Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 817/490/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2018. Зареєстровано: 23.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2018.
Дата набрання законної сили: 20.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		20 листопада 2018 року 
		Київ
		справа №817/490/17
		адміністративне провадження №К/9901/4978/17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача: Хохуляка В.В., 
		суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., 
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 (суддя - Комшелюк Т.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 (головуючий суддя - Капустинський М.М., судді: Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.,) у справі №817/490/17 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про скасування вимоги, рішення та податкових повідомлень-рішень,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області в якому, з урахуванням заяви про збільшення предмету позову, просив скасувати вимогу від 14.02.2017 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-08, рішення від 14.02.2017 №0000261302, скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.03.2017 №0000491304; №0000501304; №0000511304; №0000521304; №0000531304; №0000541304; №0000551304; №0000561304.
		 
		Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 14.02.2017 №Ф-08 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 14.02.2017 №0000261302 в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 14.03.2017 №0000491304, №0000501304, №0000511304, №0000531304, №0000541304, №0000551304 та №0000561304 в повному обсязі. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у Рівненській області звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 у справі №817/490/17, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 у справі №817/490/17.
		 
		В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 180.1 статті 180, пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1 статті 183, підпункту 185.1.1 статті 185, підпункту «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1, статті 198.5 статті 198, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), абзацу 5 пункту 2 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). 
		Доводи Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області зводяться до того, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення та податкових повідомлень-рішень. Водночас відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, на підтвердження показників податкової звітності та правомірності формування податкового кредиту за результатом господарської діяльності було дано не в повному обсязі запитуваних відповідачем первинних документів, а тому визначення позивачу податкових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним.
		 
		Натомість, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у  відзиві на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем показників податкової звідності за результатом господарської діяльності є необґрунтованими та безпідставними, оскільки фінансово-господарські операції здійснювались позивачем з дотриманням вимог податкового законодавства, про що свідчать досліджені судами в процесі розгляду справи первинні документи. Також позивач зазначає, що суб'єктом владних повноважень не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення. А тому, позивач просить відмовити Головному управлінню Державної фіскальної служби у Рівненській області у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій  залишити без змін.
		 
		Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та  апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 21.12.2016 №172/2621421919/17-16-13-03.
		 
		Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 164.1, 164.3 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено оподатковуваний дохід за 2015 рік на загальну суму 255341,63грн.; пункту 180.1, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, статті 198, підпункту «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суми податку на додану вартість, які підлягають нарахуванню та сплати в бюджет у загальному розмірі 26098,00грн., пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (рядок 23.2) на загальну суму 24744,00грн. та зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24) на загальну суму 26934,00грн., а також завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (рядок 30) у лютому 2015 року на суму 150466,00грн. (у зв'язку з ненаданням до перевірки документів); пункту 2, частини першої статті 7, статті 8, пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого позивачу донараховано суму єдиного внеску за 2015 рік у розмірі 73693,98грн.; пункту 51.1 статті 51, підпункту  «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, пункту 3.1 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 №49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2014 №228/25005 та Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 №111/26556, внаслідок чого встановлено подання позивачем податкового розрахунку за формою 1 ДФ за IV квартал 2014 року з недостовірними відомостями та з помилками, що призвели до зміни платника; абзацу 6 пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України та пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, встановлено не ведення обліку доходів та витрат, яке полягало у невірному заповненні граф книги; статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» здійснення розрахунку готівкою між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фірмою Przedsiebiorfwo Handlovvo-Uslugowe EVEREST II S.С. Zbigniew Lazarz Wojciech Bak, NIP 6462580443 (Польща), фірмою Skarzynski Sp.Jawna A. Skarzynski, 04-872 Warszawa ul. Strzyglowska 26 NIP 113-00-73-127 (Польща); пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового Кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано військовий збір на суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 3830,13грн.
		 
		На підставі висновків викладених у вказаному акті та за результатом розгляду скарг позивача Головним управлінням Державної фіскальної служби у Рівненській області 14.02.2017 було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-08 відповідно до якої позивачу визначено заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 73693,98грн. та прийнято рішення від 14.02.2017 №0000261302, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій за не вчасну сплату єдиного соціального внеску на суму 7369,40грн., а також прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.03.2017 №0000491304, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 33208,75грн. (в тому числі 26567,00грн. основного зобов'язання та 6641,75грн. штрафної санкції); №0000501304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 175210,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43802,50грн.; №0000511304, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 26934,00грн.; №0000521304, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 510,00грн.; №0000531304, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 510,00грн.; №0000541304, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 28086,57грн.; №0000551304, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 57636,50грн. (в тому числі 46109,20грн. основного зобов'язання та 11527,30грн. штрафної санкції); №0000561304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в розмірі 4787,66грн. (в тому числі 3830,13грн. основного зобов'язання та 957,53грн. штрафної санкції).
		 
		Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		 
		Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України).
		 
		Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		 
		Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		 
		Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		 
		Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		 
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). 
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		 
		Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. 
		 
		Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 
		 
		З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання. 
		 
		В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
		 
		Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.
		Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є діяльність вантажного автомобільного транспорту. 
		 
		Так, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та найманим працівником ОСОБА_4 було укладено трудовий договір від 13.01.2014 для управління та обслуговування транспортних засобів з метою здійснення перевезень, у тому числі і для здійсненням вантажних міжнародних перевезень.
		 
		У своїй діяльності позивач використовує як власний транспортний засіб, так і транспортний засіб згідно договорів позички.
		 
		Судами встановлено, що у періоді, в якому проводилася перевірка, з метою ведення господарської діяльності позивачем використовувався власний транспортний засіб, а також транспортний засіб згідно договорів позички. Зокрема, факт надання позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Міко Транс» позички, а саме - вантажного бортового автомобіля (модель Renault; марка MIDLUM, державний номер НОМЕР_5), підтверджено договором позички від 01.04.2015, актом приймання передачі транспортного засобу, листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко Транс» від 06.12.2016, в якому на запит податкового органу останнім підтверджено перебування вантажного автомобіля (модель Renault; марка MIDLUM, державний номер НОМЕР_5) у користуванні фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
		 
		Фактичне використання позивачем автомобіля Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_5 у межах власної господарської діяльності, у тому числі і у міжнародному перевезенні протягом 2015 року, підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договорами, заявками, договорами-заявками, договорами-замовленнями (про перевезення вантажу, надання транспортних послуг по маршруту, надання транспортно-експедиційних послуг за маршрутом,  надання транспортного обслуговування за маршрутом) укладеними позивачем з замовниками (фізичними та юридичним особами) , подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, міжнародними автомобільними накладними (СМR) де в графі перевізник значиться штамп Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко-Транс» та фізична особа-підприємець ОСОБА_3, рахунками на оплату, актами надання послуг, квитанціями про реєстрацію податкових накладних, платіжними дорученнями та посвідченнями про відрядження водіїв.
		 
		Також судами встановлено, що на виконання умов договорів перевезення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 придбавалося в Україні дизельне пальне, що підтверджується видатковими накладними та виписками з смарт-карток. Придбання палива за кордоном підтверджується фіскальними чеками. Списання дизельного пального на автомобіль Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_5 проводилося згідно актів на списання, копії яких наявні в матеріалах адміністративної справи.
		 
		Факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 автомобіля Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_5 в межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, тому числі і у міжнародному перевезенні протягом 2015 року, також підтверджується вибірковими уніфікованими митними квитанціями МД-1 в яких зазначено дані особи-перевізника та дані про транспортний засіб (НОМЕР_3).
		 
		Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі власної господарської діяльності.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що витрати пов'язані з організацією перевезення, в тому числі, і міжнародного перевезення, з залученням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 автомобіля Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_5, правомірно включено останнім до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, а суми сплаченого податку на додану вартість при купівлі пального в Україні правомірно включено до складу податкового кредиту.
		 
		При цьому, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Також, суд зазначає, що доказів, які б засвідчувати факт перебування позивача у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Міко Транс», зокрема, протягом 2015 року не надано, а також не надано доказів, що  автомобіль Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_5,  у вказаний період використовувався в господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко Транс».
		 
		Відповідно до підпункту «а» пункту 195.1.3 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за нульовою ставкою податку на додану вартість оподатковуються операції з постачання послуг, а саме міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
		 
		Таким чином, враховуючи те, що позивачем було здійснено міжнародні перевезення, що підтверджено належною первинною документацією, зокрема, договорами міжнародного перевезення, рахунками, актами надання транспортно-експедиційних послуг, міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR), зазначені міжнародні перевезення відповідно до вимог статті 195 Податкового кодексу України оподатковуються за ставкою 0% податку на додану вартість.
		 
		Щодо правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 14.03.2017 №0000501304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 175210,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43802,50грн. суд виходить з наступного.
		 
		Фактичною підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження відшкодування заявленого позивачем податку на додану вартість за декларацією лютого 2015 року, у зв'язку з ненаданням останнім до планової документальної перевірки первинних документів, що стосуються формування залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди (жовтень 2012 року - грудень 2014 року).
		 
		Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в ході проведення перевірки не вимагалося у платника податку надання документів за період жовтень 2012 року - грудень 2014 року, що підтверджується листами від 01.12.2016 №15318/17-16-13-03-10 та від 07.12.2016 №15662/17-16-13-03  відповідно про надання документів та пояснень, у відповідності до яких суб'єкт владних повноважень просить позивача надати документи та інформацію лише за період з 01.01.2015 по 31.12.2015. 
		 
		Крім того, судами встановлено, що правомірність відшкодування заявленого позивачем податку на додану вартість за декларацією лютого 2015 року вже перевірялася контролюючим органом, а саме Державною податковою інспекцією у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області проводилася позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниця між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за період жовтень 2012 року - січень 2015 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість задекларованого на рахунок платника у банку згідно декларації за лютий 2015 року, за результатами якої було складено акт від 26.05.2015 №50/17-16-15-02/2621421919. 
		 
		Правомірність заявлених позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість підтверджено Рівненським окружним адміністративним судом у постанові від 04.03.2016 по справі №817/2937/15, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду, згідно яких суд зобов'язав Державну податкову інспекцію у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області у подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області висновок про суми відшкодування податку на додану вартість фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 за лютий, червень, липень 2015 року. 
		 
		Крім того, правомірність від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 декларації) та відшкодування заявленого податку на додану вартість за декларацією лютого 2015 року перевірялася Державною податковою інспекцією у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, зокрема, при проведенні планової виїзної перевірки правомірності нарахування податкових зобов'язань за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, та підтверджено Рівненським окружним адміністративним судом у постанові від 26.11.2015 по справі №817/3150/15, згідно якої суд скасував податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було зменшено суми бюджетного відшкодування та від'ємного значення.
		Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
		 
		За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
		 
		Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум.
		 
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування спірної вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області 14.02.2017 від №Ф-08 відповідно до якої станом на 21.12.2016 позивач має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 73693,98грн. та рішення від 14.02.2017 №0000261302, яким до позивача застосовано штрафні санкцій за не вчасну сплату єдиного соціального внеску на суму 7369,40грн., у зв'язку з відсутністю бази для такого нарахування з огляду на оскарження донарахувань податку з доходів фізичних осіб здійснених внаслідок неправомірного збільшення чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік. 
		 
		Крім того, суд зазначає, що з огляду на безпідставність висновків податкового органу про збільшення чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік, правові підстави щодо донарахування військового збору на суму чистого оподаткованого доходу в розмірі 4787,66грн. також відсутні.
		 
		У відповідності до преамбули Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», останній установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
		 
		Згідно зі статтею 7 вказаного Декрету у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.
		 
		Судами попередніх інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у зв'язку з поломкою автомобіля Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_5 здійснював його ремонт на території Польщі, що підтверджується належними первинними документами, зокрема, Faktura VAT 1071/2015 від 29.04.2015 року в сумі 3480,00 zl. (гривневий еквівалент - 20297,00грн.) та Faktura VAT 859/1 5 SKL від 14.10.2015 в сумі 1180.00 z1, (гривневий еквівалент - 6923,00). Оплата здійснювалася готівкою.
		 
		Відповідно до звітів про використання коштів, виданих на відрядження №12 від 17.05.2015 та №32 від 17.10.2015 зазначені вище суми було витрачено на ремонт автомобіля Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_3 та вподальшому було включено позивачем до витрат підприємницької діяльності.
		 
		Враховуючи те, що позивачем, у зв'язку з непередбачуваними обставинами, було здійснено ремонт автомобіля Renault MIDLUM, державний номер НОМЕР_4 та проведено розрахунки за такі ремонтні роботи на території Польщі, за умови що такі операції містили разовий характер, застосування до позивача фінансових санкцій на підставі абзацу 5 пункту 2 статті 19 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є безпідставним.
		 
		Таким чином, Головне управління Державної фіскальної служби у Рівненській області не навело жодних доводів щодо наявності в діях фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог. 
		 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності прийняття спірних вимоги від 14.02.2017 №Ф-08 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 14.02.2017 №0000261302 та податкових повідомлень-рішень від 14.03.2017 №0000491304, №0000501304, №0000511304, №0000531304, №0000541304, №0000551304, №0000561304.
		 
		За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		 
		Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та  (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення.
		 
		Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 у справі №817/490/17 залишити без змін.
		  
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		-------------------
		 
		-------------------
		 
		-------------------
		В.В. Хохуляк
		Л.І. Бившева
		Т.М. Шипуліна
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...