновку, що права та інтереси ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача за вказаний вище період на його користь відсотків у розмірі облікової ставки Національного Банку України, що відповідає принципам справедливості та виваженості, а також п. 3.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного Банку України від 03.12.2003 року № 516, відповідно до якого банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який установлюється в договорі банківського вкладу (депозиту), а Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов'язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національного банку України. 
		Судом встановлено, що дія договору банківського вкладу припинена 22.10.2015 року, а згідно постанови НБУ у період з моменту закінчення строку дії договору - 22.10.2015 року по 21.04.2016 року діяла ставка НБУ 22 % річних, у період з 22.04.2016 року по 26.05.2016 року - 19 % річних, а з 27.05.2016 року по 23.06.2016 року - 18 % річних, з 24.06.2016 року по 28.07.2016 року -16,5 % річних, з 29.07.2016 по 15.09.2016 -15,5 % річних , з 16.09.2016 року по 27.10.2016 року- 15 % річних, з 28.10.2016 року по 24.02.2017 року -14 % річних.
		початоккінецьКількість днівСума вкладуОблікова ставка НБУ % річних,Розмір процентів22.10.201521.04.2016183214622236,7122.04.201626.05.20163521461939,127.05.201623.06.20162821461829,6324.06.201628.07.201635214616.533,95129.07.201615.09.201649214615.544,6516.09.201627.10.20164221461537,0428.10.201624.02.201712021461498,77Всього        519,85
		Тобто за період з 22.10.2015 року по 24.02.2017 року розмір процентів на суму 2146 доларів США за обліковою ставкою НБУ за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка] / 100% / 365 днів ? [Кількість днів] складає 519,85 доларів США.
		Таким чином, до стягнення, в межах заявлених вимог, підлягає сума вкладу з процентами 3277,25 доларів США. (2146 доларів США+611,40 доларів США +519,85 доларів США ).
		Окрім того, суд задовольняє частково вимоги щодо стягнення 3% річних від простроченої суми, з огляду на таке.
		Проценти, визначені ст. 1061, ст. 1070 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно дост. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку, зокрема у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених ст. 1061, ст. 1070 ЦК України, і процентів, що стягуються у відповідності до ст. 625 ЦК України, а також відсутність в чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів заст. 1061, ст. 1070 ЦК України та сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені позивачем).
		Таке розуміння наведених норм відповідає висновкам Верховного Суду України про їх застосування, викладеним у постановах № 6-39цс13 від 29 травня 2013 року, № 6-140цс13 від 25 грудня 2013 року, № 6-247цс14 від 28 січня 2015 року.
		Обчислення процентів проводиться за формулою: сума вкладу*відсоткова ставка:365 днів в рік*кількість днів, за які обчислюються проценти.
		У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
		Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.
		За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
		Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
		Заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція виражена в Постановах ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-59цс13).
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки. Зважаючи на те, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою, положення про скорочену позовну давність в один рік стосується лише вимог про стягнення неустойки і не регулюють стягнення боргу з урахуванням відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
		Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК України, і процентів, що стягуються у відповідності до ст. 625 ЦК України, а також відсутність в чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України та іншими статтями, та відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним.
		Оскільки ПАТ КБ «Приват Банк» не було виконано грошове зобов'язання по виплаті суми вкладів позивачі, в силу положень ст.625 ЦК України, позивач має право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми.
		Обчислення процентів проводиться за формулою: сума вкладу*відсоткова ставка: 365 днів в рік*кількість днів, за які обчислюються проценти
		З урахуванням помилковості розрахунку доданого до позову позивачем суми вкладу з процентами, суд вважає за необхідне, з урахуванням меж заявлених вимог, розрахувати 3% річних від простроченої суми з перерахунком у гривневий еквівалент іноземної валюти по курсу НБУ на день день ухвалення рішення суду.
		Отже 3% річних за користування грошовими коштами за період з 22.10.2015 року по 03.03.2017 року - 499 днів на суму боргу 2757,64 доларів США (76753,24 грн) дорівнює у гривневому еквіваленті 3 141,63 грн., а тому ці вимоги суд задовольняє частково.
		Щодо вимог про стягнення пені у розмірі 3% пені за кожен день прострочення на підставі ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до наступних висновків.
		Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга - цеоперації з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
		Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає:споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
		Відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
		Виходячи з вищевикладеного, вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
		Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
		Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.
