Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/260/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 23.11.2018. Зареєстровано: 23.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2018.
Дата набрання законної сили: 12.11.2018
Результат оскарження 06.03.2019 Верховний Суд: скасовано постанову суду апеляційної інстанції повністю
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"12" листопада 2018 р.                                                          Справа №914/260/18
		 
		Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
		головуючого судді                                                                      Орищин Г.В.
		суддів                                                                                          Галушко Н.А.
		                                                                                                    Желіка М.Б.,
		секретар судового засідання Лялька Н.Р.,
		розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»
		на рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 (суддя Мороз Н.В., повний текст складено 13.06.2018)
		у справі №914/260/18
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар», м.Городок, Львівська область,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ
		про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТзОВ «Яблуневий Дар» про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог №2 від 09.02.2015,
		 
		представники:
		- від позивача - Шубак Н.І.,
		- від відповідача - Кулак І.О., Дашо А.Ю.,
		- від третьої особи - Гуленко Ю.М.
		 
		 
		13.02.2018 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства (надалі - ПАТ) «Дельта Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) «Яблуневий Дар» за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТзОВ «Яблуневий Дар» №2 від 09.02.2015 (а.с. 7-12, т.1) про припинення наступних зобов'язань між позивачем та відповідачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог:
		1) зобов'язань ТзОВ «Яблуневий Дар» щодо сплати на користь ПАТ «Дельта Банк» суми заборгованості за договором кредитної лінії №ВКЛ-200469/4 від 27.06.2013 у розмірі 34000000 євро;
		2) зобов'язань ПАТ «Дельта Банк» щодо сплати на користь ТзОВ «Яблуневий Дар» заборгованості на загальну суму 38352000 дол. США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає 34000000 євро, за наступними акредитивами:
		-  безвідкличним акредитивом №LC/IM/14/122013 на суму 10598390 дол. США (надалі - акредитив №1), виданим ПАТ «Дельта Банк» на користь Компанії «Cargill Financial Services International Inc.» (надалі - Компанія «Карґілл») (в частині вимог на суму 8546242,13 дол. США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 7576455,78 євро);
		-  безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/026/042014 на суму 28654844,95 дол. США (надалі - акредитив №2), виданим ПАТ «Дельта Банк» на користь Компанії «Карґілл» (у повній сумі акредитиву), що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 25403231,34 євро;
		-  безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/027/062014 на суму 4650000 дол. США (надалі - акредитив №3), виданим ПАТ  «Дельта Банк» на користь Компанії «Карґілл» (в частині вимог на суму 1150912,93 дол. США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 1020312,88 євро).
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 у справі №914/260/18 (а.с. 100-125, т.2) у вказаному позові відмовлено.
		Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного:
		1) матеріалами справи підтверджується та обома сторонами визнається факт настання обов'язку відповідача сплатити на користь позивача 34463393,78 євро за договором кредитної лінії №НКЛ-2005469/4 від 27.06.2013;
		2.1) матеріалами справи підтверджується факт емітування позивачем акредитивів №1, №2 та №3 на загальну суму 43903234,95 доларів США, за якими Компанії «Карґілл» належало право вимоги до позивача, а також підтверджується та обставина, що строк виконання зобов'язань по вказаних акредитивах настав, а саме: по акредитиву №1 - 15.12.2014 (дата, визначена в самому акредитиві); по акредитивах №2 та №3 - у зв'язку зі зверненням Компанії «Карґілл» до позивача із повідомленням про невиконання зобов'язань та вимогою їх дострокового виконання від 05.02.2015, на яку позивач у 5-ти денний строк не подав будь-яких заперечень;
		2.2) внаслідок укладення між Компанією «Карґілл» та відповідачем договорів про відступлення права вимоги №АА5 та №АА6 від 05.02.2015, до відповідача перейшло право вимоги за вищезгаданими акредитивами. При цьому, укладення договорів про відступлення права вимоги не мало наслідком заміну бенефіціара акредитивів, оскільки до відповідача лише перейшло право вимоги, належне Компанії «Карґілл»;
		3.1) внаслідок вчинення відповідачем оспорюваного правочину про зарахування зустрічних взаємних вимог до позивача, на відповідну суму зменшились й зобов'язання позивача перед відповідачем. Фінансових втрат внаслідок такого зарахування ПАТ "Дельта Банк" не зазнав, у зв'язку з чим не відбулося порушення прав банку;
		3.2) при вирішенні даного спору не має значення та обставина, що пізніше, після проведеного зарахування зустрічних взаємних вимог, розпочалась процедура ліквідації ПАТ "Дельта Банк" як неплатоспроможного, і спірне зарахування впливає на можливість задоволення вимог інших кредиторів, оскільки воно було проведено завчасно, до прийняття 02.03.2015 правлінням Національного Банку України постанови №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», а ПАТ «Дельта Банк» не наділений повноваженнями представляти інтереси інших своїх кредиторів у спірних відносинах;
		3.3) посилання позивача на те, що зарахування взаємної заборгованості із застосуванням крос-курсу євро/долар США згідно даних інформаційної агенції «Bloomberg» порушує п. 3.2.6.2 договору кредитної лінії, є безпідставними, оскільки вказаний пункт регулює відносини сторін щодо погашення заборгованості шляхом сплати грошових коштів, а не  шляхом проведення зарахування зустрічних взаємних вимог, і, відповідно, не поширюється на спірні відносини.
		 
