Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/10689/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2018.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 14-307цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 369/10689/16-ц
		Провадження № 14-307цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., 
		 
		учасники справи: 
		позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_101 ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150, ОСОБА_151 ОСОБА_102, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161,
		відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ«Радикал банк» відповідно), 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду 
		 
		на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2017 року у складі судді Усатова Д. Д. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В. 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40,  ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_162, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64., ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_94,ОСОБА_94, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101., ОСОБА_164, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_132, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_137, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150., ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161 до уповноваженої особи Фонду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд, про визнання незаконним наказу і зобов'язання вчинити певні дії та 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У листопаді 2016 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили визнати незаконним наказ уповноваженої особи Фонду від 09 листопада 2015 року № 204 та зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про кожного з позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду.
		 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що кожен з позивачів та ПАТ «Радикал банк» із 21 квітня 2010 року по 09 липня 2015 року уклали договори банківського рахунку, відповідно до яких кожен із позивачів на відповідному поточному рахунку розмістив кошти. На підставі постанови правління Національного банку України (далі - НБУ) від 09 липня 2015 року № 452/БТ «Про віднесення ПАТ «Радикал банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 09 липня 2015 року № 130 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Радикал банк», згідно з яким у ПАТ «Радикал банк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 10 липня до 09 жовтня 2015 року. 08 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 184 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого строк здійснення тимчасової адміністрації продовжили на один місяць до 09 листопада 2015 року (включно). У зв'язку з прийняттям Фондом рішення від 09 листопада 2015 року № 203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» Фонд із 13 листопада 2015 року розпочав відповідно до статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) виплату коштів вкладникам цього банку. Для отримання гарантованої суми вкладники з 13 листопада до 24 грудня 2015 року включно могли звертатисядо установ банку-агентаФонду - Публічногоакціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро».
		 
		Позивачі зазначили, що, звернувшись до відповідача, вонидізналися про відсутність кожного з них у загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, у зв'язку з визнанням трансакцій із зарахування коштів на їхні поточні рахунки нікчемними. За результатами проведеної перевірки правочинів уповноважена особа Фонду зробила висновок, що трансакції із зарахуваннякоштів на рахунки позивачів є нікчемними, про що їм направлено повідомлення. Нікчемність правочинів, мотивована наявністю в системі банківського програмного забезпечення - АБС Б2 одночасної реєстрації за тим самим часом кількох трансакцій в одній касі одним і тим самим касиром, або у зв'язку з відображенням в системі АБС Б2 проведення трансакцій у післяопераційний час, або розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта шляхом безготівкового зарахування коштів, які були здійснені працівниками поза межами робочого часу та операційного дня, що, за твердженням відповідача, свідчить про протиправне внесення інформації до системи АБС Б2 з метою виведення активів банку та надання одним кредиторам переваги над іншими. 
		 
		Позивачі вважають такі відмови безпідставними, оскільки факт внесення коштів підтверджується належними доказами - банківською квитанцією (у випадку внесення коштів готівкою через касу) або платіжним дорученням (у випадку безготівкового перерахування коштів) та випискою за рахунком, у той час як висновки про нікчемність правочину не ґрунтуються на жодних доказах та фактично є лише припущенням.
		 
		Після видачі наказу про віднесення правочинів до нікчемних позивачі не були включені до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Їх незгода із прийнятим уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал банк» Савельєвою А.М. рішенням - наказом від 09 листопада 2015 року № 204 - стала підставою для звернення до суду.
		 
