Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/7711/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2018. Зареєстровано: 27.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2018.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Результат оскарження 13.02.2019 Третій апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                                              
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 листопада 2018 року Справа № 160/7711/18                      Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                                                                 Рябчук О.С.
		при секретарі                                                                      Скупейко І.М.
		за участю:
		представника позивача                                                  ОСОБА_1
		представника відповідача                                                     Орлової Ю.П.  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3  до  Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
		                                               ВСТАНОВИВ:
		17.10.2018 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:
		- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області стосовно відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги по втраті працездатності поліцейського у зв'язку із встановленням II групи інвалідності із втратою 80% працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. № 4.
		- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу по втраті працездатності поліцейського у зв'язку із встановленням II групи інвалідності із втратою 80% працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. № 4.
		Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 14.11.2005 року по 09.01.2018 року ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ, поліції України. Наказом № 6 о/с від 09.01.2018 на підставіЗакону України «Про Національну поліцію»його звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу), з 09.01.2018 року. Під час проходження служби позивачу видано Медичною (військово-лікарською) комісією свідоцтво про хворобу № 338 від 15.12.2017 року, в якому визначено діагноз захворювання, та встановлено, що воно пов'язано з проходженням служби в поліції. 21.12.2017 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з зазначенням, що захворювання пов'язано з проходженням служби в поліції. Позивач звернувся з заявою до відповідача, надавши весь перелік документів, необхідних для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції. Проте, відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлена за час служби в органах поліції, тоді як, статтею 97 ЗУ «Про Національну поліцію» визначено право на отримання такої допомоги у разі встановлення інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції. Позивач вважає, що визначений зазначеною нормою шестимісячний строк є граничним строком після звільнення з поліції та не скасовує право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, набутим під час проходження служби у поліції. Крім того, ст. 101 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік підстав для не здійснення виплат. Підстава, зазначена відповідачем, не входить до зазначеного переліку. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження. 
		02.11.2018 року представником відповідача надано письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено,що перелік підстав, за яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога поліцейському, її розміри, категорія осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, підстави, за яких призначається і виплачується допомога, визначені положеннями статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію»та реалізуються в Порядку та на умовах виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ від 11 січня 2016 року № 4. Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку та умов, одноразова грошова допомога в разі втрати працездатності поліцейського, призначається та виплачується у випадках отримання, згідно з цим Законом. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується в разі встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції через причини, зазначені в цьому пункті.Прийняття рішень керівниками територіальних органів Національної поліції щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, яким була встановлена інвалідність під час проходження служби, суперечить вимогам пункту 4 частини 1 статті 97 Закону.Відповідач зазначає, що позивачу відповідно до виписки з акту медико-соціальної експертизи № 736639 встановлена II група інвалідності 21.12.2017 р., а звільнений позивач був 09.01.2018 р., відповідно наказу ГУНП в Дніпропетровській області № 6 о/с від 09.01.2018 року за ст. 77 ч.1 п. 2 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліції».Таким чином, позивачу ще при проходженні служби в ГУНП в Дніпропетровській області було встановлено групу інвалідності, тобто, до звільнення, а тому, у даному випадку, відсутні підстави, які передбачені пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліції», для призначення одноразової грошової допомоги. З огляду на викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
		22.11.2018 р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ і продовжувала проходити службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги.  
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд приходить до наступного висновку.
		ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ України, Національній поліції України в період з 14.11.2005 по 09.01.2018 року, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 (а.с.16-18).
		15.12.2017 р. ОСОБА_3 пройшов обстеження у Медичній (військово-лікарській) комісії за розпорядженням СКЗ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, згідно до висновку якої встановлено факт захворювання позивача, пов'язаного з проходженням служби в поліції, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 338.
		Згідно обстеження було встановлено причинний зв'язок між захворюванням позивача та його проходженням служби в поліції. Зокрема, зі змісту свідоцтва про хворобу № 338 вбачається: «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в поліції» (п.11 Свідоцтва). З постанови Медичної (військово-лікарській) комісії щодо ступеня придатності до військової служби вбачається: «Непридатний до служби в поліції» (п. 12 Свідоцтва).