		Не погоджуючись з даним рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на наступне:
		1) суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про те, що оспорюваний правочин не порушує прав банку, оскільки вказаним правочином було припинено зобов'язання відповідача перед банком по поверненню кредитних коштів: а) за рахунок меншого зобов'язання; б) за відсутності зустрічності вимог; в) за рахунок зобов'язання, строки виконання якого для банку не настали;
		2) про відсутність зустрічного зобов'язання банку свідчать, зокрема, наступні обставини: а) банк не надавав згоду на переведення акредитивів від бенефіціара (Компанії «Карґілл») до ТзОВ «Яблуневий Дар», а також не надавав згоду на виконання зобов'язань по акредитивах перед новим бенефіціаром; б) в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про відкриття та існування акредитивів №2 та №3 (заява про відкриття акредитиву та договір); в) бенефіціари за акредитивами не мали права вимоги до банку і, відповідно, таке право не могло виникнути у відповідача на підставі договору про відступлення права вимоги; г) укладення між відповідачем та Компанією «Карґілл» договору про відступлення права вимоги за акредитивом №1 потягнуло за собою припинення зобов'язань відповідача перед Компанією «Карґілл» за угодою про торговий кредит №1661 від 09.12.2013, та, відповідно, має наслідком припинення зобов'язань банку за акредитивом №1, оскільки в  особі відповідача поєдналися боржник та кредитор;  
		3) про ненастання строку виконання зобов'язань за акредитивами свідчить те, що такий документ, як повідомлення про невиконання обов'язків та вимогу дострокового погашення від 05.02.2015, що був складений Компанією «Карґілл», не міг призвести до зміни строку платежів по акредитивах, оскільки: а) акредитивами не передбачено такої форми представлення документів; б) акредитиви №2 та №3 набули чинності після 05.02.2015, а строк здійснення платежу за ними настав 11.05.2015;
		4) суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про правомірність застосування відповідачем крос-курсу євро/долар США згідно даних інформаційної агенції «Bloomberg», оскільки у п.3.2.6.2 кредитного договору банк та ТзОВ «Яблуневий Дар» узгодили порядок погашення кредиту, що передбачав конвертацію іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України та/або Міжнародному валютному ринку. Внаслідок застосування відповідачем крос-курсу, а не положень п.3.2.6.2 кредитного договору, у заяві про зарахування зустрічних вимог було визначено на 390048,00 доларів США меншу суму заборгованості перед банком за кредитним договором;
		5) суд першої інстанції не мав підстав для покликання на постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №914/3300/16, оскільки судове рішення у вказаній справі не є остаточним, а сама постанова не містить висновків щодо застосування норм права.
		 
		Третя особа подала письмове пояснення, у якому просила задоволити апеляційну скаргу позивача. При цьому, третя особа звернула увагу на наступні обставини:
		1) ПАТ «Дельта Банк» як заінтересована особа, право якої порушено у зв'язку з можливим припиненням зобов'язання за кредитним договором, має право ставити під сумнів законність спірного одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог;
		2) відповідач не надав належних та допустимих доказів, які би свідчили про відкриття та існування акредитивів №2 та №3, що виключає можливість здійснення оспорюваного зарахування за неіснуючими зобов'язаннями; 
		3) зважаючи на спосіб виконання безвідкличних резервних акредитивів №2 та №3, проведення розрахунків за ними можливе виключно в строк їх дії та у разі належного представлення продавцем (Компанія «Карґілл») відповідних документів та їх акцепту покупцем (ТзОВ «Агроновоком»), однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення сторонами відповідних дій;
		4) чинними нормативними актами та умовами акредитивів №2 та №3 не передбачено такого представлення як «вимога дострокового виконання», що вказує на безпідставність зарахування відповідачем зустрічних однорідних вимог, оскільки строк виконання зобов'язань за акредитивами №2 та №3 не настав;
		5) з матеріалів справи вбачається, що бенефіціар (Компанія «Карґілл») надіслала електронне повідомлення про здійснення розрахунку за акредитивом №1, датоване 18.12.2014, тобто після спливу строку оплати коштів за акредитивом, який визначений 15.12.2014, та без додавання документів, які би підтверджували невиконання наказодавцем зобов'язання за угодою про торговий кредит, що виключає їх належне представлення та унеможливлює проведення спірного зарахування;
		6) відповідач, будучи боржником Компанії «Карґілл» за угодою про торговий кредит, внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги за акредитивом №1, набув статусу кредитора у зобов'язанні за вищевказаною угодою про торговий кредит, оскільки саме до відповідача перейшло право вимоги за акредитивом №1, що призвело до припинення такого зобов'язання, оскільки не можливо вимагати від банку, як гаранта боржника, виконання зобов'язання із повернення кредитних коштів на користь самого ж боржника.
		 
		Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Доводи, наведені відповідачем у відзиві, співпадають із доводами, наведеними місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оцінивши подані ними докази на відповідність фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні  підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:
		 