		Відповідач заперечував проти задоволення позову, пояснивши, що внесення позивачами грошових коштів на відповідні банківські рахунки фактично не здійснювалося, а мало місце «дроблення» вкладів третіх осіб, які і є реальними вкладниками банку. Як на правову підставу визнання нікчемними таких правочинів відповідач посилався на положення частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ уповноваженої особи Фонду від 09 листопада 2015 року № 204 про визнання правочинів нікчемними в частині визнання нікчемною трансакції ПАТ «Радикал банк» щодо перерахування на користь кожного з позивачів грошової суми з призначенням «Поповнення поточного рахунку клієнта власними коштами» на відповідну суму та відповідний рахунок. Зобов'язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про кожного з позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що порушень вимог чинного законодавства при укладанні та виконанні між позивачами та ПАТ «Радикал банк» договорів банківського рахунку та банківського вкладу не встановлено. Факт внесення коштів у касу банку підтверджується належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем, зокрема банківськими квитанціями/платіжними дорученнями та виписками за рахунком, що є підставою для включення позивачів до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Правовідносини між позивачами (вкладниками) та уповноваженою особою Фонду виникли на підставі договорів банківського рахунку/вкладу та наказу уповноваженої особи Фонду про визнання правочинів нікчемними, тому саме на підставі цивільно-правового правочину - договору банківського рахунку, договору вкладу у вкладника виникає право вимагати виплати сум гарантованого відшкодування коштів за вкладом, відповідно зазначені правовідносини є цивільно-правовими. При цьому відповідач - уповноважена особа Фонду не є посадовою особою органу державної влади, їй делеговано Фондом повноваження органів управління/ліквідатора ПАТ «Радикал банк» і вона діє як законний представник суб'єкта приватного права - ПАТ «Радикал банк». Рішення про нікчемність правочинів є рішенням керівника (тимчасового адміністратора/ліквідатора) ПАТ «Радикал банк» та не має сили обов'язкового нормативного акта та/або правового акта індивідуальної дії. Крім того, оскільки позов пред'явлений у порядку статей 16, 204, 215, 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а позивачі звернулися за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тобто цивільно-правової угоди, договорів банківського рахунку/вкладу, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд вважав, що рішення відповідача про визнання нікчемними правочинів (трансакцій щодо зарахування коштів на банківські рахунки позивачів) є незаконним та не може тягнути жодних юридичних наслідків, оскільки у цих правовідносинах відсутні підстави нікчемності правочинів, передбачені частиною третьою статті 38 Закону 4452-VI та статтями 203, 215, 228 ЦК України. 
		 
		Суд зазначив, що ефективним способом захисту порушеного права є спонукання відповідача до надання додаткової інформації про позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, а оскільки позовні вимоги є обґрунтованими, то позов підлягає задоволенню.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2017 рокузалишено без змін.
		 
		Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для його скасування немає. 
		 
		У жовтні 2017 року Фонд звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що висновки судів, що уповноважена особа Фонду не є посадовою особою органу державної влади, їй делеговано Фондом повноваження органів управління/ліквідатора ПАТ «Радикал банк» і вона діє як законний представник суб'єкта приватного права - ПАТ «Радикал банк», тому цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства є помилковими. На думку заявника, включення до реєстру вкладників і є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом, тому підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. 
		 
		За твердженнями заявника, позивачами були штучно створені умови для незаконного отримання відшкодування за рахунок Фонду, тому вони не набули прав на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду і правомірно не включені до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. 
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У грудні 2017 року представник позивачів - ОСОБА_167 подав заперечення на касаційну скаргу Фонду, в яких не погоджується з наведеними в касаційній скарзі доводами, просить її відхилити, а судові рішення залишити без змін.
		 
		14 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 09 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		Суди установили, що позивачі: ОСОБА_137 21 квітня 2010 року, ОСОБА_23 22 квітня 2010 року, ОСОБА_15 20 липня 2012 року, ОСОБА_94 02 серпня 2012 року, ОСОБА_84 17 жовтня 2012 року, ОСОБА_48 14 січня 2013 року, ОСОБА_32 та ОСОБА_94 29 серпня 2013 року, ОСОБА_94 09 вересня 2013 року, ОСОБА_69 28 квітня 2014 року, ОСОБА_142 03 червня 2014 року, ОСОБА_97 та ОСОБА_155 12 серпня 2014 року, ОСОБА_156 23 вересня 2014 року, ОСОБА_148 10 жовтня 2014 року, ОСОБА_149 17 квітня 2015 року, ОСОБА_20 06 травня 2015 року, ОСОБА_40 та ОСОБА_116 07 травня 2015 року, ОСОБА_87 12 травня 2015 року, а інші позивачі 09 липня 2015 року уклали з ПАТ «Радикал банк» договори банківського рахунку/страхового банківського вкладу, відповідно до яких кожен із позивачів на відповідному відкритому рахунку у цьому банку 09 липня 2015 року провів трансакцію щодо перерахування грошової суми у розмірі від 46 402,77 грн до 269 000 грн на поповнення поточного рахунку, що підтверджується відповідними квитанціями та виписками за особовими рахунками (т. 1?7).
		 
