Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 235/2134/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2018.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 61-30763ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України                                        
		 
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 235/2134/16-ц
		 
		провадження № 61-30763 св 18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є . В., Хопти С. Ф.,            Черняк Ю.В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»;
		відповідач - ОСОБА_4; 
		представник відповідача - ОСОБА_5;
		третя особа - ОСОБА_6; 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 березня 2017 року у складі судді Величко О. В. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Новосядлової В. М., Краснощокової Н. С.,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа -              ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 18 січня 2013 року між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») та                 ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким з урахуванням внесених змін він отримав кредит в сумі 268 700 грн зі сплатою 19,99 % річних строком до 18 січня 2033 року.
		У той же день між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за яким він передав в іпотеку банку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1.
		Також у той же день між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, за яким вона зобов'язалася відповідати солідарно із позичальником за виконання зобов'язань за кредитним договором. 
		10 липня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами та за договорами іпотеки, за яким товариство набуло право вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором та за договором іпотеки.
		Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 06 січня 2016 року становила 328 620 грн 17 коп., з яких: сума основного боргу у розмірі 170 996 грн 39 коп., сума простроченого основного боргу у розмірі 868 грн 43 коп., проценти за користування кредитом у розмірі          2 070 грн 74 грн, прострочені проценти у розмірі 31 521 грн 56 коп., інфляційні втрати та 3 % річних у розмірі 125 163 грн 05 коп.
		Ураховуючи викладене, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» просило суд в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2013 року у розмірі 328 620 грн 17 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею 65,9 кв. м, житловою площею 43,3 кв. м, що складається з трьох жилих кімнат,                    по АДРЕСА_1, на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» шляхом надання ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права продажу будь-яким способом від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною реалізації встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності, із наданням             ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» усіх повноважень для здійснення продажу; виселити ОСОБА_4 та членів його родини із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути з відповідача понесені товариством судові витрати.
		 
		Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області                 від 06 березня 2017 року, з урахуванням виправленої описки згідно ухвали суду від 30 березня 2017 року, у задоволенні позову ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, законом не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна від імені товариства за рішенням суду. При цьому суд зазначив, що позивачем не надано доказів, які б встановлювали ціну продажу предмета іпотеки, узгоджену між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Вимоги про виселення відповідача та членів його родини із спірної квартири є похідними, а тому задоволенню не підлягають. 
		 
		Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відхилено, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 березня 2017 року залишено без змін.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання йому, як іпотекодержателю, права продажу іпотечного майна у будь-який спосіб               від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу. Такий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно передбачено пунктом 6.2.3.2 іпотечного договору і є позасудовим способом захисту прав іпотекодержателя. При цьому, позивачем не надано доказів, які б встановлювали ціну продажу предмета іпотеки, узгоджену між іпотекодавцем та іпотекодержателем, як і не надано оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. 
		 
		У липні 2017 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною першою                   статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом отримання права на продаж за рішенням суду прямо передбачене Законом України «Про іпотеку». Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого законом, належить іпотекодержателю. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду. 
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. 
		 
		Судом встановлено, що 18 січня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та                 ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким з урахуванням внесених змін він отримав кредит в сумі 268 700 грн зі сплатою 19,99 % річних строком до 18 січня 2033 року.
		 
		У той же день між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за яким він передав в іпотеку банк належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1.
		 
		Також у той же день між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, за яким вона зобов'язалася відповідати солідарно із позичальником за виконання зобов'язань за кредитним договором. 
		 
		10 липня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами та за договорами іпотеки, за яким товариство набуло право вимоги до ОСОБА_4 за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними 18 січня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 
		 
		Отже, у силу статей 512, 513 ЦК України ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_4 за кредитним договором від 18 січня 2013 року та договором іпотеки від 18 січня                   2013 року, укладеними між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 
		 
		ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка за розрахунком товариства, станом на 10 липня 2015 року становила               205 457 грн 12 коп., з яких: сума основного боргу у розмірі                               170 996 грн 39 коп., сума простроченого основного боргу у розмірі                  868 грн 43 коп., проценти за користування кредитом у розмірі                    2 070 грн 74 грн.
		 
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
		 
		За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. 
		Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 
		 
		Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано               статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 
		 
		Отже, аналіз положень статей 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових: на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Умовами договору іпотеки сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до банку права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки; продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 6.2 іпотечного договору).
		 
		Обрання певного способу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
		 
		Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист у порядку, передбаченому законом чи договором.
		 
		Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.
		 
		За змістом частини п'ятої статті 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
		 
		Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 квітня 2017 року № 6-3034цс16.
		 
		Ураховуючи викладене, суди у порушення статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року встановивши, що позичальник порушив зобов'язання щодо повернення кредиту, спір по суті не вирішили. 
		 
		Крім того, положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди також зазначили, що позивачем не надано доказів, які б встановлювали ціну продажу предмета іпотеки, узгоджену між іпотекодавцем та іпотекодержателем, як і не надано оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
		 
		Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
		 
		Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Таким чином, не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не є безумовною підставою для відмови у позові, оскільки банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», що не суперечить вимогам зазначеного Закону.
		 
		При цьому суд касаційної інстанції не може ухвалити власне рішення, оскільки в силу своїх повноважень не має права переоцінювати докази та встановлювати обставини, що не зроблено судами. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити частково.
		 
		Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області                   від 06 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області                  від 15 червня 2017 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько 
		Є. В. Синельников
		С. Ф. Хопта 
		Ю. В.Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...