		27.06.2013 між ПАТ «Дельта Банк» (кредитором) та ТзОВ «Яблуневий Дар» (позичальником) було укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2005469/4 (а.с. 20-22, т.1), за яким, з урахуванням додаткових договорів (зокрема, додаткового договору №12 від 31.12.2014), ПАТ «Дельта Банк» зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами (траншами) в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34000000 євро, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 12% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 14.08.2014 включно та виконати інші зобов'язання, передбачені кредитним договором. Додатковим договором №12 від 29.08.2014 (а.с. 24, т.1) сторони визначили кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01.07.2015 за умови належного виконання позичальником умов договору. У випадку неналежного виконання, залежно від характеру порушень, сторони передбачили кінцевий строк погашення заборгованості не пізніше 02.03.2015, або 02.01.2015.
		Пункт 3.3 договору містить перелік зобов'язань позичальника. Згідно із п. 4.2 договору, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених п. 3.3 цього договору, протягом більше 10 календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання цим договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія цього договору припиняється. Виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та / або вимог.
		Відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим ПАТ «Дельта Банк» звернувся до нього із претензією від 06.02.2015 про погашення заборгованості в розмірі 34463393,78 євро (а.с. 31, т.2), з яких: сума заборгованості за кредитом - 34000000 євро, сума заборгованості за нарахованими процентами - 420164,38 євро, сума заборгованості за простроченими процентами до 31 дня - 43229,40 євро. У претензії відповідачу надавався 30-денний строк на сплату вказаної суми.
		В той же час, як було зазначено вище, у п. 4.2. договору зазначено про те, що за наявності порушення обов'язків позичальника, на одинадцятий день від дати такого порушення у позичальника настає обов'язок дострокового повернення належних платежів, а виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та / або вимог.
		Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій сторони не заперечували факту наявності підстав для пред'явлення претензії позичальнику, а відповідач не заперечував факту порушення умов договору кредитної лінії, як і обов'язку повернути ПАТ «Дельта Банк» зазначену суму. Вказаний факт, а також обов'язок дострокового повернення кредиту, не заперечував й позивач. 
		Відповідно до ч. 1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		В суді першої інстанції позивач покликався лише на факт підписання претензії неуповноваженою особою - директором департаменту продажів корпоративного бізнесу ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_8
		Однак, зважаючи на те, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 92 ЦК України, позивач не довів, що відповідач знав, чи міг знати про відсутність повноважень у ОСОБА_8 на підписання вказаної претензії,  а з матеріалів справи вбачається, що за підписом вказаної особи ТзОВ «Яблуневий Дар» неодноразово отримувало претензії від ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 27-30, т.2), колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про належне звернення банку із претензією до відповідача.
		Таким чином, факт настання обов'язку ТзОВ «Яблуневий Дар» сплатити кошти на користь ПАТ «Дельта Банк» в сумі 34463393,78 євро, який виник на підставі договору кредитної лінії №НКЛ-2005469/4 від 27.06.2013, є доведеним.
		 
		Стосовно виникнення в ПАТ «Дельта Банк» грошового зобов'язання перед ТзОВ «Яблуневий Дар», матеріали справи свідчать про наступне:
		 
		05.02.2015 між Компанією «Карґілл» (первісним кредитором) та ТзОВ «Яблуневий Дар» (новим кредитором) були укладені договори відступлення права вимоги №АА5 та №АА6 (а.с. 87-90, 91-94, т.1), згідно з якими первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними із ними документами, серед яких, всі права кредитора (бенефіціара) за документарними інструментами, відкритими ПАТ «Дельта Банк» (боржником) на користь первісного кредитора, як бенефіціара, за акредитивами №1, №2 та №3.
		За вищезазначені відступлення прав вимоги новий кредитор погодився сплатити на користь первісного кредитора кошти у розмірі номінальної вартості прав вимоги в доларах США протягом 5 років (п. 1.3 договорів відступлення права вимоги).
		Відповідно до п.2.1.2 та 2.2.2 договорів, первісний та новий кредитори зобов'язалися повідомити боржника про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги не пізніше трьох робочих днів з дня набрання чинності цими договорами шляхом надсилання спільного повідомлення. Пунктом 5.1 договорів передбачено, що вони набирають чинності з моменту їх підписання сторонами.
		В матеріалах справи наявні спільні листи, підписані представниками Компанії «Карґілл» та ТзОВ «Яблуневий Дар», у яких вони повідомляють ПАТ «Дельта Банк» про відступлення прав вимоги та прав на отримання надходжень та процентів за акредитивами №1, №2 та №3 (а.с. 95, 96, т.1), а також наявні докази направлення вказаних листів на адресу ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 97, 98, т.1).
		Зазначені договори про відступлення права вимоги не визнавались недійсними, доказів їх оскарження у судовому порядку сторонами не надавалось, а отже, зважаючи на положення ст. 204 ЦК Укроаїни, вони є правомірними.
		Водночас, на думку позивача (скаржника), внаслідок укладення зазначених договорів про відступлення права вимоги, в безвідкличних акредитивах №1, №2 та №3 було замінено бенефіціара, на що позивач не надавав згоди.
		Інших заперечень щодо договорів про відступлення права вимоги позивач та третя особа не викладають і в подальшому покликаються, в основному, на те, що у Компанії «Карґілл» не виникло права вимоги до банку за акредитивами №1, №2 та №3 і, відповідно, таке право не могло бути передане.
		 