		Постановою Правління НБУ від 09 липня 2015 року № 452/БТ ПАТ «Радикал банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
		 
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року, визнано протиправною та скасовано постанову № 452/БТ про віднесення ПАТ «Радикал банк» до категорії неплатоспроможних (т. 7, а. с. 166?182).
		 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 липня 2015 року № 130 із 10 липня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Радикал банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал банк» Шевченко О. В. (т. 13, а. с. 11, 12).
		 
		Постановою Правління НБУ від 09 листопада 2015 року № 769 відкликано банківську ліцензію (т. 13, а. с.13).
		 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 листопада 2015 року № 203 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Радикал банк» із 10 листопада 2015 року по 09 листопада 2017 року. Призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал банк» Савельєву А. М. (т. 13, а. с. 14).
		 
		Наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал банк» Савельєвої А. М. від 09 листопада 2015 року № 204 «Про визнання правочинів нікчемними» визнано такими, що є нікчемними відповідно до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (трансакції в системі АБС Б2 щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси банку 09 липня 2015 року поза межами робочого та/або операційного дня, а також трансакції в системі АБС Б2 щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси банку 09 липня 2015 року за одним і тим самим часом проведення трансакцій в одній касі одним і тим самим касиром), які пов'язані з вкладними (депозитними) операціями за договорами банківського вкладу (депозиту) та/або договорами банківського рахунку (поточними рахунками), а також зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб у ПАТ «Радикал банк» згідно з додатком № 1. Такі правочини вирішено вважати недійсними з моменту їх вчинення відповідно до статті 236 ЦК України (т. 13, а. с. 17).
		 
		Наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал банк» Савельєвої А.М. від 04 грудня 2015 року № 227 вирішено надіслати повідомлення клієнтам банку, перелік яких зазначено в додатку, про нікчемність правочинів, у зв'язку з чим позивачів не включено до відповідного переліку вкладників із посиланням на нікчемність трансакцій ПАТ «Радикал банк» щодо перерахування на їх користь грошових коштів (т. 13, а. с. 18).
		 
		У листопаді 2016 року позивачі звернулися до суду з цим позовом.
		 
		Одним з доводів касаційної скарги Фонду є те, що спір щодо включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, і це стало підставою для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція. 
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У частині першій статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		У поданому позові, пред'явленому до уповноваженої особи Фонду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд, позивачі заявили такі позовні вимоги: визнати незаконним наказ уповноваженої особи Фонду від 09 листопада 2015 року № 204 та зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про кожного з позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду.
		 
		Позовні вимоги стосуються визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними переказів коштів, здійснених на користь позивачів на поточні рахунки, відкриті в ПАТ «Радикал банк», та зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про позивачів як вкладників, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань за рахунок Фонду.
		 
		Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		 
		Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
		 
		Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		 
		За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
		 
		Правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI незалежно від того, чи проведена ПАТ«Радикал банк» перевірка правочинів, передбачена частиною другою статті 38 цього Закону, і видане з цього приводу рішення. 
		 
		Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 
		 
		Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 та від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16.
		 
		Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому унаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб. 
		 
		Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачів у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
		 
		Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про визнання незаконним наказу уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочинів, у зв'язку з чим позивачів не включено до відповідного переліку вкладників із посиланням на нікчемність трансакцій ПАТ «Радикал банк» щодо перерахування на їх користь грошових коштів, не може бути розглянута у порядку цивільного судочинства (а також адміністративного та господарського судочинства).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічне положення міститься у пункті першому частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, за якою суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочинів не може бути розглянутий в судовому порядку, а тому провадження у справі в цій частині позову підлягає закриттю.
		 
