Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 681/1374/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2018. Зареєстровано: 27.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2018.
Дата набрання законної сили: 23.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		23 листопада 2018 року 
		Київ
		справа №681/1374/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/34817/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 681/1374/16-а
		за позовом ОСОБА_2
		до Управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області
		про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
		за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області
		на постанову Полонського районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року (у складі судді Боб'яка Б.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2017 року (у складі колегії суддів Совгири Д. І., Білоуса О.В., Курка О. П.),
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2) звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області (далі - відповідач або Управління), в якому просила: 
		визнати протиправною відмову відповідача в призначенні позивачу пенсії по інвалідності відповідно до частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ);
		зобов'язати відповідача призначити та виплачувати для позивача пенсію по інвалідності відповідно до частини сьомої статті 37 Закону № 3723-ХІІ в розмірі 60% суми заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01 серпня 2016 року з урахуванням виплачених сум.
		В обґрунтування позову зазначає, що 10 липня 2015 року їй призначено пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), у зв'язку з наявністю в неї 2-ї групи інвалідності. Наказом від 18 липня 2016 року № 24 її звільнено з посади головного спеціаліста відділу платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи Управління. 03 серпня 2016 року позивач письмово звернулась до відповідача з заявою про переведення її з пенсії по інвалідності як інваліда 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. Відповідач листом від 09 серпня 2016 року № 3451/02 відмовив позивачу в призначенні пенсії державного службовця, мотивуючи це тим, що з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ (далі - Закон № 889-VІІІ) у відповідності до пунктів 10, 12 Прикінцевих положень, пенсія державного службовця у відповідності до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, призначається двом категоріям осіб: державним службовцям, які на день набрання чинності Закону № 889-VІІІ (01 травня 2016 року) обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України; особам, які на день набуття чинності Закону України № 889-VІІІ мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Полонського районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
		Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2017 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області задоволено частково. Постанову Полонського районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року змінено. Абзац третій резолютивної частини постанови викладено наступним чином: "Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області призначити та виплачувати з 03 серпня 2016 року пенсію державного службовця позивачу відповідно до частини сьомої статті 37 Закону № 3723-ХІІ в розмірі 60 відсотків від заробітку, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням виплачених сум пенсії". В решті постанову залишено без змін.
		Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявні підстави для задоволення позову, тому що позивачка має право на призначення пенсії державного службовця. Позовні вимоги в частині звернення постанови суду до негайного виконання є безпідставними, тому що така вимога закону передбачена при призначенні пенсії.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полонського районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 05 квітня 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 681/1374/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня  2017  року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
		Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 681/1374/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 22 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 23 листопада 2018 року.
		Разом з касаційною скаргою надійшло клопотання про участь представника відповідача у судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від  22 листопада 2018 року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачу 10 липня 2015 року призначено пенсію по інвалідності згідно із Законом № 1058-IV, у зв'язку з наявністю в неї 2-ї групи інвалідності.
		Наказом від 18 липня 2016 року № 24 позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи Управління Пенсійного фонду в Полонському районі. 
		03 серпня 2016 року позивач письмово звернулась до Управління з заявою про переведення її з пенсії по інвалідності як інваліда 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону № 1058-ІV на пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
		Управління листом від 09 серпня 2016 року № 3451/02 відмовило позивачу в призначенні пенсії державного службовця.
		Вважаючи незаконними дії відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанціїй незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач наголошує, що відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV. Тобто пенсії по інвалідності, в разі втрати годувальника, а також пенсії за віком особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-ХІІ призначаються відповідно до Закону № 1058-IV. Таким чином, пенсія для позивача призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства, а законні підстави для переоформлення пенсії згідно Закону № 3723-ХІІ відсутні.
		04 травня 2017 року від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін та наголошує, що позивач, на момент набрання чинності Законом № 3723-ХІІ перебувала на посаді державного службовця, що дає їй правову підставу виходу на пенсію державного службовця, маючи загальний стаж роботи 23 роки, а тому вона має право на отримання пенсії відповідно до Закону № 3723-ХІІ. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Полонського районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне 
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.
		Так, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
		Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
		Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
		Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
		Частинами дев'ятою-дванадцятою статті 37 Закону №  3723-ХІІ визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі. 
		У разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до цього Закону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 
		Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі. 
		Згідно статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
		За приписами пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
		Враховуючи зазначене вище правове регулювання та обставини цієї справи, Суд приходить до висновку про безпідставність доводів касаційної скарги про те, що пенсія для позивача призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства, а законні підстави для переоформлення пенсії згідно Закону № 3723-ХІІ відсутні, оскільки Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ передбачено, що особи, які на день набрання чинності цим Законом, за наявності відповідного стажу державної служби, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
		Тобто, у позивача у цій справі є невід'ємне право вибору, або залишатися на пенсії відповідно до положень Закону №  1058-IV, або перевестися на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, оскільки зазначене право передбачено Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ.
		Таким чином, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що Управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області при розгляді заяви позивача про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності відповідно до частини сьомої статті 37 Закону № 3723-ХІІ, діяло не на підставі та не у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
		У зв'язку із чим Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що позивачка має право на призначення пенсії державного службовця. 
		Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. 
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch V. The United Kingdom " № 44277/98).
		У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
		У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип  наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
		Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Полонському районі Хмельницької області залишити без задоволення.
		Постанову Полонського районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                                    М.І. Гриців 
		                                                                                                    Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...