		Статтею 1093 ЦК України передбачено, що у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.
		Згідно ст. 1095 ЦК України, безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку. 
		Правила щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів визначаються Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженим постановою Національного банку України від 03.12.2003 № 514 (надалі - Положення про акредитиви), а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (UCP-600) Міжнародної торговельної палати (надалі - Уніфіковані правила UCP-600), про застосування яких до акредитивів №1, №2 та №3 сторони дійшли згоди, що вбачається зі змісту повідомлень про відкриття і повідомлень про зміни до відповідних акредитивів.
		В пункті 4 Положення про акредитиви надано визначення окремих термінів, що вживаються у цьому Положенні, зокрема: 
		акредитив - це грошове зобов'язання, що надається банком-емітентом, виконати зобов'язання проти належного представлення;
		резервний акредитив - це безвідкличне незалежне зобов'язання банку-емітента, надане бенефіціару на прохання наказодавця акредитива або за дорученням іншого банку, або від власного імені сплатити кошти за наказодавця акредитива (принципала) або за себе, або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію в разі отримання вимоги платежу разом з іншими документами (якщо надання таких документів було передбачено умовами резервного акредитива). Резервний акредитив є формою забезпечення виконання зобов'язань та за своєю суттю є гарантією;
		безвідкличний акредитив - це акредитив, який не може бути змінений або анульований без згоди банку-емітента, підтверджуючого банку (якщо він є) та бенефіціара;
		виконання зобов'язання означає: сплатити за пред'явленням документів, якщо акредитив виконується шляхом платежу за пред'явленням; взяти на себе зобов'язання щодо відстроченого платежу та сплатити з настанням строку платежу, якщо акредитив виконується шляхом відстроченого платежу; акцептувати переказний вексель (тратту), який виписаний бенефіціаром, та сплатити з настанням строку платежу, якщо акредитив виконується шляхом акцепту.
		Пунктом 18 Положення про акредитиви передбачено, що банк-емітент відкриває акредитив за умови, що він забезпечений коштами наказодавця акредитива, які бронюються на окремому рахунку в банку-емітенті (покритий акредитив). У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом за умови надання йому належного забезпечення або без будь-якого забезпечення (непокритий акредитив), у тому числі, якщо тимчасово немає коштів на рахунку наказодавця акредитива.
		Пунктом 12 Положення про акредитиви передбачено, що наказодавець акредитива для відкриття акредитива подає до банку (банку-емітента) заяву про відкриття документарного акредитива у довільній формі із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених у пункті 14 цього Положення. Відповідно до пункту 22 цього Положення, банк-емітент після перевірки правильності заповнення заяви про відкриття акредитива, виконання всіх умов, за яких відкривається акредитив та які передбачені договором про відкриття акредитива та/або кредитним договором, та/або іншим договором (якщо такий укладено) надсилає повідомлення про відкриття акредитива за реквізитами, зазначеними в заяві про відкриття акредитива, з урахуванням вимог пункту 21 цього Положення. Акредитив є відкритим із дати відправлення повідомлення про його відкриття. Акредитив є чинним з дати його відкриття, крім випадків, якщо текст акредитива містить окрему умову щодо дати або події, після якої відкритий акредитив набере чинності.
		Відповідно до п.29 цього Положення, наказодавець акредитива в разі виникнення потреби внесення змін до умов акредитива подає/надсилає до банку-емітента лист-заяву про внесення змін до чинного акредитива, а також за потреби копію/примірник відповідних змін до контракту або інших документів, що свідчать про згоду сторін контракту на внесення цих змін. Якщо зміни до акредитива стосуються сторін, переліку документів, суми і строку дії/терміну закінчення дії акредитива та/або найменування товару (послуг, робіт) і дані, що змінюються, були зазначені в контракті на момент відкриття акредитива, то наказодавець акредитива разом із листом-заявою подає/надсилає до банку-емітента копію/примірник відповідних змін до контракту. Лист-заява складається в довільній формі.
		В той же час, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно із ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором.
		Відповідно до ст. 39 Уніфікованих правил UCP-600, той факт, що акредитив не передбачає переводу, не обмежує права бенефіціара на переуступку будь-яких грошових надходжень, на які він має право чи може мати право по акредитиву відповідно до положень права, що застосовується. Вказана стаття стосується тільки переуступки грошових надходжень і не стосується переуступки права працювати по акредитиву.
		Зі змісту договорів про відступлення права вимоги №АА5 та №АА6 вбачається, що вони стосуються лише уступки права вимоги на отримання надходжень та процентів за акредитивами, а отже, на думку колегії суддів, така уступка відповідає положенням ст. 39  Уніфікованих правил UCP-600.
		Виходячи з наведеного, є необґрунтованими твердження скаржника про те, що внаслідок укладення договорів про відступлення права вимоги №АА5 та №АА6, відбулася зміна самих акредитивів №1, №2 та №3, чи заміна бенефіціара в вказаних акредитивах.
		 