		Таким чином, характер спірних правовідносин та норми правозастосування, з урахуванням положень умов та правил надання банківських послуг та положень договорів банківського вкладу, щодо відповідальності сторін за порушення умов договору згідно до чинного законодавства України, у тому числі законодавства України про відповідальність за невиконання/неналежне надання фінансових послуг свідчать про можливість застосування до банку боржнику відповідальності за ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки. Відносно строку, в межах якого можливе стягнення неустойки (пені, штрафу) Верховний суд України висловлювався 18.05.2016 р. у справі№ 6-474цс16:«стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
		За приписами ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець прострочує виконання надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги.
		У п. 20 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначено, що пеня за порушення договору нараховується і стягується у відсотковому відношенні до суми заборгованості за кожний день прострочки, в тому числі за святкові, неробочі й вихідні дні.
		Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 22.10.2015 року, а до суду позивач звернувся - 18.10.2016 року, то пеня підлягає стягненню в межах одного року до дня пред'явлення позову.
		Отже існують підстави для стягнення на користь позивача неустойки (пені) за останні 12 місяців із розрахунку: сума заборгованості за договором банківського вкладу *3*365 днів і дорівнює за вказані періоди складає 840 778,39 грн.
		Згідно з ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
		Разом з тим, ч. 3ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
		Про необхідність застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України за ініціативою суду у випадках, коли пеня значно перевищує розмір збитків зазначалось судом касаційної інстанції в ухвалах ВССУ від 29.01.2014 р. № 6-45806св13 (н/п 22ц/790/6217/13), від 15.10.2014 р. по справі № 6-21626св14 (н/п 22ц/790/2524/14), від 29.10.2014 р. по справі № 6-6087св14 (н/п 22ц/790/285/14),від 25.03.2015 р. по справі№ 6-869св15 (н/п 22ц/790/7266/14).
		Враховуючи положення діючого законодавства (ч.3 ст.551 ЦК України) та розмір неустойки, який більше ніж у 7 разів перевищує суму боргу, суд вважає за потрібне зменшити розмір заборгованості з неустойки до розміру основної суми заборгованості 3277,25 доларів США, що у гривневому еквіваленті на день постановлення рішення, що дорівнює 91435,27 грн.
		Щодо валюти виконання судового рішення, суд зазначає, що незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з пунктами 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день здійснення платежу.
		Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на відсутність оригіналів договору та квитанції про внесення коштів. Водночас, із матеріалів справи, вбачається, що позивачем були надані оригінал квитанції та оригінал договору, з якого вбачалась повна відповідність даних копії квитанції, що міститься у матеріалах справи, оригіналу. 
		ПАТ КБ «Приватбанк» також посилалося на неможливість виконання договору, оскільки відділення Банку, у якому укладено договори, знаходиться на окупованій території Автономної Республіки Крим.
		Суд встановив, що діяльність відокремленого підрозділу відповідача на території АРК та м. Севастополя було припинено постановою Правління Національного банку України від 06 травня 2014 р. № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя», у зв'язку із чим відповідач протягом місяця з дня набрання чинності цієї постановою повинен був забезпечити закриття відокремленого підрозділу, про що повідомити Національний банк України.
		Таким чином, судом встановлено, що договір банківського вкладу був укладений між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване на території України, а саме у м. Дніпропетровську на умовах викладених в них. Ліквідація або припинення діяльності структурних підрозділів (філій, відділень) у будь-який спосіб не звільняє відповідача від виконання обов'язків по укладених і дійсних договорах.
		Отже, судом вимоги позивача задовольняються частково, а самедо стягнення підлягає сума вкладу з відсотками 3277,25 доларів США та 3 141,63 грн - 3% річних та 3277,25 доларів США (91435,27 грн.) -пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення. В решті частині вимог суд відмовляє.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір визначений за п.1 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на час подання позову) пропорційно до розміру задоволених вимог (10,75%) у сумі 540 грн.
		Керуючись ст.ст..2,3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, - задовольнити частково.
		Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094 м. Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 50 ЄДРПОУ 14360570, р/р29092829003111,МФО 305299) на користь ОСОБА_1 (69035 АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) суму вкладу з відсотками 3277,25 доларів США (три тисячі двісті сімдесят сім доларів США 25 центів ), 3% річних у розмірі 3141,63 грн. (три тисячі сто сорок одна гривня 63 копійки), пеню на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3277,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті на день постановлення рішення дорівнює 91435,27 грн (дев'яносто одна тисяча чотириста тридцять п'ять гривень 27 копійок).
		В решті частини вимог відмовити.
		Стягнути з ПАТ «ПриватБанк» на користь держави витрати по сплаті судового збору 540,00 грн. (п'ятсот сорок гривень) 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.
		Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.
		Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2018 року.
		 
		Суддя:                                                         Н.І.Рибалко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...