		Випискою із акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 736639 від 21.12.2017 року ОСОБА_3 було встановлено II групу інвалідності до 01.01.2019 р. Причина інвалідності зазначена: захворювання, пов'язане з проходженням служби в поліції.
		За результатами обстеження позивач отримав довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 003166 серія 12 ААА, в якій зазначено, що ступінь втрати професійної придатності у відсотках становить 80 %, захворювання пов'язані з проходженням служби в поліції.
		Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 09.01.2018 р. № 6 о/с звільнено зі служби в поліції зап.2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_3 (0049398) інспектора сектору кадрового забезпечення Дніпропетровського відділу поліції з 09.01.2018 р.
		04.04.2018 р. позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, у зв'язку із встановленням інвалідності. 
		Листом Головного управління Національної поліціїДніпропетровській області від 13.04.2018 р. № 19/432 позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Підставою відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги згідно п.4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» став факт визначення інвалідності до моменту звільнення, а не протягом шести місяців після звільнення.
		Як пояснив суду представник відповідача в судовому засіданні, лише та обставина, що інвалідність встановлена позивачу до звільнення з поліції, стала підставою для відмови йому в призначенні грошової допомоги. Інших підстав для відмови немає.
		Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ (в редакції чинній на час спірних правовідносин) (далі Закон №580-VІІІ)  і Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України №4 від 11.01.2016 року (з відповідними змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за № 163/28293 (далі Порядок №4).
		Пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону №580-VІІІ встановлено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
		Підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 99 Закону №580-VІІІ встановлено, що розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
		Визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 100 Закону №580-VІІІ).
		Відповідно ч. 6 ст. 100 Закону №580-VІІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.
		Статтею 101  Закону №580-VІІІ  встановлені підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:
		а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;
		б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
		в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);
		г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
		Наказом Міністерства внутрішніх справ України 11.01.2016 № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, яким визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т.ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів).
		Днем виникнення права на отримання ОГД є у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (абз. 2 п. 1 розділу 2 Порядку №4).
		Аналізуючи вказані вище норми права, суд дійшов висновку про те, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону  №580-VІІІ  встановлено граничний шестимісячний термін  для встановлення поліцейському  інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції. Він спливає за закінченням 6 місяців після звільнення поліцейського з поліції.
		Таким чином, законодавець закріпив лише граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення  і не обмежив поліцейських у часі щодо  можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції.
		Жодна норма вказаного Закону №580-VІІІ заборони щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції не містить.
		Крім того, вказаний Закон №580-VІІІ  містить вичерпний перелік випадків, коли виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються і встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції до таких випадків не відноситься.
		Враховуючи викладене та той факт, що єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги стало встановлення інвалідності до звільнення зі служби,  суд дійшов висновку  про те, що позивач, якому встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання,  пов'язаного  з проходженням ним служби в поліції, має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону  №580-VІІІ.    
		Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Частиноюдругою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, щоправосуддя в Україніздійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейськихстандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконаннярішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
		Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
		Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «HasanandChaushv. Bulgaria» № 30985/96).
		Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 17.04.2018 р. № К/9901/33241/18.
		Отже, суд зазначає,що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		З огляду на викладене та з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було сплачено судовий збір на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки він на момент подачі позову був звільнений від його сплати.
		Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та ІІ групи.
		За положеннями  ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Доказів понесення судових витрат, не пов'язаних із сплатою судового збору, позивачем не надано. 
		Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
		Керуючись ст.  ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 293, 295 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -                                                             
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
		Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області стосовно відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги по втраті працездатності поліцейського у зв'язку із встановленням II групи інвалідності із втратою 80% працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. № 4.
		Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу по втраті працездатності поліцейського у зв'язку із встановленням II групи інвалідності із втратою 80% працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. № 4.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.  
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст  рішення суду складений  26 листопада 2018 року.
		          
		Суддя                                                        О.С. Рябчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...