		Як вбачається з Положення про акредитиви та з Уніфікованих правил UCP-600, у разі настання відповідних умов, передбачених акредитивом, у банку-емітента виникає обов'язок здійснити оплату за цим акредитивом.
		Так, відповідно до п. 34 Положення про акредитиви, банк-емітент зобов'язаний виконати зобов'язання з моменту, коли він відкриває акредитив. Банк-емітент в умовах акредитива зазначає банк, у якому акредитив виконується, або зазначає, що він виконується в будь-якому банку. Акредитив, що виконується у виконуючому банку, також виконується в банку-емітенті. Банк-емітент за умови належного представлення документів до виконуючого банку або до банку-емітента виконує зобов'язання за акредитивом шляхом, зазначеним в акредитиві, а саме: 1) платежу за пред'явленням документів, платежу з відстроченням або акцепту в банку-емітенті; 2) платежу за пред'явленням документів до виконуючого банку, якщо такий виконуючий банк не платить; 3) платежу з відстроченням у виконуючому банку, якщо такий виконуючий банк не бере зобов'язання сплатити з відстроченням або, узявши зобов'язання сплатити з відстроченням, не платить за настанням терміну платежу; 4) акцепту у виконуючому банку, якщо такий виконуючий банк не акцептує тратту, видану на нього, або, акцептувавши тратту, видану на нього, не платить за настанням терміну платежу; 5) негоціації у виконуючому банку, якщо такий виконуючий банк не здійснює негоціацію.
		Пунктами 36, 41 цього Положення передбачено, що підтверджуючий банк бере зобов'язання виконати зобов'язання або здійснити негоціацію з моменту, коли він додає своє підтвердження до акредитива. Якщо підтверджуючий банк не бере на себе зобов'язання виконати зобов'язання або здійснити негоціацію, то він повідомляє банк-емітент без затримки та може авізувати акредитив без додавання свого підтвердження. Виконуючий банк та/або підтверджуючий банк (якщо такий є) і банк-емітент перевіряють представлення документів і встановлюють їх належне представлення за зовнішніми ознаками. Виконуючий банк та/або підтверджуючий банк (якщо такий є) і банк-емітент установлюють, чи є представлення документів належним, протягом п'яти банківських днів, наступних за днем представлення документів до цих банків. Стандарти щодо перевірки документів повинні відповідати Уніфікованим правилам та міжнародній стандартній банківській практиці або іншим міжнародним документам, затвердженим Міжнародною торговельною палатою.
		За змістом пункту "b" статті 14 Уніфікованих правил UCP-600,  виконуючий банк, діючи відповідно до свого призначення, підтверджуючий банк, якщо такий є, і банк-емітент повинні мати максимум п'ять банківських днів, що йдуть за днем представлення документів, для визначення того, чи є представлення належним. Цей термін не скорочує або яким-небудь іншим чином не зачіпає, на дату або після терміну представлення, будь-який термін позовної давності або останній термін представлення документів.
		Відповідно до пункту "b" статті 16 Уніфікованих правил UCP-600,  якщо банк-емітент визначає, що представлення документів є неналежним, він може на свій розсуд зв'язатися з наказодавцем акредитиву з питань усунення розбіжностей. Це не повинно виходити за межі терміну, визначеного у пункті "b" статті 14.
		Пунктом "с" статті 16 вказаних правил передбачено, що якщо виконуючий банк, діючи відповідно до свого призначення, підтверджуючий банк, якщо такий є, або банк-емітент вирішують відмовити в платежі або негоціації, вони повинні повідомити про це особу, яка подала документи. Таке повідомлення, має бути передане по телекомунікації або, якщо це неможливо, іншими засобами не пізніше закінчення п'ятого банківського дня, що слідує за днем подання документів (пункт "d" статті 16).
		Умовами акредитивів №1, №2 та №3 не було передбачено виконання цих акредитивів іншими банками (зокрема, авізуючими банками), а, отже, у разі настання умов для здійснення оплати за акредитивами, обов'язок здійснити таку оплату виникав саме у ПАТ «Дельта Банк».
		 
		Стосовно відкриття та виконання акредитивів №1, №2 та №3, колегія суддів зазначає наступне:
		 
		Підставою для відкриття ПАТ «Дельта Банк» акредитиву №1 стала угода про торговий кредит №1661 2013 від 09.12.2013 (а.с. 190-199, т.1), укладена між ТзОВ «Яблуневий Дар» (компанією) та Компанією «Карґілл» (кредитором), за якою кредитор зобов'язався надати компанії кредит в розмірі 10142000 доларів США не пізніше, як через два робочих дні після отримання ним від Deutsche Bank AG (авізуючий / підтверджуючий банк) авізування і підтвердження акредитиву, відкритого ПАТ «Дельта Банк», з відстроченою датою платежу, рівною даті погашення і строком дії не менше одного місяця.