		Стосовно позову у частині вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про кожного з позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду робить такий висновок.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		У Висновку № 11 (2008) Консультативна рада європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34, 35).
		 
		У своїй практиці ЄСПЛ вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
		 
		У справі, що розглядається, суди установили, що позивачі: ОСОБА_137 21 квітня 2010 року, ОСОБА_23 22 квітня 2010 року, ОСОБА_15 20 липня 2012 року, ОСОБА_94 02 серпня 2012 року, ОСОБА_84 17 жовтня 2012 року, ОСОБА_48 14 січня 2013 року, ОСОБА_32 та ОСОБА_94 29 серпня 2013 року, ОСОБА_94 09 вересня 2013 року, ОСОБА_69 28 квітня 2014 року, ОСОБА_142 03 червня 2014 року, ОСОБА_97 та ОСОБА_155 12 серпня 2014 року, ОСОБА_156 23 вересня 2014 року, ОСОБА_148 10 жовтня 2014 року, ОСОБА_149 17 квітня 2015 року, ОСОБА_20 06 травня 2015 року, ОСОБА_40 та ОСОБА_116 07 травня 2015 року, ОСОБА_87 12 травня 2015 року, а інші позивачі 09 липня 2015 року уклали з ПАТ «Радикал банк» договори банківського рахунку/страхового банківського вкладу, відповідно до яких кожен із позивачів на відповідному відкритому рахунку у цьому банку 09 липня 2015 року провів трансакцію щодо перерахування грошової суми у розмірі від 46 402,77 грн до 269 000 грн на поповнення поточного рахунку.
		 
		Законом № 4452-VI  встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону № 4452-VI).
		 
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.
		 
		Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
		 
		Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		 
		Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		 
		Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
		 
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, якимнеобхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків. 
		 
		Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в судах перешої й апеляційної інстанцій) компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом. 
		 
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 
		 
		Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). 
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади. 
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 
		 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.
		На рахунки позивачів, відкриті у ПАТ «Радикал банк», внесено грошові кошти у розмірі від 46 402,77 грн до 269 000 грн, а, як зазначено вище, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Згідно зі змістом оскаржуваних судових рішень суди не встановлювали обставин щодо розміру суми, внесеної на рахунок, окремо по кожному з позивачів, хоч ця обставина має суттєве значення для правильного визначення юрисдикційності спору, який виник між сторонами у цій справі, зважаючи на викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду.
		 
		У справі наявні договори банківських рахунків, вкладів, виписки за особовими рахунками та повідомлення уповноваженої особи Фонду стосовно 159-ти позивачів.
		 
		Однак такі документи по кожному з позивачів детально не досліджувалися судами попередніх інстанцій, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень. Таким чином, ці матеріали залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою судів попередніх інстанцій, які не встановили достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а в силу наданих законодавством повноважень суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:суд не дослідив зібрані у справі докази; абосуд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; абосуд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		З урахуванням викладеного рішення судів першої й апеляційної інстанцій в іншій частині позову - щодо вирішення позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про кожного з позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду, не можуть вважатися законними та обґрунтованими, оскільки вони ухвалені на підставі неповно встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що у цій справі недоцільним був розгляд позову за вимогами 159-ти позивачів, адже це унеможливило з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, погіршило «якість судового рішення» щодо його мотивувальної частини. 
		 
		Оскільки суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд цих порушень не виправив, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій в зазначеній частині позову підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 255, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуФонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» задовольнити частково.
		 
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року скасувати в частині вимог позову про визнання незаконним наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» від 09 листопада 2015 року № 204, провадження у справі в цій частині закрити.
		 
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року в іншій частині позову скасувати, справу в цій частині передати на розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач   В.С. Князєв   О.М. СитнікСудді:                                                Н. О. Антонюк  Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков  В. Ю. Уркевич
		                                          О. Р. Кібенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...