		Угодою про внесення змін №1 від 18.06.2014 (а.с. 200-202, т.1) сторони змінили дату погашення кредиту, а також дату відстроченого платежу по акредитиву, на 15.12.2014.
		Вказана угода та зміни до неї були зареєстровані в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву і Київській області (а.с. 174-189, т.1).
		20.12.2013 ТзОВ «Яблуневий Дар» звернулося до ПАТ «Дельта Банк» із заявою про відкриття документарного акредитива (а.с. 165-166, т.1).
		Цього ж дня, 20.12.2013, між ПАТ «Дельта Банк» (банком-емітентом) та ТзОВ «Яблуневий Дар» (наказодавцем) був укладений договір №2005469-8/АН про відкриття непокритого акредитива, яким передбачалась гранична сума відповідальності за акредитивом 10598390 доларів США (п.2.1) та переказування банком-емітентом суми платежу за акредитивом не пізніше 18.06.2014 (п.1.2.4). Акредитивом за цим договором забезпечено виконання наказодавцем платежу в сумі грошових коштів згідно з документами, наданими бенефіціаром за акредитивом, у межах суми акредитива, на користь бенефіціара (Компанії «Карґілл») за умови виконання бенефіціаром своїх зобов'язань щодо надання кредиту і надання документів у повній відповідності з умовами акредитиву (п.2.2). Договором передбачено обов'язок наказодавця при зміні умов акредитива, погоджених із бенефіціаром, забезпечити надання банку-емітенту всіх необхідних документів (п.3.18). 
		Матеріали справи свідчать, що на виконання зазначеного договору, ПАТ «Дельта Банк» емітувало безвідкличний акредитив №LC/IM/14/122013 (в тексті даної постанови - акредитив №1) (а.с. 103, 104, т.1) на суму 10598390 доларів США на користь бенефіціара Компанії «Карґілл», наказодавцем за яким є ТзОВ «Яблуневий Дар», авізуючий банк - Акціонерне товариство «Дойче Банк» (без зобов'язань з його сторони).
		Відповідно до змісту SWIFT-повідомлення про відкриття вказаного акредитиву, умовами його виконання є: платіж ПАТ «Дельта Банк» в межах суми акредитиву з відстрочкою до 18.06.2014 за умови представлення наступних документів: 1) копії заяви бенефіціара, в якій підтверджується, що платіж у розмірі 10142000 доларів США було здійснено на користь ТзОВ «Яблуневий Дар»; 2) копія роздруківки з банку, що підтверджує переказ вказаної суми.  
		З матеріалів справи вбачається, що відповідні документи були представлені банку-емітенту 20.12.2018 (а.с. 170-173, т.1).
		В подальшому, сторонами було змінено  дату відстроченого платежу  за цим акредитивом до 15.12.2014 (а.с. 105, т.1).
		Таким чином, на думку колегії суддів, строк виконання зобов'язань за акредитивом №1 настав 15.12.2014, про що зазначено як у повідомленні про зміни до безвідкличного акредитиву, так і в угоді від 18.06.2014 про внесення змін до угоди про торговий кредит №1661 2013 від 09.12.2013.
		Доказів виконання умов вказаного акредитиву банком-емітентом в матеріалах справи немає.
		Щодо твердження скаржника, що укладення між відповідачем та Компанією «Карґілл» договору про відступлення права вимоги за акредитивом №1 потягнуло за собою припинення зобов'язань відповідача перед Компанією «Карґілл» за угодою про торговий кредит №1661 від 09.12.2013, та, відповідно, має наслідком припинення зобов'язань банку за акредитивом №1, оскільки в  особі відповідача поєдналися боржник та кредитор, судова колегія не погоджується з таким, з огляду на наступне:
		Відповідно до пункту 6 розділу 1 Положення про акредитиви, акредитив є угодою, що відокремлена від контракту, на якому вона базується. Банки, які беруть участь у здійсненні операцій за акредитивами, жодним чином не пов'язані або не несуть зобов'язань за таким контрактом, навіть якщо будь-яке посилання будь-якого характеру на нього включено до умов акредитива. Обов'язок банку виконати зобов'язання, здійснити негоціацію або виконати будь-яке інше зобов'язання за акредитивом, не залежить від вимог або заперечень наказодавця акредитива, які є наслідком його відносин з банком-емітентом або бенефіціаром. Договірні відносини, що є між банками, які беруть участь у здійсненні операцій за акредитивами, або між наказодавцем акредитива та банком-емітентом не поширюються на бенефіціара. Під час здійснення операцій за акредитивами всі сторони мають справу лише з документами (проти яких здійснюватиметься платіж), а не з товарами, послугами або роботами, яких можуть стосуватися такі документи.
		Таким чином, боржником за акредитивом №1 є ПАТ «Дельта Банк», а не ТзОВ «Яблуневий Дар» і відповідно, внаслідок передання Компанією «Карґілл» свого права вимоги до банку за акредитивом №1, в особі ТзОВ «Яблуневий Дар» не поєдналися кредитор та боржник.
		 
		Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження скаржника та третьої особи про відсутність доказів, які б свідчили про існування акредитивів №2 та №3, емітованих ПАТ «Дельта Банк» на користь Компанії «Карґілл» на суму 28654844,95 доларів США та 4650000 доларів США, відповідно. 
		Відкриття таких акредитивів було передбачене договорами купівлі-продажу №CFSIT288/11-10-S від 23.11.2011 (а.с. 135-141, т.1) та №CFSIT489.14-S від 30.05.2014 (а.с. 142-158, т.1), укладеними між Компанією «Карґілл» (продавцем), Компанією «Рабітура» (принципалом) та ТзОВ «Агроновоком» (покупцем).
		З наявних в матеріалах справи листів Акціонерного товариства «Кредіт Суісс», Акціонерного товариства «Дойче Банк» та SWIFT-повідомлень між відповідними банківськими установами вбачається, що:
		1) безвідкличний резервний акредитив №LC/SB/026/042014 (в тексті даної постанови - акредитив №2) (а.с. 107-108, 111-112, т.1) було відкрито ПАТ «Дельта Банк» (банком-емітентом) за заявою ТзОВ «Агроновоком» (наказодавця) на користь Компанії «Карґілл» (бенефіціара) за участю Акціонерного товариства «Кредіт Суісс» (авізуючого банку, без зобов'язань з його сторони) на виконання умов договору купівлі-продажу №CFSIT288/11-10-S від 23.11.2011 в межах суми 28654844,95 доларів США із терміном дії до 14.06.2016. Умовою виплати коштів за вказаним акредитивом визначено пред'явлення вимоги на адресу авізуючого банку згідно формулювання, що наведене в тексті акредитива;
		2) безвідкличний резервний акредитив №LC/SB/027/062014 (в тексті даної постанови - акредитив №3) (а.с. 116-117, 122-123, т.1) було відкрито ПАТ «Дельта Банк» (банком-емітентом) за заявою ТзОВ «Агроновоком» (наказодавця) на користь Компанії «Карґілл» (бенефіціара) за участю Акціонерного товариства «Дойче Банк» (авізуючого банку, без зобов'язань з його сторони) на виконання умов договору купівлі-продажу №CFSIT489.14-S від 30.05.2014 в межах суми 5166673,83 доларів США із терміном дії до 31.10.2014. Умовою виплати коштів за вказаним акредитивом визначено пред'явлення вимоги на адресу авізуючого банку згідно формулювання, що наведене в тексті акредитива. До акредитиву №3 було згодом внесено зміни (а.с. 118-119, 124-125, т.1), відповідно до яких сторони узгодили іншу суму акредитиву (4650000 доларів США), іншу дату набрання чинності (06.02.2015), іншу дату закінчення дії (27.02.2015); інші умови залишилися незмінними.
		Матеріалами справи підтверджується, що бенефіціар пред'явив до авізуючих банків  відповідні вимоги, як це було передбачено умовами акредитивів №2 та №3, і такі вимоги були визнані авізуючими банками належним представленням документів.
		Вказане вбачається як з копій відповідних листів-вимог Компанії «Карґілл» (а.с. 110, 114, т.1 - по акредитиву №2; а.с. 119-120, 125-126, т.1 - по акредитиву №3), так і з копій SWIFT-повідомлень з вимогами про сплату коштів за акредитивами, які були направлені  авізуючими банками до банка-емітента ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 126-127, т.1) та з подальшого листування між авізуючими банками і Компанією «Карґілл» (а.с. 129-134, т.1). Із вказаних документів вбачається, що по обох акредитивах відповідні вимоги були пред'явлені бенефіціаром 05.02.2015, тобто, без виходу за межі строку закінчення дії акредитивів, про що авізуючі банки повідомили банк-емітент 05.02.2015 (по акредитиву №2) та 06.02.2015 (по акредитиву №3).
		Таким чином, з матеріалів справи вбачається факт належного представлення бенефіціаром документів для оплати коштів за акредитивами №2 та №3, про що належним чином був повідомлений банк-емітент ПАТ «Дельта Банк». Із вказаного вбачається, що строк виконання зобов'язань за акредитивами №2 та №3 настав.
		В матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання своїх обов'язків ПАТ «Дельта Банк» щодо сплати коштів, передбачених вказаними акредитивами.
		Додатково, з матеріалів справи вбачається, що 05.02.2015 бенефіціар звернувся із повідомленнями про невиконання зобов'язань та вимогами про їх дострокове виконання:
		а) до банку-емітента (а.с. 203-205, т.1) - про виконання зобов'язань за акредитивами №2 та №3;
		б) безпосередньо до наказодавця (а.с. 206-210, т.1) - про виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу №CFSIT288/11-10-S від 23.11.2011 та №CFSIT288/11-10-S від 23.11.2011.
		В апеляційній скарзі позивач зазначає, що ці вимоги не є належним представленням документів за акредитивами №2 та №3 і вважає, що звернення Компанії «Карґілл» з цими вимогами не потягнуло за собою виникнення обов'язку в банку-емітента сплатити відповідні кошти.
		Однак, як було зазначено вище, 05.02.2018 Компанія «Карґілл» представила відповідні документи за акредитивами №2 та №3 на адресу авізуючих банків, які визнали таке представлення належним, та звернулися у зв'язку з цим до банка-емітента із відповідними повідомленнями про необхідність оплати коштів за акредитивами №2 та №3. Отже, твердження позивача та третьої особи про те, що за акредитивами №2 та №3  не відбулось належного представлення документів, є необґрунтованим.
		В матеріалах справи відсутні докази будь-яких повідомлень (заперечень) зі сторони ПАТ «Дельта Банк» сторонам вказаних відносин щодо наявності будь-яких підстав для відмови в сплаті коштів за акредитивами №1,  №2 та №3. Вказане свідчить про те, що банк-емітент не скористався відповідними механізмами, передбаченими ст. 16 Уніфікованих правил UCP-600, які надають можливість виконуючому банку чи банку-емітенту відмовитись проводити платіж чи негоціацію за акредитивами за умови неналежного представлення документів.
		Більше того, відповідно до пункту «f» вказаної статті, якщо банк-емітент, або підтверджуючий банк відмовляється діяти відповідно до положень вказаної статті, то він не матиме права заявити претензію, що документи не є належно представленими. 
		Стосовно тверджень скаржника, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що відсутність в матеріалах справи заяви ТзОВ «Агроновоком» та договорів між ПАТ «Дельта Банк» та ТзОВ «Агроновоком» про відкриття акредитивів, не свідчить про те, що таких акредитивів не існувало.
		Відповідно до ст. 79, 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до п.7 Положення про акредитиви, документи, оформлення яких передбачено для здійснення операцій за акредитивами та резервними акредитивами, створюються в електронному або паперовому вигляді та подаються в тому вигляді, у якому вони були створені. При цьому, учасники операцій за акредитивами обмінюються електронними документами або за допомогою системи SWIFT із використанням міжнародних стандартів, або визначають порядок обміну та засвідчення цих документів на договірних засадах з урахуванням вимог законодавства України.
		Як було зазначено вище, в матеріалах справи наявні докази обміну учасниками операцій за акредитивами №2 та №3 відповідними SWIFT-повідомленнями. Таким чином, на переконання суду, в матеріалах справи містяться достатньо доказів, які у своїй сукупності  свідчать про факт існування акредитивів №2 та №3.
		 
		Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Відповідно до статті 601 цього Кодексу зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Яблуневий Дар» звернулося до ПАТ «Дельта Банк» із заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог №2 від 09.02.2015 (а.с. 13, т.1), у якій заявило про припинення наступних зобов'язань шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог:
		1) зобов'язань ТзОВ «Яблуневий Дар» щодо сплати на користь ПАТ «Дельта Банк» суми заборгованості за договором кредитної лінії №ВКЛ-200469/4 від 27.06.2013 у розмірі 34000000 євро;
		2) зобов'язань ПАТ «Дельта Банк» щодо сплати на користь ТзОВ «Яблуневий Дар» заборгованості на загальну суму 38352000 дол. США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає 34000000 євро, за наступними акредитивами:
		- акредитивом №1 на суму 10598390 дол. США (в частині вимог на суму 8546242,13 дол. США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 7576455,78 євро);
		- акредитивом №2 на суму 28654844,95 дол. США (у повній сумі акредитиву), що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 25403231,34 євро;
		- акредитивом №3 на суму 4650000 дол. США (в частині вимог на суму 1150912,93 дол. США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 1020312,88 євро).
		 
		Покликання скаржника на те, що при вчиненні відповідачем спірного правочину про зарахування вимог, були відсутні необхідні складові для такого зарахування (зокрема, зустрічність вимог), не відповідають дійсності.
		Зі змісту ст. 601 ЦК України вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за іншим), однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду) і такими, щодо яких настав строк виконання, або якщо він визначений моментом пред'явлення вимоги.
		Як було встановлено вище, матеріалами справи підтверджується: існування взаємних вимог між ПАТ «Дельтабанк» та ТзОВ «Яблуневий Дар» (зустрічність вимог); грошовий характер вказаних вимог (однорідність вимог); настання строку виконання цих вимог станом на дату зарахування.
		З матеріалів справи та суті самого зарахування зустрічних взаємних вимог вбачається, що внаслідок зарахування таких вимог на відповідну суму зменшились й зобов'язання позивача у грошовому виразі, тобто, фінансових втрат внаслідок такого зарахування ПАТ «Дельта Банк» не зазнав. 
		При цьому, безпідставним є твердження позивача про те, що при обрахунку розміру заборгованості за акредитивами №1, №2 та №3 у валюті євро, яка була виражена у доларах США, слід застосовувати п. 3.2.6.2 кредитного договору.
		Так, у пунктах 3.2.6 та 3.2.6.2 кредитного договору сторони передбачили право кредитора здійснювати договірне списання з поточного рахунку позичальника грошових коштів для погашення існуючої заборгованості позичальника по кредиту. Сторонами також було визначено, що в тому випадку, якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, не співпадає з валютою фактичної заборгованості, він має право здійснювати таке договірне списання в сумі коштів у іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості. При цьому, позичальник доручає кредитору право здійснювати купівлю / продаж / обмін (конвертацію) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України та / або Міжнародному валютному ринку. Курс купівлі / продажу / обміну (конвертації) валюти кредитором на Міжбанківському валютному ринку України та / або Міжнародному валютному ринку, та порядок його визначення вважається таким, що узгоджений позичальником.
		Таким чином, пункт 3.2.6.2 кредитного договору стосується вузького кола правовідносин за кредитним договором, а саме, порядку самостійного списання банком коштів з рахунку позичальника, і не може бути застосованим до спірних правовідносин про зарахування зустрічних однорідних вимог.
		Зважаючи на те, що кредитний договір не містить особливих вказівок щодо порядку погашення заборгованості грошовими коштами, вираженими в іншій валюті, ніж валюта кредитування, колегія суддів не вбачає порушенням використання відповідачем у спірних правовідносинах крос-курсу  долар США-євро, визначеного міжнародною інформаційною агенцією «Bloomberg».
		Колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що на спірні відносини між сторонами у даній справі не впливає та обставина, що пізніше, після проведеного зарахування зустрічних взаємних вимог, розпочалась процедура ліквідації ПАТ «Дельта Банк» як неплатоспроможного і таке зарахування впливає на задоволення вимог інших кредиторів банку. 
		Як зазначалося вище, спірне зарахування було здійснене 09.02.2015, тобто до прийняття правлінням Національного Банку України постанови №150 від 02.03.2015 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» (а.с. 14-15, т.1).
		При цьому, на спірні відносини між сторонами не впливає також і постанова правління Національного Банку України №692/БТ від 30.10.2014 (а.с. 213-214, т.2), якою ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та якою запроваджено певні обмеження у діяльності банку, спрямовані на стабілізацію та відновлення фінансового стану банку. Як вбачається з вказаної постанови: 1) на її підставі банк не був визнаний неплатоспроможним і, відповідно, щодо банку не було розпочато спеціальних процедур, пов'язаних з неплатоспроможністю; 2) вказана постанова не обмежує прав третіх осіб щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку, передбаченому ст. 601 ЦК України.
		Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що внаслідок вчинення відповідачем оскаржуваного правочину, права ПАТ «Дельта Банк» не було порушено.
		Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого права чи охоронюваного законом інтересу, але лише у випадку його порушення, невизнання, або оспорювання.
		 
		Згідно із ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
		Відповідно до ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Таким чином, позивачем не було надано доказів суперечності оскаржуваного правочину вимогам закону.
		 
		Стосовно листа АТ «ДХЛ Інтернешинл Україна» №719 від 20.09.2018, на який скаржник покликається, як на доказ відсутності надходжень на адресу ПАТ «Дельта Банк» будь-яких повідомлень від авізуючих банків, колегія суддів зазначає наступне:
		По перше, вказаний лист поданий скаржником із порушенням норм ч.2 та ч.3 ст. 269 ГПК України без зазначення причин неможливості швидшого звернення до АТ «ДХЛ Інтернешинл Україна» із відповідним зверненням.
		По друге, вказаний лист не є допустимим та достатнім доказом відсутності звернень авізуючих банків до ПАТ «Дельта Банк» із повідомленнями з приводу відкриття та виконання акредитивів №2 та №3, а також не спростовує обставин, що підтверджуються іншими доказами, наявними в матеріалах справи.
		 
		Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2018 у справі №914/260/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - без задоволення.
		Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.
		Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
		 
		Повний текст постанови складено 22.10.2018.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                      Г.В. Орищин
		 
		суддя                                                                                          Н.А. Галушко
		 
		суддя                                                                                          М.Б. Желік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...